вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" жовтня 2025 р. Справа№ 920/1188/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від прокуратури - Биховцова О.А.;
від позивачів - представники не прибули;
від відповідача - Іващенко О.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Миколаївського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Миколаївський агролісгосп" на рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2025 у справі №920/1188/24 (суддя - Котельницька В.Л., повний текст складено - 09.04.2025) за позовом Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі позивачів: 1)Державної екологічної інспекції у Сумській області; 2) Сумської міської ради до Миколаївського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Миколаївський агролісгосп" про стягнення 2 565 866,49 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Окружна прокуратура міста Суми в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Сумській області та Сумської міської ради звернулася до Господарського суду Сумської області з позовом до Миколаївського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Миколаївський агролісгосп" про стягнення 2 565 866,49 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу незаконною порубкою лісу на території лісокористувача - Миколаївського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Миколаївський агролісгосп".
Позовні вимоги мотивовані незабезпеченням відповідачем охорони та захисту лісових насаджень, на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні відповідача, від незаконної порубки дерев.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 26.03.2025 у справі №920/1188/24 позов задоволено повністю; стягнуто з Миколаївського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Миколаївський агролісгосп" (вул. Центральна, буд. 5, смт. Улянівка, Сумський р-н, Сумська обл., 41856, код за ЄДРПОУ 45145090) 2565866,49 грн (два мільйони п'ятсот шістдесят п'ять тисяч вісімсот шістдесят шість грн 49 коп.) шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Приймаючи наведене рішення суд першої інстанції виходив з того, відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну рубку лісу, внаслідок чого було спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави, а тому він має нести матеріальну відповідальність.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2025 у справі №920/1188/24 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді, а також вказує про відсутність вини відповідача.
Окрім наведеного, скаржник вказує про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляд справи за відсутності представника відповідача, який не брав участі в судових засіданнях з поважних причин.
В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Представник прокуратури в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позивачі правом на участь представників у даному судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином; про що свідчать довідки про доставку електронного документа (ухвали суду про призначення справи до розгляду на 27.10.2025) до їх електронних кабінетів.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми у даному судовому засіданні від позивачів до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення позивачів, а також з урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до інформації, розміщеної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (витяг з ЄДРПОУ від 23.09.2024 №33708665, сформований за електронним запитом суду) до одних із видів діяльності відповідача - ДП "Миколаївський агролісгосп" належать: 02.10 Лісівництво та інша діяльність у лісовому господарстві; 02.20 Лісозаготівлі; 02.40 Надання допоміжних послуг у лісовому господарстві; 01.70 Мисливство, відловлювання тварин і надання пов'язаних із ними послуг.
Рішенням Сумської обласної ради від 19.10.2000 "Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб" дочірнім агролісогосподарським підприємствам Сумського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Сумиагроліс" для ведення лісового господарства надано у постійне користування землі сільських, селищних та міських рад Сумської області, зокрема ДП "Сумський агролісгосп" (правонаступник - ДП "Миколаївський агролісгосп") 8423,00 га лісів та інших лісовкритих площ.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 14.12.2023 №358444756 та листа ДП "Миколаївський агролісгосп" від 11.03.2024 №65 відповідачу належить право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером №5910191500:01:012:0181 площею 24,5174 га розташованою на території Сумської міської територіальної громади.
На земельній лісовій ділянці з кадастровим номером №5910191500:01:012:0181, розташованої поблизу вул. Тополянська в м. Суми, на території лісового масиву квартал 65 виділ 7, що перебуває у постійному користуванні відповідача - Миколаївського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Миколаївський агролісгосп" вчинено незаконну вирубку 138 дерев.
Факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, внаслідок незаконної рубки 138 дерев, з яких: 117 сироростучих дерев породи "Береза", "Тополя", "Клен" та 21 сухостійне дерево породи "Береза", "Тополя", "Клен", на території лісового масиву кварталу 65 виділу 7 ДП "Миколаївський агролісгосп", на земельній ділянці з кадастровим номером №5910191500:01:012:0181, розташованої поблизу вул. Тополянська в м. Суми, підтверджується розрахунком Державної екологічної інспекції у Сумській області, здійсненого в межах кримінального провадження №12024200480000657 від 03.03.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.246 КК України.
Відповідно до цього розрахунку, проведеного на підставі Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, загальна сума шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної, тобто в порушення вимог статей 16, 64, 67, 69, 89, 90 Лісового кодексу України та статей 12, 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", рубки 138 дерев становить 2617076,79грн.
Вказаний розрахунок шкоди, проведений Державною екологічною інспекцією у Сумській області, арифметично підтверджується у сумі 2617076,19 грн, згідно з висновком судового експерта №442 від 14.05.2024.
Крім цього, факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу у зв'язку із незаконною порубкою дерев підтверджується матеріалами кримінального провадження №12024200480000657 від 03.03.2024, а саме: протоколом огляду місця події від 03.03.2024 з фото таблицею до нього, протоколом огляду місця події від 04.03.2024, який проведений за участі, зокрема, лісничих та майстра лісу ДП "Миколаївський агролісгосп" ОСОБА_3, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та підписаний ними без зауважень; протоколом допиту лісничого ДП "Миколаївський агролісгосп" ОСОБА_2 від 10.05.2024, майстра лісу ДП "Миколаївський агролісгосп" ОСОБА_3 від 10.05.2024, актом службового розслідування по ДП "Миколаївський агролісгосп" від 15.03.2024.
Під час досудового розслідування кримінального провадження №12024200480000657 від 03.03.2024 було встановлено особу, яка здійснила незаконний поруб 5 дерев на території лісового масиву кварталу 65 виділу 7, на земельній ділянці з кадастровим номером №5910191500:01:012:0181, розташованої поблизу вул. Тополянська в м. Суми.
У зв'язку з чим, Державною екологічною інспекцією у Сумській області, здійснено відповідний розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної рубки 5 дерев.
Відповідно до цього розрахунку, проведеного на підставі Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, загальна сума шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної рубки сироростучих дерев породи "Береза", "Клен" в кількості 5 шт., а саме середнім діаметром біля шийки кореня: 22,1-26 см - 1 шт.; 30,1-34 см - 1 шт.; 34,1-38 см - 2 шт.; 38,1 - 42 см - 1 шт., становить 51209,70 грн, що також підтверджується і висновком судового експерта №443 від 15.05.2024.
Вказані дерева породи "Береза", "Клен" в кількості 5 шт. також відображені у вищевказаному розрахунку Державної екологічної інспекції у Сумській області розміру шкоди внаслідок незаконної рубки 138 дерев, а саме: рядки №5, №6, №7, №8 розділу "1. Сироростучі дерева породи "береза", "тополя", "клен"" таблиці - розрахунку.
В подальшому, у кримінальному провадженні №12024200480000657 від 03.03.2024, щодо особи, яка здійснила незаконний поруб 5 дерев, до суду скеровано обвинувальний акт разом з цивільним позовом Державної екологічної інспекції у Сумській області про стягнення 51209,70 грн шкоди.
Інших осіб (особу), які здійснили незаконний поруб решти 133 дерев, внаслідок чого заподіяно шкоду в розмірі 2565866,49 грн (2617076,19 грн - 51209,70 грн), під час досудового розслідування встановлено не було, у зв'язку з чим 08.08.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за №12024200480002376 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.
На цей час досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває, особа (особи) яка вчинила кримінальне правопорушення не встановлена, шкода у встановленому законом порядку не відшкодована.
Враховуючи те, що шкода в розмірі 2565866,49 грн, завдана державі внаслідок незаконного порубу 133 дерев на земельній лісовій ділянці з кадастровим номером №5910191500:01:012:0181, розташованої поблизу вул. Тополянська в м. Суми, на території лісового масиву кварталу 65 виділу 7, до цього часу не відшкодована, прокурор звернувся до суду з даним позовом до постійного лісокористувача - ДП "Миколаївський агролісгосп".
Так, предметом даного позову є вимоги про стягнення з відповідача шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства, у розмірі 2565866,49 грн.
Стосовно наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у даній справі, а також заперечень апелянта проти цього, слід зазначити наступне.
Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з частиною першою ст. 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя ст. 1 ЛК України).
Частиною першою ст. 4 ЛК України передбачено, що до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.
Відповідно до частини першої ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться на території України, є об'єктами права власності Українського народу.
Згідно зі ст. 94 ЛК України, державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.
Відповідно до ст. 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства.
Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 (далі - Положення), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Пунктом 7 вказаного положення визначено, що Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до п. 9, 10 Положення про Державну екологічну інспекцію у Сумській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 01.03.2023 №43, інспекція пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами, вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.
Таким чином, саме на Державну екологічну інспекцію у Сумській області як орган виконавчої влади покладено повноваження здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, які перебувають і є об'єктами права власності Українського народу.
Проте, незважаючи на вказане, Державною екологічною інспекцією у Сумській області, за наявності відповідних підстав, заходів щодо звернення з позовною заявою до суду про стягнення з відповідача коштів у примусовому порядку для захисту інтересів держави не вжито, що підтверджується її листом від 22.08.2024.
У свою чергу, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України).
Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (ст. 145 Конституції України).
Так, з матеріалів справи вбачається, що самовільна порубка дерев мала місце на території Сумської міської територіальної громади.
Отже, Сумська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних функцій з метою захисту інтересів територіальної громади.
Проте, незважаючи на викладене, Сумською міською радою, за наявності відповідних підстав, заходів щодо звернення з позовною заявою до суду про стягнення з відповідача коштів у примусовому порядку для захисту інтересів держави не вжито, що підтверджується її листом від 30.08.2024.
Відповідно до п. 3 частини першої ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з п. 2 частини першої ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Відповідно до частини третьої ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта ст. 53 ГПК України).
Частиною п'ятою ст. 53 ГПК України передбачено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини третьої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Аналіз частини третьої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Аналогічна позиція викладена у п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійсненні процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Аналогічні висновки викладені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 у справі 910/10436/22.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (частина четверта ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.
Враховуючи звернення прокурора до компетентних органів та нездійснення позивачами упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом, у даному випадку наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення до суду даного позову в інтересах органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах про стягнення заподіяної шкоди державі.
Стосовно суті позовних вимог.
Як зазначалось вище, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Згідно статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до статей 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Як було вказано, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 14.12.2023 №358444756 та листа ДП "Миколаївський агролісгосп" від 11.03.2024 №65 відповідачу належить право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером №5910191500:01:012:0181 площею 24,5174 га розташованою на території Сумської міської територіальної громади.
Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України визначено, що постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Відповідно до пункту 5 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Статтею 86 Лісового кодексу України передбачено, що організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Статтею 93 Кодексу передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Враховуючи викладене, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16).
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, установлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Суд відзначає, що зазначені вище обов'язки постійних лісокористувачів з питань охорони та захисту лісів є також метою діяльності відповідача згідно п. 3.1 Статуту, зокрема, раціональне використання лісових ресурсів, охорона і захист лісів в системі АПК району.
Однак, матеріалами справи підтверджується факт незаконної вирубки 133 дерев на земельній лісовій ділянці з кадастровим номером №5910191500:01:012:0181, розташованої поблизу вул. Тополянська в м. Суми, на території лісового масиву квартал 65 виділ 7, що перебуває у постійному користуванні відповідача - Миколаївського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Миколаївський агролісгосп".
Отже, оскільки саме на відповідача, як на постійного лісокористувача покладено обов'язки із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, то невжиття посадовими особами відповідача дій по забезпеченню збереження лісового фонду та належної охорони лісових насаджень завдало шкоду навколишньому природному середовищу.
Згідно статті 105 Лісового кодексу України особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.
Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Згідно статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.
Отже, відносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Лісового кодексу України та спеціальними нормативно-правовими актами у сфері природоохоронного законодавства.
Колегія суддів зазначає, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто є деліктною відповідальністю.
Частиною 1, пунктом 3 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування завданої шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).
Колегія суддів зазначає, що факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов'язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу.
Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (збитки).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами. Аналогічну правову позицію, викладено у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 906/366/20, а також постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 909/976/17 від 09.08.2018.
Факт незаконної порубки дерев на підвідомчій відповідачеві території, внаслідок чого лісу завдано шкоду, підтверджено матеріалами справи.
Таким чином, за висновком суду, відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечивши збереження не призначених для порубки дерев, не здійснивши комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням лісового законодавства.
Згідно з розрахунком сума заподіяної шкоди становить 2 565 866,49 грн, яка розрахована відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки наявні визначені приписами ст. 1166 ЦК України елементи цивільного правопорушення для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме: вина та протиправна поведінка відповідача полягає у тому, що всупереч вимог законодавства ним не виконано обов'язку щодо охорони і збереження лісового фонду, унаслідок чого відбулась незаконна порубка дерев, чим спричинено шкоду, розрахунок розміру якої здійснено відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.
З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляд справи за відсутності представника відповідача, який не брав участі в судових засіданнях з поважних причин, слід зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача - адвокатом, який діє на підставі ордеру, 14.02.2025 та 24.03.2025 подані клопотання про відкладення судових засідань, призначених на 17.02.2025 та 26.03.2025 відповідно, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю останнього, які судом залишені без задоволення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №361/8331/18, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для відкладення розгляду справи, якщо суд вважає що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Однак, відповідач - юридична особа, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, з огляду на те, що протягом двох судових засідань представник мав непрацездатність, не скористався своїм процесуальним правом прийняти участь в судових засіданнях через свого керівника, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).
Так, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримався належного балансу між наданням можливості стороні забезпечити участь представника (викладення письмової позиції) та строком розгляду спору, розглянувши спір за наявними матеріалами, в тому числі письмовими (відзивом відповідача).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Миколаївського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Миколаївський агролісгосп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 26.03.2025 у справі №920/1188/24 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 03.11.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
М.А. Руденко