ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.10.2025Справа № 910/7143/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕЧНЕ ПАРКУВАННЯ» (04211, місто Київ, вул.Йорданська, будинок 6, Ідентифікаційний код юридичної особи 44065596)
до проКомунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» (01030, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЛЕОНТОВИЧА, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 35210739) визнання договору продовженим
Представники:
від Позивача: Гасанов Р.А. (представник на підставі ордеру);
від Відповідача: Волосюк Т.С. (представник на підставі довіреності);
Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕЧНЕ ПАРКУВАННЯ» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» (надалі також - «Відповідач») про визнання договору продовженим.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання договору ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, укладений 24.02.2021 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Безпечне паркування», продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7143/25, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.07.2025 року.
26.06.2025 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшов Відзив на позовну заяву, яким просив відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, встановлено Позивачу строк до п'яти днів з дня отримання відзиву для надання відповіді на відзив, встановлено Відповідачу строк до п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено підготовче судове засідання на 06.08.2025 року.
04.08.2025 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла Відповідь на відзив.
04.08.2025 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЗПЕЧНЕ ПАРКУВАННЯ" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
06.08.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, поновлено Позивачу пропущений процесуальний строк та долучити відповідь на відзив до матеріалів справи, відкладено підготовче судове засідання на 20.08.2025 року.
12.08.2025 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшли заперечення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 03.09.2025 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.10.2025 року.
07.10.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, відкладено розгляд справи на 29.10.2025 року.
В судовому засіданні 29 жовтня 2025 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 29 жовтня 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
24.02.2021 року між Комунальним підприємством «Київпарктранссервіс» (Сторона - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Безпечне паркування» (Сторона - 2) було укладено Договір №ДНП-2021-02/26 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, за умовами п.1.1 якого Сторона-1 передає за плату Стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ. Оболонський район, вул. Північна, 3 (біля ГБК «Полісся»), в межах III територіальної зони паркування м. Києва, що включає 49 (сорок дев'ять) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 6 (шість) спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів. (а.с.11-14)
Майданчик для паркування вважається переданими в експлуатацію Стороні-2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію (п.3.1 Договору).
У п.3.3 Договору вказано, що майданчик для паркування вважається фактично повернутим Стороні-1 з моменту підписання Сторонами акту повернення з експлуатації майданчика для паркування у строки визначені п. 7.13. У випадку не підписання Стороною-2 акту повернення з експлуатації майданчика для паркування Сторона-1 має право підписати даний акт в односторонньому порядку, направивши відповідне повідомлення Стороні-2, після чого майданчик вважається повернутим Стороні-1.
Згідно п.4.1-4.3 Договору вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день в гривнях, становить 6,50 (шість) грн. 50 коп., у т. ч. ПДВ в сумі 1,08 (одна) грн. 08 коп. Загальна ціна договору становить 348 757,50 (триста сорок вісім тисяч сімсот п'ятдесят сім) грн. 50 коп., у т. ч. ПДВ в сумі 58 126, 25 (п'ятдесят вісім тисяч сто двадцять шість) грн. 25 коп. Оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акту приймання передачі Стороною-1 в експлуатацію Стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється Стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок Сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахування кількості календарних днів в місці, за який проводиться оплата не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць в якому підписано акт приймання-передачі здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці. Якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця.
У п.4.7 Договору вказано, що оплата Сторони-2 Стороні-1 згідно умов даного договору проводиться за період з дати підписання акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію по дату фактичного повернення з експлуатації Стороні - 1 майданчика для паркування.
