ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.10.2025Справа № 910/5930/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/5930/25
за позовом Компанії AKM Group-CZ, a.s (Чеська Республіка, 190 00, м. Прага-9, Височани, вул. Рубешка, 215/1; ідентифікаційний код: 26465949)
до Громадської організації "Агентство вільної інформації" (Україна, 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 3; ідентифікаційний код: 39490649)
про визнання недостовірною інформації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та зобов'язання вчинити дії
Представники учасників справи:
від позивача: Варічева Л.С., ордер АІ №1919978;
від відповідача: Северин Р.І., ордер АІ №1941456.
Компанія AKM Group-CZ, a.s (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Громадської організації "Агентство вільної інформації" (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію компанії АКМ Group-CZ, a.s. інформацію, поширену 05.10.2023 о 09:50 в мережі Інтернет на сайті https://censor.net/ українським новинним суспільно-політичним інтернет-порталом "Цензор.НЕТ" у статті під назвою "Партнери держрадників, жуліки та прокладки без власного сайту - хто зірвав постачання зброї Україні" (https://censor.net/ua/resonance/3447570/partnery_derjzradnykiv_juliky_ta_prokladkv_bez_vlasnogo_sayitu_hto_zirvav_postachannya_zbroyi_ukrayini), у запропонованій в прохальній частині позовної заяви редакції;
- зобов'язати Громадську організацію "Агентство вільної інформації" спростувати недостовірну інформацію, поширену 05.10.2023 о 09:50 в мережі Інтернет на сайті https://censor.net/ українським новинним суспільно-політичним інтернет-порталом "Цензор.НЕТ" у статті під назвою "Партнери держрадників, жуліки та прокладки без власного сайту - хто зірвав постачання зброї Україні" (https://censor.net/ua/resonance/3447570/partnery_derjzradnykiv_juliky_ta_prokladkv_bez_vlasnogo_sayitu_hto_zirvav_postachannya_zbroyi_ukrayini), у запропонованій в прохальній частині позовної заяви редакції;
- зобов'язати Громадську організацію "Агентство вільної інформації" забезпечити вільний доступ до спростування недостовірної інформації, яка є предметом спору у цій справі, необмеженому колу осіб на Інтернет-сторінці українського новинного суспільно-політичного інтернет-порталу "Цензор.НЕТ" (https://censor.net/) у розділі "Резонанс" під заголовком: СПРОСТУВАННЯ інформації щодо чеської компанії АКМ Group-CZ, a.s., розміщеної у статті: "Партнери держрадників, жуліки та прокладки без власного сайту - хто зірвав постачання зброї Україні" протягом 3 років з моменту розміщення такого спростування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5930/25, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.06.2025.
У підготовче засідання 18.06.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 18.06.2025 було оголошено перерву до 02.07.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5930/25 призначено на 02.07.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2025, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5930/25, призначене на 02.07.2025, відбудеться 23.07.2025.
18.07.2025 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 21.07.2025 зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
У підготовче засідання 23.07.2025 представники сторін не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 23.07.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, оголошено перерву до 10.09.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2025, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5930/25 призначено на 10.09.2025.
У підготовче засідання 10.09.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 10.09.2025 судом було прийнято до розгляду відзив на позовну заяву, оголошено перерву до 01.10.2025.
15.09.2025 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яка 16.09.2025 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
19.09.2025 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" заперечення щодо відповіді на відзив, які 19.09.2025 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
У підготовче засідання 01.10.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась, проте від представника відповідача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без його участі.
У підготовчому засіданні 01.10.2025 судом було прийнято до розгляду відповідь на відзив та заперечення щодо відповіді на відзив, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.10.2025.
У судове засідання 22.10.2025 з'явились представники сторін.
Представник позивача надала суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала.
Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.
У судовому засіданні 22.10.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
05.10.2023 о 09:50 в мережі Інтернет на сайті https://censor.net/ українським новинним суспільно-політичним інтернет-порталом "Цензор.НЕТ" було розміщено статтю під назвою "Партнери держрадників, жуліки та прокладки без власного сайту - хто зірвав постачання зброї Україні" (https://censor.net/ua/resonance/3447570/partnery_derjzradnykiv_juliky_ta_prokladkv_bez_vlasnogo_sayitu_hto_zirvav_postachannya_zbroyi_ukrayini).
Зазначена стаття, зокрема, містила наступну інформацію щодо позивача:
"У Чехії розслідується діяльність компанії "AKM Group -Cz.a.s." та її комерційних зв'язків з державними структурами України. В рамках слідства було арештовано 38,8 млн доларів, які були переведені компанії з України.
Блокування коштів сталось через підозрілий характер транзакцій, а також те, що компанія здійснила нецільове використання коштів. Транзакцію було зафіксовано Фінансовим аналітичним управлінням Чехії, яке передало інформацію далі до Національного центру по боротьбі з організованою злочинністю.
При цьому чехи попередили українську владу, що не збираються зривати виконання військового контракту, але вимагають від компанії надати докази, що третя сторона збирається їй поставити снайперські гвинтівки і вони поїдуть в Україну.
Як вдалось дізнатись редакції, "AKM Group -Cz.a.s." найчастіше фігурує як посередник в пропозиціях державної компанії "Спецтехноекспорт", яка перебуває під опікою ГУР.
При цьому компанія настільки потужна, що її сайт перебуває в стадії розробки.
Компанію очолює чешка, але серед персоналу повно українців, що породжує підозри, що компанію спеціально використовують як прокладку для отримання маржі.
…
В результаті розслідувань у Чехії тепер "AKM Group -Cz.a.s." цікавиться Служба безпеки України. Так само як і діяльністю чеської Colt Cz".
З огляду на те, що зазначена інформація є загальнодоступною для невизначеного кола осіб, безпосередньо стосується позивача та за своїм характером є недостовірною, бо не ґрунтується на жодних фактах, паплюжить ділову репутацію, з огляду на те, що текст публікації сформульований таким чином, що може викликати у стороннього спостерігача думку про вчинення позивачем діянь, які містять ознаки кримінального правопорушення, а також думки, що позивач є ненадійним партнером у ділових стосунках, позивач звернувся з цим позовом та просить суд визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію компанії АКМ Group-CZ, a.s. інформацію, поширену 05.10.2023 о 09:50 в мережі Інтернет на сайті https://censor.net/ українським новинним суспільно-політичним інтернет-порталом "Цензор.НЕТ" у статті під назвою "Партнери держрадників, жуліки та прокладки без власного сайту - хто зірвав постачання зброї Україні", зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію та зобов'язати відповідача забезпечити вільний доступ до спростування недостовірної інформації, яка є предметом спору у цій справі, необмеженому колу осіб на Інтернет-сторінці українського новинного суспільно-політичного інтернет-порталу "Цензор.НЕТ".
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Частиною 1 статті 200 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 1 Закону України "Про інформацію", визначено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про інформацію" суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень.
Об'єктом інформаційних відносин є інформація.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про інформацію" передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Відповідно до частин 1, 2 статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Частиною 4 статті 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до абзацу 4 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - Постанова № 1), беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Згідно з частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, юридична особа, так само як і фізична особа, має право на спростування недостовірної інформації відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації згідно зі статтею 299 Цивільного кодексу України.
Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України визначено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 Цивільного кодексу України, відповідно до частин 1, 4 та 7 якої фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до пункту 15 Постанови № 1 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з пунктом 18 Постанови № 1 обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Абзацами 1, 2 пункту 9 Постанови № 1 передбачено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.
Разом із тим, відповідно до пункту 12 Постанови № 1 належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 та у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 439/1469/15-ц викладено висновок, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Таким чином, при розгляді справ зазначеної категорії першочергово позивачу слід довести сам факт поширення інформації, а потім встановити та вказати у позові автора інформаційного матеріалу - особу, яка його поширила, а також власника веб-сайту, на якому розміщений інформаційний матеріал.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Тому суди при розгляді справ мають виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Частиною 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.
Відповідно до частини 1 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Згідно з частиною 2 статті 48 Господарського процесуального кодексу України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
У частинах 1, 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, і позовна заява повинна містити, зокрема, найменування сторін та інших учасників справи.
У постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20 наведено такі висновки: "Згідно зі змістом статей 48, 162 Господарського процесуального кодексу України, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та вирішує справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У разі якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється.".
Близька за змістом правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 904/6902/20, відповідно до якої: "Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача.
Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Щоб визнати відповідача неналежним суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.".
Як встановлено судом, оспорювана позивачем інформація була розміщена 05.10.2023 о 09:50 в мережі Інтернет на сайті https://censor.net/ українським новинним суспільно-політичним інтернет-порталом "Цензор.НЕТ".
На підтвердження наявності зв'язку між інтернет-порталом "Цензор.НЕТ" та відповідачем, позивач надав Довідку з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 05.04.2024 № 65/2024-Д, видану Дочірнім підприємством "Центр компетенції адресного простору мереж Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес".
Зі змісту вказаної довідки вбачається, що власником веб-сайту censor.net, зокрема станом на 05.10.2023 та 20.02.2024, є володілець облікового запису - Громадська організація "Агентство вільної інформації", якщо інше не визначене умовами договору між останнім та реєстрантом доменного імені censor.net та/або отримувачем послуг хостингу, зокрема, УАБ "Лано Солюшенз" (UAB "LANO SOLUTIONS" (LT)), або якщо такий договір відсутній.
Суд враховує, що Свідоцтвом про акредитацію Український мережевий інформаційний центр підтвердив компетентність Дочірнього підприємства "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" у здійсненні ним функцій з проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет з видачею Експертних висновків, а також - видачу довідок з відомостями про власників веб-сайтів/реєстрантів доменних імен або інформацією про їх встановлення відповідно до Договору про акредитацію від 08.05.2019.
У постанові від 05.04.2024 у справі № 742/853/20 Верховний Суд дійшов висновку, що Довідка, видана Дочірнім підприємством "Центр компетенції адресного простору мереж Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес", є належним доказом на підтвердження належності веб-сайту визначеній в такій довідці особі.
Водночас, наведений в Довідці від 05.04.2024 № 65/2024-Д висновок не є стверджувальним, оскільки прямо допускає ймовірність того, що власником веб-сайту censor.net може бути не Громадська організація "Агентство вільної інформації", за умови наявності між ним та реєстрантом доменного імені censor.net та/або отримувачем послуг хостингу, зокрема, УАБ "Лано Солюшенз" (UAB "LANO SOLUTIONS" (LT)) укладеного договору, що встановлює інше.
Окрім того, суд враховує, що рішенням Апеляційної палати Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 15.07.2020 було визнано знак "ЦЕНЗОР.НЕТ" добре відомим в Україні відносно УАБ "ЛАНО СОЛЮШЕНЗ" (UAB "LANO SOLUTIONS") (LT) для послуг 35 класу МКТП: "рекламування через комп'ютерну мережу в режимі онлайн" та послуг 38 класу МКТП: "послуги інформаційних агентств" станом на 01.01.2019. На зазначене рішення також посилалось Дочірнє підприємство "Центр компетенції адресного простору мереж Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" в Довідці від 05.04.2024 № 65/2024-Д.
Так, в рішенні зазначено, що наповнення інформацією сайту "censor.net.ua" здійснювалося Громадською організацією "АГЕНТСТВО ВІЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ", співзасновником якої є Ю.Бутусов, що підтверджують укладені заявником договори від 01.01.2015 № 01, від 01.01.2016 № 0101-16. Окрім того, в рішенні наявне посилання на договори оренди рекламної площі сайту «censor.net.ua» від 01.01.2015 № 01/2015, від 02.01.2017 № 020117-1 і акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), стороною яких не є відповідач.
Однак веб-сайти censor.net та censor.net.ua не є ідентичними, докази їхньої пов'язаності в матеріалах справи відсутні.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що надана позивачем Довідка від 05.04.2024 № 65/2024-Д не є беззаперечним доказом належності веб-сайту censor.net відповідачу.
Суд враховує, що в оспорюваній публікації прямо зазначено ім'я автора - ОСОБА_1, з відповідним посиланням на профіль автора на інтернет-порталі "Цензор.НЕТ". Зі змісту вказаного профілю вбачається, що ОСОБА_1, журналіст, автор, систематично здійснює публікацію дописів на інтернет-порталі "Цензор.НЕТ".
При цьому позивач не спростовує авторство ОСОБА_1 щодо спірної публікації.
Враховуючи відсутність належних доказів, які підтверджували б належність веб-сайту censor.net відповідачу та/ або спростовували б авторство ОСОБА_1 , зважаючи на наведені вище висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позов у цій справі пред'явлено до неналежного відповідача.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, а також враховуючи те, що позов у даній справі пред'явлено до неналежного відповідача, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 9 084,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 9 084,00 грн покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 04.11.2025.
Суддя О.В. Нечай