номер провадження справи 5/143/25
04.11.2025 Справа № 908/1109/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТ БАНК" (вул. Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570)
До відповідачів:
1 - Селянського (фермерського) господарства "ЖАЙВІР" (вул. Центральна, буд. 33, село Зразкове, Пологівський район, Запорізька область, 70667; код ЄДРПОУ 30000015)
2 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про стягнення 488 947,31 грн.
Без участі представників сторін
23.04.2025 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТ БАНК» до відповідачів: 1 - Селянського (фермерського) господарства «ЖАЙВІР», 2 - ОСОБА_1 про стягнення 488 947,31 грн.
23.04.2025 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи № 908/1109/25 між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Згідно з ч. 6 ст. 176 ГПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Приписами ч. 7 ст. 176 ГПК України закріплено, що інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Відповідно до листа Національної соціальної сервісної служби України від 15.06.2023 за вих. №0000-030102, листи (ухвали, рішення, запити), що стосуються перебування на обліку (реєстрації) громадян України, як внутрішньо переміщених осіб, необхідно надсилати безпосередньо до Мінсоцполітики.
На виконання ст. 16 Закону України "Про захист персональних даних", ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.04.2024 справу №908/1109/25 прийнято до свого провадження та витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи: ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ; відома адреса проживання (реєстрації): АДРЕСА_1 ; дані паспорта: серія НОМЕР_2 , виданий Куйбишевським РВ УМВС України в Запорізькій області 29.08.1996 року).
Вказану ухвалу суду з кваліфікованим електронним підписом судді двічі: 28.04.2025 та 20.05.2025 було направлено на електронні адреси Міністерства соціальної політики України: infozapit@mlsp.gov.ua; info@mlsp.gov.ua.
Крім цього, 16.06.2025 на поштову адресу Міністерства соціальної політики України направлено лист-звернення з проханням вжити заходів щодо виконання вимог ухвали суду від 25.04.2025 по справі № 908/1109/25.
Вказаний лист повторно направлено 02.09.2025 до зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС Міністерства соціальної політики України.
Станом на 08.09.2025 відповіді на зазначені листи-звернення судом не отримано.
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру за № 1747971 від 08.09.2025, адреса реєстрації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є: АДРЕСА_1 .
За результатами запиту щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, згідно відповіді № 1752742 від 09.09.2025 у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 4 довідки ВПО відсутні.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.09.2025 відкрито провадження у справі № 908/1109/ в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Вирішено розгляд справи по суті розпочати з 09.10.2025, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.
З метою повідомлення відповідачів - 1 та 2 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 908/1109/25, текст вищевказаної ухвали суду розміщений на офіційному веб-сайті судової влади України.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 18.11.2021 між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та Селянським (фермерським) господарством "ЖАЙВІР" укладений кредитний договір № 30000015-КД-1 (Кредитний договір), відповідно до умов якого відповідачу надані кредитні кошти у розмірі 399 685,00 грн. із терміном повернення 01.11.2026. В забезпечення виконання умов кредитного договору, 18.11.2021 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 30000015-ДП-1/1 (Договір поруки), предметом якого є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов'язань відповідача-1, які випливають з Кредитного договору. Також, 18.11.2021 між АТ КБ «Приватбанк» та ССФГ "ЖАЙВІР" укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору. Однак, відповідач - 1 порушив свої зобов'язання за кредитним договором та припинив здійснювати щомісячні платіж, які передбачені Графіком платежів, у зв'язку з чим 17.07.2024 позивачем на електронну адресу відповідача - 2 (gaivir1999@ukr.net) направлено повідомлення з вимогою до 17.08.2024 здійснити погашення простроченої заборгованості. У випадку непогашення простроченої заборгованості у термін до 17.08.2024, строк - 01.11.2026, що узгоджений п. А.3. кредитного договору № 30000015-КД-1 від 18.11.2021 буде вважатись таким, що настав 17.08.2024. Проте, вказана вимога залишена без відповіді та задоволення. На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути солідарно з відповідачів загальну суму заборгованості у розмірі 488 947,31 грн., в т.ч. 360 712,47 грн. заборгованості за тілом кредиту та 128 234,84 грн. заборгованості за відсотками.
Станом на 04.11.2025 відповідачі письмових відзивів на позовну заяву, запропонованих надати ухвалою від 09.09.2025 до суду не направили, клопотань про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін суду не надали.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, який наразі триває.
Згідно з ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень. З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" Господарського суду Запорізької області у Селянського (фермерського) господарства "ЖАЙВІР" (код ЄДРПОУ 30000015) відсутній електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною "права на суд", адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Також про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідачі мали можливість дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень": //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі мали право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Позивач також додав до позову докази направлення копії позовної заяви разом із доданими до неї документами на електронну пошту відповідача-2: gaivir1999@ukr.net.
З огляду на викладене, повідомлення відповідачів - 1, 2 через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідачів про час та місце розгляду справи.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідачsd до суду не надійшло.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями cт. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
04.11.2025 судом прийнято рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2021 між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) та Селянським (фермерським) господарством «ЖАЙВІР» (далі - Позичальник) укладений кредитний договір № 30000015-КД-1 (кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати Клієнту строковий кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2. цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у другому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.
Невідновлювальна кредитна лінія надається Банком для придбання позичальником основних засобів шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок постачальника: Товариство з додатковою відповідальністю «Львівагромашпроект» (код ЄДРПОУ 00237593 за наступними реквізитами: р/р НОМЕР_3 (IBAN - НОМЕР_4 ), ЄДРПОУ 00237593, МФО 322313).
Згідно з. п. А.2. кредитного договору, ліміт цього договору становить: 399 685,00 грн., у тому числі на наступні цілі: - у розмірі 390 390,00 грн. на придбання обприскувача напівпричіпного штангового ОПШ -2,4-18 АСУ ; - у розмірі 9 295,00 грн. на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12 цього договору.
Пунктом А.3. кредитного договору передбачено, що термін повернення кредиту 01.11.2026 року.
Відповідно до пункту А.6. кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 14,31 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом.
Пунктом А.6.1. кредитного договору погоджено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.13 договору, банк за користування кредитом встановлює позичальнику проценти у розмірі 17,31 % річних. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням підстави - порушення зобов'язань, передбачених пунктом 2.2.13 договору та дати початку нарахування підвищених процентів, без внесення змін до договору. За умови відновлення виконання позичальником зобов'язань, передбачених пунктом 2.2.13 договору, позичальник за користування кредитом сплачує проценти у розмірі, зазначеному в пункті А.6. договору. При цьому Банк направляє письмове повідомлення позичальнику із зазначенням процентної ставки у розмірі, зазначеному в пункті А.6. договору та дати початку її нарахування.
Згідно з п. А.7. кредитного договору, у випадку порушення позичальником грошового зобов'язання по сплаті кредиту Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 28,62 % річних від суми простроченої заборгованості за кредитом.
Умовами пункту А.8. кредитного договору передбачено, що проценти, встановлені п.п. А.6., А.6.1. договору, нараховуються та сплачуються щомісячно, датою сплати процентів є 1-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання договору, якщо інше не передбачене пунктом 7.3 договору. У випадку несплати процентів вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно з п. 2.3.2 договору). Платежі по кредиту сплачуються відповідно до графіку, який є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 4.1 кредитного договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. п. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. п. А.6, А.6.1 цього договору. У випадку встановлення банком у порядку, передбаченому п. 2.3.12 цього договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.
Відповідно до п. 6.1 кредитного договору, цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.
Пунктом 6.2. кредитного договору визначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань.
Цей договір може бути змінений або розірваний за ініціативою однієї зі сторін у встановленому законом та цим договором порядку (п. 6.3. кредитного договору).
18.11.2021 між позивачем та відповідачем-1 укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору (Додаткова угода № 1) відповідно до підпункту "а" пункту 1 якої сторони узгодили, що протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3 кредитного договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку програми фінансової державної підтримки суб'єктів малого та середнього підприємства та умов цієї Додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки.
Згідно з п. 2.1 додаткової угоди № 1, за користування кредитом на умовах та в порядку визначених цією Додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку, яка становить 14,31 % річних.
Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD (3 місяці) + 7,00 %. Індекс UIRD - український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці. На дату укладання Додаткової угоди значення індексу береться на дату, що передує даті підписання цієї Додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Національного Банку України.
Банк щокварталу з урахуванням зміни зазначеного індексу переглядає розмір базової процентної ставки. При перегляді розміру базової процентної ставки банк використовує розмір індексу UIRD, що офіційно визначений на 14 число останнього місяця календарного кварталу або розміру, що с останнім до цієї дати та опублікованим на сайті Національного Банку України, надалі дата перегляду розміру базової процентної ставки. Датою зміни розміру базової процентної ставки за користування кредитом с 1-ше число першого місяця календарного кварталу, що слідує за кварталом, в якому банк визначив розмір індексу UIRD для розрахунку базової процентної ставки на наступний календарний квартал.
До даної угоди сторонами укладено додаток № 1 "Графік платежів".
Відповідно до п. 2.2 додаткової угоди, у випадку прострочення понад 15 днів позичальником своїх зобов'язань по погашенню кредиту і/або процентів в розмірі, зазначеному в п. 2.3, 2.7 цієї додаткової угоди, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в порядку та розмірі:
- в період прострочення з 1-го до 15-го включно - в розмірі базової процентної
ставки, що діяла на період прострочення;
- в період з 16 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення - в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1 цієї Додаткової угоди + 5% річних;
- в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала
заборгованість - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.
Пунктом 2.7 додаткової угоди визначено, що погашення кредиту (тіла) позичальник здійснює рівними частинами в строки і розмірах, що зазначені в Додатку 1 (Графік погашення кредиту), що є невід'ємною частиною цієї Додаткової угоди.
Для здійснення погашення кредиту та сплати інших платежів за Кредитним договором відповідачу було відкрито рахунок НОМЕР_5 (п. А.4 Кредитного договору).
Згідно з п. 2.10 додаткової угоди, у випадку порушення позичальником строку повернення кредиту, зазначеного в п. А.3 Кредитного договору позичальник зобов'язується сплатити Банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно н. 2.1 цієї Додаткової угоди + 5% річних.
Відповідно до п. 3 додаткової угоди, всі інші умови договору, що не суперечать умовам цієї додаткової угоди, лишаються незмінними.
Пунктом 4 додаткової угоди сторони визначили, що ця додаткова угода та кредитування згідно переліку припиняє свою дію, в разі настання обставин, а саме серед іншого - прострочення позичальником своїх зобов'язань по погашенню кредиту і/або процентів за його користування понад 90 днів.
Кредитний договір, Додаткова угода та додаток № 1 до неї підписано представниками сторін шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису, що підтверджується протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
З матеріалів справи також вбачається, що 18.11.2021 між Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (Кредитор) та ОСОБА_1 (Поручитель) укладений договір поруки № 30000015-ДП-1/1.
Відповідно до п. 1.1 договору поруки, предметом цього договору є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання зобов'язань Селянським (фермерським) господарством «ЖАЙВІР», місцезнаходження якого: 71021, Україна, область Запорізька, район Більмацький, с. Зразкове, вул. Леніна, буд. 33, код ЄДРПОУ 30000015 далі - "Боржник" зобов'язань за Кредитним договором № 30000015-КД-1 від 18.11.2021 року далі - "Кредитний договір", Невідновлювальної кредитної лінії на суму 399 685,00 грн. (триста дев'яносто дев'ять тисяч шістсот вісімдесят п'ять гривень 0 копійок) з терміном дії до 01.11.2026 , в тому числі на наступні цілі: у розмірі 390 390,00 грн. придбання обприскувача напівпричіпного штангового ОПШ -2,4-18 АСУ ; - у розмірі 9 295,00 грн., на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12 цього договору.
