ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.10.2025Справа № 921/114/25
За позовом Приватного підприємства "Патмос";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джей-ді Транс";
про стягнення 37 336,60 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Григоренко С.В.
Представники:
Від позивача: не з'явилися;
Від відповідача: не з'явилися.
Приватне підприємство "Патмос" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джей-ді Транс" про стягнення 7870,75 грн - збитків, 425,87 грн - пені, 29039,98 грн - штрафу.
Свої вимоги позивач мотивував неналежним виконанням відповідачем умов публічного договору перевезення вантажів автомобільним транспортом в редакції від 15.10.2024, укладеного шляхом оформлення заявки № 8832 від 25.10.2024.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 921/114/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.04.2025.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 10.04.2025 вирішено передати справу № 921/114/25 за підсудністю на розгляд до Господарського суду міста Києва.
06.05.2025 матеріали судової справи № 921/114/25 надійшли на адресу Господарського суду міста Києва, а відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2025, справа № 921/114/25 передана для розгляду судді Мандриченку О. В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 вирішено прийняти справу № 921/114/25 до свого провадження, розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 10.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 921/114/25 до судового розгляду по суті.
01.08.2025 Приватне підприємство "Патмос" подало до господарського суду заяву про розгляд справи без участі його представника за наявними в матеріалах справи документами.
У судове засідання 28.10.2025 представники сторін не з'явилися.
Суд вказує, що ухвали суду направлялися Товариству з обмеженою відповідальністю "Джей-ді Транс" на адресу його місцезнаходження, а саме: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд., 4/39А, проте з указаної адреси поштове відправлення повернулось з відміткою пошти про причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".
При цьому суд вказує, що ухвалу суду від 10.06.2025 було вручено представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Джей-ді Транс", що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення.
Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Згідно з частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 921/114/25 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 02.05.2025, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
28.10.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
25.10.2024 між Приватним підприємством "Патмос" (далі також - позивач, Експедитор, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джей-ді Транс (далі також - відповідач, Перевізник) було укладено заявку № 8832 (далі - Заявка) про приєднання до публічного договору перевезення вантажів автомобільним транспортом в редакції від 15.10.2024 (далі - договір), відповідно до п. 1.2.1. якого, У порядку та на умовах, визначених цим договором Перевізник зобов'язується надати послуги з перевезенням вантажу автомобільним транспортом, за маршрутом згідно з акцептованою Заявкою на кожне конкретне перевезення та передати вантаж вантажоодержувачу вказаному в Товарно-транспортній накладній, а Замовник, оплатити надані послуги.
Як визначено п. 4.10. договору, акти прийняття-передання наданих послуг складаються Перевізником у двох примірниках, на виконання кожної Заявки окремо та підписуються уповноваженою на те особою Перевізника та скріплюються печаткою Перевізника за наявності, згідно з формою визначеною в Додатку № 3.
За змістом п. 4.11. договору, акт прийняття-передання наданих послуг повинен містити, зокрема, такі відомості: 1) Номер та дата Заявки; 2) маршрут перевезення; 3) марка; 4) державний реєстраційний номер транспортного засобу, який виконував рейси, в тому числі причепу; 5) прізвище ім?я по батькові водія ; 6) місце складання Акту; 7) сума оплати за перевезення (вартість перевезення), (місцем складання Акту є місце реєстрації Перевізника). Якщо, в Акті відсутня будь яка інформація із зазначеної вище, або вона не відповідає інформації, що міститься в Товарно-транспортних документах, Акт вважається неузгодженим, та підлягає заміні Перевізником на відповідний.
Згідно з п. 4.12. договору, разом з актом прийняття-передання наданих послуг Перевізник повинен надати Замовнику рахунок на оплату послуг, маршрутні листи, ТТН, ВН, акти приймання вантажу чи акти його невідповідності з відмітками вантажоодержувачів, що підтверджують отримання ними вантажу.
Якщо, Перевізник не має можливості усунути порушення, він зобов'язаний відшкодувати у повному обсязі (без урахування штрафу) збитки, завдані Замовнику цими порушеннями, при цьому Замовник не зобов'язаний оплачувати послуги Перевізника, надані ним з порушенням вимог законодавства України та цього Договору о якщо ці послуги вже оплачені, Замовник має право вимагати повернення сплаченої суми (строк повернення, (п'ять) банківських днів з моменту отримання Перевізником вимоги Замовника про таке повернення (п. 4.18. договору).
У п. 5.3. договору сторони погодили, що Перевізник відповідає перед Замовником:
- У разі невиконання Перевізником обов'язків передбачених в пункті 2.19 договору, останній сплачує штраф на користь Замовника в розмірі 20 (десять) % від вартості перевезення;
- За несвоєчасну подачу транспортного засобу під завантаження, порушення термінів доставлення вантажу більш ніж на 1 (одну) годину, Виконавець сплачує Замовнику штраф в розмірі 1000,00 грн. (однієї тисячі гривень) за кожну годину затримки та відшкодовує збитки пов'язані з неналежним виконанням своїх обов'язків;
- За несвоєчасне доставлення вантажу до 5 годин, Перевізник сплачує Замовнику пеню в розмірі 25 (двадцять п'ять) % від вартості перевезення та відшкодовує збитки пов'язані з неналежним виконанням своїх обов'язків. (Крім випадків попередньо погоджених Замовником);
- За несвоєчасне доставлення вантажу до 5 годин, від терміну вказаного в Заявці, Заявка вважається не виконаною, а Перевізник сплачує Замовнику пеню в розмірі 10 (десять) % від вартості вантажу та відшкодовує збитки пов'язані з неналежним виконанням своїх обов'язків. (Крім випадків попередньо погоджених Замовником);
- Факт затримки подачі автомобіля під розвантаження повинне бути зафіксоване в Товарно-транспортних документах та/або в них має бути відмітка про це та/або посилання на докази, що підтверджують такий факт (відео фіксацію, відмітка в журналі заїзду/виїзду з території розвантаження/завантаження та інше ...);
- За несвоєчасне виконання Перевізником обов'язку з відшкодування завданих Замовнику збитків, передбачених Договором, Перевізник на вимогу Замовника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання. Зобов'язання вважається простроченим з наступного дня, що слідує за останнім днем строку, визначеному в претензії для здійснення відшкодування завданих збитків;
- За кількість місць, належність упаковки, ваги вантажу, якщо вантаж був прийнятий до перевезення Перевізником без зауваження про це в товарно-транспортних накладних.
Позивач вказує, що відповідач не забезпечив доставлення вантажу вантажодержувачу у вказаний термін, а саме: 29.10.2024 в 00:00 год, оскільки вантаж за товарно-транспортними накладними №035760 від 28.10.2024, № 035767 від 28.10.2024 та № 035770 від 28.10.2024 в порушення істотних умов договору, був доставлений та переданий вантажодержувачу лише 01.11.2024.
При цьому позивач вказує, що зважаючи на те, що Перевізник повідомляв Замовника про відсутність можливості здійснити доставлення вантажу у визначений термін, через зміщення вантажу в зв'язку з його неналежним закріплення та необхідністю перебалотування, декількох палет, однак ввів Замовника в оману, щодо конкретної дати розвантаження, вказавши 31.10.2024 що відобразив в Акті надання послуг № 117 від 31.10.2024 замість фактичної дати 01.11.2024, а тому, такі дії Перевізника, йдуть в розріз з правилами та звичаями ділового обороту та умовами договору.
Позивач зазначає, що у зв'язку з порушенням строків доставки товару до вантажоодержувача, на адресу Замовника надійшла претензія від вантажоотримувача про погашення збитків у розмірі 7 870,75 грн, які були сплачені позивачем, у зв'язку з чим, останнім було направлено претензію на відшкодування збитків відповідачу, яка не була задоволена, а відтак просить стягнути з відповідача вказані збитки.
Крім того, у зв'язку з порушенням строків доставки товару до вантажоодержувача, позивач просить пеню у розмірі 425,87 грн та штраф у розмірі 29 039,98 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення заявки № 8832 про приєднання до публічного договору перевезення вантажів автомобільним транспортом в редакції від 15.10.2024 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Згідно з ч. 3 ст. 306 Господарського кодексу України, перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом встановлено, що заявкою № 8832 про приєднання до публічного договору перевезення вантажів автомобільним транспортом в редакції від 15.10.2024, сторони погодили, зокрема:
1) відомості про завантаження:
- дата та час завантаження: 27.10.2024 08:00;
- місце завантаження: 1 т.загр.: Дніпро, Дніпропетровська область, Україна;
- вантажовідправник: 1 т.загр.: згідно ТТН;
- вантаж (назва/вага): НАПОЇ / 22т;
- умови завантаження / розвантаження: завантаження - Заднє / розвантаження - Заднє;
2) Відомості про розвантаження:
- вантажоодержувач: 1 т.розв..: згідно ТТН
- уповноважена особа вантажоодержувача:згідно ТТН;
- місце розвантаження: Ружичанка, Хмельницька область, Україна;
- дата та час прибуття на розвантаження: 29.10.2024 00:00;
3) Перелік супровідних товарно-транспортних документів їх номенклатура та кількість копій на вантаж: ВН на продукцію та піддони - один екземпляр, + TH - два екземпляри + рахунок на оплату, + 2 (два) примірники Акту наданих послуг, + 2(два) примірника Заявки.
Позивач вказує, що Перевізник повідомляв Замовника про відсутність можливості здійснити доставлення вантажу у визначений термін, через зміщення вантажу в зв'язку з його неналежним закріплення та необхідністю перебалотування, декількох палет, вказавши 31.10.2024.
Як передбачено ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Таким чином, факт вказаного повідомлення не підлягає доказуванню.
Крім того, суд вказує, що в матеріалах справи відсутні докази заперечення позивача щодо узгодження строку доставки товару у строк до 31.10.2024.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, а саме акту наданих послуг № 117 від 31.10.2024, виконавцем були надані наступні роботи (надані такі послуги): вантажні перевезення за маршрутом: м. Дніпро - Ружичанка, Хмельницька обл., НОМЕР_1 /НОМЕР_2.
Вказаний акт складений, підписаний та скріплений печатками сторін без жодних зауважень.
З наведеного вбачається, що відповідачем надано послуги з перевезення саме 31.10.2024, тобто у строк, який був погоджений сторонами через зміщення вантажу в зв'язку з його неналежним закріплення та необхідністю перебалотування.
При цьому суд критично ставиться до товарно-транспортних накладних №035760 від 28.10.2024, № 035767 від 28.10.2024 та № 035770 від 28.10.2024, в яких зазначено рукописним текстом "01.11.2024", в графі "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)", оскільки у в такій графі міститься лише вказаний напис, однак відсутні П.І.Б., посада та підпис, які нею передбачені та складені вантажовідправником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Біола" та не підписані вантажоодержувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістик Юніон".
Вказане також стосується видаткових накладних № ТД-035770 від 28.10.2024, № ТД-035767 від 28.10.2024, № ТД-035760 від 28.10.2024, оскільки на вказаних видаткових накладних містяться підписи представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Біола", а в графі "Отримав (ла):" лише підпис не встановленої особи.
Крім того суд вказує, що в товарно-транспортних накладних №035760 від 28.10.2024, № 035767 від 28.10.2024 та № 035770 від 28.10.2024 вантажоодержувачем є Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик Юніон", а в видаткових накладних № ТД-035770 від 28.10.2024, № ТД-035767 від 28.10.2024, № ТД-035760 від 28.10.2024 покупцем є Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет", тобто інша юридична особа.
Крім того, у вказані видаткові накладні датовані 28.10.2024.
Щодо інших копій накладних № ТД-035770 від 28.10.2024, № ТД-035767 від 28.10.2024, які надані позивачем та де є в графі "Отримав (ла):" підпис, П.І.Б., посада та печатка, суд зазначає, що в них також покупець Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет", тобто інша юридична особа, відмінна від Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик Юніон", яка є вантажоодержувачем за товарно-транспортними накладними №035760 від 28.10.2024, № 035767 від 28.10.2024 та № 035770 від 28.10.2024.
