ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
09 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/821/24
За позовом Фізичної особи - підприємця Лиса Ніни Василівни, м. Любомль Ковельського району Волинської області
до відповідача Фізичної особи - підприємця Іванини Юрія Дмитровича, смт Міжгір'я Хустського району Закарпатської області
про стягнення 143 464 грн, у тому числі 54 639 грн грошових коштів, сплачених перевізнику за Договором та 1870 Євро (що у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України станом на 11.06.2025 становить 88 825 грн) збитків, сплачених за користування складом в Італії (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Нікулочкіна О.В.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача - не з'явився
Фізичною особою - підприємцем Лисою Ніною Василівною, м. Любомль Ковельського району Волинської області заявлено позов до відповідача Фізичної особи - підприємця Іванини Юрія Дмитровича, смт Міжгір'я Хустського району Закарпатської області про стягнення 140 946,79 грн збитків, у тому числі 54 639 грн грошових коштів, сплачених за користування складом в Італії.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.10.2024 відкрито провадження у справі №907/821/24 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.11.2024. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов'язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк на надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.
Ухвалою суду від 26.11.2024 підготовче засідання у справі №907/821/24 призначено на 04.02.2025.
Ухвалами суду від 04.02.2025, 19.02.2025 та 20.03.2025 підготовчі засідання у справі відкладались із підстав, наведених в ухвалах суду.
У підготовчих засіданнях 15.04.2025 та 13.05.2025 судом за участю уповноважених представників сторін проголошувались перерви.
Ухвалою суду від 12.06.2024 прийнято до розгляду та задоволено заяву позивача про збільшення позовних вимог б/н від 11.06.2025 (вх. №02.3.1-02/5535/25 від 11.06.2025), якою останній просить стягнути з відповідача суму 143 464 грн, у тому числі 54 639 грн грошових коштів, сплачених перевізнику за Договором та 1870 Євро (що у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України станом на 11.06.2025 становить 88 825 грн) збитків, сплачених за користування складом в Італії; закрито підготовче провадження у справі №907/821/24 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 14.08.2025.
Враховуючи ту обставину, що 14.08.2025 судове засідання у справі №907/821/24 фактично не відбулося у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності головуючою суддею, ухвалою суду від 19.08.2025 судове засідання призначено на 10.09.2025.
Ухвалою суду від 10.09.2025 судове засідання призначено на 09.10.2025.
Сторони явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Ухвалою суду від 10.09.2025 явка учасників справи в судове засідання 09.10.2025 судом була визнана на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивачка покликається на те, що відповідачем належним чином не виконано взятих на себе зобов'язань за Договором про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом №1 від 11.01.2024 в частині здійснення доставки товару позивачці, з огляду на що, підлягають поверненню останній кошти, сплачені в якості передоплати за перевезення вантажу у сумі 54 639 грн, та понесені нею збитки, що складають суму 1870 Євро (що у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України станом на 11.06.2025 становить 88 825 грн), сплачену за користування складом в Італії.
Зокрема, позивачка вказує, що відповідач, отримавши по місцю завантаження від вантажовідправника товар із належним чином оформленими супровідними документами та здійснивши його митне оформлення, не здійснив подальшої доставки вантажу отримувачу (позивачці), покликаючись на відсутність дозвільних документів на подальше перевезення вантажу даної категорії, оскільки митним органом вантаж замитнено як відходи невулканізованої гуми.
Як стверджує позивачка, відповідач після повного замитнення вантажу, покликаючись на неможливість подальшого його перевезення, повідомив позивачку про необхідність звільнення свого автомобіля від отриманого вантажу. В подальшому, відповідач на власний розсуд здійснив самовільне вивантаження замитненого товару, не повідомивши позивачці місцезнаходження останнього. За результатами звернення до відповідача з метою пошуку належного позивачці товару, останньою була отримана інформація про те, що відповідач на власний розсуд розпорядився ввіреним йому до перевезення вантажем, вивантаживши його на складі в іншій країні - Італії.
Позивачка зазначає, що отримання належного їй товару, перевезення якого обумовлювалось умовами Договору про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом №1 від 11.01.2024 та заявки №1 від 11.01.2024, було здійснене нею після сплати суми 1870 Євро за користування складом в Італії, на якому зберігався товар після його вивантаження відповідачем. При цьому, доставка товару позивачці була здійснена іншим перевізником безперешкодно.
На переконання позивачки, незаконні дії відповідача щодо невиконання взятих на себе договірних зобов'язань мають наслідком обов'язок з повернення суми 54 639 грн, сплаченої в якості передоплати за перевезення вантажу, оскільки таке перевезення не виконано, та відшкодування суми 1870 Євро (що у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України станом на 11.06.2025 становить 88 825 грн), яка сплачена позивачкою за зберігання товару на складі, та становить збиток позивачки.
Відповідач через підсистему “Електронний суд» подав відзив на позовну заяву б/н від 18.11.2024 (вх. №02.3.1-02/8889/25 від 18.11.2024), за змістом якого проти позову заперечив та просить суд відмовити в його задоволенні.
Зокрема, відповідач вказує, що в процесі виконання перевезення вантажу, обумовленого умовами Договору про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом №1 від 11.01.2024, з'ясувалося, що такий вантаж не відповідає характеристикам, визначеним у заявці №1 від 11.01.2024, оскільки замість гуми невулканізованої транспортний засіб перевізника був завантажений гумовими відходами та брухтом, для перевезення яких необхідний спеціальний дозвіл, а товаросупровідні документи - є некоректними. У підтвердження наведеної обставини відповідач покликається на складену митним органом декларацію від 16.01.2024.
Як стверджує відповідач, вищенаведена обставина та понаднормовий простій автомобіля перевізника на митниці, стали підставою скерування позивачці претензії №18/01 від 18.01.2024 про відмову від здійснення перевезення на підставі заявки №1 від 11.01.2024, необхідність термінового вивантаження транспортного засобу та компенсації понесених збитків внаслідок понаднормового простою, перепробігу по території Словенії, оплати платних доріг, вартості пального, що в загальному розмірі складає 1000 Євро. Залишення позивачкою вказаної претензії без задоволення стало підставою вжиття відповідачем заходів щодо вивантаження гумових відходів власними силами на ліцензійному митному складі на кордоні Словенії та Італії, що в свою чергу, призвело до понесення відповідачем збитків у сумі 300 Євро, сплачених на користь експедиції, яка організовувала вивантаження на склад.
Оспорюючи заявлені у даній справі позовні вимоги, відповідач стверджує, що позивачкою не доведено факту протиправності (незаконності) поведінки відповідача, як перевізника, оскільки ним із дотриманням взятих на себе зобов'язань прийнято до перевезення вантаж, котрий, однак, не відповідав тому, що зазначений у заявці №1 від 11.01.2024; не доведено належними доказами обставини, на які позивачка покликається у позові, а саме, не долучено документів у підтвердження факту “фальсифікації» міжнародної товаросупровідної накладної (CMR) №053305 від 15.01.2024, доказів звернення до правоохоронних органів про скоєння, на її думку, злочину.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ
Позивачка через підсистему “Електронний суд» подала відповідь на відзив б/н від 23.11.2024 (вх. №02.3.1-02/9120/24 від 25.11.2025), в якій зазначає про необґрунтованість тверджень відповідача, викладених у змісті відзиву на позов, оскільки гума невулканізована на палетах, - це загальна назва товару групи 40 УКТ ЗЕД “Каучук, гума та вироби з них». Для невулканізованої гуми, що зберігається на палетах, код класифікації за УКТ ЗЕД (Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності) може бути визначений у розділі 4001- 4006, залежно від складу та специфіки матеріалу, а саме: - 4001: Каучук натуральний, балата, гутаперча, гваюла, чикл та аналогічні природні смоли у первинних формах або у вигляді пластин, листів, смужок або стрічок; - 4002: Каучук синтетичний i фактис, одержані з олій та рідких жирів, у первинних формах або у формі пластин, листів чи стрічок; суміші будь-якого продукту товарної позиції 4001 з будь-яким продуктом цієї товарної позиції у первинних формах або у вигляді пластин, листів, смужок або стрічок; - 4003: Каучук регенерований у первинних формах або у вигляді пластин, листів, смужок або стрічок; - 4004: Відходи, уламки та скрап каучуку або гуми (крім твердої гуми), порошки i гранули, одержані з каучуку або гуми; - 4005: Невулканізовані гумові суміші у первинних формах або у вигляді пластин, листів, смужок або стрічок; - 4006: Інші форми (наприклад прутки, трубки, профілі фасонні) та вироби (наприклад диски та кільця) з невулканізованої гуми; - 4007 - 4017: стосується вулканізованої та твердої гуми.
На переконання позивачки, у вищевказаній заявці вірно зазначено найменування вантажу - гума невулканізована на палетах (вага 20-24 т), де при оформлені даного товару міг бути застосований будь-який із вищезазначених (4001- 4006) кодів УКТ ЗЕД, що стосується невулканізованої гуми. Як зазначає позивачка, в процесі замитнення товару перевізнику було відомо, що товар - невулканізовану гуму, замитнюють з кодом УКТ ЗЕД 40040000 “Відходи, уламки та скрап каучуку або гуми (крім твердої гуми)», при цьому, саме перевізник (відповідач) повідомив позивачку, що йому достатньо лише таблички “А» яка дає йому дозвіл на перевезення даного вантажу. При цьому, заявка №1 від 11.01.2024 не містила жодних характеристик товару, крім зазначення лише загальної назви товару, який перевізник зобов'язався доставити.
Позивачка наполягає, що крім невулканізованої гуми жодного іншого товару, зокрема “брухту» завантажено не було, що відображено в супровідних документах. Назва товару ODPADKI IN OSTANKI IZ GUME - TIRE RUBBER COMPOUND/BC в перекладі із словенської це - Відходи та залишки гуми - гумова суміш для шин/BC.
Оспорюючи твердження відповідача щодо понесення ним збитків у зв'язку з понаднормовим простоєм автомобіля, позивачка покликається на інформацію з переписки сторін, згідно якої і закінчення процедури замитнення вантажу, в ході якої і виникли питання щодо необхідності додаткових дозвільних документів на його перевезення, і рішення відповідача щодо відмови від перевезення та необхідності вивантаження автомобіля, мали місце протягом одного і того ж дня.
Поряд з тим, оспорює позивачка і достовірність тверджень відповідача щодо вивантаження товару на складі в Словенії, оскільки по факту товар був вивантажений на складі в Італії, звідки в подальшому і був забраний позивачкою.
Поданими через підсистему “Електронний суд» додатковими поясненнями б/н від 04.08.2025 (вх. №02.3.1-02/6909/25 від 05.08.2025) представник відповідача зазначає, що у заявці №1 від 11.01.2024, яка відповідно до умов Договору є його невід'ємною частиною та відображає істотні умови кожного конкретного перевезення, замовником чітко вказано найменування вантажу - гума невулканізована на палетах, без будь-якого уточнення та особливих характеристик про те, що предметом перевезення є гумові відходи, відходи гуми чи інші матеріали, що підпадають під визначення вторинної сировини, а тому, твердження позивачки, що відповідачу було відомо про характер вантажу як відходів, не підтверджуються матеріалами справи.
Покликаючись на п. 2.1.3. Договору, яким визначено обов'язки замовника щодо забезпечення оформлення товаросупровідних документів, представник відповідача стверджує, що у всіх товаросупровідних документах вантажем однаково визначено - RUBBER COMPOUND, що згідно перекладу означає - каучкова/гумова суміш. При цьому, як вказує представник відповідача, жодні положення укладеного між сторонами спору Договору не передбачають обов'язку перевізника здійснювати контроль за відповідністю фактичного вмісту вантажу його найменуванню або перевірку особливих характеристик товару, зокрема встановлення, чи є вантаж відходами або продукцією первинного використання.
З урахуванням умови п. 1.2. Договору про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом №1 від 11.01.2024, представник відповідача зазначає, що у заявці №1 від 11.01.2024 не зазначено жодних відомостей про те, що вантаж має статус відходів або є вторинною сировиною, а тому, невідображення такої істотної характеристики у заявці порушує умови договору і призвело до введення перевізника в оману щодо реального характеру вантажу. Водночас твердження позивачки про виконання в повному обсязі вказаної умови є недостовірними, оскільки саме неналежне виконання замовником своїх договірних зобов'язань щодо належного оформлення документів призвело до виникнення правових і фактичних перешкод у здійсненні перевезення.
На переконання представника відповідача, перевізник фактично виконав умови договору перевезення, належним чином прийнявши вантаж згідно із супровідними документами та здійснивши його транспортування до пункту митного оформлення, однак у зв'язку з ненаданням позивачкою належних документів, перевізник не мав можливості здійснити його подальше перевезення через державний кордон. Водночас, через відсутність з боку позивачки будь-якої організації або вказівок щодо розвантаження автомобіля перевізника, останній був змушений самостійно здійснити вивантаження вантажу на найближчому митному складі, з метою звільнення транспортного засобу та недопущення подальших збитків.
Аналізуючи умови п. 2.1.3., 4,7. Договору про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом №1 від 11.01.2024 представник відповідача наголошує, що відповідальність за наслідки, пов'язані з розміщенням вантажу на складі, не може бути покладена на перевізника, оскільки такі дії були зумовлені винятково неналежним виконанням зобов'язань замовником, що позбавило перевізника можливості законно завершити перевезення відповідно до умов договору, відтак, зберігання вантажу на складі стало вимушеним наслідком порушення з боку замовника (позивача). Поряд з тим, представник відповідача також просить врахувати, що тривале перебування вантажу на складі зберігання було зумовлено винятково бездіяльністю самої позивачки та обставинами, що жодним чином не залежали від відповідача.
Підсумовуючи вищенаведені обставини, представник відповідача стверджує, що у даному випадку, відсутні всі необхідні елементи складу цивільного правопорушення, наявність яких є обов'язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
На підставі контракту №1 від 07.07.2023, укладеного між підприємцем Лисою Ніною Василівною (покупцем) та VESPER EUROPE B.V. (продавцем), позивач у даній справі - Фізична особа - підприємець Лиса Ніна Василівна придбала товар, кількість ціна та асортимент якого затверджується в інвойсах, які є невід'ємною частиною цього Контракту.
Як визначено змістом інвойсу INV/2024/01/002 від 15.01.2024, позивачка придбала товар - TIRE RUBBER COMPOUND/ВС вагою 21 310 кг, вартістю 9589,50 Євро, на умовах поставки FCA Сежана, Словенія.
В подальшому, з метою перевезення придбаного товару, 11.01.2024 між Фізичною особою - підприємцем Лисою Ніною Василівною (замовником, позивачем у справі) та Фізичною особою - підприємцем Іваниною Юрієм Дмитровичем (перевізником, відповідачем у справі) було укладено Договір про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом №1 (далі - Договір), відповідно до умов якого замовник доручає і надає для перевезення вантаж, а перевізник зобов'язується здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні згідно умов заявок замовника, який зобов'язується сплатити погоджену сторонами провізну плату.
Відповідно до п. 1.2. Договору, заявка є невід'ємною частиною цього Договору, в якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування товару, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики, найменування та адреса відправника та одержувача вантажу, напрямок перевезення, пункти завантаження та розвантаження вантажу, пункти перетину кордону України, державні реєстраційні номера транспортного засобу, прізвище, ім'я, по батькові водія транспортного засобу, вимоги щодо технічного стану транспортного засобу, особливі вказівки замовника, дата і час завантаження та розвантаження, або строк виконання перевезення, розмір оплати (що включає плату експедитору та вартість послуг третіх осіб, якщо вони залучені експедитором для виконання цього Договору).
На підставі п. 1.3. Договору, відносини сторін за цим Договором регулюються положеннями Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 р., Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) 1957 р., Європейської Угоди про режим праці та відпочинку водіїв (ESTR), Цивільного і Господарських кодексів України, Законом України “Про транспортно-експедиційну діяльність» та інших нормативно-правових актів України, міжнародних конвенцій, угод, договорів, визнаних Україною.
За змістом п. 2.1. Договору, замовник зобов'язаний, зокрема: оформити письмову заявку на перевезення вантажу відповідно до п. 1.2. цього Договору (підп. 2.1.1. Договору); забезпечити оформлення товаросупровідних документів (міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), інших товаросупровідних документів (сертифікати, висновки тощо) необхідних для здійснення міжнародного перевезення вантажів і подання до митного оформлення вантажу до митних органів) (підп. 2.1.2. Договору); координувати перевезення та надавати перевізнику рекомендації та інструкції щодо порядку та послідовності дій при виникненні непередбачених обставин при перевезенні вантажу (підп. 2.1.7. Договору); своєчасно та в повному обсязі сплачувати перевізнику погоджену провізну плату, відповідно до умов цього Договору та заявки (підп. 2.1.9. Договору).
В свою чергу, на підставі підп. 2.2.1. п. 2.2. Договору, перевізник зобов'язаний забезпечити подачу транспортного засобу під завантаження в узгоджені сторонами у заявці строки, і в стані, в усіх відношеннях придатному для автомобільних перевезень довіреного вантажу (відповідно до санітарних, технічних, гігієнічних та інших вимог), з урахуванням вимог заявки, типу вантажу, а також норм законодавства України та держав призначення транзиту.
Перевізник зобов'язаний прийняти вантаж за кількістю відповідно до отриманих супровідних документів (підп. 2.2.2. п. 2.2. Договору).
Підпунктом 2.2.4. пункту 2.2. Договору передбачено, що при прийнятті вантажу водій перевізника зобов'язаний перевірити:
- наявність супровідних документів, інвойс, товарно-транспортна накладна (CMR), EUR1, інші за наявності;
- точність записів зроблених замовником в міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR), що стосується кількості вантажних місць, а також їх маркування та нумерація;
- зовнішній стан вантажу та його пакування, укладки.
Відповідно до підп. 2.2.5. п. 2.2. Договору, перевізник зобов'язується здійснювати контроль правильності завантаження транспортного засобу із врахуванням встановлених у державах, по території яких виконується перевезення вантажів, обмежень щодо загальної ваги вантажів та навантаження на вісь транспортного засобу у спосіб, що не перешкоджає проведенню митного контролю, забезпечує збереження вантажу протягом перевезення, безпечний рух і маневрування транспортного засобу.
З врахуванням положень підп. 2.2.6. п. 2.2. Договору, перевізник зобов'язується повідомляти замовника про виникнення будь-яких перешкод виконанню перевезення (ДТП, вилучення вантажу компетентними органами, відмова вантажоодержувача прийняти вантаж тощо).
За змістом підп. 2.2.7. п. 2.2. Договору, перевізник зобов'язується доставити і здати вантаж вантажоодержувачу непошкодженим в належному стані.
Умовами підп. 2.3.3. п. 2.3. Договору сторони погодили взаємні зобов'язання щодо інформування одна одної про всі обставини, які ставлять під загрозу або роблять неможливим виконання зобов'язань за цим Договором та погодження заходів по їх усуненню.
Як встановлюють умови п. 3.1. Договору, ціни за послуги та порядок розрахунків за цим Договором узгоджується сторонами в заявках.
В силу умов п. 4.2. Договору, перевізник несе відповідальність за цілісність вантажу відповідно до вимог Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 р., Статуту автомобільного транспорту України та чинного законодавства України.
У випадку простою транспортного засобу винна сторона сплачує штраф за простій транспортного засобу за кожну розпочату добу простою, у зв'язку з неналежним оформленням документів, чи інше, у розмірі 1500 грн (п. 4.3. Договору).
Положеннями п. 4.7. Договору встановлено, що сторона несе повну матеріальну відповідальність перед іншою стороною за будь-які збитки, які можуть бути завдані відсутністю, недостатністю, неправдивістю чи підробкою товарно-супровідних документів, які були вчинені першою стороною.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до кінця поточного року. Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку його дії не попередить іншу сторону про розірвання цього Договору, такий Договір продовжує свою дію на наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 7.2. Договору).
Згідно з п. 8.1. Договору, усі правовідносини, що виникають з цього Договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються цим Договором, Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 р., відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.
На виконання умов Договору, 11.01.2024 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як перевізником, було підписано Заявку №1 на надання транспортних послуг, у змісті якої погоджено наступні умови перевезення, зокрема: - маршрут перевезення: - Sezana Slovenia - Любомль, Україна; - найменування вантажу: гума невулканізована на палетах, 20-24 тони; - дата і час завантаження: 15.01.2024 -16.01.2024; - адреса завантаження: Partizanska 79, 6210, Sezana Slovenia; митний перехід: п/п Захонь - Чоп; - адреса розвантаження: - Любомль, Україна; порядок та форма оплати: - оплата попередня на рахунки перевізника 54 639 грн; - термін доставки вантажу: до 25.01.2024.
На підставі виставленого перевізником (відповідачем у даній справі) рахунку-фактури №15-3075 від 15.01.2024 позивачкою згідно платіжної інструкції №267 від 15.01.2024 здійснено сплату суми 54 639 грн в якості передоплати вартості послуг з перевезення вантажу на підставі Договору про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом №1 від 11.01.2024 та заявки №1 від 11.01.2024.
Як вбачається із матеріалів справи, 15.01.2024 зазначений у заявці №1 від 11.01.2024 вантаж відповідачем було отримано до перевезення по місцю завантаження від вантажовідправника VESPER EUROPE B.V. із супровідними документами:
- міжнародною товарно-транспортною накладною CMR A №053305 від 15.01.2024;
- пакувальним (ваговим) листом VS-2301405-1 від 15.01.2024;
- інвойсом INV/2024/01/0022 від 15.01.2024.
Зазначені товаросупровідні документи містять інформацію про те, що на підставі них перевезенню підлягає товар - TIRE RUBBER COMPOUND/ВС (гумова суміш для шин), 19 коробок, 3 палети, 21 310 кг вага нетто.
16 січня 2024 відбулося замитнення вищевказаного вантажу на митному посту в місті Марібор, Словенія (C/Z/Trzaska 53, 2000 Maribor Si). У ході такого митного оформлення митним органом складено декларацію MRN 24SI007067500618B2 від 16.01.2024, зміст якої свідчить про замитнення товару - ODPADKI IN OSTANKI IZ GUME - TIRE RUBBER COMPOUND/BC (21310 KG) (4004 00 00), тобто, як відходи та залишки гуми - гумова суміш для шин.
18.01.2024, з врахуванням інформації щодо замитнення товару як відходів гуми, відповідач звернувся до позивачки з претензією №18/01, якою повідомив останню про порушення нею умов Договору №1 від 11.01.2024 та заявки №1 від 11.01.2024 в частині зазначення недостовірних характеристик товару та, відповідно, неправильних товаросупровідних документів до нього, у зв'язку з чим інформував позивачку про відмову від подальшого здійснення перевезення вантажу на підставі заявки №1 від 11.01.2024, а також просив сплатити понесені перевізником (відповідачем) збитки у сумі 1000 Євро та забезпечити термінове вивантаження автомобіля.
В подальшому, 19.01.2024 відповідач (перевізник) надіслав позивачці повідомлення №19/01, яким, із покликанням на умови п. 4.7. Договору №1 від 11.01.2024 та невиконанням позивачкою претензії №18/01 від 18.01.2024, повідомив про прийняте ним рішення щодо вивантаження автомобіля власними силами на митному складі, що в свою чергу, призвело до додаткових витрат відповідача у сумі 3000 Євро.
Зі змісту вищенаведеного повідомлення №19/01 від 19.01.2024 вбачається, що повідомляючи про вивантаження автомобіля власними силами, відповідач не проінформував позивачку про місце такого вивантаження, адресу митного складу, місце перебування товару, який був ввірений йому до перевезення на підставі Договору №1 від 11.01.2024 та заявки №1 від 11.01.2024.
Про місце перебування товару, який був прийнятий до перевезення на підставі Договору №1 від 11.01.2024 та заявки №1 від 11.01.2024, відповідач проінформував позивачку повторним повідомленням №18/01, датованим 18.01.2024, за змістом якого вказав про вивантаження вантажу власними силами на митному складі 4LOG Stazione Prosecco 26, 34010 Sgonico (TS) Italy. Вказані претензія та повідомлення були надіслані на електронну адресу позивачки, зазначену у Договорі.
В подальшому, доставка зазначеного вантажу позивачці була організована самою позивачкою, шляхом укладення договору на перевезення вантажу з іншим перевізником. При цьому, отримання товару, що зберігався на складі, для його подальшого перевезення і доставки позивачці, стало можливим лише після оплати останньою суми 1870 Євро за користування складом, на якому зберігався товар.
Таким чином, невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом №1 від 11.01.2024 та заявки №1 від 11.01.2024 на надання транспортних послуг в частині доставки вантажу позивачці, стали підставою звернення останньої до суду із позовними вимогами щодо стягнення з відповідача 54 639 грн грошових коштів, сплачених перевізнику як передоплата вартості послуг з перевезення вантажу, та 1870 Євро збитків, сплачених за користування складом в Італії, на якому зберігався товар після його вивантаження відповідачем.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Положеннями ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. 525 та ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом регулюються главою 32 Господарського кодексу України (тут - і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та главою 64 Цивільного кодексу України.
Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За змістом ч. 1, 2 ст. 306 Господарського кодексу України визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України).
Зі змісту наведених норм випливає, що перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає в наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.
Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.
В силу положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом, відповідач після митного оформлення товару, ввіреного йому до перевезення на підставі Договору №1 від 11.01.2024 та заявки №1 від 11.01.2024, відмовився від подальшого перевезення вантажу, мотивуючи таку відмову неможливістю продовження перевезення на визначених сторонами умовах, оскільки замитнення товару митним органом відбулося за характеристиками, що відмінні від визначених у заявці на перевезення, та, відповідно, відсутністю у відповідача відповідного дозволу на перевезення товару такої категорії до місця його розвантаження та передачі вантажоотримувачу (позивачу у справі), а тому, також здійснив дії щодо вивантаження автомобіля перевізника від товару, що мав бути доставлений до позивачки.
Відповідно до ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі - Конвенція), ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
За приписами ч. 1 ст. 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
З огляду на те, що обставини даного спору виникли з міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, на спірні правовідносини поширюються положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
Так, на підставі положень ч. 1 ст. 14 Конвенції, якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12.
У даному випадку, з врахуванням положень п. 3.2.2. Контракту №1 від 07.07.2023, такою особою в розумінні ст. 12 Конвенції є одержувач вантажу, тобто позивачка.
Водночас докази звернення перевізника (відповідача) до особи, що має право розпоряджатися вантажем, тобто до позивачки, з приводу отримання інструкцій щодо подальшого виконання взятих на себе зобов'язань щодо перевезення вантажу після його замитнення, матеріали справи не містять.
Як встановлено матеріалами справи, відповідач претензією №18/01 від 18.01.2024 проінформував позивачку про відмову від подальшого здійснення перевезення вантажу на підставі заявки №1 від 11.01.2024, а також просив сплатити понесені перевізником (відповідачем) збитки у сумі 1000 Євро та забезпечити термінове вивантаження автомобіля. Подальшими повідомленнями №19/01 від 19.01.2024 та №18/01 від 18.01.2024 (повторне) перевізник проінформував позивачку про прийняте ним рішення щодо вивантаження автомобіля власними силами на митному складі та вказав адресу такого.
Наведена обставина виключає можливість застосування положень ч. 2 ст. 16 Конвенції, за якими, у випадках, зазначених у пункті 1 статті 14 і в статті 15, перевізник може негайно вивантажити вантаж за рахунок особи, яка має право розпоряджатися вантажем, і після такого вивантаження перевезення вважається закінченим. Після цього перевізник здійснює збереження вантажу від імені особи, яка має право розпоряджатися вантажем. Він може, однак, довірити збереження вантажу третій особі й у цьому випадку несе відповідальність лише за обачний вибір таких третіх осіб. Платежі, передбачені вантажною накладною, та всі інші витрати залишаються такими, що підлягають оплаті після видачі вантажу.
Поряд з тим, визначальним при оцінці дій відповідача щодо відмови від виконання взятих на себе договірних зобов'язань з перевезення вантажу позивачці, є встановлення та підтвердження факту відсутності у відповідача можливості подальшого перевезення вантажу після його митного оформлення.
Так, відповідач стверджує, що за результатами митного оформлення (замитнення) прийнятого ним до перевезення вантажу позивачці, були з'ясовані обставини, виходячи з яких відповідачу потребувався спеціальний дозвіл (БДО) на перевезення вантажу транзитними країнами до місця призначення (доставки) вантажу, а з'ясування такої обставини до моменту виникнення договірних зобов'язань з перевезення вантажу, до моменту завантаження товару та його подальшого митного оформлення не видавалося можливим через невідповідність характеристик товару, зазначених у Договорі, заявці та товаросупровідних документах, дійсним характеристикам.
Аргументи відповідача з цього приводу зводяться тільки до його власних тверджень щодо необхідності спеціального дозволу та не містять ні нормативного обґрунтування, ні документального підтвердження такої необхідності спеціального дозволу, ні доказів неможливості відповідача, як перевізника, отримати такий дозвіл з метою здійснення подальшого перевезення вантажу, як в межах погоджених сторонами строків доставки вантажу, так і за його межами за погодженням та сприянням позивачки з подальшою компенсацією останньою витрат, що пов'язані з отриманням такого дозволу та зміною строків доставки вантажу.
Згідно листа б/н від 22.11.2024 (том. 1, арк. спр. 83) відправник товару, з приводу перевезення якого виникли спірні правовідносини, - VESPER EUROPE B.V. надав інформацію про те, що матеріал TIRE RUBBER COMPOUND/BC є невулканізованою гумовою сумішшю, яка поставляється згідно Контракту №1 від 07.07.2023 між Фізичною особою - підприємцем Лиса Н.В. та VESPER EUROPE B.V. На підставі інвойсу INV/2024/01/0022 від 15.01.2024 було відвантажено невулканізовану гуму з кодом товару 40040000. Невулканізована гума є загальною назвою групи товарів класифікації (HS) (CN) 40*** із кодами 4001, 4002, 4003, 4004, …, залежно від її форми та складу. Жоден інший продукт (товар) по інвойсу INV/2024/01/0022 від 15.01.2024 крім вищевказаного завантажено не було.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено факту неможливості здійснення подальшого перевезення вантажу після його митного оформлення, та відповідно, факту неможливості виконання взятих на себе договірних зобов'язань щодо перевезення та доставки вантажу позивачці.
За таких обставин, суд констатує невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань за Договором про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом №1 від 11.01.2024 та заявки №1 від 11.01.2024 в частині здійснення перевезення та доставки вантажу позивачці.
При цьому, наявними матеріалами справи судом не встановлено фактів порушення зобов'язань з боку позивачки, які могли б вплинути на можливість виконання зобов'язання відповідачем.
Умови укладеного між сторонами спору Договору №1 від 11.01.2024 та заявки №1 від 11.01.2024 не визначають строків та порядку повернення коштів, сплачених як передоплата за здійснення перевезення вантажу, яке в подальшому не було виконано.
Претензією від 30.01.2024 позивачка вимагала від відповідача негайного повернення викраденого вантажу власнику; повернення безпідставно отриманих коштів за послуги перевізника, які не виконано; узгодження суми збитків, які перевізник (чи водій) наніс своїми діями при викраденні та утриманні вантажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач не надав у матеріали справи доказів виконання (задоволення) претензії позивачки, а тому виходячи із доведеного матеріалами справи факту порушення відповідачем, як перевізником, взятих на себе договірних зобов'язань в частині перевезення та доставки вантажу позивачці, сума 54 639 грн грошових коштів, сплачених перевізнику як передоплата послуг з перевезення, підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Разом з тим, на підставі ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Збитками в силу вимог статті 22 Цивільного кодексу України є, зокрема, 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За приписами ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Застосування цивільно - правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно - правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як - то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Статтею 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові задані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України).
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Розмір заявлених позивачкою до стягнення з відповідача збитків становить суму 1870 Євро грошових коштів, які позивачкою сплачені як плата за зберігання товару, що мав бути перевезений перевізником (відповідачем), після його самовільного вивантаження за результатами самостійно прийнятого рішення про відмову від подальшого перевезення товару.
В якості оплати послуг за зберігання товару на складі в Італії (Autoporto Fernetti) позивачка долучила до матеріалів справи листи Товариства “ЕRRE 3 SERVICES SRL», яким останнє підтвердило факт прийняття на зберігання товару від відповідача у справі, залишеного ним на зберігання з покликанням на необхідність додаткового дозволу на перевезення, а також підтвердило отримання від позивачки суми 1870 Євро плати за послуги складського зберігання при вивезенні вказаного товару позивачкою зі складу 12.03.2024.
За своєю правою природою сума 1870 Євро є реальними збитками, оскільки є витратами, які позивачка сплатила для відновлення свого порушеного права, а саме, отримання належного їй майна (товару), що не був доставлений відповідачем.
Оскільки матеріалами справи підтверджено протиправність поведінки відповідача щодо відмови від подальшого договірного перевезення вантажу та вивантаження на власний розсуд товару на складі зберігання, що у свою чергу мало наслідком виникнення у позивачки збитків, оскільки вартість послуг зі зберігання товару на складі нею сплачена і без її сплати позивачка не отримала би зі зберігання належний їй товар; понесення позивачкою збитків відбулося саме з вини відповідача, оскільки такі збитки виникли в результаті його самостійних та усвідомлених дій щодо відмови від виконання договірних зобов'язань, суд доходить висновку про наявність підстав для відшкодування за рахунок відповідача понесених позивачкою збитків у сумі 1870 Євро. За таких обставин, позов у цій частині підлягає до задоволення.
Поряд з цим, суд враховує, що у даному випадку, позивачка - Фізична особа - підприємець Лиса Ніна Василівна, як особа яка сплатила суму 1870 Євро за користування складом, на якому зберігався належний їй товар, у іноземній валюті, реалізуючи своє право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення, в тому числі, суми 1870 Євро збитків, визначивши її гривневий еквівалент станом на 11.06.2025 (день подання заяви про збільшення розміру позовних вимог) - 88 825 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачкою обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та положеннях законодавства.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 2422,40 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути Фізичної особи - підприємця Іванини Юрія Дмитровича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Лиса Ніни Василівни, АДРЕСА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) суму 143 464 грн (Сто сорок три тисячі чотириста шістдесят чотири гривні), у тому числі 54 639 грн (П'ятдесят чотири тисячі шістсот тридцять дев'ять гривень) грошових коштів, сплачених перевізнику за Договором та 1870 Євро (Одна тисяча вісімсот сімдесят Євро), що у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України станом на 11.06.2025 становить 88 825 грн (Вісімдесят вісім тисяч вісімсот двадцять п'ять гривень) збитків, сплачених за користування складом в Італії, а також 2422,40 грн (Дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 04.11.2025.
Суддя Л.І. Пригара