Згідно з п. А.3. договору поруки, термін повернення кредиту 01.11.2026 .
Відповідно до п. 1.2 договору поруки, Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов'язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед Кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
Договір поруки № 30000015-ДП-1/1 від 18.11.2021 підписаний представниками сторін шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису, що підтверджується протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, а саме 19.11.2021 на підставі Кредитного договору позивачем перераховано на користь ТДВ «Львівагромашпроект»» кошти у розмірі 390 390,00 грн. (призначення платежу: оплата за обприскувач ОПШ -2,4-18 АСУ згідно договору № 89-108ТВ/2021 від 22.10.2021 та рахунку № ЛА-006811 від 22.10.2021 (ЖАЙВІР СФГ).
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, відповідач-1 порушив свої зобов'язання за Кредитним договором, припинив здійснювати щомісячні платежі, які передбачені Графіком платежів.
Відповідно до підпункту "а" п. 2.3.2 кредитного договору, при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема, порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, банк на свій розсуд має право змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому, згідно зі ст. 212, 611, 651 ЦКУ за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим Договором.
Пунктом А.11. Кредитного договору та А.11. і п.4.2. договору поруки передбачено, що будь-які повідомлення, запити та кореспонденція за цим Договором або у зв'язку з ним повинні бути в письмовій формі, можуть передаватися по електронній пошті, за умови, що оригінали юридично важливої кореспонденції і документації повинні передаватися визнаною в Україні кур'єрською службою або вручатися особисто. Будь-яке таке повідомлення повинно бути адресовано одержувачу на його адресу, що вказана нижче, або за іншою адресою, яка може час від часу повідомлятися в письмовій формі одержувачем відправнику як адреса одержувача. Для доказу вручення повідомлення або документа буде достатнім довести, що доставка була здійснена особисто або що конверт, що містить повідомлення або документ, мав вірно вказану адресу і був відправлений (відповідно до вимог даного пункту, і всі поштові витрати були повністю оплачені), або що повідомлення електронною поштою було відправлено на адресу електронної пошти відповідної сторони. Адреса, згадана для обміну повідомленнями, така: Адреса Банку: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, Україна Електронна пошта: help@pb.ua, , адреса Позичальника: 71021, Україна, область Запорізька, район Більмацький, с. Зразкове, вул. Леніна, буд. 33, Електронна пошта: GAIVIR1999@UKR.NET; адреса Поручителя: 71021, Україна, область Запорізька, район Більмацький, с. Зразкове, вул. Леніна, буд. 33, Електронна пошта: GAIVIR1999@UKR.NET.
17.07.2024 Позивачем на електронну пошту: Відповідача-1 та 2 GAIVIR1999@UKR.NET направлено Повідомлення - вимогу вих. № 11118ZPK0S0KJ від 17.07.2024 про, те що Банк повідомляє про наявність непогашеної заборгованості, що не була повернута у терміни/строки, встановлені договором та у відповідності до п.5.9 Кредитного договору, в разі неповернення Позичальником кредиту в строк, зазначений в п. А.3., п. 2.3.2. цього Договору, Позичальник зобов'язується сплатити на користь Банку заборгованість, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін, в розмірі подвійних процентів за користування кредитом, базовий розмір яких передбачений пунктом А.7. цього Договору. При цьому проценти за користування Кредитом Банком не нараховуються та не підлягають сплаті Позичальником.
У випадку непогашення простроченої заборгованості у термін до 17.08.2024 - строк (01.11.2026 ), що узгоджений п. А.3. кредитного договору № 30000015-КД-1 від 18.11.2021 буде вважатися таким, що настав 17.08.2024. У разі, якщо боржник та поручитель мають бажання уникнути таких заходів, позивач просив відповідачів -1 та 2 у термін не пізніше 17.08.2024 погасити прострочену заборгованість.
Проте, вищевказана вимога залишена боржником та поручителем без відповіді та задоволення.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач-1 припинив здійснювати щомісячні платежі та порушив свої зобов'язання за кредитним договором, а відповідач-2 за договором поруки, у зв'язку з чим АТ КБ "Приватбанк" просить суд стягнути солідарно з відповідачів - 1 та 2 заборгованість на загальну суму 488 947,31 грн., в т.ч. заборгованість за тілом кредиту у розмірі 360 712,47 грн. та заборгованість за процентами на суму 128 234,84 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 11 та 509 ЦК України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Нормами статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 2 ст. 639 ЦК України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно із ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Частинами 1-3 ст. 4 цього ж Закону визначено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Положеннями ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа (ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Згідно зі ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними ЕЦП та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
До матеріалів позовної заяви позивачем, зокрема, надано паперові копії наступних електронних документів (які засвідчені у порядку, встановленому законом): Кредитний договір № 30000015-КД-1 від 18.11.2021 з додатком, додаткова угода № 1 до кредитного договору № 30000015-КД-1 від 18.11.2021 з додатком, Договір поруки № 30000015-ДП-1/1 від 18.11.2021, протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Статтею 96 ГПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина 1). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина 3). Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5).
Відповідачами-1,-2 не надано заперечень щодо факту укладення між сторонами кредитного договору, Додатку до нього та Договору поруки шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів.
Докази, що спростовують ці обставини, в матеріалах господарської справи відсутні та суду не надавались.
Також судом враховано, що учасниками справи під сумнів не поставлено відповідність поданої паперової копії електронного доказу оригіналу, клопотання про витребування у позивача відповідного оригіналу електронного доказу не заявлялось.
Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідачі доказів повернення кредитних коштів за Кредитним договором в повному обсязі або частково суду не надали.
За приписами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Згідно приписів ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед Банком боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед Банком за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед Банком як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед Банком за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед Банком солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) Банк має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 252 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов'язань.
Як встановлено судом, відповідачем-1 порушені строки погашення кредиту та процентів, передбачені у підписаному сторонами графіку, у зв'язку з чим заборгованість за тілом кредиту становить 360 712,47 грн., розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, перевірений судом, а тому вказані вимоги є обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 викладений такий правовий висновок: "Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів від суми неповернутого в строк кредиту у розмірі 128 234,84 грн., враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказана сума розрахована вірно, відповідає вимогам договору, чинного законодавства та підлягає стягненню з відповідачів - 1 та 2.
Відповідно ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, позивач довів суду документально порушення з боку відповідачів-1,-2 своїх зобов'язань за договорами в повному обсязі.
Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, відповідачами не виконані зобов'язання належним чином та порушено строк оплати у повному обсязі.
Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідачі не надали належних та допустимих доказів сплати заборгованості.
Позивач і відповідач-1 є суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики та надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача.
До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі "Горнсбі поти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі "Горнсбі поти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною "права на суд", адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").
На час вирішення даного спору, сторонами не надано доказів належного виконання відповідачами умов договору та погашення заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за процентами за кредитним договором.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесяп проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати па кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс 'Горіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N 303-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів - 1-2 у рівних частинах, а саме по 2 933,68 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути солідарно з Селянського (фермерського) господарства "ЖАЙВІР" (вул. Центральна, буд. 33, село Зразкове, Пологівський район, Запорізька область, 70667; код ЄДРПОУ 30000015) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (вул. Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № 30000015-КД-1 від 18.11.2021 в розмірі 488 947 (чотириста вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот сорок сім) грн. 31 коп., з яких: 360 712 (триста шістдесят тисяч сімсот дванадцять) грн. 47 коп. заборгованості за тілом кредиту та 128 234 (сто двадцять вісім тисяч двісті тридцять чотири) грн. 84 коп. заборгованості за відсотками. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
3. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "ЖАЙВІР" (вул. Центральна, буд. 33, село Зразкове, Пологівський район, Запорізька область, 70667; код ЄДРПОУ 30000015) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (вул. Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 933 (дві тисячі дев'ятсот тридцять три) грн. 68 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (вул. Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 933 (дві тисячі дев'ятсот тридцять три) грн. 68 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.