ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.11.2025Справа № 910/8030/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Херсонської обласної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРФЕРЕНЦ СИСТЕМ"
про стягнення 519 000 грн.
Комунальне некомерційне підприємство "Обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Херсонської обласної ради звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРФЕРЕНЦ СИСТЕМ" з вимогою про стягнення коштів в розмірі 519 000 грн. за невикористаний товар (Дизельне пальне) за Договором про закупівлю товару від 24.12.2024 року № 115 та Додаткової угоди № l від 25.12.2024 року.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 03.07.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановив строк учасникам справи для реалізації процесуальних прав.
17.07.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що умовами договору не передбачено попередню оплату, таким чином позивачем не вірно обрано спосіб захисту своїх прав. Також вказав, що позивачем не подано доказів неможливості отримання товару, тому позивачем не доведено факту відмови у видачі оплаченого товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
24.12.2024 що між позивачем (замовником) та відповідачем (постачальником) укладено договір про закупівлю товарів № 115, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати замовникові дизельне паливо, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 1.3 договору відпуск товару здійснюється у мережі автозаправних станцій Постачальника (надалі іменується- мережа АЗС), яка визначається у Додатку 2 до цього Договору, із застосуванням бланків- дозволу, карток- талонів, скретч -карток/карток на нафтопродукт, з можливістю заміни невикористаних талонів, термін яких закінчується, на талони з новим терміном використання та того ж номіналу. Термін придатності скетч-карт або талонів має бути не менше року.
Пунктом 3.1. Договору сторони узгодили, що ціна Договору становить 519 000 грн. в т. ч. ПДВ 86 500 грн.
Відповідно до п. 4.1. Договору Замовник оплачує товар за фактом передачі бланків-дозволу впродовж 30 банківських днів в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Учасника на підставі рахунку та видаткових накладних.
Згідно пунктів 5.1.-5.3. Договору, строк поставки до 31.12.2024 року. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується організувати та забезпечити безперебійну заправку паливом автотранспорт Замовника, за виключенням технічних перерв, к Замовник зобов'язується приймати й оплачувати наданий товар. Відпуск товару здійснюється у мережі автозаправних станцій Постачальника (додаток 2).
На виконання зобов'язань за спірними договорами позивач здійснив попередню оплату за товар у розмірі 519 000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями №№ 199 та 1658 від 25.12.2024.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договорами щодо заправки автомобілів позивача пальним, отримані кошти не повернув, у зв'язку із чим позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 519 000 грн.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина 1 статті 662 ЦК України).
За положеннями статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до норм частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як випливає із змісту спірного договору право власності на товар до позивача переходить в день передачі талонів, однак до моменту його фактичного отримання на АЗС він перебуває на зберіганні у відповідача.
За змістом частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Відповідно до статті 948 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.
Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (частина 1 статті 949 Цивільного кодексу України).
У матеріалах справи наявні копії невикористаних скретч-карток (облікових карток-талонів) на загальну суму 519 000 грн.
01.04.2025 позивач направив відповідачу претензію № 348/01-10 від 27.03.2025 з вимогою впродовж 10 календарних днів перерахувати на його рахунок 519 000 грн. за невикористаний товар або заміни невикористаних талонів на талони інших АЗС.
Водночас, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем умов договорів та передачу позивачу товару зі зберігання на вказану суму або повернення позивачу відповідної суми грошових коштів.
Посилання відповідача на не подання позивачем доказів неможливості отримання товару, спростовуються вищевстановленими обставинами.
Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача в розмірі 519 000 грн. підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про повернення вказаної суми коштів, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу.
З приводу посилання відповідача про те, що умовами договору не передбачено попередню оплату, таким чином позивачем не вірно обрано спосіб захисту своїх прав, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення саме суд, а не позивач вирішує яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу судів, що відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.
У пункті 7.43 постанови від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Враховуючи викладене доводи відповідача з цього приводу необгруновані.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерференц систем" (03124, м. Київ, вул. М.Василенка, 14-Г, код 45067285) на користь Комунального некомерційного підприємства "Обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Херсонської обласної ради (73000, місто Херсон, вулиця Олеся Гончара, будинок, 6, код 26084856) 519 000 (п'ятсот дев'ятнадцять тисяч) грн. боргу, 7 785 (сім тисяч сімсот вісімдесят п'ять) грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, передбачені розділом IV ГПК України.
Суддя О.М.Ярмак