Крім того суд вказує, що відповідно до п. 4.12. договору, разом з актом прийняття-передання наданих послуг Перевізник повинен надати Замовнику рахунок на оплату послуг, маршрутні листи, ТТН, ВН, акти приймання вантажу чи акти його невідповідності з відмітками вантажоодержувачів, що підтверджують отримання ними вантажу.
Однак, позивачем до матеріалів справи не додано акти приймання вантажу чи акти його невідповідності з відмітками вантажоодержувачів, що підтверджують отримання ними вантажу та на підставі яких можливо було б встановити дату фактичного отримання вантажу вантажоодержувачами.
В свою чергу суд вказує, що позивач зазначає, що 31.10.2024 сплатив відповідачу вартість наданих послуг за актом наданих послуг № 117 від 31.10.2024.
Суд звертає увагу, що за змістом п. 4.13. договору, оплата послуг Перевізника здійснюється Замовником протягом 10 (десять) робочих днів з дати підписання обома Сторонами акту прийняття-передання наданих послуг за умови отримання Замовником від Перевізника всіх примірників оригіналів документів на вантаж, зазначених у Заявці.
Вказані дії є конклюдентними та такими, які свідчать про виконання відповідачем свого зобов'язання належним чином.
Тобто, враховуючи дії позивача, можна дійти висновку, що відповідачем було надано усі, належним чином складені, необхідні документи, однак позивачем до матеріалів справи їх додано не було.
При цьому суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Тобто, у суду відсутня процесуальна можливість витребування доказів за відсутності поданого учасником справи відповідного клопотання.
Суд, констатує, що сторонами не подавалися відповідні клопотання, а відтак, суд позбавлений можливості витребувати докази, які необхідні для вирішення справи.
А відтак, з врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів не виконання відповідачем своїх зобов'язань, а відтак позовні вимоги про стягнення пені та штрафу задоволенню не підлягають.
З вказаних мотивів також відхиляється вимога позивача про стягнення збитків, оскільки для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, та вини, чого судом не було встановлено, виходячи з наданих позивачем доказів, оскільки його твердження про порушення строків доставки вантажу не підтвердилися матеріалами справи.
Крім зазначеного, суд звертає увагу, що як вказує позивач, 03.12.2024 на електрону адресу Замовника надійшла претензія № 249 від 28.11.2024 відповідно до якої, Клієнт, у зв'язку із порушенням строків доставлення вантажу вимагає сплатити застосованого до нього штрафу в розмірі 7870,75грн, вказуючи в даній претензії, що фактично в порушення умов договору, вантаж був доставлений та переданий Вантажоодержувачу Перевізником 01.11.2024, замість 29.10.202, ознайомившись з якою, Замовник прийшов до висновку про її задоволення, про що надав платіжну інструкцію № 7763 від 05.12.2024.
Суд вказує, що як передбачено п. 5.2. договору, за несвоєчасне виконання Перевізником обов'язку з відшкодування завданих Замовнику збитків, передбачених Договором, Перевізник на вимогу Замовника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання. Зобов'язання вважається простроченим з наступного дня, що слідує за останнім днем строку, визначеному в претензії для здійснення відшкодування завданих збитків.
В матеріалах справи наявна претензія позивача № 713 від 05.12.2024, в якій міститься вимога про відшкодування відповідачем збитків у розмірі 7 870,75 грн, а в якості доказів її направлення відповідачу надано фіскальний чек № 236 від 06.12.2024, проте суд вказує, що з наведеного фіскального чеку не можливо встановити, що саме було направлено позивачем на адресу відповідача, оскільки вказане направлення було здійснено рекомендованим листом без опису вкладення, а відтак і підстави для стягнення пені в цій частині також відсутні.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають покладенню на позивача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 03.11.2025.
Суддя О.В. Мандриченко