ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м.Київ
03.11.2025Справа № 910/16031/24
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна комодітна компанія"
доФізичної особи-підприємця Іваненка Юрія Валентиновича
провизнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів у вигляді стягнення 3326230,00 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники сторін не викликалися
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна комодітна компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Іваненка Юрія Валентиновича, в якому просить:
- визнати недійсним договір надання послуг від 20.04.2018 №070562, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна комодітна компанія" та Фізичною особою-підприємцем Іваненко Юрієм Валентиновичем;
- визнати недійсним договір від 01.07.2020 №1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна комодітна компанія" та Фізичною особою-підприємцем Іваненко Юрієм Валентиновичем;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Іваненка Юрія Валентиновича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна комодітна компанія" 3326230,00 грн в порядку застосування наслідків недійсного правочину.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що наявні підстави для визнання недійсними вказаних вище договорів як таких, що укладені всупереч положень ст.ст.203-215 Цивільного кодексу України, без дотримання вимог ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та п.14.6 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна комодітна компанія", з огляду на що також є підстави для повернення позивачу 3326230,00 грн, які сплачені відповідачу на виконання умов цих договорів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/16031/24; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 11.03.2025; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали; в порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Фізичної особи-підприємця Іваненка Юрія Валентиновича належним чином засвідчені копії: договору №1 вiд 01.07.2020, договору від 20.04.2018 №070562, укладених між сторонами, банківських виписок по транзакціям з контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна комодітна компанія", актів наданих послуг, виконаних робіт, накладних, звітів з описом наданих послуг/виконаних робіт та інших наявних первинних документів по господарським операціям з контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна комодітна компанія", а також оригінали для огляду в судовому засіданні; витребувані даною ухвалою докази подати до суду у строк до 01.03.2025; зобов'язано позивача надати суду вимогу до відповідача про повернення коштів та докази її направлення на адресу Фізичної особи-підприємця Іваненка Юрія Валентиновича.
28.02.2025 від відповідача надійшла заява про продовження процесуального строку на подання відзиву та відкладення розгляду справи.
07.03.2025 від відповідача надійшла заява про надання доказів на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 30.01.2025.
У підготовчому засіданні 11.03.2025 суд задовольнив заяву про продовження процесуального строку на подання відзиву та продовжив строк на подання відповідачем відзиву до 20.03.2025, встановив строк для подання відповіді на відзив до 04.04.2025, встановив строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 15.04.2025 та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 24.04.2025.
18.03.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує.
03.04.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
15.04.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив разом із клопотанням про витребування у Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" доказів.
22.04.2025 від відповідача надійшла заява про долучення доказів, а саме: електронного повідомлення Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" від 15.04.2025 №81-15-9/4696 про відмову у наданні інформації на адвокатський запит від 10.04.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" документи за наведеним переліком, підготовче засідання у справі Відкладено на 29.05.2025.
23.05.2025 від Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" надійшли докази на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 24.04.2025.
У підготовчому засіданні 29.05.2025 суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 07.08.2025 для надання можливості сторонам ознайомитися з отриманими від банку доказами.
07.08.2025 від позивача надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Величковського Володимира Петровича.
У підготовчому засіданні 07.08.2025 суд відклав розгляд вказаного клопотання до наступного підготовчого засідання та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 14.08.2025.
14.08.2025 від відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про залучення третьої особи.
У підготовчому засіданні 14.08.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення третьої особи у зв'язку з відсутністю процесуальних підстав та закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.10.2025.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 07.10.2025 оголошувалася перерва до 15.10.2025.
15.10.2025 до початку судового засідання від позивача надійшла заява про відмову від позову та закриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна комодітна компанія" від позову, закрито провадження у справі №910/16031/24 у зв'язку з відмовою позивача від позову.
В порядку ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України відповідач звернувся з заявою про розподіл судових витрат, в якій просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100000,00 грн; послався на договір укладений 24.02.2025 з адвокатом Лозицьким О.В., який здійснював представництво інтересів відповідача у справі №910/1603/24, та акт про надання послуг від 17.10.2025 №1.
21.10.2025 від позивача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідача до 25000,00 грн.
Статтею 221 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Згідно ч.3 ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
З огляду на зазначені приписи Господарського процесуального кодексу України суд вирішує питання про судові витрати відповідача у справі №910/16031/24 без повідомлення учасників справи, в порядку, передбаченому ст.244 цього Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
Провадження у справі №910/1603/24 відносно відповідача закрито на підставі п.4 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України за заявою позивача.
Пункт 1 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України передбачає право позивача на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог).
Стаття 191 Господарського процесуального кодексу України визначає, що позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відмова від позову - це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову - це вияв принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 у справі №180/2161/19).
За результатами відмови позивача від позову суд, прийнявши таку відмову, закриває провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч.4 ст.231 Господарського процесуального кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі №550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (ч.5 ст.244 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас порядок ухвалення додаткового рішення встановлений, зокрема, ч.3 ст.244 Господарського процесуального кодексу України (якщо вирішено спір по суті спору) та ч.6 ст.130 Господарського процесуального кодексу України (у разі закриття провадження у справі/залишення позову без розгляду).
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 49 постанови від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Стаття 123 Господарського процесуального кодексу України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.
Так, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами першою-четвертою ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Стаття 129 Господарського процесуального кодексу України регламентує загальні правила розподілу судових витрат.
Суд зазначає, що положення ст.ст.126, 129 Господарського процесуального кодексу України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.
Разом з тим, у ст.130 Господарського процесуального кодексу України закріплений розподіл судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі.
Згідно з ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі №904/1478/19 дійшла висновку, що у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України у відповідача згідно з першим реченням ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України виникає право на відшкодування йому за рахунок позивача понесених витрат, до яких належить і судовий збір, і витрати, пов'язані з розглядом справи.
Отже, у випадку відмови позивача від позову, відповідач вправі заявити про відшкодування йому понесених витрат і це право закріплено, зокрема, в ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас механізм реалізації закріпленого у ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України права на відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи (до яких належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу), закріплений у ч.5 ст.130 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Отже, у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України у відповідача згідно з ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України виникає право на відшкодування йому понесених витрат (і судового збору, і пов'язаних з розглядом справи), при цьому розподіл витрат, пов'язаних з розглядом справи, здійснюється у відповідності до вимог ч.5 ст.130 Господарського процесуального кодексу України.
У контексті наведеного, суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі №903/254/20, де відзначено, що правовий аналіз ст.ст.129, 130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі, зокрема, закриття провадження у справі, суд зобов'язаний виходити з положень ч.5 ст.130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною.
Отже, при застосуванні ч.5 ст.130 Господарського процесуального кодексу України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу), у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача.
Відтак, відповідно до приписів ч.5 ст.130 Господарського процесуального кодексу України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема:
- чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов;
- чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору;
- чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача;
- чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 24.03.2021 у справі №922/2157/20, від 21.01.2020 у справі №922/3422/18, від 26.04.2021 у справі №910/12099/17, від 19.04.2021 у справі №924/804/20.
Суд враховує, що Господарського процесуального кодексу України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду (викладених у постановах від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17) очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, ч.5 ст.130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Разом з тим, суд зазначає, що поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №922/2017/17).
Відповідно до положень ст.ст.2, 4, 14, 130, 191 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відмова від позову за заявою позивача є практичною реалізацією принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спорту на власний розсуд.
Суд виходить з того, що подання позову (звернення позивача до суду за захистом порушеного права) у справі №910/16031/24 не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред'явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою.
Так само і сам по собі факт подання заяви/клопотання про відмову від позову у справі не підтверджує ані відсутність спору між позивачем та відповідачем, ані відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.
Судом не встановлено того, що позивач з моменту звернення до суду із позовною заявою до закриття провадження у справі відносно відповідача діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами, протидіяв вирішенню спору, чи мав на меті ущемлення прав та інтересів відповідача, як і не встановлено обставин доведення відповідачем необґрунтованості дій позивача, які призвели до закриття провадження у справі, надання доказів на підтвердження таких дій позивача чи свідчень зловживання ним своїми процесуальними правами при поданні заяви про відмову від позову відносно відповідача тощо.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).
Поряд з тим, аргументованих обґрунтувань наведених вище обставин як і доказів на їх підтвердження заява відповідача не містить.
Згідно з положеннями ст.236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 06.03.2024 №905/1840/21.
Отже, оскільки відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що закриття провадження у справі відносно відповідача відбулось внаслідок необґрунтованих (недобросовісних) дій позивача, відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу відповідача.
Керуючись ст.ст.129, 130, 234, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Іваненка Юрія Валентиновича про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня складення повної ухвали.
Суддя Ю.М. Смирнова