15.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/5457/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
секретар судового засідання: Солодова І.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Данильченко О.О. (поза межами суду) - адвокат;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2025 (повне рішення складено 03.04.2025, суддя Бєлік В.Г.) у справі № 904/5457/24
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м. Київ
до Комунального підприємства "ЛОШКАРІВСЬКЕ", Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Лошкарівка
про зобов'язання вчинити певні дії,-
1. Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить зобов'язати Комунальне підприємство "ЛОШКАРІВСЬКЕ" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу Комунальне підприємство "ЛОШКАРІВСЬКЕ" кредиторські вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" за договорами, що виникли станом на 12.09.2024 у загальному розмірі 90 387,68 грн.
Позовна заява обґрунтована ухиленням ліквідаційної комісії Комунального підприємства "ЛОШКАРІВСЬКЕ" від розгляду кредиторських вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та не включення їх до ліквідаційного балансу Комунального підприємства "ЛОШКАРІВСЬКЕ", які виникли через неналежне виконання останнім умов кредитного договору №б/н від 18.12.2013.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2025, в задоволені позову відмовлено повністю. Судові витрати залишено за позивачем.
У рішенні, посилаючись на правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі №905/451/22, в якій об'єднана палата відступила від викладених у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21, від 12.09.2023 у справі № 909/101/21 висновків про те, що якщо юридична особа перебуває у стані припинення, то належному способу захисту прав кредитора відповідає позовна вимога про зобов'язання юридичної особи включити до проміжного ліквідаційного балансу боржника вимог кредитора, а не про стягнення з такої юридичної особи боргу, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення заявлених позовних вимог позивача про визнання та включення вказаних грошових вимог до проміжного ліквідаційного балансу відповідача.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 01.04.2025 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Зобов'язати Комунальне підприємство "ЛОШКАРІВСЬКЕ" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу Комунальне підприємство "ЛОШКАРІВСЬКЕ" кредиторські вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" за договорами, що виникли станом на 12.09.2024 у загальному розмірі 90 387,68 грн. Судові витрати покласти на відповідача.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
АТ КБ «ПриватБанк» з оскаржуваним рішенням суду попередньої інстанції не погоджується та вважає, що рішення суду є помилковим, оскільки господарський суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, не врахував, що позивач обрав належний та ефективний спосіб захисту, який не заборонений законом, застосував до спірних правовідносин нерелевантну практику Верховного Суду, а тому рішення підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на протиправне ухилення комісії з припинення відповідача від виконання обов'язків, передбачених статтями 105, 107 ЦК України щодо визнання реально існуючої заборгованості перед Банком та включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу для їх подальшого задоволення за рахунок коштів та майна особи, яка ліквідується.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на пункт 42 постанови Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, відповідно до якої Верховний Суд зазначає: "У постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у подібній справі № 924/478/16 Суд погодився з висновками місцевого та апеляційного господарського судів щодо того, що позивачем відповідно до вимог статті 112 ЦК та з урахуванням приписів частини другої статті 16 ЦК України обраний невірний спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до звернення з позовом про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Належним способом захисту прав кредитора у даному випадку є вимога про зобов'язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу особи, що припиняється.».
Позивач звертає увагу, що законодавець пов'язує право позивача на звернення до суду за захистом порушеного права, зокрема з обставинами наявності відмови ліквідаційної комісії відповідача у внесенні вимог позивача до проміжного ліквідаційного балансу або ухилення від їх розгляду, що має місце у спірних правовідносинах, які склались між сторонами у цій справі.
Також у скарзі позивач посилається на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 905/229/21, відповідно до якої, якщо вимоги кредитора не визнані ліквідаційною комісією (ліквідатором), а кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, такі вимоги вважаються погашеними в силу положень частини п'ятої статті 112 ЦК України. При цьому, такі наслідки стосуються випадків як своєчасного (в межах строку, визначеного учасниками юридичної особи, що прийняли рішення про її припинення), так і несвоєчасного звернення з кредиторськими вимогами.
Якщо звернення з кредиторськими вимогами відбулось поза межами строку, визначеного учасниками юридичної особи, що прийняли рішення про її припинення, то ліквідаційна комісія (ліквідатор) у випадку обґрунтованості таких вимог зобов'язана в силу частини четвертої статті 112 ЦК України їх погасити (задовольнити) з майна боржника, що залишилось після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. У разі ухилення ліквідаційною комісією (ліквідатором) від розгляду таких вимог (поданих з пропуском вищезазначеного строку) кредитор може захистити своє право шляхом звернення до суду з відповідним позовом про зобов'язання ліквідаційної комісії (ліквідатора) визнати кредиторські вимоги та задовольнити їх з майна боржника, що залишилось після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.
Якщо звернення з кредиторськими вимогами відбулось поза межами строку, визначеного учасниками юридичної особи, що прийняли рішення про її припинення (у зв'язку з чим відбулось затвердження проміжного ліквідаційного балансу та задоволення своєчасно заявлених вимог кредиторів, після чого складення та затвердження ліквідаційного балансу), а майна боржника виявилось недостатньо для повного чи часткового задоволення вимог цього кредитора, то такі вимоги вважаються погашеними в силу положень частини п'ятої статті 112 ЦК України.
На переконання скаржника, прийняття судом попередньої інстанції рішення про задоволення позову про стягнення з боржника, який перебуває в стані припинення, грошових коштів не свідчить про можливість ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки не виключає необхідності в подальшому звернутись до ліквідаційної комісії відповідача щодо визнання його кредиторських вимог, та, у випадку відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, повторного звернення до суду. Таким чином, відсутні підстави вважати обраний позивачем спосіб захисту про зобов'язання визнати та включити до ліквідаційного балансу вимоги, як неефективний.
Апелянт приходить до висновку, що у даній справі суд встановив, що позивач належними, допустимими і достовірними доказами довів порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів товариства, як кредитора у процесі ліквідації юридичної особи, однак помилково відмовив у задоволенні позову.
На думку позивача, суд першої інстанції безпідставно посилався на постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі №905/451/22. Верховний Суд у справі №905/451/22 залишив без змін заявлену та задоволену вимогу судами про зобов'язання відповідача в особі комісії з припинення включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги. При цьому, Суд не зазначив у постанові, що єдиним належним та ефективним способом захисту в даному випадку є стягнення заборгованості.
5. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/5457/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/5457/24.
30.04.2025 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2025 у справі № 904/5457/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 15.10.2025 о 10 год. 00 хв.
09.10.2025 від позивача через систему "Електронний суд" до Центрального апеляційного господарського надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025, ухвалену у аналогічній справі у якості судової практики.
15.10.2025 Комунальне підприємство «ЛОШКАРІВСЬКЕ» через систему "Електронний суд" надало до Центрального апеляційного господарського суду письмові пояснення, в яких відповідач просить долучити дані пояснення до матеріалів справи, у задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2025 у справі №904/5457/24 - відмовити у повному обсязі та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2025 у справі №904/5457/24 - залишити без змін.
У письмових поясненнях відповідач зазначив про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про обрання позивачем неефективного способу захисту у вигляді звернення до суду із позовом про визнання та включення вказаних грошових вимог до проміжного ліквідаційного балансу відповідача, який перебуває в стані припинення.
Стосовно необґрунтованості суми заборгованості, яку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу Комунального підприємства «ЛОШКАРІВСЬКЕ» за договорами, що виникли, станом на 12.09.2024 у загальному розмірі 90 387, 68 грн., відповідач вказав наступне:
-АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надало жодних банківських виписок по рахунках КП «ЛОШКАРІВСЬКЕ» (рахунок 26001050238738), які б підтверджували факт здійснення господарських операцій між банком та позичальником (відповідачем), виконання банком у повному обсязі своїх зобов'язань за договором банківського обслуговування, надання відповідачу/позичальнику кредитного ліміту в розмірі 10000,00 грн. та не виконання останнім своїх грошових зобов'язань за спірним договором;
- наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором № б/н від 26.12.2013 року (хоча спірний договір від 18.12.2013) не є належним доказом на підтвердження наявної заборгованості, так як такі розрахунки не підтверджені первинними документами та не відображаю рух коштів саме по рахунку № 26001050238738;
- позивачем не надано доказів на підтвердження того, що рахунок №26001050238738, який зазначено у позовній заяві, але не відображено у розрахунку заборгованості, взагалі належить відповідачу по справі;
- позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту наявності у КП «ЛОШКАРІВСЬКЕ» заборгованості перед АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у загальному розмірі 90 387, 68 грн.;
- у позовній заяві містяться неточності щодо суми боргу, яка нібито є у КП «ЛОШКАРІВСЬКЕ» перед АТ КБ «ПРИВАТБАНК», оскільки представник позивача у позовній заяві зазначає про заборгованості за кредитним лімітом у сумі 70 701, 50 грн. та заборгованість за кредитом за послугою «Гарантовані платежі» 17 300, 17 грн., що разом не складає суму 90 397, 68 грн.;
- Верховний Суд у постанові від 27 березня 2020 року в справі з аналогічних правовідносин № 703/3063/18 зазначив, «як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь- яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача. У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту та видачу кредитної картки «Універсальна». АТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів на підтвердження видачі відповідачеві кредитної картки «Універсальна» та розміру наданого ОСОБА_1 кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог банку.»;
- будь-яких інших документів, підписаних КП «ЛОШКАРІВСЬКЕ», які б свідчили про укладення кредитного договору, відкриття кредитного рахунку, надання кредитних коштів чи встановлення кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, про видачу кредитної картки - матеріали справи не містять;
- Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/ або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови, зокрема порядок зміни ліміту;
- матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування;
- роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15);
- без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин;
- надані позивачем Умови і Правила надання банківських послуг у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору чи договору банківського обслуговування, й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо не підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору;
- що наявність неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору. Тобто, позивачем не доведено в межах даної справи наявність заборгованості за договором б/н від 18.12.2013 та рахунком № 26001050238738, оскільки докази укладення договору та відкриття рахунку саме з відповідачем не були надані позивачем;
- наявний в межах даної справи розрахунок заборгованості за договором б/н від 26.12.2013 (тобто, за заявою від іншої дати) не є належним доказом існування договірних відносин між сторонами, що свідчить про те, що зазначена позивачем як заборгованість за договором б/н від 18.12.2013 у сумі 90 397, 68 грн. не може бути визнана та включена судом до проміжного ліквідаційного балансу.
15.10.2025 відповідач наданим процесуальним правом не скористався та не забезпечив явку в судове засідання повноважних представників.
Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні 15.10.2025 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.
6. Встановлені судом обставини справи
18.12.2013 Комунальним підприємством "ЛОШКАРІВСЬКЕ" було підписано Заяву про відкриття поточного рахунку (далі - Заява). Згідно цієї Заяви Відповідач-1 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі -Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 18.12.2013 (далі - Договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови Договору.
Копія Заяви про відкриття поточного рахунку надана до суду. У вказаній заяві зазначено номер поточного рахунку НОМЕР_1 , який відкрито відповідачу. Виписка за рахунком НОМЕР_1 надана до матеріалів справи.
Відповідно до вказаної заяви підприємство приєдналося до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 18.12.2013, та взяло на себе зобов'язання виконувати умови Договору.
Відповідно до Договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг.
Відповідно до 3.2.1.1.16. Умов - при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнтбанк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом першого підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
У відповідності з ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України - якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Позивач зазначив, що відповідач користувався поточним рахунком НОМЕР_1 , про що свідчить банківська виписка і жодної незгоди щодо неналежності йому вказаного рахунку не висловлював.
Відповідно до п. 3.2.1.1.1. Умов - кредитний ліміт на поточний рахунок (далі -Кредит) надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту (далі - Ліміт). Техніко-економічне обґрунтування кредиту -фінансування поточної діяльності. Про розмір Ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших). Банк здійснює обслуговування Ліміту Клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку Клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах Ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.
Відповідно до п. 3.2.1.1.3 Умов - кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.
Відповідно до 3.2.1.1.8. Умов - проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - Угода).
Пункт 3.2.1.1.6. Умов зазначає, що Ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).
Позивач стверджує, що свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитний ліміт в розмірі 10 000,00 грн, який в подальшому змінювався, що підтверджується довідкою про зміну лімітів, яка надається.
Доказом користування кредитним лімітом є також виписка за рахунком 26001050238738, з якої вбачається сплата платежів за користування кредитним лімітом.
Відповідно до розділу Умов 3.2.1.4, яким затверджений порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка). За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (надалі - період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню), розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі, 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При не обнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, Клієнт виплачує Банку за користування кредитом проценти в розмірі 36% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню. У випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання Клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 56% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання Банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань. Під непогашенням кредиту мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня. Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається.
Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати. При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.
Відповідно до п. 3.2.1.2.3.4 Умов - Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.
У порушення зазначених норм закону та умов Договору відповідач зобов'язання за вказаним Договором належним чином не виконав, а саме не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості.
Відповідно 3.2.1.5.1. Умов при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту , передбачених п.п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п. 3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6 Клієнт виплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному у п. 3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.
Відповідно до п.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, водночас, відповідно до 3.2.1.5.4. Умов - нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3, здійснюється протягом 3 (Трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано Клієнтом.
Пунктом 3.2.1.6.1. Умов зазначено, що обслуговування кредитного Ліміту на поточному рахунку Клієнта здійснюється з моменту подачі Клієнтом до Банку заяви на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (або у формі Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та / або з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитної Ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами.
Крім того, за поточним рахунком 26001050238738 відповідачем було отримано послугу Кредит за послугою "Гарантовані платежі" згідно п. 3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг.
Відповідно до п. 3.2.3.1 Умов та правил надання банківських послуг Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати Клієнту кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії, з лімітом та на цілі, зазначені, в заявці про платіж, в обмін на зобов'язання Клієнта по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в обумовлені цим Договором строки. Відновлювана кредитна лінія (далі - "кредит") надається Банком для виконання Клієнтом платежів за заявками про платіж з датою виконання в майбутньому за господарськими договорами, яка не перевищує терміну повернення кредиту, та може бути змінена Позичальником за згодою одержувача (шляхом підтвердження через дистанційний канал банківського обслуговування інтернет-клієнт-банк "Приват24"), шляхом перерахування Банком кредитних коштів на рахунок 3648, з подальшим перерахуванням в дату виконання на поточний рахунок одержувачів, рахунки яких відкриті в Банку. Після видачі кредиту, подані Позичальником Банку заявки про платіж з датою виконання в майбутньому не можуть бути відкликані Позичальником (виключенням є: анулювання платежу за ініціативою одержувача) та в будь-якому разі підлягають виконанню Банком згідно умов цього Договору.
Відповідно до п. 3.2.3.5.2 Банк зобов'язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі виставлених Клієнтом заявок про платіж з датою виконання в майбутньому, на цілі, відмінні від сплати страхових та / або інших платежів, у межах суми, обумовленої Заяві, а також за умови виконання Клієнтом зобов'язань, передбачених п. 3.2.3.6.1, 3.2.3.6.12 цього Договору. Зобов'язання по видачі кредиту або його частини відповідно до умов цього Договору виникають у Банку з дня надання Клієнтом заявок про платіж з датою виконання в майбутньому в межах зазначених у них сум у порядку, передбаченому п.3.2.3.8.2 і з урахуванням п.3.2.3. 1 цього Договору.
Пунктом 3.2.3.6 передбачено, що клієнт зобов'язується:
3.2.3.6.1 Використовувати кредит на цілі і в порядку, передбаченому п. 3.2.3.1. цього Договору.
3.2.3.6.2 Оплатити відсотки та винагороди за користування кредитом відповідно до п.п. 3.2.3.9, 3.2.3.10 цього Договору.
3.2.3.6.3Повернути кредит у строки, встановлені у Заяві, п.п.., 3.2.3.2, 3.2.3.6.16, 3.2.3.6.17, 3.2.3.7 .. 2 цього Договору.
Позивач зазначив, що видача кредитних коштів підтверджується випискою за рахунком НОМЕР_2 .
В порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач отриманні в кредит кошти не повернув, у зв'язку з чим рахується заборгованість у загальному розмірі, 90 387,68 грн, яка складається з:
Заборгованість за кредитним лімітом 70701,51 грн:
- заборгованості за кредитом - 7057,31 грн
- заборгованості за процентами - 19093,84 грн
- заборгованості за комісією - 4541,44 грн
- пеня - 40008,92 грн
Заборгованість за кредитом за послугою "Гарантовані платежі" 17300,17 грн:
- заборгованості за кредитом - 1888,64 грн
- заборгованості за процентами - 5527,83 грн
- пеня - 9883,70 грн
- заборгованість за 98099050206818 - 6,00 грн
- заборгованість за 35703050365451 - 553,00 грн
- заборгованість за 88001603418686 -1827, 00 грн
При цьому, як стало відомо Акціонерному товариству Комерційному банку "ПРИВАТБАНК" з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Комунальне підприємство "ЛОШКАРІВСЬКЕ" з 25.03.2015 перебуває в стані припинення юридичної особи в результаті її ліквідації за рішенням засновників (учасників). Голова комісії з припинення - ОСОБА_1 .
АТ КБ "ПРИВАТБАНК" 27.09.2024 направило на адресу Комунального підприємства "ЛОШКАРІВСЬКЕ" заяву з кредиторськими вимогами разом із розрахунком заборгованості станом на 12.09.2024, договором б/н від 18.12.2013 з додатками, виписками про рух коштів та Витягами з Умов та Правил надання банківських послуг.
Зазначена заява з кредиторськими вимогами відповідачем отримана 15.10.2024, що підтверджується інформацією з офіційного сайту Укрпошта, щодо поштового відправлення 4909400014038.
Однак, жодної відповіді протягом встановленого чинним законодавством строку позивач не отримав, що призвело до порушення його прав та майнових інтересів.
Таким чином, ухилення ліквідаційної комісії Комунального підприємства "ЛОШКАРІВСЬКЕ" від розгляду кредиторських вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та не включення їх до ліквідаційного балансу призводить до того, що позивач (кредитор) фактично перебуває у стані правової невизначеності щодо своїх прав та зумовлює їх порушення, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
За результатами апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права з огляду на наступне.
Згідно зі статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. В силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення Позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Суд першої правильно зазначив, що укладений між Банком та відповідачем договір за своєю правовою природою відноситься до кредитного договору, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин, що регулюються положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України та ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростована наявність кредитної заборгованості відповідача перед Банком. Згідно з розрахунком станом на 13.09.2024 заборгованість Комунального підприємства «ЛОШКАРІВСЬКЕ» перед АТ КБ "ПРИВАТБАНК" за кредитним договором складає 90 387,68 грн. з якої: за кредитним лімітом 70701,51 грн (за кредитом - 7057,31 грн, за процентами - 19093,84 грн, за комісією - 4541,44 грн, пеня - 40008,92 грн та за кредитом за послугою "Гарантовані платежі" 19686,17 грн. (за кредитом - 1888,64 грн, за процентами - 5527,83 грн, пеня - 9883,70 грн, заборгованість за 98099050206818 - 6,00 грн, заборгованість за 35703050365451 - 553,00 грн, заборгованість за 88001603418686 -1827, 00 грн).
Колегія суддів зазначає, що позивач правильно визначив загальний розмір кредиторських вимог у сумі 90 397,68 грн, який відповідає наявним у справі доказам.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Комунальне підприємство "ЛОШКАРІВСЬКЕ" з 25.03.2015 перебуває в стані припинення юридичної особи в результаті її ліквідації за рішенням засновників (учасників). Голова комісії з припинення - ОСОБА_1 .
27.09.2024 позивач скерував на адресу голови комісії з припинення Комунального підприємства "ЛОШКАРІВСЬКЕ" заяву з кредиторськими вимогами разом із розрахунком заборгованості станом на 12.09.2024, договором б/н від 18.12.2013 з додатками, виписками про рух коштів та Витягами з Умов та Правил надання банківських послуг.
Зазначена заява з кредиторськими вимогами відповідачем отримана 15.10.2024, що підтверджується інформацією з офіційного сайту Укрпошта, щодо поштового відправлення 4909400014038.
Однак, жодної відповіді протягом встановленого чинним законодавством строку позивач не отримав, що призвело до порушення його прав та майнових інтересів.
Відповідач в особі ліквідаційної комісії не надав суду доказів вчинення ним дій щодо вимог Банку, відповідно до вимог ч. 8 ст.111 ЦК України, відповідно до якої ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.
Згідно з положеннями ст. 112 ЦК України, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.
Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Отже, зазначені норми ЦК України передбачають особливий порядок звернення до юридичної особи, що перебуває в процесі припинення, з кредиторськими вимогами. Такі вимоги подаються до ліквідаційної комісії, яка повинна їх розглянути у визначений статті 105 ЦК України строк.
Виходячи із змісту статті 112 цього Кодексу, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду.
У постановах Верховного Суду від 20.01.2020 у справі №922/416/19, від 03.05.2018 у справі №924/478/16 зазначено, що належним способом захисту прав кредитора є вимога про зобов'язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника кредиторських вимог.
Встановлений ч.3 ст.112 ЦК місячний строк на звернення до суду із позовом до ліквідатора не є позовною давністю в розумінні ст.256 ЦК.
Частина 3 ст.112 ЦК не виключає можливості розгляду судом вимог, від розгляду яких ухилився ліквідатор у разі звернення кредитора до суду поза межами місячного строку, встановленого цією нормою (постанова Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/28502/14).
Аналогічна позиція викладена КГС ВС у постанові від 23.10.2024 у справі №910/11854/22.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач в особі ліквідаційної комісії не спростував наявність заборгованості Комунального підприємства «ЛОШКАРІВСЬКЕ» перед Банком, водночас ухилився від розгляду, визнання та включення вимог Банку до проміжного ліквідаційного балансу цього підприємства.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що у такому випадку обраний Банком спосіб захисту порушеного права у вигляді зобов'язання відповідача визнати та включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу не суперечить положенням статті 112 ЦК України, статті 55 Конституції України, статті 4 ГПК України, та статей 15, 16 Цивільного кодексу України.
Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відсутні підстави вважати, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не призведе до дійсного, повного та остаточного захисту порушеного права або інтересу позивача, без необхідності повторного звернення до суду з іншими вимогами.
Колегія наголошує, що обраний Банком спосіб захисту порушеного права:
- передбачений законом;
- є адекватним для відновлення його порушеного права;
- судовий примус щодо зобов'язання відповідача вчинення відповідні дії відновить порушені права Позивача без необхідності повторного звернення до суду, адже таке судове рішення не створює передумов для іншого судового процесу.
Таким чином, позов Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" підлягає задоволенню.
Крім цього, колегія суддів зазначає про помилкове застосування судом першої інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі №905/451/22.
Процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Посилаючись на правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі №905/451/22, суд першої інстанції не звернув увагу на відмінність цієї справи від справи №904/5457/24 за змістовним та об'єктивним критеріями.
Так у справі № №905/451/22 кредитором було заявлено дві позовні вимоги:
1) про зобов'язання відповідача в особі комісії з припинення включити грошові вимоги позивача у розмірі 997 501,88 грн до проміжного ліквідаційного балансу, з яких вимога на суму 764 395,71 грн підтверджена рішенням Господарського суду у іншій справі;
2) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальній сумі 233 106,71 грн, що складалася з суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат.
Однак, у справі № 904/5457/24 позивачем заявлена тільки одна позовна вимога про зобов'язання відповідача в особі комісії з припинення включити грошові вимоги позивача у розмірі 90 397,68 грн. до проміжного ліквідаційного балансу. Тобто позов має на меті реалізацію передбаченої законом процедури задоволення вимог кредитора відповідно до статті 112 Цивільного кодексу України.
У справі №905/451/22 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду відступив від висновку про те, що якщо юридична особа перебуває у стані припинення, то належному способу захисту прав кредитора відповідає позовна вимога про зобов'язання юридичної особи включити до проміжного ліквідаційного балансу боржника вимог кредитора, а не про стягнення з такої юридичної особи боргу.
Водночас, зміст пункту 1 постанови від 30.08.2024 у справі №905/451/22 свідчить про те, що Верховний Суд надав відповідь на питання: "чи відповідає належному способу захисту прав кредитора юридичної особи, яка перебуває в стані припинення (після прийняття засновниками (учасниками) рішення про ліквідацію юридичної особи), позов про стягнення суми грошових коштів, та чи підлягає в такому разі рішення суду про задоволення відповідного позову примусовому виконанню державною виконавчою службою або приватним виконавцем" (п. 1 постанови").
Отже, висновки Верховного Суду слід розглядати через призму саме цього питання з урахуванням змісту позовних вимог конкретної справи. Водночас, ця постанова не містить висновків стосовно того, що позовна вимога про зобов'язання включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу суперечить положенням статті 112 ЦК України, статті 55 Конституції України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України.
В контексті викладеного суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за результатами розгляду справи №905/451/22 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду залишив без змін заявлену та задоволену судами попередніх інстанцій вимогу про зобов'язання відповідача в особі комісії з припинення включити до проміжного ліквідаційного балансу відповідні грошові вимоги.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що сама по собі наявність судового рішення про стягнення грошової суми з боржника, що перебуває в стані припинення в результаті ліквідації платоспроможної юридичної особи не скасовує необхідність звернення стягувача до ліквідаційної комісій такої юридичної особи з відповідними грошовими вимогами у порядку ст. 112 ЦК України.
Діяльність ліквідаційної комісії боржника регламентована відповідними строками, процедурами, черговістю. Порушення відповідних строків тягне певні правові наслідки, які можуть ускладнити, або зробити неможливим поновлення порушеного права. Ліквідаційна комісія може ухилятися від включення відповідних вимог у проміжний ліквідаційний баланс з різних причин, у тому числі за відсутності волевиявлення. Отже наявність судового рішення, у разі ліквідаційної процедури, не є безумовною гарантією внесення відповідних вимог до відповідного проміжного ліквідаційного балансу боржника та фактичного задоволення його вимог. Про це свідчить, зокрема, численна судова практика. Наприклад, у справі № 910/11854/22 Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, задовольнив вимоги позивача та ухвалив: "Зобов'язати ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Профінанс груп" Мерзлякова Руслана Петровича визнати вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профінанс груп" у розмірі 51 213 572,40 грн та включити їх до ліквідаційного балансу". (пункт 5 резолютивної частини постанови від 24.10.2024). У цій справі наявність грошових вимог АТ "Укрзалізниця" до ТОВ "Профінанс груп" була підтверджена судовим рішенням (п. 92 постанови). Кредитор повторно звертався до Голови ліквідаційної комісії, ліквідатора боржника з вимогою кредитора про повернення безпідставно набутих коштів за скасованим постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №910/23042/16 та включення до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Профінанс груп". Втім, як встановили суди попередніх інстанцій, вказана вимога залишена без відповіді та задоволення, а отже і постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 не була виконана.
З огляду на викладене, аналіз судової практики у спірних правовідносинах свідчить про таке: якщо вважати, що єдиними належним способом захисту порушеного права у спірній правовій ситуації є вимога до боржника про стягнення боргу, то може скластися ситуація коли кредитор, спочатку повинен отримати судове рішення про стягнення заборгованості, що потребує значного часу, а після цього ще звернутися до боржника в особі ліквідаційної комісії з вимогою включити до ліквідаційного балансу присуджені грошові суми. В свою чергу, ліквідаційна комісія може ухилитися від розгляду його вимог, що може призвести до необхідності звернення стягувача до суду відповідно до вимог ст. 112 ЦК України. Такий підхід до захисту порушених прав покладає на кредитора надмірний тягар, не відповідає принципу процесуальної економії, є неефективним та може призвести до ускладнення, або унеможливити відновлення порушених прав.
Щодо ефективності способу захисту порушеного права у справі № 904/5457/24, що переглядається, позивач вимагає не просто зобов'язати відповідача "розглянути його вимоги", а "визнати та включити" до проміжного ліквідаційного балансу його вимоги за кредитним договором на суму 90 397,68 грн, тобто остаточно вирішити спірне питання.
Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт 6 статті 3 ЦК України). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №911/1278/20 (провадження № 12-33гс22, пункт 7.33).
Отже, статтю 112 ЦК України не можна тлумачити так, що вона забороняє кредиторам вимагати у судовому порядку від особи, яка перебуває у стані припинення виконати вимоги включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу. Такого регулювання стаття 112 ЦК України не містить та й не може містити з огляду на статтю 6 Конвенції у світлі практики Європейського суду з прав людини.
Колегія суддів звертає увагу, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог господарського судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Європейський суд з прав людини, у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Згідно з статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
09. Судові витрати.
Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 ГПК України у резолютивній частині постанови має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Судові витрати пов'язані з розглядом справи слід розподілити згідно з вимогами ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2025 у справі № 904/5457/24 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2025 у справі № 904/5457/24 - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Зобов'язати Комунальне підприємство "ЛОШКАРІВСЬКЕ" (ідентифікаційний код 32328771, місцезнаходження: Україна, 53240, Дніпропетровська область, Нікопольський р-н, село Лошкарівка, вул. Леніна, будинок 15-А) в особі ліквідаційної комісії, визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу Комунального підприємства "ЛОШКАРІВСЬКЕ" кредиторські вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) за договорами, що виникли станом на 12.09.2024 у загальному розмірі 90 387,68 грн.
Стягнути з Комунального підприємства "ЛОШКАРІВСЬКЕ" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 2422,40 грн., витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн., про що видати наказ.
Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.11.2025
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв