ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
29 жовтня 2025 року Справа № 906/519/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 31.07.2025 у справі № 906/519/25 (суддя Тимошенко О.М., повний текст рішення складено 31.07.2025)
за позовом Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави
до відповідачів: 1) Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області; 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фармінг"
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, про повернення земельної ділянки
за участю представників сторін:
прокурор - Лис Н.В.;
відповідача - 1 - не з'явився;
відповідача - 2 - Богословський С.В.;
Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Житомирської області із позовом до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області (далі - відповідач-1, Селищна рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фармінг" (далі - відповідач-2, ТОВ "Кусто Агро Фармінг"), в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Новогуйвинської селищної ради № 847 від 17.12.2021 "Про передачу в оренду СТОВ "Ліщинське" земельних ділянок під проектними польовими дорогами за межами населених пунктів с. Двірець, с. Сінгури";
- визнати недійсним договір оренди землі (проектних/польових доріг) № 2 від 31.01.2022, укладений між Новогуйвинською селищною радою та СТОВ "Ліщинське" (правонаступник - ТОВ "Кусто Агро Фармінг") про передачу в оренду 22,9212 га земель, які знаходяться за межами населених пунктів с. Двірець, с. Сінгури на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області;
- зобов'язати ТОВ "Кусто Агро Фармінг" повернути Новогуйвинській об'єднаній територіальній громаді в особі Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області 22,9212 га земель під проектними дорогами в межах полів сільськогосподарських угідь, які знаходяться за межами населених пунктів с. Двірець, с. Сінгури на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 37-1, 79-1, 116, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, статей 16, 21, 203, 215 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що селищною радою порушено порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування (передано в оренду землі не сформовані у земельні ділянки, без визначення їх меж чи точного місця розташування, без розроблення проекту відведення), тому спірне рішення ради та укладений на його виконання договір оренди землі підлягають скасуванню (визнанню недійсними), а землі сільськогосподарського призначення, які передані на виконання спірного договору за актом приймання-передачі поверненню територіальній громаді.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 31.07.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив, що вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення селищної радим не є ефективним способом захисту, оскільки це не призводить до відновлення порушених прав та не усуває негативних наслідків рішення. Рішення вичерпало свою дію його виконанням у спосіб підписання відповідачами договору оренди, який є оспорюваним у цій справі. Належним та ефективним способом захисту є заявлення вимоги про визнання недійсним договору, який укладений на виконання рішення селищної ради.
Місцевий господарський суд вказав, що місце розташування переданих в оренду ділянок, яке б давало можливість їх ідентифікувати, договором не визначено; земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного договору оренди, не є об'єктом цивільних прав; кадастровий номер земельній ділянці не присвоєно; відсутність землеустрою унеможливлює визначити як місце так і розмір ділянки. Таким чином, оскільки оспорюваний позивачем договір оренди не містить істотної умови такого договору, то цей договір не є укладеним, отже не має для його сторін юридичних наслідків, а тому не може визнаватися недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.
Також суд першої інстанції зазначив, що стаття 216 ЦК України не підлягає застосуванню до встановлених судом у цій справі обставин, оскільки може бути застосована лише нікчемного правочину, або до правочину, який був укладений і визнаний в подальшому недійсним. У даній справі суд встановив, що договір оренди землі неукладений. Щодо статті 391 ЦК України, то суд вказав, що прокурором не надано жодного обґрунтування та доказу, що відповідач-2 чинить перешкоди відповідачу-1 в користуванні та розпорядженні земельними ділянками. Окрім того, суд звернув увагу, що, у даному випадку, рішення про повернення земельних ділянок не призведе до жодних наслідків та не може бути виконане, так як земельні ділянки не ідентифіковані у встановлений законом спосіб. Також суд зазначив, що позивачем не надано жодного доказу, що відповідач-2 використовує будь-які земельні ділянки.
До Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 31.07.2025 у справі № 906/519/25, в якій прокурор просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції порушено вимоги ст. ст. 13, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 2, 86, 236, 237 ГПК України, ст. ст. 79, 79-1, 123, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 21, 203, 215, 216, 626, 627,792 ЦК України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів";
- безпідставними та необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради не є ефективним способом захисту;
- необґрунтованими є доводи суду першої інстанції про неможливість визнання недійсним договору оренди землі, оскільки останній не містить істотної умови такого договору (кадастровий номер земельної ділянки), а тому не є укладеним. Спірний договір оренди землі фактично укладений, оскільки виконувався сторонами, а тому його не можна вважати неукладеним.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2025 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.
Листом від 20.08.2025 Північно-західний апеляційний господарський суд витребував матеріали справи з Господарського суду Житомирської області.
02.09.2025 до суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 31.07.2025 у справі № 906/519/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15.10.2025 о 15:30 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 відкладено розгляд справи на 29.10.2025 о 14:10 год.
ТОВ "Кусто Агро Фармінг" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач-2 зазначає наступне:
- суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога позивача про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради не є ефективним способом захисту, оскільки це не призводить до відновлення порушених прав та не усуває негативних наслідків рішення. Рішення вичерпало свою дію його виконанням у спосіб підписання відповідачами договору оренди, який є оспорюваним у цій справі;
- Господарський суд Житомирської області дійшов правильного висновку, відмовивши у позовній вимозі щодо визнання недійсним договору оренди на підставі ст. 638 ч. 1 та 2 ст. 759 ч. 2 ст. 792 ЦК України, ст. 116, 123, 122 124, 134, інших зазначених у рішенні норм ЗК України та Закону України "Про оренду землі";
- суд першої інстанції звернув увагу на позовну вимогу про повернення земельної ділянки, зазначивши в рішенні, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Вказана норма не підлягає застосуванню до встановлених судом у цій справі обставин, оскільки може бути застосована лише щодо нікчемного правочину, або до правочину, який був укладений і визнаний в подальшому недійсним. У даній справі суд встановив, що договір оренди землі неукладений;
- згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Прокурором не надано жодного обґрунтування та доказу, що відповідач-2 чинить перешкоди відповідачу-1 в користуванні та розпорядженні земельними ділянками;
- у даному випадку рішення про повернення земельних ділянок не може бути виконане, так як земельні ділянки не ідентифіковані у встановлений законом спосіб. Позивачем не надано жодного доказу, що відповідач-2 використовує будь-які земельні ділянки;
- відповідно до статей 123, 126 ГПК України, відповідач-2 повідомляє, що ним понесено витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, які ТОВ "Кусто Агро Фармінг" повністю сплачені і відповідні докази надані до суду першої інстанції, а також 10000 грн передбачаються витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Докази оплати витрат на правничу допомогу будуть надані до закінчення судових дебатів в суді апеляційної інстанції. Під час ухвалення рішення у справі відповідач-2 просить, на підставі ст. 129 ГПК України, здійснити розподіл судових витрат, в тому числі понесених ним витрат на правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанції.
Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач-1 зазначає наступне:
- суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради. Рішення селищної ради є актом індивідуальної дії, який вже вичерпав свою дію шляхом укладення договору оренди. Належним і ефективним способом захисту в цьому випадку є визнання недійсним саме договору, а не акта, на підставі якого його було укладено;
- суд першої інстанції правомірно встановив, що договір не був укладений, оскільки в ньому відсутні істотні умови (кадастровий номер земельної ділянки). Відповідно до ст. 792 ЦК України та Закону України "Про оренду землі", договір оренди земельної ділянки є укладеним лише за наявності всіх істотних умов, однією з яких є кадастровий номер. Відсутність кадастрового номера робить договір неукладеним (тобто таким, що не відбувся), а не недійсним. Правові позиції Великої Палати Верховного Суду, на які посилається прокурор, стосуються ситуацій, де договір мав інші вади, але все ж був укладений. У даному випадку, через відсутність обов'язкової умови, договір не набув чинності;
- позовна вимога про повернення земельних ділянок не може бути задоволена з причин не застосування ст. 216 ЦК України, оскільки норми цієї статті стосуються наслідків недійсності правочину, а не його неукладення; неможливість виконання рішення (земельні ділянки, які вимагає повернути прокурор, не ідентифіковані належним чином, що робить судове рішення про їх повернення невиконуваним).
ТОВ "Кусто Агро Фармінг" надіслало до суду клопотання, в якому просить долучити до справи копію платіжної інструкції № 37318 від 29.09.2025 на суму 10 000 грн (витрати на правничу допомогу).
Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області надіслала до суду клопотання, в якому просить здійснювати розгляд справи без участі її повноважного представника.
Житомирська окружна прокуратура надіслала до суду заперечення на клопотання ТОВ "Кусто Агро Фармінг" про стягнення витрат на правничу допомогу. Прокуратура зазначає наступне:
- у договорі про надання правничої допомоги від 15.12.2023 відсутні умови щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, а саме погодинної оплати або фіксованого розміру;
- лише у детальному описі наданих послуг на виконання додатку до договору, представник відповідача наводить перелік та зміст наданих послуг і затрачених годин роботи, але без обґрунтування розрахунку вартості таких послуг чи вартості години роботи адвоката. В даному описі представник відповідача знову без жодних обґрунтувань наводить аналогічну суму уже понесених витрат на професійну правничу, що повністю відповідає попередній сумі - 10 000 грн, що свідчить про необґрунтований та штучних характер визначеної відповідачем суми витрат на професійну правничу допомогу;
- у детальному описі наведені послуги, які фактично не надавалися відповідачем, зокрема, необґрунтованим у даному випадку є пункт щодо підготовки клопотань та заяв і подання їх до суду, оскільки будь-які клопотання та заяви з процесуальних питань відповідачем не подавалися; необґрунтованим є зазначення відповідачем понесених витрат на опрацювання законодавчої бази і вивчення судової практики для подачі таких заяв і клопотань. Також безпідставним є і зазначення в детальному описі тривалого часу для підготовки відзиву, оскільки у ньому належно не спростовується та не заперечується жодної конкретної підстави апеляційної скарги прокурора;
- представником відповідача акту прийому-передачі надано не було. Враховуючи викладене, наразі відсутні необхідні та передбачені договором докази належного виконання адвокатом робіт за договором у справі № 906/519/25;
- заявлені до стягнення витрати є значно завищеними, неспівмірними із складністю відповідної роботи адвоката, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Прокурор в судових засіданнях підтримав доводи апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
Представник відповідача-2 в судових засіданнях заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін; також просить стягнути судові витрати, понесені відповідачем в суді апеляційної інстанції.
Відповідач-1 не забезпечив явку повноважного представника в судові засідання, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому порядку.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників сторін у судове засідання не визнавалася обов'язковою, беручи до уваги клопотання відповідача-1 про розгляд справи без участі його представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судових засіданнях прокурора та представника відповідача-2, зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, 11.10.2021 до ЦНАП Новогуйвинської селищної ради із заявами № 80, 81 звернулось СТОВ "Ліщинське" про надання йому в оренду земельних ділянок під проектними польовими дорогами, які обробляє підприємство, загальною площею 12,64 га (заява № 80) та 10,2812 га (заява № 81) для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Новогуйвинської селищної ради (за межами населених пунктів с. Сінгури та с. Двірець відповідно). До заяв СТОВ "Ліщинське" додано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, статут товариства та схему розташування земельних ділянок. У схемах розташування наведено схематичне зображення земельних ділянок із позначенням польових доріг між земельними ділянками, які бажає товариство отримати в оренду.
17.12.2021 Новогуйвинською селищною радою прийнято рішення № 847 "Про передачу в оренду СТОВ "Ліщинське" земельних ділянок під проектними польовими дорогами за межами населених пунктів с. Двірець, с. Сінгури", яким вирішено передати в оренду СТОВ "Ліщинське" земельні ділянки під проектними польовими дорогами для доступу до земельних ділянок, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 22,9212 га, які знаходяться за межами населених пунктів (с. Двірець, с. Сінгури) на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, строком на сім років, з розміром орендної плати 12% від нормативної грошової оцінки.
31.01.2022 між Новогуйвинською селищною радою (орендодавець) та СТОВ "Ліщинське" (орендар) укладено договір №2 оренди землі, п. 1 якого передбачено, що орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельні ділянки під проектними дорогами в межах полів сільськогосподарських угідь (рілля) (згідно рішення 19 сесії 8 скликання № 847 від 17.12.2021 Новогуйвинської селищної ради), які знаходяться за межами населених пунктів с.Двірець, с. Сінгури на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області і надалі за текстом даного договору іменуються як земельні ділянки або об'єкт оренди.
Пунктом 2 договору визначено, що в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 22,9212 га, в т. ч. ріллі 22,9212 га.
Земельні ділянки, що передаються в оренду відповідно до цього договору, належать орендодавцю на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Земельного кодексу України.
Договір укладено на 7 (сім) років (п. 8 договору).
В розділі договору "Умови використання земельної ділянки" визначено, що земельна ділянка передається в оренду з метою забезпечення врегулювання питань ефективного та раціонального використання земель сільськогосподарського призначення (п. 15 договору).
Передача земельної ділянки орендарю здійснюється після підписання договору за актом приймання - передачі (п. 19 договору).
31.01.2022 між сторонами складено та підписано акт прийому - передачі земельних ділянок під проектними/польовими дорогами, який є єдиним додатком до договору оренди.
05.04.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення СТОВ "Ліщинське" на підставі рішення щодо реорганізації.
