вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
04.11.2025м. ДніпроСправа № 927/762/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Козелецької окружної прокуратури, смт. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область
в інтересах держави в особі позивача: Козелецької селищної ради, смт. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ", м. Дніпро
про стягнення заборгованості
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
До Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Козелецької селищної ради до ТОВ “ІНТЕКС ІНВЕСТ» про повернення коштів за неотриманий товар та стягнення штрафних санкцій в сумі 52171,37 грн, з яких 41280,00 грн боргу, 4130,06 грн інфляційних втрат, 895,12 грн 3% річних, 5865,53 грн пені.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2025 вказану позовну заяву розподілено судді Моцьору В.В.
Ухвалою суду від 28.07.2025 суддею Моцьором В.В. заявлено самовідвід та передано справу № 927/762/25 для здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 927/762/25 передано на розгляд судді Кузьменко Т.О.
Ухвалою суду Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2025 справу № 927/762/25 за позовом Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Козелецької селищної ради до ТОВ “ІНТЕКС ІНВЕСТ» про повернення коштів за неотриманий товар та стягнення штрафних санкцій в сумі 52171,37 грн передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області.
26.08.2025 справа №927/762/25 надійшла до Господарського суду Дніпропетровської області.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2025 справу № 927/762/25 передано на розгляд судді Назаренко Н.Г.
Ухвалою від 28.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
04.11.2025 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем договору про закупівлю товарів за державні кошти № 4/57/т від 28.11.2022.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Згідно положень ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Так, згідно даних підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС. Дата реєстрації: 10.10.2023 11:54.
Згідно довідки про доставку електронного листа, ухвалу від 28.08.2025 було доставлено до електронного кабінету відповідача 28.08.2025 (а.с.69).
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних із встановленням факту недопоставки відповідачем палива за скетч-картками за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 4/57/т від 28.11.2022.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як зазначає Козелецька окружна прокуратура, 22.11.2024 Козелецькою селищною радою оприлюднено оголошення про закупівлі бензину А-95 картка за ЄЗС ДК 021:201509130000-9 нафта і дистиляти (запит пропозиції) очікуваною вартістю 212 000,00 грн. (ID: UА-2022-11-22-016569-а).
За результатами процедури закупівлі 28.11.2022 між Козелецькою селищною радою (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ІНТЕКС ІНВЕСТ» (учасник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №4/57/т.
Згідно п. 1.1. договору, учасник приймає на себе зобов'язання передати замовнику у власність бензин А-95 (Євро 5), картка, за ЄЗС ДК 021:201509130000-9 нафта і дистиляти, надалі - товар, а замовник зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар: Бензин А-95, 4000л, ціна з ПДВ 51,60грн/літр, вартість 206 400,00 грн.
Відповідно до п. 1.2. договору продаж товару здійснюється відповідно Закону України «Про публічні закупівлі» 922-VIIвід 25.12.2015.
Згідно з п. 1.3 Договору відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що товар вважається переданим Учасником і прийнятим Замовником по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов Договору.
Відповідно до п. 3.1. Договору ціна цього договору становить 206 400,00 грн., у тому числі ПДВ.
Пунктом. 4.1 Договору передбачено оплата товару здійснюється Замовником шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити Учасника. Постачальник звільняється від своїх обов'язків стосовно партії товару оплата якої здійснена на інші реквізити.
Згідно п. 4.2. договору оплата товару здійснюється замовником в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Учасника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки.
Стретч - картка (талон) - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому (п. З Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго, Мінтрансзв'язку, Мінекономіки, Держспоживстандарту від 20.05.2008 № 281/171/578/155).
Талон лише надає право отримати на АЗС фіксовану кількість нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
У відповідності до п. 5.1. договору строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу.
Згідно з п. 5.2 Договору місце поставки (передачі) товарів:
5.2.1 Передача Замовнику товару за цим Договором здійснюється Учасником на АЗС шляхом заправки автомобілів Замовника при пред'явленні довіреними особами Замовника скретч-карт.
5.2.2 Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін за погашеними скретч-картками вважаються виконаними, при цьому Учасник не може передати Замовнику товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено у скретч-карті.
За умовами п. 5.3 Договору умови постачання товару - самовивезення. Замовник зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
У разі порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. (п. 7.3.2. договору).
Згідно п.9.1. Договору усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між Сторонами.
Пунктом 10.1 Договору передбачено, що Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони).
Відповідно до п. 10.2 Договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 цього договору та діє до 31.12.2022. Дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.
На виконання умов договору позивач сплати вартість пального в сумі 206 400,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 407 від 28.11.2022 на суму 103 200,00 грн. та №408 від 28.11.2022 на суму 103 200,00 грн. (а.с.22).
Відповідач видав позивачу скетч-картки на загальну суму 206 400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 0057/0000201 від 28.11.2022 та Специфікацією № 0057/0000201-С відпущених скетч-карток на нафтопродукти по купюрах до видаткової накладної № 0057/0000201(а.с. 21).
Прокурор зазначає, що протягом 2022-2023 до 28.10.2024 відповідач здійснював відпуск товару позивачу за скетч-картками, а потім припинив поставку бензину А-95, що підтверджується службовою запискою від 12.11.2024 водія Козелецької селищної ради.
Також прокурор вказує, що позивачем направлялись відповідачу листи № 2856-1/03-08 від 14.11.2024 та № 596/03-08 від 04.03.2025 щодо неналежно виконання умов договору № 4/57/т від 28.11.2022. (а.с. 27-30).
Станом на дату подання позову, відповідей на листи від відповідача не надходило.
Прокурор зазначає, що за інформацією, зазначеною позивачем в листі №1066/03-09 від 30.04.2025 (а.с. 16) та наданих документів станом на 18.07.2025 відповідач не поставив за спірним договором 800л бензину А-95 на суму 41 280,00 грн, що підтверджується доданими скетч-картками. (а.с. 23-25), що і стало причиною виникнення спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Щодо представництва прокурора в суді.
Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках та порядку, встановлених законом.
За змістом ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. З ст. 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Так, у відповідності до ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
В силу ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема звертатися до суду з позовом. Прокуратура наділена повноваженнями щодо звернення до суду в інтересах інших осіб. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 23.03.2012 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» та відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № З-рп/99 інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Метою ініціювання прокурором судового процесу є захист інтересів держав, але нг інтересів органу державної влади, їх посадових чи службових осіб.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави.
Частиною 4 статті 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Допустимою і такою, що відповідає Конституції України, є в цьому випадку аналогія процесуального закону щодо застосування норм, якими визначається порядок представництва прокуратурою інтересів держави в суді.
Захист від порушень права власності Українського народу, безперечно, належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури. З огляду на зазначене інтерес держави не можна зводити лише до забезпечення функціонування її як цілісного інституту чи відповідних ланок державного механізму, зокрема тих, що здійснюють державний примус, цей інтерес є набагато об'ємнішим.
Слід вказати, що інтереси держави, за загальним правилом, охоплюють собою і суспільні (публічні) інтереси, оскільки основне покликання держави (стаття З Конституції України гарантує те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають "зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави) - це максимально забезпечувати інтереси всіх соціальних груп для досягнення в суспільстві справедливості як найвищого блага.
У зв'язку з цим, уповноважені державні та інші органи зобов'язані вживати (реалізувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав. Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) додаткових угод до договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між; інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Тобто, правильне застосування законодавства в сфері публічних закупівель, яке регулює одну з найбільш соціально значущих сфер - здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальної громади та об'єднань територіальних громад беззаперечно становить суспільний інтерес.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 (п. 4 мотивувальної частини) визначено, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» слід розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це потрібно.
Також, у п. 5.6 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 вказано, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Вирішуючи питання наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. При цьому, розумність строку визначається з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (п. п. 38 - 40, 80).
При цьому, господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності (п. 42).
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження йою бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обгрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначені у Законі України «Про публічні закупівлі». Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. До основних принципів публічних закупівель віднесено, зокрема, їх максимальна економія та ефективність.
У даній справі прокурор звертається до господарського суду в інтересах Козелецької селищної ради.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанов від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень, він усвідомлює порушення інтересів держави, має. відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, організаційна-правова форма Козелецької селищної ради - орган місцевого самоврядування.
Положення ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» передбачають, що одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 28 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено повноваження яких, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін передбачено здійснення ;;, в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.
Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Козелецька селищна рада є суб'єктом владних повноважень, який бере участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов'язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі. Велика Палата Верховного Суду у справі № 924/1283/21 від 09.08.2023 дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.
Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (пп. 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (п. 33).
Козелецька селищна рада, як орган місцевого самоврядування, та який у розуміні ст. 22 БК України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля товару за договором), уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та сфері публічних закупівель.
Відтак, у спірних правовідносинах Козелецька селищна рада, яка зобов'язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, є уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.
Козелецька окружна прокуратура 07.04.2025 звернулася з листом до Козелецької селищної ради про порушення інтересів держави, у зв'язку з неналежним виконанням договору № 4/57/т від 28.11.2022 та надано достатній час з метою відповідного реагування.
Відповідно до листа Козелецької селищної ради від 30.04.2025 окружну прокуратури повідомлено, що міська рада з позовною заявою до суду з метою усунення виявлених порушень та стягнення грошових коштів не зверталася.
Вказане свідчить про неналежне здійснення Козелецькою селищною радою заходів щодо захисту власних інтересів та призводить до порушення інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель і, відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов'язок здійснювати представництво інтересів держави в суді, шляхом пред'явлення даного позову.
З урахуванням наведеного, прокурором дотримано приписи ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» при зверненні до суду з даним позовом. Про виявлені порушення вимог законодавства прокурором заздалегідь проінформовано Позивача та надано достатньо часу для реагування на стверджувані прокурором порушення інтересів держави.
Відповідно до інформації, розміщеної на веб-порталі «Судова влада України», судовий спір за участю Козелецької селищної ради ради з вимогами до Відповідача відсутній, що свідчить про не здійснення захисту законних інтересів уповноважений;." державним органом.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.
Факт не звернення до суду суб'єктів владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указані органи неналежно виконують свої повноваження. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб'єкта на захист порушених інтересів у даній справі - Козелецької селищної ради, її бездіяльність щодо захисту порушених інтересів держави.
Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого порушення інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Козелецької селищної ради.
Отже, Прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру». На виконання зазначених норм Козелецькою окружною прокуратурою попередньо, до пред'явлення позову, листом повідомлено позивача про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Отже, з моменту передання відповідачем скретч-карток на пальне позивачу, останній набув право на отримання нафтопродуктів.
Передача талонів на пальне (скретч-картки), які підтверджують право на отримання товару (а не сам факт його отримання), не звільняє відповідача від обов'язку передати позивачу придбаний ним згідно договору товар загальною вартістю 99995,00 грн.
За умовами договору передбачено можливість отримання позивачем оплаченого ним товару шляхом пред'явлення ним на АЗС скетч-картки на відповідну кількість літрів палива. Тобто, придбаний позивачем товар за договором у вигляді Дизпалива Energy, загальною вартістю 41 280,00 грн., по факту перебуває у відповідача і поставка його здійснюється шляхом заправлення автомобілів позивача після пред'явлення довірчих документів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов'язання із своєчасної та повної оплати за товар, який мав бути використаний позивачем шляхом обміну у мережах АЗС оплачених скретч-карт.
Водночас, як зазначено прокурором, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, останнім не передано позивачу замовлений та оплачений товар на загальну суму 41280,00 грн., що є предметом даного спору.
Відповідач доказів належного виконання зобов'язань за договором не надав.
Згідно частин першої, другої ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки, законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18.
Поданий позов є належним способом реалізації права позивача на повернення суми попередньої оплати в разі не поставки товару.
З підстав викладеного, з огляду на відсутність в матеріалах справи заперечень відповідача щодо позовних вимог, доказів поставки товару, а також відсутність доказів повернення сплачених у якості передоплати за товар грошових коштів у розмірі 41280,00 грн, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в цій частині та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Правомірність нарахування пені.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
У разі порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. (п. 7.3.2. договору).
Прокурор нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 5 865,53 грн. за період прострочення з 28.10.2024 по 28.04.2025.
Відповідач розрахунок позивача не спростував, контррозрахунок пені не надав.
Судом встановлено, що прокурор початком періоду нарахування пені визначив 28.10.2024, вказане, на його думку, підтверджується службовою запискою від 12.11.2024 водія Козелецької селищної ради.
Суд не приймає службову записку від 12.11.2024 як належний доказ початку прострочення виконання відповідачем зобов'язань, оскільки даний документ складено в односторонньому порядку, до того ж особою, повноваження якої не підтверджені жодним доказом.
Разом із тим, позивач направляв відповідачу лист № 596/03-08 від 04.03.2025 щодо неналежно виконання умов договору № 4/57/т від 28.11.2022, в якому просив надати інформацію щодо причин відмови у реалізації палива за придбаними талонами, а також вжити заходів щодо відпуску бензину, а в разі неможливості відпуску - повернути кошти у розмірі 41 280,00 грн. Вказаний лист позивач просив розглянути протягом 15 календарних днів з моменту отримання та повідомити про результати розгляду. (а.с28-30).
Вказаний лист відповідач отримав 11.03.2025, про що свідчить відмітка на поштовому повідомленні про отримання листа (зв.бік а.с. 30).
Таким чином, зважаючи на те, що 15-денний строк розгляду листа закінчився 26.03.2025, то датою початку нарахування пені є 27.03.2025, а не 28.10.2024.
Отже, зважаючи на викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 1156,97 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 4 708,56 грн. слід відмовити.
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Прокурорм надано розрахунок 3% річних за загальний період прострочення з 28.10.2024 по 18.07.2025 в розмірі в розмірі 895,12 грн.
Відповідач розрахунок позивача не спростував, контррозрахунок 3% річних не надав.
При перевірці розрахунку, суд виявив аналогічну помилку, що й при розрахунку пені, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 386,79 грн.
В частині стягнення 3% річних у розмірі 508,33 грн слід відмовити.
Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 4130,72 грн. нараховані за період прострочення з листопада 2024 по червень 2025..
Відповідач розрахунок позивача не спростував, контррозрахунок інфляційних втрат не надав.
При перевірці розрахунку інфляційних втрат судом виявлено аналогічну помилку, що й при розрахунку пені та 3% річних, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 1166,23 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 2964,49 грн. слід відмовити.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 41 280,00 грн., пені в розмірі 1156,97 грн., 3% річних у розмірі 386,79 грн., інфляційних втрат у розмірі 1166,23 грн.
В частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 4 708,56 грн., 3% річних у розмірі 508,33 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2964,49 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Відповідно до приписів п.п. 2,4,5 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Суд зазначає, що відповідач, всупереч вимогам ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, будучи обізнаним про наявність в суді справи, про що свідчать довідки про доставку електронного листа (а.с.69), не надав суду жодних заперечень, пояснень у справі або доказів, які б свідчили про наявність підстав для відмови в позові.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам..
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Козелецької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ" про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ (49600, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 206/2, код ЄДРПОУ 39821153) на користь Козелецької селищної ради (17000, Чернігівська область, Чернігівський район, смт. Козелець, вул.. Соборності, буд. 27, код ЄДРПОУ 04412419) суму основного боргу в розмірі 41 280,00 грн., пеню в розмірі 1156,97 грн., 3% річних у розмірі 386,79 грн., інфляційних втрат у розмірі 1166,23 грн., про що видати наказ.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКС ІНВЕСТ" (49600, м.Дніпро, вул.Мандриківська, буд. 47, к.206/2, код ЄДРПОУ 39821153) на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір у сумі 2 042,53 грн (отримувач - Чернігівська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача - UA248201720343140001000006008), про що видати наказ.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 04.11.2025.
Суддя Н.Г. Назаренко