У п.7.1, 7.2 Договору зазначено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його Сторонами. Строк дії договору становить 1095 календарних днів від дати підписання акту приймання передачі Стороною-1 в експлуатацію Стороні-2 майданчика для паркування.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 року Сторона-1 передала, а Сторона-2 в свою чергу прийняла в експлуатацію паркувальний майданчик за адресою: м. Київ. Оболонський район, вул. Північна, 3 (біля ГБК «Полісся»), в межах III територіальної зони паркування м. Києва, що підтверджується Актом приймання - передачі паркувального майданчика від 01.03.2021 року. (а.с.10)
Листом №053/05-580 від 15.02.2024 року Комунальне підприємство «Київпарктранссервіс» повідомило Позивача про те, що договір №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 закінчує свою дію 01.03.2024 та висловив вимогу про повернення паркувального майданчика до 16.03.2024, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 15.02.2024 р., накладних. (а.с.17-18)
Листом №08 від 22.02.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Безпечне паркування» повідомило Комунальне підприємство «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС», що сторонами з урахуванням протоколу розбіжностей до договору було погоджено, що строк дії договору №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 становить 2190 днів, а отже, підстава для повернення паркувального майданчика 16.03.2024 відсутня. (а.с.15-16)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що у пункті 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 р. № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. Таким чином, Позивач зазначає, що оскільки Договір від 24.02.2021 №ДНП-2021-02/26 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування є договором найму (оренди) комунального майна, строк дії якого завершується у період воєнного стану, то він є автоматично продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. За таких підстав, просить суд визнати Договір ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, укладений 24.02.2021 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Безпечне паркування», продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що договір № ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 закінчився 01.03.2024, а отже вимога про визнання договору продовженим є безпідставною. Крім того, зазначає, що передача права на експлуатацію паркомісць не може бути предметом договору оренди комунального майна територіальної громади міста Києва.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕЧНЕ ПАРКУВАННЯ» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено Судом, 24.02.2021 року між Комунальним підприємством «Київпарктранссервіс» (Сторона - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Безпечне паркування» (Сторона - 2) було укладено Договір №ДНП-2021-02/26 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, за умовами п.1.1 якого Сторона-1 передає за плату Стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ. Оболонський район, вул. Північна, 3 (біля ГБК «Полісся»), в межах III територіальної зони паркування м. Києва, що включає 49 (сорок дев'ять) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 6 (шість) спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів. (а.с.11-14)
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 року Сторона-1 передала, а Сторона-2 в свою чергу прийняла в експлуатацію паркувальний майданчик за адресою: м. Київ. Оболонський район, вул. Північна, 3 (біля ГБК «Полісся»), в межах III територіальної зони паркування м. Києва, що підтверджується Актом приймання - передачі паркувального майданчика від 01.03.2021 року. (а.с.10)
Що стосується визначення правової природи вказаного правочин, Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 березня 2024 року по справі №910/1248/23 зазначено, що на відміну від послуги, чітко визначеною метою договору оренди є набуття орендарем права користування майном, яке є похідним від права власності та носить матеріальний характер, проявляється у споживанні корисних властивостей речі. Аналіз наведених положень закону, які визначають суть оренди та послуги, свідчить про те, що договір оренди відрізняється від договору про надання послуг своїм предметом. Зокрема, послуга існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, споживається в процесі вчинення певної діяльності або здійснення певної діяльності, не набуваючи матеріального вигляду. В свою чергу, предметом оренди є майно, тобто об'єкт матеріального світу, що визначений індивідуальними ознаками і є неспоживною річчю, або майнові права, як особливий вид майна. Сторони підписали акт приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію. Визначили строк користування, порядок передання майданчика для паркування та повернення, ціну договору та порядок розрахунків, спосіб оплати за користування майданчиком для паркування. Враховуючи викладене, оскільки предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий та оплатний характер, Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором найму.
Враховуючи викладене вище, Об'єднана палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.06.2018 у справі №910/20720/16 та від 03.02.2020 у справі №910/6312/19, щодо застосування ст.901 ЦК до договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування та зазначає, що такий договір за своєю правовою природою є договором найму.
Водночас предметом спірного договору найму є обладнаний під паркування майданчик, а не майнові права на організацію та експлуатацію місць для платного паркування транспортних засобів.
Права поділяються на абсолютні і відносні. До абсолютних належать права, яким кореспондує обов'язок невизначеного кола осіб не порушувати їх (і які можуть бути порушені невизначеним колом осіб). Наприклад, це право власності, сервітуту, емфітевзису, речової оренди, майнові права інтелектуальної власності. Відносними правами є ті, яким кореспондують обов'язки окремих осіб (і які можуть бути порушені тільки цими особами).
Право на організацію та експлуатацію місць для платного паркування транспортних засобів не належить ані до першої категорії, ані до другої. Власне, воно взагалі не є окремим правом. Воно є лише проявом здійснення правомочності користування паркувальним майданчиком певним чином, і може бути порушене не як таке, а як вчинення перешкод у здійсненні права користування.
Тому необхідно відступити шляхом уточнення також від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі №910/8413/17, про те, що договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування є договором найму майнових прав. Уточнення полягає в тому, що такий договір є договором найму комунального майна (паркувального майданчика).
За таких підстав, Суд зазначає, що укладений між Сторонами Договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 року за своєю правовою природою є договором найму комунального майна.
В той же час, Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 березня 2024 року по справі №910/1248/23 також зазначено, що рішенням від 30.03.2022 КМР, зокрема, встановила, що на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, у сфері оренди комунального майна територіальної громади міста Києва: у разі використання об'єкта оренди за цільовим призначенням та/або використання об'єкта оренди для потреб оборони, забезпечення життєдіяльності міста Києва в умовах воєнного стану, орендарі звільняються від орендної плати за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва (пп.1.2.1).
Також підпункти 1.3.1, 1.3.2 п.1.3 Рішення КМР від 30.03.2022 передбачали, що на період воєнного стану у сфері паркування транспортних засобів на території міста Києва: власники та користувачі транспортних засобів звільняються від оплати за послуги з користування відведеними майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються КП "Київтранспарксервіс" згідно з переліком, затвердженим наказом Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації); власники та користувачі транспортних засобів звільняються від оплати за послуги з користування спеціально обладнаними майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються КП "Київтранспарксервіс" згідно з переліком, затвердженим рішенням КМР, а також звільняються від оплати суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування у відповідності укладених договорів з КП "Київтранспарксервіс".
Рішенням КМР від 15.04.2022 №4569/4610 "Про внесення змін до Рішення КМР від 30.03.2022" (далі - Рішення КМР від 15.04.2022) пп.1.2 п.1 рішення КМР від 30.03.2022 викладено в такій редакції: "У сфері комунального майна територіальної громади міста Києва на період дії воєнного стану та один місяць з дати його припинення орендарі за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва звільняються від орендної плати".
Рішенням КМР від 14.05.2022 виключено пункти 1.3.1 та 1.3.2 з Рішення КМР від 30.03.2022.
Метою прийняття вказаних Рішень КМР є підтримка та полегшення ведення господарської діяльності для орендарів в період воєнного стану, а заходи, передбачені цими рішеннями, мають тимчасовий характер та пов'язані з певною подією (подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/8348/22).
Пункт 1.2 Рішення КМР від 30.03.2022 застосовується до оренди іншого комунального майна, а не оренди паркувальних майданчиків, до якої застосовувався п.1.3 цього Рішення.
Виключення пунктів 1.3.1 і 1.3.2 з Рішення КМР від 30.03.2022, здійснене Рішенням КМР від 14.05.2022, не означає, що оренда паркувальних майданчиків підпадає під дію п.1.2. Пунктом 1.3 було передбачене не тільки звільнення від орендної плати суб'єктів господарювання, які здійснюють забезпечення паркування, а й власників і користувачів транспортних засобів, що призводило до завідомої збитковості суб'єктів господарювання.
Виключення пунктів 1.3.1 і 1.3.2 з Рішення КМР від 30.03.2022 та, відповідно, скасування обох пільг відновило можливість прибуткової діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють забезпечення паркування, а тому чинний п.1.2 рішення не можна розглядати як такий, що поширює своє регулювання на орендарів паркувальних майданчиків.
Отже, питання звільнення від сплати орендних платежів за користування комунальним майном територіальної громади міста Києва та питання звільнення від платежів суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування відповідно до укладених з позивачем договорів, мають різний порядок врегулювання, у зв'язку з чим питання оренди комунального майна та питання щодо паркування транспортних засобів винесені до окремих пунктів регулювання та, відповідно, п.1.2 Рішення КМР від 30.03.2022 на спірні відносини не поширюється.
Згідно із частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
У п.7.1, 7.2 Договору зазначено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його Сторонами. Строк дії договору становить 1095 календарних днів від дати підписання акту приймання передачі Стороною-1 в експлуатацію Стороні-2 майданчика для паркування.
При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач також посилався на Протокол узгодження розбіжностей від 24.02.2021 до Договору №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021, за яким сторони дійшли згоди викласти п.7.2 договору у наступній редакції: «Строк дії договору становить 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання передачі Стороною-1 в експлуатацію Стороні-2 майданчика для паркування.». (а.с.30-34)
Суд зазначає, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/11172/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпечне паркування» до Комунального підприємства «Київпарктранссервіс» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 року по справі №910/11172/24, відмовлено повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпечне паркування» до Комунального підприємства «Київпарктранссервіс» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
У вказаному рішенні суду зазначено, що у спірному договорі відсутні будь-які застереження щодо наявності протоколу узгодження розбіжностей. Тобто, у договорі відсутні умови, згідно з якими цей договір діє разом з таким протоколом. Відповідно до п. 9.4 договору усе листування між сторонами здійснюється за поштовими адресами, зазначеними в цьому договорі. Однак доказів на підтвердження надсилання пропозицій щодо підписання протоколу узгодження розбіжностей на адресу Підприємства Товариство не надало. Підписання договору та протоколу узгодження розбіжностей до нього не свідчить про підписання спірного договору на умовах, встановлених у протоколі. Вказане свідчить про підписання протоколу узгодження розбіжностей до договору №ДНП-2021-02/06 від 24.02.2021 після підписання самого договору №ДНП-2021-02/06 від 24.02.2021. Також матеріали справи не містять доказів внесення змін до умов договору на такі, що встановлені у Протоколі узгодження розбіжностей від 24.02.2021. Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо строку дії договору (2 190 днів згідно з протоколом розбіжностей проти 1 095 днів згідно з договором).
Крім того, Судом встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3552/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Безпечне паркування" до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про визнання права на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів на підставі договору №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 року по справі №910/3552/24, відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Безпечне паркування" у позові до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс".
У постанові суду апеляційної інстанції встановлено, що строк дії договору №ДНП-2021-02/06 від 24.02.2021 є таким, що закінчився 01.03.2024.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Таким чином, судові рішення у справі у справі №910/3552/24 та у справі №910/11172/24 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити, а тому факт закінчення строку дії Договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 року саме 01.03.2024, а також факт відсутності внесення змін до Договору №ДНП-2021-02/06 від 24.02.2021 до умов договору на такі, що встановлені у Протоколі узгодження розбіжностей від 24.02.2021 підтверджено рішеннями Господарського суду м. Києва від 15.07.2024 року по справі №910/3552/24 та від 19.02.2025 року по справі №910/11172/24, які набрали законної сили.
При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач зазначав, що оскільки Договір від 24.02.2021 №ДНП-2021-02/26 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування є договором найму (оренди) комунального майна, строк дії якого завершується у період воєнного стану, то він є автоматично продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною 2 цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.
Абзацом 3 частини 1 статті 19 цього Закону передбачено, що рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.
Відповідно до пункту 61 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній з 13.04.2022) під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, зокрема щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, який затверджено Законом №2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому продовжено строк дії воєнного стану в Україні, який триває до цього часу.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з абзацом 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 634) передбачено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Пунктом 16 постанови Кабінету Міністрів України № 634 покладено на орендодавців державного та комунального майна обов'язок забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови починаючи з 24.02.2022.
Зміст наведених норм права свідчить про автоматичне продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану. При цьому для продовження договору оренди на строк до припинення чи скасування воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану окреме рішення орендодавця не вимагається, про що прямо зазначено у пункті 5 постанови № 634. Винятки з цього правила прямо передбачено пунктом 5 постанови №634 (балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Аналогічний висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.07.2025 року у справі №909/719/24, від 21.02.2024 у справі № 916/309/23, від 19.03.2024 у справі № 910/3272/23, від 26.11.2024 у справі № 920/478/23.
Відповідно до пункту 114 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, рішення про відмову в передачі в оренду відповідного об'єкта оренди може бути прийняте орендодавцем у випадку, зокрема, наявності обґрунтованих власних потреб уповноваженого органу управління та/або балансоутримувача, або потреб іншої бюджетної установи, що розміщена в будівлі, споруді, їх окремій частині.
Отже, відповідно до абзацу 2 частини першої Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у межах розумної та добросовісної поведінки орендодавець, може відмовити орендарю в продовженні договору оренди, повідомивши орендаря у строк за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди про наявність обґрунтованих власних потреб балансоутримувача у використанні об'єкта оренди.
Форма такого повідомлення про відмову в продовженні договору оренди не визначена законодавством. Водночас за змістом наведених норм, таке повідомлення (звернення) у розумінні пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 повинно містити обґрунтування необхідності використання об'єкта оренди саме для власних потреб з посиланням на конкретно визначені цілі такого використання, які повинні відповідати законодавству, а також статуту чи положенню. При цьому в розумінні наведених норм власними потребами можуть бути потреби у використанні об'єкта оренди з урахуванням його функціонального призначення для забезпечення здійснення статутної діяльності.
Повідомлення, в якому не зазначено про необхідність використання об'єкта оренди для власних потреб та не наведено обґрунтування необхідності такого використання, не відповідає вимогам абзацу 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки орендар як більш уразлива сторона в таких правовідносинах має право вимагати дотримання щодо нього загальних засад цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.
Змістовно подібний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 914/622/24.
В той же час, Судом встановлено, що Договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 року припинив свою дію 01.03.2024, у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено. А тому Суд зазначає, що до даних правовідносин сторін не підлягають застосуванню норми статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які визначають підстави для відмови у продовженні договору оренди. Даний факт встановлений та підтверджений рішеннями Господарського суду м. Києва від 15.07.2024 року по справі №910/3552/24 та від 19.02.2025 року по справі №910/11172/24, які набрали законної сили. Крім того, Комунальне підприємство «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» листом №053/05-580 від 15.02.2024 року повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕЧНЕ ПАРКУВАННЯ», що договір №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 закінчує свою дію 01.03.2024 та висловив вимогу про повернення паркувального майданчика до 16.03.2024, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 15.02.2024 р., накладних. (а.с.17-18)
Враховуючи викладене, Суд зазначає, що строк дії Договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2021-02/26 від 24.02.2021 року припинився у зв'язку із закінченням строку, на який його укладено, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕЧНЕ ПАРКУВАННЯ» до Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» про визнання договору продовженим.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕЧНЕ ПАРКУВАННЯ» до Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» про визнання договору продовженим є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЗПЕЧНЕ ПАРКУВАННЯ» до Комунального підприємства «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» про визнання договору продовженим - відмовити повністю.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 03 листопада 2025 року.
Суддя О.В. Чинчин