04 листопада 2025 року м. Чернігів справа № 927/1080/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши матеріали заяви фізичної особи - підприємця Калюжного Олександра Едуардовича про забезпечення позову по справі
за позовом фізичної особи - підприємця Калюжного Олександра Едуардовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1
до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) АДРЕСА_2
про стягнення 145 663 грн 86 коп.
30 жовтня 2025 року через систему “Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця Калюжного Олександра Едуардовича до ОСОБА_1 про стягнення 103 843,75 грн заборгованості по оплаті товару, поставленого згідно Договору купівлі - продажу № КОЕ05032024 від 05.03.2024, укладеного між позивачем та фізичною особою - підприємцем Подосіновим Юрієм Олександровичем, 9 782,04 грн нарахованого на суму боргу індексу інфляції, 1 046,84 грн один процент річних від простроченої суми та 30 991,23 грн пені.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого товару.
03 листопада 2025 року через систему “Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області від фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 надійшла заява про забезпечення позову (надалі - Заява) в якій він просить вжити заходів забезпечення позову шляхом:
накладення арешту на грошові кошти, як у національній валюті, так і в іноземній валюті, які належать ОСОБА_1 та які знаходяться на всіх рахунках у банківських або інших фінансово - кредитних установах, в тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, а також на все майно, яке належить відповідачу, в межах ціни позову 145 663, 86 грн;
накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, що належить Подосінову Юрію Олександровичу у межах суми позову лише в межах різниці між сумою позовних вимог та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
В обґрунтування Заяви позивач зазначає, що 10.01.2025 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 2000640060001052241 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Подосіновим Юрієм Олександровичем, що вказані дії були вчинені після виникнення зобов'язань за Договором купівлі-продажу, але до моменту їх виконання, що свідчить не про звичайне припинення діяльності, а про цілеспрямоване ухилення від виконання договірних обов'язків перед позивачем. На думку позивача, така поведінка також має ознаки зловживання правом у розумінні ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач, усвідомлюючи наявність непогашеної заборгованості, використав механізм припинення статусу ФОП як спосіб уникнення відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Також позивач вказує, що під час усного спілкування з відповідачем після виникнення заборгованості, останній не заперечував факту отримання товару за Договором купівлі - продажу № КОЕ05032024 від 05.03.2024, однак прямо повідомив, що розрахуватись за нього наразі не може, оскільки продав свій бізнес та отриманий від позивача товар, а одержані кошти витратив на власні потреби, не пов'язані з виконанням господарських зобов'язань. Крім того, відповідач зазначив, що має намір погасити борг у майбутньому, після продажу власного майна. Така позиція, на думку позивача, прямо підтверджує визнання факту заборгованості, але водночас демонструє повну відсутність реальних джерел для її погашення, а також ризик відчуження наявного майна, яке потенційно може бути використане для виконання рішення суду.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
За змістом статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 906/780/24.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 ГПК).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. Такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Частиною першою статті 73 ГПК передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК та наведені вище висновки Верховного Суду, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою: обґрунтувати наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав у межах одного провадження. Також заявник може обґрунтувати вжиття заходів забезпечення вчиненням відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 916/4385/23.
За змістом ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищенаведені висновки Верховного Суду, звертаючись із Заявою, позивач належними та допустимими засобами доказування не довів наявність фактичних обставин, з якими пов'язує застосування забезпечення позову (вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію належного йому майна чи підготовчі дії до його реалізації; укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Посилання позивача на продаж відповідачем бізнесу і витрачання коштів не на виконання господарських зобов'язань документально не підтверджено та ніяким чином не впливає на неможливість виконання рішення суду саме у даній справі.
Крім того, позивачем не подано доказів, які б свідчили про те, що майно (грошові кошти зокрема), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Натомість позивач зазначив, що як стало відомо з розмови з відповідачем останній не відмовляється від наявності заборгованості та має намір погасити борг в майбутньому.
Посилання ж позивача на припинення відповідачем підприємницької діяльності не впливає на зобов'язання даної особи, оскільки у випадку припинення діяльності фізичної особи - підприємця, зобов'язання цього суб'єкта господарювання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за ним як за фізичною особою, яка відповідає за їх належне виконання всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення.
Також суд зазначає, що предметом позову в даній справі є майнові вимоги позивача до відповідача про стягнення 103 843,75 грн заборгованості, 9 782,04 грн нарахованого на суму боргу індексу інфляції, 1 046,84 грн 1% річних від простроченої суми та 30 991,23 грн пені.
Позивач, серед іншого, з метою забезпечення позову просить суд накласти арешт на все нерухоме та рухоме майно відповідача в межах ціни позову. Однак, не конкретизує на яке саме нерухоме та рухоме майно необхідно накласти арешт та не надає доказів наявності у власності відповідача такого майна та його вартості, що унеможливлює встановлення судом співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить позивач, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
З урахуванням наведеного вище, відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме та рухоме майно відповідача.
Враховуючи вищезазначене, а також відсутність в матеріалах справи доказів, які могли б свідчити про наявність умов для застосування заходів до забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення Заяви.
За змістом ч. 6, 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 136-140, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Заяву фізичної особи - підприємця Калюжного Олександра Едуардовича про забезпечення позову залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Копії цієї ухвали надіслати сторонам.
Дата набрання ухвалою законної сили - 04.11.2025.
Суддя А.С. Сидоренко