04 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/9703/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульський Г. М. - головуючий, Краснов Є. В., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025
за позовом Фізичної особи-підприємця Ксєнєвої Зінаїди Петрівни
до Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича
про стягнення 125 901,23 грн,
Фізична особа-підприємець Ксєнєва Зінаїда Петрівна (далі - ФОП Ксєнєва З. П.) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І. В. (далі - АТ "МР Банк", скаржник) про стягнення 125 901,23 грн, з яких 91 712,96 грн інфляційні втрати та 34 188,27 грн 3% річних у розмірі (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання з оплати заборгованості у розмірі 584 209,62 грн, яка стягнута в судовому порядку у справі №920/674/22, у зв'язку з чим позивачка просить суд стягнути з АТ "МР Банк" три проценти річних у розмірі та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2024 визнано справу малозначною та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025, позов задоволено в частині стягнення 91 712,96 грн інфляційних втрат та 29 723,97 грн 3% процентів річних; у решті позову відмовлено. Суди, здійснивши перерахунок вищенаведених компенсаційних виплат, дійшли висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
13.10.2025 (згідно з поштовими відмітками на конверті) АТ "МР Банк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025, в якій просить судові рішення скасувати в частини задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши доводи, викладені ФОП Ксєнєвою З. П. у запереченні проти відкриття касаційного провадження, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Так, предметом позову у даній справі є стягнення 125 901,23 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.
В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктами ?а?, ?б? і "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що: - касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції грубо порушує вимоги спеціального закону, а саме статті 46 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? про те, що під час здійснення ліквідації банку не виникає жодних додаткових зобов'язань, в тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури та прямо суперечить позиції Верховного Суду з цього питання; - особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи: в іншому провадженні не буде підстав або можливостей спростувати обставини стягнення з банку в ліквідації додаткових витрат (зобов'язань), безпосередньо не пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; - справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу: суспільний інтерес справи та виняткове значення для AT ?МР БАНК? обумовлене: грубим порушенням висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини З статті 46 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? щодо відсутності будь-яких жодних додаткових зобов'язань, крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; намаганням замінити норми закону рішенням суду, яке протирічить таким нормам; посяганням на принципи та порядок виведення неплатоспроможного банку з ринку, ліквідаційні процедури; намаганням надати окремому кредитору переваги перед іншими та спробами застосувати до банку в ліквідації відповідальність за дії які він виконати не може в силу спеціальних норм Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб?. Крім того, в якості обґрунтування скаржник зазначив підстави касаційного оскарження щодо неправильного застосування господарськими судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права за виключним випадком, який передбачений пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Розглянувши доводи скаржника у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.
При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду на якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
ЄСПЛ дотримання принципу правової визначеності пов'язує із забезпеченням єдності судової практики, не наполягаючи на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективними.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі №905/1840/21 (провадження № 12-73гс23)).
Однак на переконання колегії суддів касаційна скарга АТ "МР Банк" не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Загалом касаційна скарга зводиться до незгоди відповідача із результатом розгляду справи, а з її змісту не вбачається наявність виключної правової проблеми. Сформовані питання скаржником у касаційній скарзі, які на його думку необхідно вирішити для формування єдиної правозастосовчої практики, не свідчать про їх фундаментальне значення. До того ж касаційна скарга також не містить обґрунтування кількісного критерію, за допомогою якого можна було б встановити наявну правову проблему.
Щодо обґрунтувань підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктом "б" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, Суд зазначає, що скаржник не навів належного обґрунтування відсутності у нього можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями у цій справі при розгляді інших справ.
Суд також не бере до уваги аргументи скаржника про те, що справа становить суспільний інтерес, оскільки наявність ?суспільного інтересу? як обставини, що може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от: суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій); інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов'язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій).
Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Разом з тим, посилання скаржника на застосування апеляційним господарським судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) може бути підставою касаційного оскарження судового рішення згідно з положеннями частини 2 статті 287 ГПК України, проте не може розцінюватися Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини 3 статті 287 ГПК України.
При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а - г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб можуть бути переглянуті в касаційному порядку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №910/9703/24 за касаційною скаргою АТ "МР Банк" на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/9703/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Є. В. Краснов
Л. І. Рогач