Правонаступником СТОВ "Ліщинське" визначено ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Опіка" (код ЄДРПОУ 33168020).
28.06.2024 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Опіка" на підставі рішення щодо реорганізації.
Правонаступником даного ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Опіка" визначено ТОВ "Кусто Агро Фармінг" (код ЄДРПОУ 34868532).
Предметом позову у справі, що розглядається є вимоги про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним договору оренди землі з підстав недотримання встановленого законодавством порядку надання земельної ділянки в оренду, та повернення земельної ділянки.
Щодо процесуального статусу прокурора.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Як унормовано в абзаці другому частини п'ятої цієї статті, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор вказує про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
За змістом статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом першим частини третьої статті 23 названого Закону визначено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого містять умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Установлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Таким чином, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Тож процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Ураховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.
У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у разі якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. У цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (через відсутність повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. У процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
Отже, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб'єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень завдано шкоди інтересам держави або існує загроза порушення інтересів держави.
Процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
При цьому у справі, яка переглядається, прокурор звернувся з позовом, в якому просить визнати незаконним і скасувати рішення Новогуйвинської селищної ради, укладений на виконання даного рішення договір оренди землі та повернути землі у власність територіальної громади, зазначаючи про порушення інтересів держави, яке полягає у тому, що Новогуйвинська селищна рада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади, при прийнятті оспорюваного рішення та укладенні спірного договору порушила вимоги земельного законодавства, діяла всупереч інтересам територіальної громади, та, відповідно, всупереч інтересам держави.
Прокурор вказує, що селищна рада передала у користування землі, що не сформовані в окремі земельні ділянки площею 9,4 га, тобто без визначення їх чіткого місця розташування та меж, що унеможливлює контроль за їх використанням. На підставі спірного договору орендар може безконтрольно обробляти будь-які несформовані землі за межами населених пунктів сіл Глибочок та Крута без будь-якої можливості визначення площі фактично оброблювальних земель. Зазначені обставини також унеможливлюють визначення наявності підстав для передачі таких земель поза конкурентними засадами, оскільки через відсутність меж спірних земель, неможливо встановити суміжних землекористувачів та факт знаходження їх під відповідними польовими дорогами.
Водночас, конкурентний спосіб передачі земельних ділянок є ефективним інститутом державного регулювання земельних відносин та застосовується з метою отримання максимально вигідного для територіальної громади та держави результату і залучення додаткових коштів до бюджету. Отримані за результатами аукціону додаткові кошти можливо було б спрямувати на фінансування місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, розвитку комунальних підприємств, установ та організацій, вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку, розвитку освіти та медичного обслуговування, вирішення інших питань, що стосуються територіальної громади та фінансуються з бюджету.
Прокурор звертає увагу, що наповненість та збільшення бюджету, у тому числі місцевого як складової частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільної економіки держави. Таким чином, оскаржуваним рішенням та договором оренди порушено інтереси держави щодо охорони земельних ресурсів, їх раціонального та ефективного використання з максимально вигідним економічним результатом, що утруднює належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій.
Зважаючи на викладене та з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підтвердження прокурором підстав представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтованість звернення до суду в інтересах держави.
Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради №847 від 17.12.2021, колегія суддів зазначає наступне.
Прокурор стверджує, що під час винесення спірного рішення селищною радою не було дотримано визначеного ст. 123 ЗК України обов'язкового порядку передачі в оренду земель комунальної власності, що є порушенням норм чинного законодавства. Підстави для позаконкурентного надання у користування спірних земель у селищної ради були відсутні, що свідчить про порушення сторонами ч. 1 ст. 134 ЗК України, а тому належним способом захисту, у даному випадку, є звернення до суду із позовом про скасування цього рішення органу місцевого самоврядування.
Натомість згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а його скасування не дасть змоги позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому немає потреби оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення.
У даній справі прокурор звернувся з вимогою до Новогуйвинської селищної ради, як до відповідача-1, про визнання недійсним рішення № 847 від 17.12.2021 "Про передачу в оренду СТОВ "Ліщинське" земельних ділянок під проектними польовими дорогами за межами населених пунктів с. Двірець, с. Сінгури".
В той же час, судом встановлено, що на виконання рішення Новогуйвинської селищної ради № 847 від 17.12.2021 було укладено договір оренди землі (проектних/польових доріг) № 2 від 31.01.2022 між Новогуйвинською селищною радою (орендодавець) та СТОВ "Ліщинське" (орендар) (правонаступник - ТОВ "Кусто Агро Фармінг" (відповідач-2)).
З таких міркувань та з огляду на те, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування вже виконане на час звернення прокурора з позовом до суду шляхом укладення договору оренди землі № 2 від 31.01.2022, визнання зазначеного рішення недійсним не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення цього договору та повернення набутого за ним або відшкодування шкоди (за наявності підстав). Тому в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення слід відмовити через неефективність обраного прокурором способу захисту прав.
Отже, рішення місцевого господарського суду в цій частині не підлягає скасуванню, а доводи прокурора не спростовують висновків суду першої інстанції та є безпідставними.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі № 2 від 31.01.2022, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Згідно з ч. ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Положеннями частин 1, 7 статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
За змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Частинами першою та другою статті 116 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Стаття 123 ЗК України визначає порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування
Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Частиною 2 стаття 123 ЗК України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За змістом частин першої-третьої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 134 ЗК України).
За змістом частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: надання в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення (крім доріг, що обмежують масив), відповідно до статті 37-1 цього Кодексу.
Відповідно до частин п'ять, шість статті 37-1 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення (крім польових доріг, що обмежують масив), передаються в оренду без проведення земельних торгів власникам та/або користувачам земельних ділянок, суміжних із земельними ділянками під такими польовими дорогами. Строк оренди таких земельних ділянок становить 7 років.
Передача в оренду земельних ділянок державної чи комунальної власності під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок, здійснюється за умови забезпечення безоплатного доступу усіх землевласників та землекористувачів до належних їм земельних ділянок для використання їх за цільовим призначенням.
Земельні ділянки під польовими дорогами, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення (крім польових доріг, що обмежують масив), можуть використовуватися землевласником (землекористувачем) як для проходу (проїзду) до інших земельних ділянок, розташованих у такому масиві, так і для вирощування сільськогосподарської продукції.
Згідно з абзацом 8 частини першої статті 1 Закону України "Про землеустрій" масив земель сільськогосподарського призначення - сукупність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що складаються з сільськогосподарських та необхідних для їх обслуговування несільськогосподарських угідь (земель під польовими дорогами, меліоративними системами, господарськими шляхами, прогонами, лінійними об'єктами, об'єктами інженерної інфраструктури, а також ярами, заболоченими землями, іншими угіддями, що розташовані всередині земельного масиву), мають спільні межі та обмежені природними та/або штучними елементами рельєфу (автомобільними дорогами загального користування, полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, водними об'єктами тощо).
Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Як встановлено апеляційним судом, СТОВ "Ліщинське" 11.10.2021 звернулося до Новогуйвинської селищної ради із заявами № 80, 81 про надання йому в оренду земельних ділянок під проектними польовими дорогами, які обробляє товариство, загальною площею 12,64 га (заява № 80) та 10,2812 га (заява № 81) для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Новогуйвинської селищної ради (за межами населених пунктів с. Сінгури та с. Двірець відповідно).
На підставі вказаних заяв, 17.12.2021 Новогуйвинською селищною радою прийнято рішення № 847 "Про передачу в оренду СТОВ "Ліщинське" земельних ділянок під проектними польовими дорогами за межами населених пунктів с. Двірець, с. Сінгури", яким вирішено передати в оренду СТОВ "Ліщинське" земельні ділянки під проектними польовими дорогами для доступу до земельних ділянок, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 22,9212 га.
Саме на підставі рішення селищної ради від 17.12.2021 № 847 був укладений спірний договір оренди № 2 від 31.01.2022 між Новогуйвинською селищною радою (орендодавець) та СТОВ "Ліщинське" (орендар) (правонаступник - ТОВ "Кусто Агро Фармінг" (відповідач-2)).
У договорі оренди № 2 від 31.01.2022 зазначено, що Новогуйвинська селищна рада (орендодавець) надає, а СТОВ "Ліщинське" (орендар) приймає у строкове платне користування земельні ділянки під проектними дорогами в межах полів сільськогосподарських угідь (рілля) (згідно рішення № 847 від 17.12.2021 Новогуйвинської селищної ради), які знаходяться за межами населених пунктів с. Двірець, с. Сінгури на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області і надалі за текстом даного договору іменуються як земельні ділянки або об'єкт оренди.
Пунктом 2 договору визначено, що в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 22,9212 га, в т. ч. ріллі 22,9212 га. Земельні ділянки, що передаються в оренду відповідно до цього договору, належать орендодавцю на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Земельного кодексу України.
У пункті 17 договору вказано, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту відведення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ст. 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
При цьому в користування може бути передана лише сформована земельна ділянка на підставі відповідної документації із землеустрою (проекту із землеустрою або технічної документації із землеустрою) у встановленому ст. 123 ЗК України порядку (щодо комунальних земель). У разі наявності у суб'єкта бажання отримати у користування (оренду) землі держаної або комунальної власності, що не сформовані в окремі земельної ділянки, він звертається до відповідного органу із заявою про надання дозволу на виготовлення такої документації із землеустрою, та лише після отримання дозволу, виготовлення документації та її затвердження може отримати у користування такі землі.
Колегія суддів зазначає, що спірне рішення селищною радою винесено на підставі заяв, без наявності документації щодо землеустрою, та в оренду передано землі, що не були сформовані у встановленому законом порядку; селищною радою було передано у користування орендарю земельні ділянки без визначення їх меж та/або точного місця розташування.
Із доказів, які містяться в матеріалах справи не можливо достеменно встановити, що орендар (відповідач-2) є власником чи користувачем земельних ділянок, які є суміжними до земель під такими польовими дорогами або/чи взагалі на даних землях є польові дороги. Більш того, орендар будь-яких документів селищній раді на підтвердження даних фактів із заявами, не надав.
В той же час, орендар на підставі договору оренди № 2 від 31.01.2022 може безконтрольно обробляти будь-які не сформовані землі за межами населених пунктів сіл Глибочок та Крута, оскільки ні договором, ні додатками до нього не визначено та не позначено ні місце розташування землі, ні їх меж.
Також суд наголошує, що дані "польові дороги" є лише проектними, про що зазначено в спірному рішенні селищної ради та договорі оренди, а отже, вони не є сформованими та визначеними в натурі іншим чином.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача-1 були відсутні підстави для поза конкурентного надання у користування орендарю земельних ділянок загальною площею 22,9212 га на підставі рішення від 17.12.2021 № 847, що свідчить про те, що рішення селищною радою винесено з порушенням вимог ст. 123, ч. 1 ст. 134 ЗК України.
Отже, враховуючи те, що спірний правочин укладений на основі рішення Новогуйвинської селищної ради від 17.12.2021 № 847, яке прийнято з порушеннями вимог земельного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що договір оренди № 2 від 31.01.2022 підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Щодо висновку суду першої інстанції про неукладеність договору оренди № 2 від 31.01.2022, то суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц виснувала про те, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Однак, у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Колегія суддів зазначає, що на виконання умов договору оренди землі від 31.01.2022 №2 між Новогуйвинською селищною радою та СТОВ "Ліщинське" (правонаступник ТОВ "Кусто Агро Фармінг") 31.01.2022 підписано акт приймання-передачі земельних ділянок, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв земельні ділянки сільськогосподарського призначення під проектними/польовими дорогами, що розташовані за межами населених пунктів с. Двірець, с.Сінгури, Новогуйвинської селищної ради загальною площею 22,9212 га, у тому числі: під ріллею - 22,9212 га.
В ході судового розгляду відповідачами не заперечувався факт використання вищевказаних земель. У відзиві на позовну заяву Новогуйвинською селищною радою вказано, що орендарем в повному обсязі сплачується орендна плата згідно умов договору та надано до суду відповідні докази - довідки про рух коштів за 2022-2024 та з 01.01.2025 по 30.04.2025.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що такі дії сторін правочину свідчать про те, що договір оренди землі № 2 від 31.01.2022 фактично був ними укладений, оскільки виконувався сторонами, а відтак його не можна вважати неукладеним.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ТОВ "Кусто Агро Фармінг" повернути Новогуйвинській об'єднаній територіальній громаді в особі Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області 22,9212 га земель під проектними дорогами, то суд зазначає наступне.
Частинами 1, 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
Відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.
Недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов'язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину.
У разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.
Колегія суддів зазначає, що на виконання умов договору оренди землі від 31.01.2022 №2 між Новогуйвинською селищною радою та СТОВ "Ліщинське" (правонаступник ТОВ "Кусто Агро Фармінг") 31.01.2022 підписано акт приймання-передачі земельних ділянок, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв земельні ділянки сільськогосподарського призначення під проектними/польовими дорогами, що розташовані за межами населених пунктів с. Двірець, с. Сінгури, Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, загальною площею 22,9212 га, у тому числі: під ріллею - 22,9212 га.
Даним актом приймання-передачі земельних ділянок від 31.01.2022 підтверджується передання Новогуйвинською селищною радою та отримання СТОВ "Ліщинське" (правонаступник ТОВ "Кусто Агро Фармінг") в користування земель сільськогосподарського призначення загальною площею 22,9212 га.
Враховуючи те, що договір оренди № 2 від 31.01.2022 укладено з порушенням вимог земельного законодавства, та суд апеляційної інстанції дійшов висновку про його недійсність, тому позовна вимога про зобов'язання ТОВ "Кусто Агро Фармінг" повернути Новогуйвинській об'єднаній територіальній громаді в особі Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області 22,9212 га земель під проектними дорогами в межах полів сільськогосподарських угідь, які знаходяться за межами населених пунктів с. Двірець, с. Сінгури на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
При цьому наявність зобов'язальних (договірних) правовідносин щодо спірної земельної ділянки унеможливлює її повернення із застосуванням положень ст. 391 ЦК України (шляхом пред'явлення негаторного позову до суду), а тому посилання прокурора в позовній заяві на ст. 391 ЦК України, як підставу для повернення земель є безпідставним.
Щодо заяви представника відповідача-2 про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Водночас п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, також визначені положеннями ч. ч. 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає гонорар як форму винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Колегія суддів зазначає, що відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що ним понесено витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн передбачаються витрати на правову допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Докази оплати витрат на правову допомогу будуть надані до закінчення судових дебатів в суді апеляційної інстанції. Під час ухвалення рішення у справі просить, на підставі ст. 129 ГПК України, здійснити розподіл судових витрат в тому числі понесених відповідачем витрат на правову допомогу в судах першої та апеляційної інстанції.
В судовому засіданні представник відповідача-2 просив стягнути судові витрати, понесені відповідачем в суді апеляційної інстанції.
Як встановлено апеляційним судом, між ТОВ "Кусто Агро Фармінг" (далі - клієнт) та адвокатом Богословським С.В. (далі - адвокат) укладено договір від 15.12.2023 №25/23-КА про надання професійної правничої допомоги.
Згідно з п. 1.1. договору клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання, а адвокат зобов'язується відповідно до завдання клієнта надавати за плату послуги в галузі права в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2 договору перелік послуг, які надаються клієнту, зазначений в розділі 2 договору.
В силу п. 5.1. договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатками до цього договору.
Згідно з п. 5.2. договору клієнт погоджується здійснювати витрати щодо виконання адвокатом зобов'язань за даним договором.
Також 03.09.2025 між ТОВ "Кусто Агро Фармінг" (далі - клієнт) та адвокатом Богословським С.В. (далі - адвокат) укладено додаток № 6/2025 до договору від 15.12.2023 №25/23-КА про надання професійної правничої допомоги.
Згідно з п. 1 додатку, винагорода за надання правової допомоги згідно договору № 25/23-КА від 15.12.2023 по додатку № 6/2025 від 03.09.2025 у справі № 906/519/25, що перебуває в провадженні Північно - західного апеляційного господарського суду за апеляційною скаргою заступника керівника Житомирської окружної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 31.07.2025 у справі № 906/519/25 - складає 10 000 грн. Вказаний гонорар включає в себе надання професійної правничої допомоги клієнту у справі, підготовка відзиву на апеляційну скаргу, підготовка інших процесуальних документів, необхідність яких може виникнути під час розгляду справи в суді, подання заяв клопотань, представництво інтересів клієнта під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до детального опису наданих послуг згідно договору № 25/23-КА від 15.12.2023 по додатку № 6/2025 від 03.09.2025, адвокатом Богословським С.В. надано ТОВ "Кусто Агро Фармінг" наступні послуги: попереднє вивчення апеляційної скарги, формування правової позиції, консультування 2 год.; опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, вивчення судової практики, підготовка процесуальних документів подання їх до суду апеляційної інстанції 2 год.; підготовка відзиву на апеляційну скаргу, подання його до суду 4 год.; представництво інтересів клієнта в судових засіданнях суду апеляційної інстанції -, всього 8 годин без врахування часу судових засідань.
Клієнт ТОВ "Кусто Агро Фармінг" та адвокат Богословський С.В. в рамках договору виходячи із складності справи, часу необхідного для підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу представництво інтересів клієнта в судових засіданнях суду апеляційної інстанції дійшли згоди, про встановлення гонорару адвоката в розмірі 10 000 грн.
Згідно платіжної інструкції № 37318 від 29.09.2025, ТОВ "Кусто Агро Фармінг" сплатило адвокату Богословському С.В. 10 000 грн, призначення платежу витрати на правничу допомогу згідно договору № 25/23-КА від 15.12.2023 по додатку № 6/2025 від 03.09.2025.
Із матеріалів справи судом встановлено, що адвокатом Богословським С.В. було подано до суду заяви про ознайомлення із матеріалами справи в електронному вигляді, про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та про долучення доказів, відзив на апеляційну скаргу та прийнято участь у судових засіданнях 15.10.2025 та 29.10.2025.
Колегія суддів враховує, що за результатом вирішення спору в суді апеляційної інстанції, апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, а рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі № 2 від 31.01.2022 та зобов'язання відповідача повернути 22,9212 га земель, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено.
В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 31.07.2025 у справі №906/519/25 залишено без змін.
Суд враховує, що відповідно до ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Беручи до уваги викладене, оцінюючи витрати відповідача-2 на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції із урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також часу, який міг би витратити адвокат, враховуючи обґрунтованість та пропорційність розміру судових витрат, колегія суддів, із урахуванням того, що вимоги прокурора задоволено частково (дві вимоги задоволено, а в одній відмовлено) дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування витрат відповідача-2 на професійну правничу допомогу в сумі 3 300 грн.
На думку суду зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді.
Судом враховується, що кожна справа має свою специфіку, а тому враховуючи всі аспекти даної справи, колегія суддів вважає, що для належного представлення інтересів відповідача-2 у цій справі заявлені витрати в частині послуг, наданих на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідають критеріям реальності та розумності, та не спростовані прокуратурою.
Апеляційним господарським судом не встановлено обставин того, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям необхідності, обґрунтованості та розумності або ж вказані витрати завищені, а тому доводи прокуратури в цій частині суд вважає безпідставними.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Також суд апеляційної інстанції вказує, що гонорар адвоката (винагорода) визначено у додатку від 03.09.2025 № 6/2025 до договору від 15.12.2023 №25/23-КА про надання професійної правничої допомоги, а тому безпідставними є доводи прокуратури про те, що у договорі про надання правничої допомоги від 15.12.2023 відсутні умови щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, а саме погодинної оплати або фіксованого розміру.
Прокурором у розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено нереальності витрат на професійну правничу допомогу відповідача-2, а також те, що такі послуги не були надані. Разом з тим, обов'язок такого доведення покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання/заперечує проти задоволення таких витрат у відповідній сумі.
Судом апеляційної інстанції звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За встановлених обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі (проектних/польових доріг) № 2 від 31.01.2022 та зобов'язання відповідача повернути 22,9212 га земель з ухваленням в цій частині нового рішення, яким позов задоволити. В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 31.07.2025 у справі №906/519/25 необхідно залишити без змін.
Судовий збір за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покласти на відповідачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 129 ГПК України (в частині задоволеної позовної вимоги про визнання недійсним договору на відповідачів у рівних частках, а в частині задоволеної позовної вимоги про повернення земельних ділянок на відповідача-2 повністю).
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 31.07.2025 у справі №906/519/25 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі (проектних/польових доріг) № 2 від 31.01.2022 та зобов'язання відповідача повернути Новогуйвинській об'єднаній територіальній громаді в особі Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області 22,9212 га земель під проектними дорогами в межах полів сільськогосподарських угідь, які знаходяться за межами населених пунктів с. Двірець, с. Сінгури на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.
Визнати недійсним договір оренди землі (проектних/польових доріг) № 2 від 31.01.2022, укладений між Новогуйвинською селищною радою Житомирського району Житомирської області про передачу в оренду 22,9212 га земель, які знаходяться за межами населених пунктів с. Двірець, с. Сінгури на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "КУСТО АГРО ФАРМІНГ" (код 34868532) повернути Новогуйвинській об'єднаній територіальній громаді в особі Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області (код 04348303) 22,9212 га земель під проектними дорогами в межах полів сільськогосподарських угідь, які знаходяться за межами населених пунктів с. Двірець, с. Сінгури на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 31.07.2025 у справі №906/519/25 залишити без змін.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фармінг" (21050, м.Вінниця, вул. Грушевського, буд. 28, прим. 3, код ЄДРПОУ 34868532) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) 4542 грн судового збору за подання позовної заяви та 6813 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Стягнути з Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області (12441, Житомирська обл., Житомирський р-н., селище Новогуйвинське, вул. Дружби Народів, 5, код ЄДРПОУ 04348303) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, м.Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) 1514 грн судового збору за подання позовної заяви та 2 271 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Стягнути з Житомирської обласної прокуратури (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фармінг" (21050, м.Вінниця, вул. Грушевського, буд. 28, прим. 3, код ЄДРПОУ 34868532) 3 300 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
6. Видачу судових наказів доручити Господарському суду Житомирської області.
7. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
8. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений 04 листопада 2025
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.