вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" листопада 2025 р. Справа№ 910/17802/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
без виклику представників сторін
розглядаючи матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Орлової Аліни В'ячеславівна
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 року
у справі №910/17802/23 (суддя А.М. Селівон)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс"
до Фізичної особи - підприємця Орлової Аліни В'ячеславівна
про стягнення 12 671,51 грн,-
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Орлової Аліни В'ячеславівни (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 12 671,51 грн, а саме 10 204,04 грн основного боргу, 376,69 грн пені, 421,53 грн процентів річних та 1 669,25 грн втрат від інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 15394-Гс про надання послуг з вивезення побутових відходів від 01.02.2018 року в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 року у справі №910/17802/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Орлової Аліни В'ячеславівни на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" 10 204,04 грн основного боргу, 338,73 грн пені, 421,53 грн відсотків річних, 1 669,25 грн інфляційних втрат та 2 140,77 грн витрат зі сплати судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа - підприємець Орлова Аліна В'ячеславівна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 року у справі №910/17802/23 та ухвалити нове рішення, яким визнати неправомірними нарахування щомісячних платежів на ФОП Орлову А.В. за період після 31.08.2022 року та внести відповідні зміни в облікову документацію.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, скаржник вказав, що 31.08.2022 року закінчився строк дії останнього договору оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 47, і з цієї дати було припинено підприємницьку діяльність за вказаною адресою.
При цьому, за твердженням скаржника, після припинення діяльності за відповідним адресом приміщення було передано в оренду іншим особам.
Разом з цим, скаржник наголосив, що через вимушений швидкий виїзд із приміщення у зв'язку з воєнним станом у країні скаржник не мав можливості своєчасно подати заяву до КП «Київкомунсервіс» про припинення користування приміщенням та розірвання договору. Ця обставина не свідчить про ухилення від зобов'язань, а зумовлена виключно надзвичайними умовами, які склалися на той час.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2025 року апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 року апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Орлової Аліни В'ячеславівна на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 року у справі №910/17802/23 залишено без руху.
Апелянтом усунено недоліки та подано до суду докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів позивачу - Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Орлової Аліни В'ячеславівна на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 року у справі №910/17802/23. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
28.08.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній, зокрема, зазначив, що жодних повідомлень про припинення діяльності та або розірвання договору відповідачем на адресу позивача не направлялись, позивач продовжив добросовісно виконувати укладений договір. Оскільки умовами договору не передбачена можливість одностороннього розірвання договору.
КП «Київкомунсервіс» не отримувало від ФОП Левченко (Орлова) А.В. заяву про свій намір припинення дію договору про надання послуг з вивезення побутових відходів від 01.02.2018 року № 15394-Гс.
Водночас, представник позивача вказав, що додаткової угоди про розірвання договору сторонами не укладено, пропозиції щодо розірвання договору Відповідачем, на дату звернення до суду, не надавалася. А відтак у позивача не було правових підстав для припинення надання послуг.
Крім того, представник позивача зауважив, що продовження строку дії договору підтверджується оплатою послуг що здійснювались відповідачем. Таким чином договір було пролонговано, на наступний однорічний строк.
22.09.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від скаржника до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній, зокрема, зазначив, що факт припинення діяльності відповідача за адресою вул. Антоновича, 47 підтверджується договорами оренди та актами приймання-передачі.
Крім того, 23.09.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній, зокрема, зазначив, що по актах наданих послуг та рахунків на оплату, в період з 01.02.2021 по 30.09.2023 року позивач надав відповідачу послуги (виконав роботи) на загальну суму, у розмірі 10204,04 грн, і жодного заперечення до актів наданих послуг відповідачем надано не було.
Крім того, представник позивача зауважив, що враховуючи, що договір, укладений між сторонами у справі не розірвано, доказів протилежного суду не надано, сторони зобов'язані виконувати взяті на себе зобов'язання.
29.09.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від скаржника до суду надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких скаржник зазначив, що у серпні 2022 року був змушений здійснити швидкий виїзд із приміщення у зв'язку з воєнним станом. Такі обставини є форс-мажором у розумінні ст.ст. 617, 615 Цивільного кодексу України, що звільняє від відповідальності.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, 01.02.2018 року Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (виконавець) та Фізичною особою - підприємцем Левченко Аліною В'ячеславівною (після зміни прізвища - Орлова Аліна В'ячеславівна) (замовник) було укладено договір №15394-Гс про надання послуг з вивезення побутових відходів, (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги з вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) твердих побутових відходів (далі - ТПВ), що утворились на об'єкті Замовника (пром.маг.), що знаходиться за фактичною адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 47, а замовник зобов'язується прийняти і своєчасно оплачувати надані послуги.
Розділами 2 - 8 договору сторони погодили ціну товару та загальну суму договору, строки та умови поставки товару, умови розрахунків, умови приймання товару, відповідальність сторін, форс - мажор, розгляд спірних питань та інші умови тощо.
Відповідно до п. 1.2 договору кількість (обсяг) побутових відходів, що підлягає вивезенню по факту утворення ТПВ становить 1,5 куб.м в місяць.
Згідно п. 2.1 договору тариф на послуги, які передбачені п.1.1 цього договору та надаються ПАТ "Київспецтранс" за договором комісії встановлено розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02 червня 2017 №665 "Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення)", яке набрало чинності з дня його оприлюднення. Тариф на послуги за цим договором становить: 95,22 грн, з ПДВ за 1 м3. за календарний місяць -142,84 грн (з ПДВ).
Тарифи на послуги, що надаються за даним договором, та норми накопичення ТПВ можуть бути змінені на підставі відповідних актів, прийнятих органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, або в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Офіційне опублікування та оголошення в засобах масової інформації про зміну тарифів на послуги, що надаються за даним договором та про зміну норм накопичення ТПВ є підставою для зміни вартості надання послуг за цим договором, з дати опублікування такого акту у засобах масової інформації. При цьому, така зміна тарифів чи норм накопичення ТПВ не потребує складання окремого письмового документу (додаткової угоди до договору) і такі нові тарифи та норми накопичення ТПВ будуть застосовуватись при наданні послуг за цим договором з дня їх офіційного вступу в законну силу (п. 2.2 договору).
Відповідно до п. 2.3 договору оплата послуг за цим договором, у розмірі, що вказаний у п. 2.1. даного договору, з урахуванням ПДВ, здійснюється замовником протягом 5 банківських днів, на розрахунковий рахунок виконавця, на підставі виписаного виконавцем рахунку з моменту отримання направленого виконавцем рахунку з моменту отримання направленого виконавцем замовнику рахунку фактури (можливе направлення в електронному вигляді через систему електронного документообігу).
При надходженні коштів, які перевищують вартість наданих послуг, різниця оплати зараховується для погашення заборгованості попереднього періоду, а при відсутності заборгованості - як авансування майбутніх платежів (пункт 2.4 договору).
Згідно п. 2.5 договору за результатами наданих послуг виконавець направляє замовнику для підписання акт наданих послуг в двох екземплярах та податкову накладну. Акт наданих послуг підписується щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним. Після підписання акту уповноваженими представниками сторін усі суперечки щодо обсягу наданих послуг вважаються необґрунтованими. Замовник зобов'язаний протягом 5 робочих днів з дати підписання вищезазначений акт повернути виконавцю. Якщо замовник не повернув його протягом зазначеного терміну, акт наданих послуг вважається підписаним та вважається, що замовник не має жодних претензій до обсягів наданих послуг.
Відповідно до п. 7.1 договору останній вступає в силу з моменту підписання та діє до 31 грудня 2018 року.
Згідно п. 7.2 договору вразі, якщо жодна із сторін протягом п'ятнадцяти календарних днів до закінчення строку дії цього договору не заявить в письмовій формі (шляхом надсилання рекомендованого листа) про свій намір припинити дію даного договору та припинення дії договору не буде оформлене сторонами належним чином, то строк дії цього договору вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік.
Вказаний договір підписаний представниками виконавця і замовника та скріплений печатками сторін.
Оскільки в матеріалах справи відсутні заяви сторін про припинення дії цього договору, згідно із умовами п. 7.2. договору, він неодноразово був пролонгований та відповідно є чинним на час ухвалення рішення.
Так, укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
При цьому з урахуванням специфіки послуг щодо вивезення твердих побутових відходів, що є предметом надання згідно спірного Договору, правовідносини сторін в процесі реалізації останнього також регулюються приписами Закону України "Про житлово-комунальні послуги", який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
У статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
За приписами ч. 1 ст. 25 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі зобов'язані укласти договір про поводження з побутовими відходами з особою, визначеною у встановленому законодавством порядку.
Так, сторонами було укладено договір, предметом якого є вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) позивачем твердих побутових відходів відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" одиницею виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами є кілограм, тонна, кубічний метр або інша одиниця, визначена правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом. Одиниця виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами встановлюється органом місцевого самоврядування.
Послуга з поводження з побутовими відходами надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина 4 статті 25 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відходи" поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору щодо надання послуг з вивезення побутових відходів, позивачем було надано, а відповідачем прийнято відповідні послуги, що підтверджується актами наданих послуг за період з лютого 2021 року по вересень 2023 року на суму 20 086,13 грн, а саме: №639 від 28.02.2021 року, вивезення ТПВ за лютий; №11200 від 31.03.2021 року, вивезення ТПВ за березень; №11632 від 30.04.2021 року, вивезення ТПВ за квітень; №22862 від 31.05.2021 року, вивезення ТПВ за травень; №36929 від 31.07.2021 року, вивезення ТПВ за липень; №37359 від 31.08.2021 року, вивезення ТПВ за серпень; №46661 від 30.09.2021 року, вивезення ТПВ за вересень; №47105 від 31.10.2021 року, вивезення ТПВ за жовтень; №58795 від 30.11.2021 року, вивезення ТПВ за листопад; №59240 від 31.12.2021 року, вивезення ТПВ за грудень; №199 від 31.01.2022 року, вивезення ТПВ за січень; №653 від 28.02.2022 року, вивезення ТПВ за лютий; №24695 від 31.05.2022 року, вивезення ТПВ за травень; №25157 від 30.06.2022 року, вивезення ТПВ за червень; №39267 від 31.07.2022 року, вивезення ТПВ за липень; №40749 від 31.08.2022 року, вивезення ТПВ за серпень; №49596 від 30.09.2022 року, вивезення ТПВ за вересень; №50049 від 31.10.2022 року, вивезення ТПВ за жовтень; №63900 від 30.11.2022 року, вивезення ТПВ за листопад; №64351 від 31.12.2022 року, вивезення ТПВ за грудень; №205 від 31.01.2023 року, вивезення ТПВ за січень; №660 від 20.02.2023 року, вивезення ТПВ за лютий; №12701 від 31.03.2023 року, вивезення ТПВ за березень; №1321 від 30.04.2023 року, вивезення ТПВ за квітень; №25418 від 31.05.2023 року, вивезення ТПВ за травень; №25937 від 30.06.2023 року, вивезення ТПВ за червень; №38743 від 31.07.2023 року, вивезення ТПВ за липень; №39278 від 31.08.2023 року, вивезення ТПВ за серпень; №54308 від 30.09.2023 року, вивезення ТПВ за вересень, (копії яких підписані з боку позивача наявні в матеріалах справи).
Як зазначено позивачем, вказані акти відповідно до умов п. 2.5 договору надсилались відповідачеві простою поштовою кореспонденцією, що підтверджується наданими позивачем копіями відповідних фіскальних чеків, відомостей на просту письмову кореспонденцію, оплачену з використанням відбитків про оплату, та реєстрів згрупованих поштових відправлень, проте у передбачені договором строки не були повернуті позивачеві підписаними та/або непідписаними за наявності вмотивованої письмової відмови від їх підписання.
При цьому враховуючи пункт 2.5 договору обов'язку виконавця надати до 15 числа кожного місяця, наступного за звітним відповідачу акти надання послуг кореспондує обов'язок замовника протягом п'яти робочих днів підписати та повернути надані виконавцем акти надання послуг для засвідчення факту належного виконання послуг КП «Київкомунсервіс» за договором.
Тобто, з огляду на умови пункту 2.5 договору суд першої інстанції дійшов правомірних висновків, що вищевказані акти надання послуг підписані в односторонньому порядку позивачем за період 28.02.2021 року - 30.09.2023 року є такими, що погоджені замовником, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених договором послуг з вивезення побутових відходів, отже доходить висновку про можливість вважати вказані в цих актах послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов договору.
Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій замовника щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг, а також ненадання сторонами жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання спірних актів на суму 20086,13 грн. та/або повернення їх дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов'язання з оплати послуг, а у позивача відповідного права вимагати такої оплати.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг з надання доступу до інформації у відповідності до умов договору в обсягах, зазначених в актах надання послуг та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з їх оплати, є акти надання послуг.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість наданих послуг (вивезення побутових відходів за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 47).
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на адресу відповідача простою поштовою кореспонденцією було направлено рахунки на оплату, зокрема: №638 від 01.02.2021 року вивезення ТПВ за лютий на суму 310,28 грн; №11177 від 01.03.2021 року вивезення ТПВ за березень на суму 310,28 грн; №11609 від 01.04.2021 року вивезення ТПВ за квітень на суму 310,28 грн; №22810 від 01.05.2021 року вивезення ТПВ за травень на суму 310,28 грн; №23244 від 01.06.2021 року вивезення ТПВ за червень на суму 310,28 грн; №36786 від 01.07.2021 року вивезення ТПВ за липень на суму 310,28 грн; №37216 від 01.08.2021 року вивезення ТПВ за серпень на суму 310,28 грн; №46506 від 01.09.2021 року вивезення ТПВ за вересень на суму 310,28 грн; №46950 від 01.10.2021 року вивезення ТПВ за жовтень на суму 310,28 грн; №58572 від 01.11.2021 року вивезення ТПВ за листопад на суму 310,28 грн; №59017 від 01.12.2021 року вивезення ТПВ за грудень на суму 310,28 грн; №199 від 01.01.2022 року вивезення ТПВ за січень на суму 310,28 грн; №653 від 01.02.2022 року вивезення ТПВ за лютий на суму 310,28 грн; №24635 від 01.05.2022 року вивезення ТПВ за травень на суму 310,28 грн; №25097 від 01.06.2022 року вивезення ТПВ за червень на суму 310,28 грн; №39127 від 01.07.2022 року вивезення ТПВ за липень на суму 310,28 грн; №40609 від 01.08.2022 року вивезення ТПВ за серпень на суму 310,28 грн; №49398 від 01.09.2022 року вивезення ТПВ за вересень на суму 381,08 грн; №49851 від 01.10.2022 року вивезення ТПВ за жовтень на суму 381,08 грн; №63648 від 01.11.2022 року вивезення ТПВ за листопад на суму 381,08 грн; №64099 від 01.12.2022 року вивезення ТПВ за грудень на суму 381,08 грн; №203 від 01.01.2023 року вивезення ТПВ за січень на суму 381,08 грн; №658 від 01.02.2023 року вивезення ТПВ за лютий на суму 381,08 грн; №12687 від 01.03.2023 року вивезення ТПВ за березень на суму 381,08 грн; №13198 від 01.04.2023 року вивезення ТПВ за квітень на суму 381,08 грн; №25418 від 01.05.2023 року вивезення ТПВ за травень на суму 381,08 грн; №25937 від 01.06.2023 року вивезення ТПВ за червень на суму 381,08 грн; №38693 від 01.07.2023 року вивезення ТПВ за липень на суму 381,08 грн; №39228 від 01.08.2023 року вивезення ТПВ за серпень на суму 381,08 грн; №54308 від 01.09.2023 року вивезення ТПВ за вересень на суму 381,08 грн.
Зокрема, позивачем на підтвердження факту надсилання актів та рахунків відповідачеві надані фіскальні чеки та відомості від 19.12.2022 року, 17.03.2023 року, 24.04.2023 року, 19.06.2023 року, 28.08.2023 року, 26.10.2023 року та 20.11.2023 року.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги твердження позивача, що надані позивачем за період лютий 2018 року - вересень 2023 року послуги відповідачем було оплачено частково в сумі 9 882,09 грн.
Разом із тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 10204,04 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово надсилав на адресу відповідача претензії щодо сплати заборгованості, зокрема: №000008372 від 28.02.2023 року з вимогою у 10-денний строк з дати отримання даної претензії сплатити борг в розмірі 6 774,32 грн, що існує станом на 31.12.2022 року; №000011128 від 13.04.2023 року з вимогою у 10-денний строк з дати отримання даної претензії сплатити борг в розмірі 7 536,48 грн, що існує станом на 28.02.2023 року; №000013437 від 12.06.2023 року з вимогою у 10-денний строк з дати отримання даної претензії сплатити борг в розмірі 8 298,64 грн, що існує станом на 30.04.2023 року; №000015787 від 21.08.2023 року з вимогою у 10-денний строк з дати отримання даної претензії сплатити борг в розмірі 9 060,80 грн, що існує станом на 30.06.2023 року.
Так, факт надсилання претензій на адресу відповідача підтверджується копіями фіскальних чеків від 17.03.2023 року, від 24.04.2023 року, від 19.06.2023 року та від 28.08.2023 року, реєстрів поштових відправлень та відомостей на просту письмову кореспонденцію, оплачену з використанням відбитків про оплату (наявні в матеріалах справи).
Проте, відповідачем ці претензії залишено без відповіді та задоволення.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст.525 Цивільного кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом, або договором.
Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 господарського процесуального кодексу України доказів визнання недійсним чи розірвання договору № 15394-Гс про надання послуг з вивезення побутових відходів від 01.02.2018 року та/або окремих його положень на час спірних правовідносин.
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, відсутні підстави для здійснення односторонньої відмови від договору та припинення нарахування наданих послуг.
При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що 31.08.2022 року закінчився строк дії останнього договору оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 47, і з цієї дати мною було припинено підприємницьку діяльність за вказаною адресою, а приміщення було передано в оренду іншим особам, як безпідставне, оскільки, як встановлено вище, укладений між сторонами договір від 01.02.2018 року №15394-Гс є чинним, не розірваний та в судовому порядку не визнавався недійсним, зобов'язання за спірним договором не стоїть в залежності від інших договорів укладених відповідачем з іншими контрагентами, відтак у відповідача наявне зобов'язання щодо належного виконання умов укладеного сторонами правочину.
Щодо, твердження скаржника, що у серпні 2022 року останній був змушений здійснити швидкий виїзд із приміщення у зв'язку з воєнним станом, і такі обставини є форс-мажором у розумінні ст.ст. 617, 615 Цивільного кодексу України, що звільняє від відповідальності, колегія суддів відзначає наступне.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі №913/785/17, від 25.01.2022 року у справі №904/3886/21, від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21.
Тобто, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 року у справі №905/342/23.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання.
Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
При цьому, сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають виконати конкретний обов'язок за договором, про що, як вже зазначалося, мають бути наявні відповідні докази.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі №912/750/22.
Виходячи зі змісту наявних матеріалів справи, відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України, які би свідчили про те, що саме введення воєнного стану по всій території України унеможливило виконання відповідачем свого зобов'язання.
Водночас, колегія суддів відзначає, що всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та під час воєнного стану здійснюють свою господарську діяльність в однаковому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 року у справі №905/342/23.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги твердження позивача викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України, КП «Київкомунсервіс» було змушено внести корективи в графіки й маршрути, та значно зменшити обсяги вивезення твердих побутових відходів із міста, відповідно до зменшення їх кількості. Тому в період з березня по травень місяць 2022 року було зроблено перерахунок, зняття нарахувань за надану послугу в
повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, враховуючи вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач надав, а відповідач прийняв послуги з вивезення побутових відходів у період з 28.02.2021 року по 30.09.2023 року у зв'язку з чим, у Фізичної особи - підприємця Орлової Аліни В'ячеславівна виникла заборгованість у розмірі 10204,04 грн.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 10204,04 грн, підтверджена належними доказами, які наявні у матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 376,69 грн пені, 1669,25 грн інфляційних втрат та 421,53 грн 3 % річних, колегія суддів відзначає наступне.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 4.2 договору за прострочення оплати послуг з вивезення побутових відходів за цим договором замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми.
При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми Закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Відповідач контррозрахунок штрафних санкцій не надав.
Колегія суддів, здійснивши перерахунок, погоджується з судом першої інстанції, що до стягнення з відповідача підлягають 338,73 грн пені, 1669,25 грн інфляційних втрат та 421,53 грн 3% річних.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 140, 234, 235, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Орлової Аліни В'ячеславівна на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 року у справі №910/17802/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 року у справі №910/17802/23 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/17802/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун