ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.11.2025Справа № 910/10465/25
За позовом Корпорації "ТСМ Груп"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 208484,35 грн
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Корпорації "ТСМ Груп" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 208484,35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 06/20 від 27.05.2020 (зареєстрований відповідачем № 20-123-08-20-06473 від 24.07.2020) та наявністю підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат до фактичного погашення заборгованості на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 року по справі №910/12058/23.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 року відкрито провадження у справі №910/10465/25, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
15.09.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на відсутність його вини у несвоєчасній оплаті вартості робіт, його стратегічне значення та ведення воєнного стану. Також відповідач зазначив, що позивачем невірно визначено період нарахування 3% річних та втрат від інфляції ат в разі задоволення позовних вимог просив зменшити їх розмір на 99%. Відповідачем подано клопотання про зменшення суми витрат на правову допомогу до 1000,00 грн, оскільки, заявлений розмір є надмірним та не обґрунтованим.
22.09.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримує позовні вимоги та вказує на відсутність правових підстав для зменшення 3% річних та втрат від інфляції.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
27.05.2020 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник) та Корпорацією "ТСМ Груп" (генеральний підрядник) укладено договір № 06/20 на виконання комплексу робіт (реєстраційний № 20-123-08-20-06473 від 24.07.2020) (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого генеральний підрядник зобов'язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Обладнання автоматизованого інформаційно-управляючого комплексу технічних засобів об'єднаного командного пункту та службових приміщень. Постачання обладнання та будівельні роботи" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у Відомостях обсягів робіт (Додаток № 4) до вказаного Договору.
Відповідно до п. 2.1. Договору договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, визначена Протоколом угоди про договірну ціну (Додаток № 1) і складає: 36674818,63 грн.
У підпункті 4.1.1. п. 4.1. Договору сторони погодили, що оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.
Оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки, після завершення процедури вхідного контролю за кількістю та якістю обладнання. Датою поставки партії обладнання є дата накладної. Оплата поставленого обладнання відбувається згідно зі специфікацією до Договору, після надання генеральним підрядником документа, підтверджуючого якість товару та приймання товару замовником відповідно до вимог, викладених СОУ НАЕК 038 (п.п. 4.1.2. п. 4.1. Договору).
На виконання умов Договору позивач виконав, а відповідач прийняв будівельні роботи на загальну суму 3011499,31 грн, що підтверджується: довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати № 1 за грудень 2020 року, підписаною сторонами 28.12.2020; актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 2420059,92 грн з ПДВ; актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 27759,38 грн з ПДВ; актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, підписаного сторонами 28.12.2020, на суму 563680,01 грн з ПДВ. Крім того, відповідно до умов Договору позивач здійснив поставку обладнання на загальну суму 2720691,60 грн, що підтверджується: видатковою накладною № 79 від 02.09.2020 на суму 763447,20 грн з ПДВ, підписаною сторонами; видатковою накладною № 78 від 03.09.2020 на суму 1957244,40 грн з ПДВ, підписаною сторонами.
21.03.2022 між Корпорацією "ТСМ Груп" (первісний кредитор) та Приватним акціонерним товариством "ЮЖЕНЕРГОБУД" (новий кредитор) укладено договір № 06/20-ЮЕБ/П про відступлення права вимоги (надалі - Договір відступлення права вимоги), відповідно до умов п. 1.1. якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору відповідно до Договору між Корпорацією "ТСМ Груп" та ВП "Южно-Українська АЕС".
Пунктом 2.1. Договору відступлення права вимоги визначено, що право вимоги, що відступається за цим договором, оцінене сторонами в сумі 4776825,76 грн.
Згідно з положеннями п. 2.2. Договору відступлення права вимоги (в редакції додаткової угоди до цього договору від 21.03.2022), право вимоги, яке первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває за цим договором, складається з: 1) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за видатковою накладною № 79 від 02.09.2020 на суму 636206,00 грн; 2) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за видатковою накладною № 78 від 03.09.2020 на суму 1631037,00 грн; 3) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом № 1 від 28.12.2020 на суму 2016716,60 грн; 4) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом № 2 від 28.12.2020 на суму 23132,82 грн; 5) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом № 3 від 28.12.2020 на суму 469733,34 грн.
Зазначені вище обставини були встановлені при розгляді Господарським судом міста Києва справи № 910/12058/23 за позовом Корпорації "ТСМ Груп" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 3982172,91 грн.
Також рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 № 910/12058/23, яке набрало законної сили, встановлено, що з врахуванням відступлення позивачем третій особі права вимоги щодо стягнення основної заборгованості в частині за видатковими накладними № 79 від 02.09.2020 та № 78 від 03.09.2020 та актами №№ 1-3 від 28.12.2020, на загальну суму 4776825,76 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 955365,15 грн, як залишку боргу, право вимоги щодо якого залишилось у позивача після підписання 21.03.2022 Договору відступлення права вимоги.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 № 910/12058/23 позовні вимоги задоволено частково. Вирішено стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації "ТСМ Груп" (вул. Ямська, 72, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 37034171) 955365 (дев'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч триста шістдесят п'ять) гривень 15 коп. основного боргу, 243459 (двісті сорок три тисячі чотириста п'ятдесят дев'ять) гривень 78 коп. 3% річних, 1254687 (один мільйон двісті п'ятдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят сім) гривень 80 коп. інфляційних втрат, 436481 (чотириста тридцять шість тисяч чотириста вісімдесят одна гривня) 08 коп. пені, 59626 (п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот двадцять шість) гривень 74 коп. судового збору та 56897 (п'ятдесят шість тисяч вісімсот дев'яносто сім) гривень 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено. Органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/12058/23, в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з дати набрання даним рішенням суду законної сили до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації "ТСМ Груп" (вул. Ямська, 72, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 37034171).
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
10.07.2025 року Міністерство юстиції України перерахувало на користь Корпорації "ТСМ Груп" грошові кошти у розмірі 3006517,95 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №5773 від 10.07.2025 року із зазначенням призначення платежу: "ВД № 910/12058/23; Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"; ВП №7589835; кошти за ВД стягнуті на користь стягувача".
Втрати від інфляції та 3% річних, стягнуті у справі № 910/10465/23 за період з урахуванням виникнення зобов'язань за первинними документами з 07.11.2020 до 18.07.2023. Крім того, в рішенні встановлено для органу, який буде виконувати рішення нарахування 3% річних, починаючи з дати набрання даним рішенням суду законної сили до моменту повної оплати основного боргу. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 № 910/12058/23 набрало законної сили 21.02.2024.
Позивач звернувся до суду щодо стягнення 3% річних у розмірі 19384,28 грн, нарахованих в період між стягнутими коштами за рішенням суду та до набрання ним законної сили та визначив період наступним чином: з 19.06.2023 по 20.02.2024. Втрати від інфляції у розмірі 189100,07 грн позивач просить стягнути за період з 01.07.2023 по 30.06.2025.
Внаслідок укладення Договору № 06/20 від 27.05.2020 (зареєстрований відповідачем № 20-123-08-20-06473 від 24.07.2020) року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Частиною 1 ст. 854 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 № 910/12058/23, яке набрало законної сили, встановлено існування суми заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 06/20 від 27.05.2020 (зареєстрований відповідачем № 20-123-08-20-06473 від 24.07.2020) у сумі 955365,15 грн, яка була перерахована на рахунок позивача в процесі примусового виконання судового рішення 10.07.2025.
Позивач просить стягнути 3% річних у розмірі 19384,28 грн за період з 19.06.2023 по 20.02.2024. Втрати від інфляції у розмірі 189100,07 грн позивач просить стягнути за період з 01.07.2023 по 30.06.2025.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що при розгляді справи № 910/12058/23 з відповідача стягнуто 3% річних по 18.07.2023. Тобто за період з 19.06.2023 до 18.07.2023 з відповідача уже стягнуті 3 % річних з прострочення грошового зобов'язання на суму 955365,15 грн, а тому відсутні підстави для їх повторного нарахування та стягнення.
Суд здійснив перерахунок 3% річних за період з 19.07.2023 по 20.02.2024. Згідно перерахунку суду з відповідача підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 17028,58 грн.
При здійсненні нарахування втрат від інфляції позивач також помилково в період нарахування включив період з 01.07.2023 до 18.07.2023. Проте, згідно перерахунку суду, здійсненого за період з 19.07.2023 по 30.06.2025, сума втрат від інфляції є більшою, ніж визначив позивач. Отже, оскільки, згідно приписів ст. 237 ГПК України, суд обмежений у праві виходити за межі позовних вимог, з відповідача підлягають стягненню втрати від інфляції у визначеному позивачем розмірі - 189100,07 грн.
З огляду на встановлені обставини, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У відзиві на позовну заяву Відповідач просив суд зменшити 3% річних та інфляційних на 99%.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
В той же час, у цій справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %.
Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі 921/94/21.
Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.
Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не містить висновків про можливість зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством.
Отже, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Щодо зменшення інфляційних, то суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 17028,58 грн, втрати від інфляції у розмірі 189100,07 грн.
Щодо заперечень відповідача, викладений у відзиві з приводу складного матеріального становища та відсутності його вини у простроченні, суд зазначає, що всі суб'єкти господарювання та фізичні особи на території України з 24.02.2022 зазнають негативних (невідворотних) наслідків як в господарські діяльності, так і в повсякденному житті, спричинені невмотивованою агресією ворожої держави. Суд зазначає, що військова агресія росії на території України впливає на здійснення господарської діяльності всіх суб'єктів господарювання. Крім того, грошові зобов'язання відповідача виникли ще у 2021 році, до початку повномасштабного вторгнення. А тому доводи, викладені відповідачем у відзиві не спростовують обгрунтованість позовних вимог в частині, визначеній судом та не є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. А тому, оскільки, судом встановлено відсутність порушень прав позивача та неефективність обраного способу захисту, судом не спростовуються решта обставин, зазначених позивачем в обгрунтування позовної заяви.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.
Позивачем також заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3-6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 05.08.2021 року між Адвокатським об'єднанням «Віннерлнекс» (адвокатське об'єднання) та Корпорацією «ТСМ ГРУП» (клієнт) було укладено Договір про надання правничої допомоги б/н, згідно з яким Адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов?язується допомогу та Витрати, пов?язані з виконанням Договору, що здійснюються Адвокатським об?єднанням. Конкретний вид та обсяг правової допомоги за Договором Сторонами зазначається в специфікації, що є невід?ємним додатком до Договору, яка відображає доручення Клієнта Адвокатському об'єднанню на надання певної правової допомоги.
Специфікацією №149 від 25.07.2025 до Договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 Сторони узгодили надання професійної правової допомоги під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 3% річних та інфляційних втрат за договором № 06/20 від 27.05.2020, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, на суму в розмірі 17000 грн. 00 коп.
Позивачем долучено платіжну інструкцію № 1777 від 28.07.2025 на суму 17000,00 грн, в підтвердження оплати вартості послуг з правової допомоги.
Судом встановлено, що Носик Б.М. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України.
Відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу до 1000,00 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог, часткового задоволення позовних вимог, а також не великої складності справи та незмінності судової практики в даній категорій справ протягом тривалого часу, та заперечення відповідача, з огляду на те, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу, на переконання суду, не відповідає критеріям співмірності, пропорційності та розумної необхідності, керуючись принципом розумності судових витрат, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8403,96 грн (сума правової допомоги пропорційно розміру задоволених позовних вимог становить 16807,91 грн та зменшена судом на 50%).
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72, ідентифікаційний код 37034171) 3% річних у розмірі 17028 (сімнадцять тисяч двадцять вісім) грн 28 коп., втрати від інфляції у розмірі 189100 (сто вісімдесят дев'ять тисяч сто) грн 07 коп., судовий збір у розмірі 2473 (дві тисячі чотириста сімдесят три) грн 54 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8403 (вісім тисяч чотириста три) грн 96 коп.
3. В частині позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 2355,70 грн відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко