03 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/15371/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.(головуючої), Власова Ю.Л. та Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця)
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерлайн"
до Залізниці
про стягнення 117 744,99 грн,
Залізниця 06.02.2025 (через систему "Електронний суд") звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 у справі № 910/15371/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних відмовити повністю.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025 для розгляду касаційної скарги у цій справі визначено колегію суддів у складі: Булгакова І.В. - головуюча, Власов Ю.Л. та Малашенкова Т.М.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і в частині першій статті 17 ГПК України.
Згідно з частинами п'ятою та сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі було подано у 2024 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року був визначений у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення 117 744,99 грн, з яких 107 290,22 грн основного боргу, 10 369,76 грн інфляційних втрат та 85,01 грн - 0,1% річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю товару, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Так, Господарський суд міста Києва рішенням від 11.06.2025, залишене без змін постановою апеляційного господарського суду від 29.09.2025 у цій справі, позов задовольнив частково; стягнув із Залізниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерлайн" 107 290,22 грн основного боргу, 10 369,76 грн інфляційних втрат, 84,72 грн 0,1% річних, 9 724,43 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 2 422,40 грн судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Звертаючись із касаційною скаргою, Залізниця зазначає, що справа має виняткове для неї значення, а також стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки на розгляді в господарських судах попередніх інстанцій існує низка справ з аналогічним предметом позову, які є малозначними, та в яких наявні протилежні судові рішення, що вказує на формування неоднозначної судової практики щодо застосування норм права. А оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції містить висновки щодо фактичних обставин справи та застосування норм матеріального права, що суперечать висновкам, які викладені в постановах суду апеляційної інстанції у тотожних справах, тобто з тими ж сторонами та таким же предмету спору, а тому подальше вирішення таких спорів залежить від актуальної судової практики, єдність якої забезпечується виключно Верховним Судом.
Разом з ти скаржник зазначає про виняткове значення цієї справи для нього, яка полягає в тому, що приймаючи участь в публічних закупівлях щодо постачання товарів за державні кошти згідно із Законом України "Про публічні закупівлі, Залізниця допомагала здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та виступала виконавцем вказаного проєкту, що реалізовувався не за рахунок її власних коштів, а саме за рахунок бюджетних коштів, розміщених на рахунку в Державній казначейській службі України. В той час, як оскаржувані рішення завдають скаржнику додаткових фінансових затрат, в частині оплати за товар за рахунок власних коштів, що в свою чергу може негативно відобразитись на подальшому функціонуванні підприємства в умовах воєнного стану та виконання ним своїх основних завдань як стратегічно важливого підприємства.
Наведене, на думку, скаржника підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Однак наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки сама лише наявність на розгляді у судах попередніх інстанцій аналогічних спорів не доводить неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, а свідчить лише про наявність у таких справах різних встановлених істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, залежно від яких і ухвалюється судове рішення.
При цьому посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норми права можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 ГПК України, проте не можуть розцінюватися Судом як виняток для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.
Втім, скаржник не навів обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як питання, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
У зв'язку з наведеним Суд вважає, що касаційна скарга також не містить і переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення цієї справи для скаржника.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться лише до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї зі сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Отже, у касаційній скарзі скаржник належним чином не обґрунтував та не довів обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Залізниці на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 зі справи № 910/15371/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова