Справа № 162/979/25
Провадження № 2/162/371/2025
03 листопада 2025 року селище Любешів
Любешівський районний суд Волинської області у складі:
головуючого - судді Цибень О.В.,
з участю секретаря судового засідання - Будько І.М.,
представника позивача - Тарана В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором
Від представника позивача через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС 19.09.2025 до суду надійшов вказаний позов.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 3152763, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 5000 гривень, із нарахуванням процентів за користування кредитом за ставкою 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом у розмірі 3000 гривень. 15.12.2021 було укладено договір №15/12-2021-22, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт капітал» права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором №3152763. 10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект центр» права вимоги за кредитними договорами, у тому числі до відповідача. Станом на день формування позовної заяви загальний розмір заборгованості за договором №3152763 від 05.09.2021 відповідно до розрахунку заборгованості становить 41200 гривень, з яких заборгованість за тілом кредиту - 5000 гривень, за відсотками - 35250 гривень, за комісіями - 950 гривень. На підставі наведеного, просить стягнути зі ОСОБА_1 вказану заборгованість та судові витрати.
Ухвалою судді від 22.09.2025 постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та запропоновано відповідачу подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання вказаної ухвали.
Відповідач 06.10.2025 подала до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 визнає частково заявлені позовні вимоги у загальному розмірі 10450 гривень, а саме 950 гривень - комісія за надання кредиту, 5000 гривень - тіло кредиту, 3000 гривень - відсотки за користування кредитом, 1500 гривень - відсотки за користування кредитом відповідно до додаткової угоди №2 до договору позики. Відповідач зазначає, що визнає факт укладення договору №3152763 від 05.09.2021, договорів факторингу та отримання від первісного кредитора позики у розмірі 5000 гривень. Вказана у позові сума відсотків нарахована після закінчення строку дії додаткової угоди №2, відповідно до якої було продовжено строк позики на 15 днів до 19.10.2021.
Також 06.10.2025 відповідач подала клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до 1500 гривень, оскільки заявлений позивачем розмір 16000 гривень є завищеним та необґрунтованим.
Від представника позивача 13.10.2025 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої, серед іншого, позивачем надано розрахунок заборгованості, з якого вбачається загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, а саме відповідно до розрахунку ТОВ «Мілоан» вбачається нарахування відсотків відповідно до п.1.5.2 та п.1.6 у розмірі 5%. Сторонами погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника. Підписанням договору відповідач погодився на зазначені умови, тому ним було надано згоду на авто пролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Відповідач не надала ніяких доказів виконання зобов'язань, у тому числі, невірного нарахування виниклої суми заборгованості за відсотками.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, зазначивши, що позивач жодних нарахувань за кредитним договором не вчиняв, позовні вимоги заявлені у розмірі, що встановлений на підставі переданих відповідно до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 документів.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 05.09.2021 відповідач ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «V95356» підписала індивідуальну частину договору про споживчий кредит №3152763, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачу грошові кошти у розмірі 5000 гривень строком на 30 днів (до 05.10.2021). комісія за надання кредиту - 950 гривень. Проценти за користування кредитом - 3000 гривень, які нараховуються за ставкою 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено Договір факторингу № 15/12-2021-22 від 15.12.2021, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив за плату права грошової вимоги, а фактор, здійснивши фінансування, прийняв право грошової вимоги до боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу 15/12-2021-22 від 15.12.2021 до ТОВ «Вердикт капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №3152763 на суму 23450 гривень.
ТОВ «Вердикт капітал» згідно з договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 відступило шляхом продажу позивачу права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 до ТОВ «Коллект центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №3152763 на суму 41200 гривень.
Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт капітал» станом на 10.01.2023 загальна заборгованість становить 41200 гривень, з яких 5000 гривень - заборгованість по основній сумі кредиту, 35250 гривень - за відсотками (за період з 15.12.2021 до 31.12.2021 - 4250 гривень; з 01.01.2022 до 31.01.2022 - 7750 гривень; з 01.02.2022 до 23.02.2022 - 5750 гривень), з комісії - 950 гривень.
У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а в ч.1 ст. 626 ЦК України законодавець зазначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. (п. п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»)
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги, правонаступництва).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі викладеного, наявних у матеріалах справи доказів та ч.1 ст.82 ЦПК України суд дійшов висновку, що факт укладення договору №3152763 від 05.09.2021, отримання кредитних коштів у розмірі 5000 гривень, неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором, а також перехід права грошової вимоги до позивача не підлягають доказуванню, оскільки визнаються ОСОБА_1 .
Разом з тим, суд бере до уваги заперечення відповідача щодо розміру нарахованих відсотків.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 05.04.2023 по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Як встановлено судом, строк кредитування був погоджений сторонами та становив 30 днів (п.1.3 договору).
Відповідно до п.2.2.1, 2.2.3 договору про споживчий кредит №3152763 позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, визначених п.1.5.1-1.5.2 в термін, зазначений у п.1.4. У випадку, якщо позичальник продовжує строк кредитування, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною п.1.5.2 або проценти за стандартною базовою ставкою, визначеною п.1.6 Договору у сумі та на умовах, визначених п.2.3 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування за користування кредитом припиняється.
Водночас у п.3 паспорта споживчого кредиту №3152763 визначено, що процентна ставка становить 2% за кожен день користування кредитом в межах строку кредитування, вказаного в п.1.3 договору. Стандартна (базова) ставка - 5% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадку продовження троку кредитування, вказаного в п.1.3 договору на стандартних (базових) умовах згідно з п.2.3.1.2 договору.
Відповідно до п.5 паспорта споживчого кредиту позичальник може продовжити строк кредитування на стандартних (базових) умовах згідно з п.2.3.1.2 договору на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке продовження строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Протягом періоду, на який продовжено строк кредитування на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою 5% за кожен день користування кредитом.
За таких обставин, надана первісним кредитором відомість про щоденні нарахування та погашення є правильною та відповідає умовам договору.
Водночас, доданий до позову розрахунок заборгованості наданий ТОВ «Вердикт капітал» містить відсотки, нараховані за період поза межами строків кредитування, підставність чого під час судового розгляду не встановлено.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 23450 гривень, з яких заборгованість за тілом кредиту - 5000 гривень, за відсотками - 17500 гривень, за комісією - 950 гривень.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також представником позивача заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16000 гривень.
Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 ЦПК України).
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.
Заявлений позивачем розмір витрат з надання професійної правничої допомоги в 16000 гривень підтверджується договором про надання правової допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024, заявкою на надання юридичної допомоги №1049 від 01.08.2025, витягом з акта №13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025.
Між тим, у додатках до позовної заяви відсутні докази про оплату наданої правничої допомоги.
Таким чином, суд вважає, що позивач документально не підтвердив витрати на правничу допомогу відповідно до вимог ст. 137 ЦПК.
Керуючись ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за договором про споживчий кредит №3152763 від 05.09.2021 у розмірі 23450 (двадцять три тисячі чотириста п'ятдесят) гривень.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень 77 копійок судового збору.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Любешівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 04.11.2025.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (місцезнаходження: вул. Мечнікова, 3, офіс 306, м. Київ, код ЄДРПОУ 44276926).
Представник позивача: Таран Владислав Анатолійович (адреса: с. Петропавлівська Борщагівка, а/с 8, Бучанського району Київської області; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя Любешівського районного суду Волинської області Ольга ЦИБЕНЬ