23 жовтня 2025 року м. Харків Справа №917/2231/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.
за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,
за участю представників:
прокурор - Горгуль Н.В.,
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Чижевської Наталії Володимирівни (вх.№1594П від 11.07.2025) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 у справі №917/2231/24 (м. Полтава, суддя Кльопов І.Г., повне рішення складено 26.06.2025),
за позовом Першого заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області, м.Миргород, Полтавська область, в інтересах державі в особі Гадяцької міської ради Миргородського району Полтавської області, м. Гадяч, Полтавська область,
до Фізичної особи-підприємця Чижевської Наталії Володимирівни, м. Гадяч, Полтавська область,
про зобов'язання повернути земельну ділянку, -
До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Гадяцької міської ради Миргородського району Полтавської області до Фізичної особи-підприємця Чижевської Наталії Володимирівни, в якій прокурор просив суд: Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Чижевську Наталію Володимирівну (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Гадяцькій міській раді Миргородського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21050924) земельну ділянку кадастровий номер 5320410100:50:001:1173, площею 0,0030га, привівши її в попередній стан шляхом демонтажу тимчасової споруди, яка знаходиться за адресою: м.Гадяч, площа Соборна.
В обґрунтування позову прокурор зазначав, що ФОП Чижевська Н.В. здійснює господарську діяльність на земельній ділянці комунальної власності з порушенням вимог земельного законодавства та умов договору поза межами строку дії договору про встановлення особистого строкового платного сервітуту. А тому, ФОП Чижевська Н.В. зобов'язана повернути Гадяцькій міській раді земельну ділянку комунальної власності площею 0,0030 га.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 позов задоволено. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Чижевську Наталію Володимирівну повернути Гадяцькій міській раді Миргородського району Полтавської області земельну ділянку кадастровий номер 5320410100:50:001:1173, площею 0,0030га, привівши її в попередній стан шляхом демонтажу тимчасової споруди, яка знаходиться за адресою: м.Гадяч, площа Соборна. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Чижевської Наталії Володимирівни на користь Полтавської обласної прокуратури 3028 грн судового збору.
Фізична особа-підприємець Чижевська Наталія Володимирівна з рішенням суду не погодилася та звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 по справі №917/2231/24 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує про наступне:
- ФОП Чижевська має інший РНОКПП, ніж зазначений у резолютивній частині рішення, тож суд виніс рішення щодо неіснуючої особи;
- суд зобов'язав відповідача повернути земельну ділянку Гадяцькій міській раді, проте доказів того, що спірна земельна ділянка є власністю Ради на день подання позову справа не містить, зокрема Витягу з Державного реєстру речових прав;
- рішення про надання земельної ділянки відповідачу приймалося за 5 років до реєстрації ФОПу; ділянка надавалася фізичній особі, а не ФОПу, але суд зобов'язав саме ФОПа повернути земельну ділянку;
- плату за користування земельною ділянкою здійснювала фізична особа, а не ФОП;
- судом проігноровано пояснення щодо фактичних обставин справи, а саме існування на переданій спірній земельній ділянці занедбаного кіоску, який Чижевська Н.В. власними силами розібрала та спорудила тимчасову споруда (далі - ТС);
- для демонтажу ТС відповідач має витратити значні кошти, проте суд не з'ясував чи не призведе це до банкрутства ФОПа. Прокурор мав надати в суд експертний висновок про розмір збитків ФОПа;
- судом допущено порушення норм процесуального права, а саме не враховано що: позов подано на бланку з недостовірною інформацією (індекс, адреса, код), що є ознаками злочинів (ст.ст. 336, 367 КК України); додатки до позову не засвідчено; витяг з ЄДРПОУ отримано невідомою особою; не надано посадових обов'язків першого заступника керівника та доказів того що він право підписати позов; позов подано Миргородською окружною прокуратурою, а судовий збір сплатила Полтавська обласна прокуратура; зазначено що позов має немайновий характер, але земельна ділянка має вартість, позивач має повернути ділянку та привести її у попередній стан, що призводить до матеріальних втрат; рада визнається позивачем, але не включена до складу учасників та їй не направлено позову; у рішенні не зазначено про строк і порядок набрання ним законної сили та його оскарження відповідно до ст.238 ГПК;
- відсутні підстави для представництва прокурором у даній справі.
Також скаржником подано клопотання про відстрочення сплати судового збору (вх.№8535 від 11.07.2025) та клопотання про участь представника відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№8536 від 11.07.2025).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 відмовлено Фізичній особі-підприємцю Чижевській Наталії Володимирівні в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору (вх.№8535 від 11.07.2025). Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чижевської Наталії Володимирівни (вх.№1594П від 11.07.2025) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 у справі №917/2231/24 залишено без руху. Встановлено апелянту десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги. Наслідки неусунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, визначені статтями 174, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України.
Підставою залишення апеляційної скарги без руху стала відсутність доказів сплати судового збору та доказів направлення копії апеляційної скарги з додатками учасникам справи.
В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№9420 від 04.08.2025) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 17.07.2025. Зокрема, апелянтом надано докази сплати судового збору та докази направлення копії апеляційної скарги з додатками учасникам справи, а також додано клопотання про участь представника відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Чижевської Наталії Володимирівни (вх.№1594П від 11.07.2025) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 у справі №917/2231/24. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/2231/24.
22.09.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/2231/24 (вх.№11218).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 призначено апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чижевської Наталії Володимирівни (вх.№1594П від 11.07.2025) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 у справі №917/2231/24 до розгляду на 23.10.2025 о 10:30 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 задоволено клопотання ФОП Чижевської Наталії Володимирівни про участь її представника - Моторного Ю.С. у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №917/2231/24, яке відбудеться 23.10.2025 о 10:30 год у залі судового засідання №132 у режимі відеоконференції. Доручено Подільському районному суду м. Полтави (36022, Полтавська область, м. Полтава, вул. Героїв «Азову», буд. 37) забезпечити проведення відеоконференції у справі №917/2231/24, розгляд якої відбудеться 23.10.2025 о 10:30 год в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132.
Від Миргородської окружної прокуратури Полтавської області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№11601 від 01.10.2025), в якому остання просить залишити апеляційну скаргу ФОП Чижевської Н.В. без задоволення, а судове рішення - без змін.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Миргородська окружна прокуратура Полтавської області вказує про наступне:
- з огляду на положення Конституції України, Земельного Кодексу, п.3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №5245- VI, Рада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту;
- прокурор у позовній заяві належним чином та у достатньому обсязі обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді в особі позивача з посиланням на чинне законодавство, правові висновки Конституційного суду та Верховного Суду, ЄСПЛ та дотримався порядку звернення до суду з позовом в інтересах Ради;
- висновки апелянта про недотримання вимог ст.162 ГПК України та про відсутність повноважень першого заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області на підписання позовної заяви та звернення до суду з цим позовом є безпідставними;
- оскільки Миргородська окружна прокуратура Полтавської області не має статусу окремої юридичної особи, входить до структури Полтавської обласної прокуратури, тому судовий збір за подання позовної заяви сплачений останньою.
Від ФОП Чижевської Н.В. надійшла заява про розгляд справи без її участі та без участі представника.
До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 23.10.2025 позивач та відповідач не з'явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується повернутими рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Ураховуючи те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, судом здійснено дії щодо їх належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на клопотання відповідача про розгляд справи без його участі, необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, забезпечення судом реалізації учасниками судового процесу права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, сприяння у наданні їм достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в даному судовому засіданні.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 23.10.2025 присутній прокурор заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх учасників провадження та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, Чижевська Наталія Володимирівна зареєстрована як фізична особа- підприємець 18.10.2018, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.11.2024 №34135933.
На підставі рішення Гадяцької міської ради від 08.08.2013 встановлено особистий строковий платний сервітут відносно земельної ділянки з кадастровим номером 5320410100:50:001:1173 площею 0,0030 га, з цільовим призначенням - землі громадської забудови в інтересах Сервітуарія - Чижевської Наталії Володимирівни для розміщення малої архітектурної форми - торгівельного кіоску з реалізації живих квітів за адресою: м. Гадяч, площа Соборна (біля приміщення училища культури), строком на 5 років.
У подальшому 08.08.2013 між Гадяцькою міською радою в особі Гадяцького міського голови та Чижевською Н.В. укладено договір земельного сервітуту, згідно якого останній надано право на строкове, обмежене, платне користування земельної ділянкою площею 0,0030 га, кадастровий номер земельної ділянки 5320410100:50:001:1173, цільове призначення - землі громадської забудови.
25.09.2013 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право користування земельною ділянку кадастровий номер 5320410100:50:001:1173 площею 0,0030 га, номер відомостей про речове право - 2641767.
Рішенням виконавчого комітету Гадяцької міської ради №192-1 від 20.09.2013 «Про надання Чижевській Н.В. на встановлення тимчасової споруди (торгівельного павільйону з реалізації квітів) на земельній ділянці переданій згідно договору земельного сервітуту в м. Гадяч по площі Соборній» надано дозвіл Чижевській Н.В. на встановлення тимчасової споруди (торгівельного павільйону з реалізації квітів) на земельній ділянці переданій згідно договору земельного сервітуту, площею 0,0030 га в м. Гадяч по площі Соборній після отримання у відділі архітектури та житлово - комунального господарства Гадяцької райдержадміністрації паспорта прив'язки тимчасової споруди.
Рішенням виконавчого комітету Гадяцької міської ради №237-1 від15.11.2013 «Про призупинення робіт по встановленню тимчасової споруди (торгівельного павільйону з реалізації квітів) на земельній ділянці переданій згідно договору земельного сервітуту в м. Гадяч по площі Соборній» зобов'язано Чижевську Н.В. призупинити роботи по встановленню тимчасової споруди (торгівельного павільйону з реалізації квітів) на земельній ділянці переданій згідно договору земельного сервітуту, площею 0,0030 га в м. Гадяч по площі Соборній до виготовлення паспорта прив'язки у відділі архітектури та житлово - комунального господарства Гадяцької райдержадміністрації.
Відповідно до п. 2.2. договору, строк дії договору може бути продовжено за домовленістю сторін, про що Сервітуарій не пізніше як за один місяць до його закінчення, повідомляє Землевласника про намір продовжити його на новий строк.
Згідно п. 4.4. договору, Сервітуарій зобов'язаний після закінчення строку дії договору, вжити необхідних заходів для приведення земельної ділянки до попереднього стану. Також відповідно до п.5.2 договору, дія договору припиняється в випадку, передбаченому ст. 102 ЗК України.
На підставі рішень Гадяцької міської ради від 07.08.2018 та 14.11.2018 строк дії договору земельного сервітуту було поновлено, останній раз додатковою угодою від 14.11.2018 строком до 30.04.2019.
Рішенням Гадяцької міської ради від 19.06.2019 року відмовлено ОСОБА_1 в поновленні договору земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0030 га, кадастровий номер земельної ділянки 5320410100:50:001:1173, за адресою: площа Соборна в м. Гадяч для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розміщення тимчасової споруди - торгівельного кіоску з реалізації живих квітів, у зв'язку з тим, що розміщення тимчасової споруди на даній території не відповідає історико - архітектурному опорному плану м. Гадяч, а також у зв'язку з відсутністю паспорта прив'язки на вищевказану тимчасову споруду.
Вказаним рішенням зобов'язано ОСОБА_1 до 20.07.2019 року звільнити земельну ділянку площею 0,0030 га від тимчасової споруди та привести дану територію в належний санітарний стан.
23.11.2024 слідчим в ході досудового розслідування кримінального провадження №42024172050000084 від 10.10.2024 проведено огляд земельної ділянки з кадастровим номером 5320410100:50:001:1173 в ході якого встановлено, що торгівельний кіоск з реалізації живих квітів не демонтовано, земельну ділянку площею 0,0030 га від тимчасової споруди не звільнено.
Згідно інформації Гадяцької міської ради від 02.12.2024 встановлено, що від ФОП Чижевської Н.В. надходила плата за користування земельною ділянкою за 2019 рік в сумі 2362,03 грн, за 2020-2023 роки надходжень не було, 24.01.2024 надійшли кошти, орендна плата за землю 2023 рік - 6500 грн та 25.11.2024 надійшли кошти, орендна плата за землю 2024 рік - 6500 грн.
Крім того, за період з 2016 року по 28.11.2024 рішення про надання дозволу на встановлення тимчасової споруди для впровадження підприємницької діяльності Чижевській Н.В. виконавчим комітетом Гадяцької міської ради не приймались, паспорт прив'язки відділом архітектури, ЖКГ та будівництва Гадяцької міської ради не оформлявся.
Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.
В оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції встановив, що оскільки після 30.04.2019 додаткова угода до договору про встановлення земельного сервітуту не укладалась, термін дії договору сторонами не продовжено, отже договір про встановлення земельного сервітуту від 08.08.2013 припинив дію. Після закінчення договору земельна ділянка Відповідачем не повернута. Суд зазначив, що в матеріалах справи відсутній і паспорт прив'язки тимчасової споруди. Наведене, на думку місцевого господарського суду, підтверджує обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання ФОП Чижевську Н.В. повернути Гадяцькій міській раді Миргородського району Полтавської області земельну ділянку кадастровий номер 5320410100:50:001:1173, площею 0,0030га, привівши її в попередній стан шляхом демонтажу тимчасової споруди, яка знаходиться за адресою: м.Гадяч, площа Соборна. Також суд зазначив, що прокурором дотримано законодавчо встановлений порядок при зверненні до суду з позовом в інтересах міської ради, що підтверджується матеріалами справи. Судом зазначено, що Гадяцька міська рада, протягом тривалого часу не здійснювала захист інтересів держави та реалізацію наданих законом повноважень щодо звернення з позовною заявою про зобов'язання повернути земельну ділянку, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» надає підстави органам прокуратури для вжиття заходів представницького характеру.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі суд вказує про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини 1 першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Отже прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Зазначена позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 08 лютого 2019 року у справі №915/20/18.
Інтереси держави можуть полягати не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, §35).
Аналіз ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:
якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції: держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статус позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки (стаття 44 ГПК України). У випадку звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу фактичним позивачем є держава, і саме вона набуває процесуальної дієздатності і є учасником справи.
Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).
Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватись як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
У справі, яка розглядається, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Гадяцької міської ради Миргородського району Полтавської області, в якому просив зобов'язати відповідача повернути позивачу спірну земельну ділянку, привівши її в попередній стан шляхом демонтажу тимчасової споруди.
Водночас наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтував порушенням інтересів держави, яке полягає в тому, що безпідставне використання земельної ділянки порушує встановлений законодавством порядок набуття та реалізації прав на землю, неможливості вільно розпоряджатися земельною ділянкою комунальної власності для задоволення суспільних потреб, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів.
При цьому прокурор вказує, що оскільки після припинення дії договору, відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення земельної ділянки у стані не гіршому порівняно з тим, у якому одержав її в користування, унаслідок чого подальше її використання для потреб суспільства та держави є неможливим, тому вбачаються правові підстави для повернення земельної ділянки у судовому порядку.
Прокурор зазначає, що недотримання законодавства України з приводу використання земель безумовно порушує інтереси держави як інституту, який покликаний врегулювати відносини у певній сфері. Необхідність захисту інтересів держави полягає у забезпеченні відновлення економічних та майнових інтересів держави щодо спірної земельної ділянки у судовому порядку, забезпечення раціонального використання землі.
Отже, відповідно до ст.83,122 ЗК України Гадяцька міська рада наділена засобами правового захисту комунального майна, зокрема і шляхом звернення з позовом до суду.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до вищевказаних приписів український народ як власник спірного об'єкта (земельної ділянки) делегував уповноваженим органам повноваження щодо здійснення права власності від імені Українського народу, в їх інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Вказане свідчить про беззаперечну наявність інтересу держави щодо законності використання землі. Недотримання ж встановленої процедури набуття права користування на землю суперечить державному, а як наслідок і суспільному інтересу.
Суд також вказує, що суспільство, український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на статті 1, 3, 6-8,13,14,41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що можливі порушення відповідачем встановленого законом порядку користування спірною земельною ділянкою, які визначені нормативними актами є підставою для вжиття заходів прокурорського реагування, у тому числі й шляхом звернення із позовною заявою до суду в інтересах держави, що полягають у забезпеченні додержання законодавчого порядку їх використання.
За таких обставин, прокурор у даному випадку на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту в спірних правовідносинах.
На виконання приписів ст.23 Закону України «Про прокуратуру» Миргородська окружна прокуратура листом від 26.11.2024 №54/1-9163 вих-24 повідомила Гадяцьку міську раду про виявлені порушення, які полягали у використанні земельної ділянки комунальної власності ФОП Чижевською Н.В., на якій розташована тимчасова споруда, поза межами строку дії договору. У вказаному листі прокуратура просила повідомити про те, чи зверталась міська рада з позовом до суду про зобов'язання ФОП Чижевську Н.В. повернути міській раді земельну ділянку, на якій розташована тимчасова споруда, та чи буде звертатись у майбутньому.
Листом від 02.12.2024 №03.1-42/6518 Гадяцька міська рада повідомила, що вона з позовом до суду про зобов'язання ФОП Чижевську Н.В. повернути земельну ділянку не зверталась. Щодо звернення в подальшому до суду вказане питання буде винесено на розгляд постійної комісії Гадяцької міської ради з питань промисловості, земельних ресурсів та екології.
В подальшому, Листом від 06.12.2024 №54/1-9450вих-24 прокуратура повідомила міську раду про звернення до суду з даним позовом.
Водночас апелянт зазначає, що суд безпідставно посилається на відсутність вжиття міською радою заходів захисту інтересів держави протягом розумного строку після повідомлення прокурора. А тому, на думку скаржника, суд мав визнати позов таким, що поданий передчасно. Стосовно вказаних доводів колегія суддів вказує про наступне.
Як вбачається із вищевикладеного, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
У контексті вищенаведеного колегія суддів зазначає, що за своїм змістом положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» спрямовані саме на забезпечення балансу прав, свобод та інтересів учасників процесу з метою, з одного боку, недопущення підміни прокурором належного суб'єкта владних повноважень або надання необґрунтованих переваг відповідним суб'єктам, права яких порушуються, а з іншого боку, захисту інтересів держави у випадку, коли цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист.
З огляду на викладене, встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен здійснити оцінку не тільки виконання ним обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову, а й наявних у справі інших доказів щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, що за своїм змістом може мати різний характер.
Такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:
- отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави, у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу четвертого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»;
- інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;
- отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій) необхідних для здійснення представництва інтересів держави в суді.
При цьому якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямоване на отримання документів та/або інформації про можливе порушення і пов'язане саме зі з'ясуванням факту його наявності або відсутності, то обов'язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.
Водночас якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №926/14/19.
Суд звертає увагу, що критерій «розумності», який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, має визначатися судом з урахуванням великого кола чинників.
До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення або про можливе порушення інтересів держави та вжиті ним заходи з моменту виникнення такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави.
Схожі за змістом висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №913/124/10, від 08.04.2021 у справі №925/11/19.
Як вбачається з матеріалів справи, саме рішенням Гадяцької міської ради від 19.06.2019 відмовлено ОСОБА_1 в поновленні договору земельного сервітуту на спірну земельну ділянку. Цим же рішенням зобов'язано ОСОБА_1 до 20.07.2019 звільнити земельну ділянку площею 0,0030 га від тимчасової споруди та привести дану територію в належний санітарний стан.
Також у листі від 02.12.2024 №03.1-42/6518 Гадяцька міська рада зазначала про неодноразове усне звернення до ОСОБА_1 про звільнення спірної земельної ділянки.
Таким чином, міській раді про виявлені порушення було відомо з 2019 року, проте протягом п'яти років (звернення до прокурора з позовом у 2024 році) останньою не вжито відповідних заходів, спрямованих на поновлення порушених прав.
Посилання апелянта на те, що Гадяцька міська рада у листі від 02.12.2024 зазначила, що питання звернення до суду буде винесено до розгляду постійної комісії Гадяцької міської ради з питань промисловості, земельних ресурсів та екології, не свідчить про недотримання прокурором розумності строку при зверненні до суду з даним позовом, оскільки міською радою не зазначено про наявність обставин, що перешкодили зверненню до суду протягом вищезазначеного строку обізнаності про порушення земельного законодавства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що прокурором при зверненні до суду було дотримано критерій «розумності», а відповідні доводи апелянта про передчасне звернення суду є необґрунтованими.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом позову у даній справі є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Гадяцької міської ради Миргородського району Полтавської області до Фізичної особи-підприємця Чижевської Наталії Володимирівни про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку, привівши її в попередній стан шляхом демонтажу тимчасової споруди.
Підставою позовних вимог, на думку прокурора, є здійснення ФОП Чижевською Н.В. господарської діяльності на земельній ділянці комунальної власності з порушенням вимог земельного законодавства та умов договору поза межами строку дії договору про встановлення особистого строкового платного сервітуту.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на землю за законодавством України набувається через право власності, право користування (постійне користування і оренда) та право земельного сервітуту.
Частиною 1 статті 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
При цьому земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України), а земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин (частина 1 статті 4 Земельного кодексу України).
Земельним кодексом України у главі 16 визначено поняття «право земельного сервітуту», яке розглядається як право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (частина 1 статті 98 Земельного кодексу України).
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів. Види права земельного сервітуту встановлені статтею 99 Земельного кодексу України. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, на право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) (пункт в). За змістом статей 91, 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Згідно зі статтею 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Аналогічна норма викладена у статті 402 Цивільного кодексу України.
Статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Пунктом «г» ч. 1 ст. 102 ЗК України установлено, що дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадку закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут.
Частинами 1,2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 2,4 ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Механізм розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності регулюється Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1330/20068 (далі - Порядок), згідно якого надання документів про відведення земельних ділянок для розміщення тимчасових споруд не передбачено.
Відповідно до п. 1.4 Порядку паспорт прив'язки тимчасової споруди - комплект документів, у яких визначено місце встановлення тимчасової споруди та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М1:500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд ТС та напрям підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 2.1 Порядку підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.
За змістом статей 525, 526, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд вказує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір про встановлення земельного сервітуту від 08.08.2013 (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору на умовах і в порядку, визначених цим Договором та керуючись Земельним кодексом України, Землевласник надає Сервітуарію право на строкове, обмежене, платне користування земельною ділянкою, площею 0,0030 га, кадастровий номер земельної ділянки 5320410100:50:001:1173. Цільове призначення - землі громадської забудови. Земельна ділянка розташована на території Гадяцької міської ради, в місті Гадяч, по площі Соборна (біля приміщення училища культури), Полтавської області, згідно технічної документації із землеустрою.
Згідно з п. 1.2. Договору земельний сервітут встановлюється на земельну ділянку в інтересах; Сервітуарія, для розміщення та обслуговування торгівельного кіоску з реалізації живих квітів.
Строк дії Договору врегульовано розділом 2 Договору (п.п. 2.1.-2.3) строк дії договору встановлюється на п?ять років, з дня укладання договору сторонами, та державної реєстрації. Зміни до договору вносяться за згодою сторін і оформляються додатковою угодою. Строк дії цього Договору може бути продовжено за домовленістю, сторін, про що Сервітуарій не пізніше як за один місяць до його закінчення, повідомляє Землевласника про намір продовжити його на новий строк.
Дія Договору припиняється у випадках передбачених ст.102 ЗК України.
Таким чином, сторони узгодили усі істотні умови, у тому числі умови повернення земельної ділянки у разі припинення договору про встановлення земельного сервітуту.
Зі змісту частин 1, 3 статті 251, частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України вбачається, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
З урахуванням продовження строку дії Договір був чинним до 30.04.2019. Рішенням Гадяцької міської ради від 19.06.2019 відмовлено відповідачу у поновленні договору земельного сервітуту на спірну земельну ділянку у зв'язку з тим, що розміщення тимчасової споруди на даній території не відповідає історико-архітектурному опорному плану м. Гадяч, а також через відсутність паспорту прив'язки на вищезазначену тимчасову споруду.
Отже, договір про встановлення земельного сервітуту від 08.08.2013 припинив дію, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.
При цьому, матеріали справи не містять паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Вищезазначеним рішенням Гадяцької міської ради від 19.06.2019 також зобов'язано відповідача до 20.07.2019 звільнити земельну ділянку від тимчасової споруди.
Як встановлено місцевим господарським судом та не спростовано учасниками справи, після закінчення договору земельна ділянка відповідачем не повернута.
При цьому, особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.
Зважаючи на встановлені у цій справі обставини користування відповідачем земельною ділянкою після закінчення строку дії договору та невиконання вимог з її повернення і приведення у попередній стан, висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання ФОП Чижевську Н.В. повернути Гадяцькій міській раді Миргородського району Полтавської області земельну ділянку кадастровий номер 5320410100:50:001:1173, площею 0,0030га, привівши її в попередній стан шляхом демонтажу тимчасової споруди, яка знаходиться за адресою: м.Гадяч, площа Соборна, є законним та обґрунтованим.
Водночас апелянт вважає, що рішення суду винесене всупереч поданих до суду письмових та усних доказів й пояснень, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а висновки суду суперечать наданим доказам.
Так, скаржник вважає, що оскільки ФОП Чижевська Н.В. має інший РНОКПП, ніж зазначений у резолютивній частині рішення, то суд виніс рішення щодо неіснуючої особи. Колегія суддів зазначає, що наявність у рішенні суду помилки в написанні РНОКПП учасника справи не свідчить про ухвалення рішення стосовно неіснуючої особи та може бути усунуто шляхом виправлення описки судом першої інстанції.
Апелянт зазначає, що суд зобов'язав відповідача повернути земельну ділянку Гадяцькій міській раді, проте доказів того, що спірна земельна ділянка є власністю Ради на день подання позову справа не містить, зокрема Витягу з Державного реєстру речових прав. З цього приводу колегія суддів вказує про наступне.
Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.
Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.
Із 01.01.2013 набув чинності Закон №5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.
Отже, беручи до уваги наведені положення, Гадяцька міська рада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту - м. Гадяч, а державна реєстрація речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.
Таким чином, відповідні доводи скаржника щодо відсутності доказів того, що спірна земельна ділянка є власністю Ради є необґрунтованими.
Доводи скаржника про те, що рішення про надання земельної ділянки приймалося до реєстрації відповідача як ФОПа, а суд протиправно зобов'язав саме ФОПа повернути земельну ділянку, не свідчать про помилковість висновків суду. Так, із матеріалів справи вбачається, що передання спірної земельної ділянки відбувалося для розміщення тимчасової споруди саме з комерційною метою реалізації живих квітів. Вказані обставини не заперечуються скаржником.
З аналогічних підстав колегією суддів не приймаються до уваги доводи скаржника про здійснення оплат за користування земельною ділянкою від імені фізичної особи.
Також скаржник стверджує, що судом проігноровано пояснення щодо фактичних обставин справи, а саме існування на переданій спірній земельній ділянці занедбаного кіоску, який ОСОБА_1 власними силами розібрала та спорудила тимчасову споруду. Колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, на які посилається скаржник. Крім того, наявний у матеріалах справи Акт прийому-передачі земельної ділянки до Договору земельного сервітуту від 08.08.2013 свідчить про те, що передана земельна ділянка придатна для використання згідно договору земельного сервітуту. Недоліків, які суттєво можуть вплинути на ефективність використання земельної ділянки немає. Вказаний Акт підписаний відповідачем без зауважень.
Апеляційний господарський суд також вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суд не з'ясував чи не призведе зобов'язання з демонтажу тимчасової споруди до значних матеріальних витрат відповідача та його банкрутства. Суд вказує, що за встановлених обставин справи використання земельної ділянки та зведення тимчасової споруди з порушенням законодавства тягне за собою відповідні правові наслідки та зобов'язання для відповідача. З'ясування питань щодо матеріальних витрат такої особи при приведенні земельної ділянки у попередній стан та проведення експертного висновку про розмір збитків не ґрунтуються на нормативних чи договірних положеннях.
Також апелянт вважає, що судом першої інстанції допущено ряд суттєвих процесуальних порушень.
Так, представник скаржника зазначає, що позов подано на бланку з недостовірною інформацією (індекс, адреса, код), що є ознаками злочинів (ст.ст. 336, 367 КК України).
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), якщо такі відомості відомі позивачу, вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), відомі номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Згідно з п.п.9.1., 9.3. Тимчасової інструкції з діловодства в органах прокуратури України затвердженої наказом Генерального прокурора України №27 від 12.02.2019 усі службові документи, крім внутрішніх, оформляються на бланках прокуратури. На кожному бланку органів прокуратури обов'язково розміщується Державний Герб України, під ним назва «Прокуратура України» нижче - найменування відповідної прокуратури, алреса та номер факсу.
Колегія суддів зазначає, що відмінність у індексі прокуратури, зазначеному у бланку та у шапці позовної заяви, а також подальша заміна місцезнаходження прокуратури не свідчить про порушення ст.162 ГПК України.
Стосовно зазначення двох кодів, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» у системі прокуратури України діють окружні прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається наказом Генерального прокурора. Утворення, реорганізація та ліквідація окружних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.
Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 №39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур» затверджено перелік і територіальну юрисдикцію окружних прокуратур.
Згідно додатку до вказаного наказу на території Полтавської області функціонують 7 окружних прокуратур, в тому числі Миргородська окружна прокуратура.
Відповідно до п. 5.1 положення про організаційно-штатну роботу в органах прокуратури затвердженого наказом Генерального прокурора №82 від 16.04.2021 органи прокуратури утворюються відповідно до Закону України «Про прокуратуру» і можуть функціонувати як юридичні особи або не мати такого статусу. Юридичними особами в системі органів прокуратури є Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури та спеціалізовані прокуратури (на правах обласних). Вони мають затверджені Генеральним прокурором структуру та штатний розпис.
Органи прокуратури, які не мають статусу юридичної особи, функціонують у структурах та штатних розписах і Офісу Генерального прокурора, обласних та прирівняних до них прокуратур.
Відповідно до п.5.4 вказаного положення у системі органів прокуратури функціонують окружні та спеціалізовані прокуратури (на правах окружних прокуратур). Вони не мають статусу юридичної особи і входять до структур і штатних розписів обласних та прирівняних до них прокуратур.
Таким чином, Миргородська окружна прокуратура не має статусу юридичної особи, входить до структури Полтавської обласної прокуратури, а тому в позовній заяві зазначено код ЄДРПОУ Полтавської обласної прокуратури - 02910060.
При цьому з 18.10.2023 введено в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», яким зокрема внесено зміни до положень ГПК України.
З метою забезпечення обміну документами в ЄСІТС, окружним прокуратурам та іншим організаціям, які не мають коду ЄДРПОУ були присвоєні відповідні коди. Так для здійснення обміну документами в ЄСТІТС Миргородській окружній прокуратурі присвоєно код 0291006024. Відповідно зазначення прокуратурою у позові такого коду не є недостовірною інформацією, а спрямовано на дотримання норм ст.162 ГПК України.
Посилання на наявність у вказаних діях ознак злочинів не є предметом розгляду у даному випадку.
Щодо посилання апелянта на відсутність доказів, які підтверджують право першого заступника керівника Миргородської окружної прокуратури на підписання позову, колегія суддів вказує про наступне.
Як вже зазначено вище, статтею 131-1 Конституції України визначено, що органи прокуратури наділено повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави в сулі. Цією статтею також передбачено, що організація та порядок діяльності прокуратури визначається законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно зі ст. 2 Закону на прокуратуру покладається функція представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 12 Закону у системі прокуратури України діють окружні прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається наказом Генерального прокурора. Утворення, реорганізація та ліквідація окружних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.
Статтею 15 Закону визначено статус прокурора. Так, прокурором органу прокуратури є, зокрема, керівник окружної прокуратури, перший заступник керівника окружної прокуратури, заступник керівника окружної прокуратури.
При цьому прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посали, яку прокурор обіймає в прокуратурі.
За ч. ч. 1, 6 ст. 23 Закону представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі порушеній за позовом (заявою, поланням) іншої особи; брати участь у розгляді справи.
Аналогічні повноваження прокурора визначені приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України.
У свою чергу, частиною 1 статті 24 Закону визначено посадових осіб органів прокуратури, які мають повноваження на подання позовної заяви.
Так, право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Крім того, до позовної заяви додано копію наказу від 24.05.2021 на призначення Мацка О.М. на посаду першого заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що перший заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області - Мацко О.М. уповноважений в силу Закону на підписання позовної заяви.
Щодо доводів скаржника про помилкове визначення немайнового характеру позову, судова колегія зазначає наступне.
У даному випадку мають місце правовідносини сторін, які врегульовані договором земельного сервітуту, строк дії якого закінчився, а судовий збір за позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна визначається з урахуванням вартості спірного майна лише у позадоговірних зобов'язаннях. З огляду на що позов має вимоги немайнового характеру. Твердження апелянта про необхідність понесення матеріальних втрат у зв'язку з виконанням судового рішення, не є обставинами, які впливають на визначення характеру позовних вимог для обчислення сплати судового збору.
Також, оскільки як встановлено вище, Миргородська окружна прокуратура Полтавської області не має статусу окремої юридичної особи, входить до структури Полтавської обласної прокуратури, тому судовий збір за подання позовної заяви правомірно сплачено останньою.
Твердження скаржника про не включення Гадяцької міської ради до складу учасників справи та не направлення їй позову є безпідставними та спростовуються складом учасників справи та доданим до позову описом вкладення у цінний лист та накладною Укрпошти на адресу Гадяцької міської ради Полтавської області.
При цьому, суд констатує, що у даному випадку відсутні порушення норм процесуального права, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення внаслідок порушення норм процесуального права на підставі ч.3 ст. 277 ГПК України. З огляду на що доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів враховує, що належний розгляд справи вимагає від суду уникнення надмірного формалізму (пуризму), який перешкоджає забезпеченню реального захисту прав і законних інтересів сторін та не відповідає меті господарського судочинства.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, скаржником не спростовано законний та обґрунтований висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання відповідача повернути позивачу спірну земельну ділянку, привівши її в попередній стан шляхом демонтажу тимчасової споруди.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чижевської Наталії Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 24.06.2025 у справі №917/2231/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 03.11.2025.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук