ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
30 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4121/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
прокурор - Тунік В.М., на підставі посвідчення
від позивача Фонду державного майна України, м. Київ - не з'явився
від відповідачів:1.Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ - Чемерис І.І., на підставі довіреності
2.Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Укртелеком», м. Київ
на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 року м. Одесі, суддя першої інстанції Деркач Т. Г. повний текст складено та підписано 17.02.2025 року
у справі № 916/4121/24
за позовом: Керівника Чорноморської окружної прокуратури, м. Чорноморськ, Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ
до відповідачів:1.Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ;
2.Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, м. Чорноморськ Одеської області
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту № 57605
У вересні 2024 року Керівник Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства “Укртелеком», м. Київ та Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, м. Чорноморськ Одеської області, в якому просить Господарський суд Одеської області:
- усунути перешкоди державі в особі Фонду державного майна України у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 25.03.2004 № 150 “Про видачу свідоцтва про право власності ВАТ «Укртелеком» на будівлю АТС з господарчими будівлями, розташованими по вул. Олександрійській, 6 та на будівлю переговорного пункту по вул. Олександрійській, 12/1 в м. Іллічівську»;
- усунути перешкоди державі в особі Фонду державного майна України у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності № 1404, виданого 30.04.2004 Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради на 4 поверхову будівлю АТС - загальною площею 2696.1 м2 і господарчих будівель: складу літ Б, гаражу літ Д, гаражу-дизельної літ В, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6;
- усунути перешкоди у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом зобов'язання Акціонерного товариства “Укртелеком» (01601, м. Київ, вул. Бульвар Тараса Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766) повернути державі в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) захисну споруду цивільного захисту - сховище № 57605, яка розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6, площею 119,8 кв.м.;
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Керівник Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ посилається на те, що у зв'язку з протиправною реєстрацією спірне нерухоме майно вибуло з державної власності, а отже, це є правовою підставою для визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на спірне нерухоме майно. Перебування у власності відповідача 1 сховища № 57605 підтверджується відповідними паспортами, а також обліковими картками укриття, листами ПАТ “Укртелеком» та Актами експлуатаційного і технічного стану захисної споруди ЦО, що підписані представниками ПАТ “Укртелеком».
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4121/24; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 року у справі №916/4121/24 позовні вимоги задоволено частково; усунуто перешкоди державі в особі Фонду державного майна України у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності № 1404, виданого 30.04.2004 Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради на 4-поверхову будівлю АТС - загальною площею 2696,1 м2 і господарчих будівель: складу літ “Б», гаражу літ “Д», гаражу-дизельної літ “В», що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6; усунуто перешкоди у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом зобов'язання Акціонерного товариства “Укртелеком» повернути державі в особі Фонду державного майна України захисну споруду цивільного захисту - сховище № 57605, яка розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6, площею 119,8 кв.м.; стягнуто з Акціонерного товариства “Укртелеком» на користь Одеської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 грн; стягнуто з Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на користь Одеської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги керівника Чорноморської окружної прокуратури, м. Чорноморськ, Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ, місцевий господарський суд послався на неналежність обраних прокурором способів захисту у вигляді позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення, яке вичерпали свою дію, оскільки задоволення вказаної вимоги не призведе до реального поновлення прав держави на спірне майно. У зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету.
Щодо решти позовних вимог, судом першої інстанції виснувано, що, оскільки спірне захисне укриття не могло бути приватизовано, тобто, право власності держави на нього не могло бути передано приватній особі, поновлення порушених прав держави у спірних правовідносинах може відбутися внаслідок заявлення саме негаторного позову, тобто, вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, яку прокуратура в інтересах держави в особі Фонду державного майна України у цій справі, серед інших, також заявила. Беручи до уваги наведене, господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом визнання недійсним Свідоцтва про право власності відповідача та зобов'язання Акціонерного товариства “Укртелеком» повернути державі в особі Фонду державного майна України захисну споруду цивільного захисту - сховище №57605, яка розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6, площею 119,8 кв.м підлягає задоволенню.
Щодо заяви відповідача-1 про застосування наслідків спливу позовної давності, судом першої інстанції зазначено, що оскільки прокурором у даній справі пред'явлено саме негаторний позов, тому наразі відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Акціонерне товариство “Укртелеком», м. Київ з рішенням Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 року не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 року у справі №916/4121/24 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, вирішити питання про розподіл судових витрат у справі.
Зокрема, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини, зазначає, що задоволення вимог прокуратури в частині визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності №1404, виданого 30.04.2004 Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради на 4-поверхову будівлю АТС - загальною площею 2696,1 м2 і господарчих будівель: складу літ “Б», гаражу літ “Д», гаражу-дизельної літ “В», що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6, є невірним, бо обраний прокурором спосіб захисту в даному випадку є неналежним. Посилаючись на низку судової практики Верховного Суду, скаржник зазначає, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Скаржник наголошує, що, з огляду на норми Інструкції, технічний паспорт на будівлю не підтверджує право власності та, відповідно, не заміняє собою свідоцтво про право власності чи інший правовстановлючий документ, не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю - це лише документ, який фіксує технічні дані об'єкта; не має строку дії. Отже, на думку скаржника, спірна захисна споруда не належала та не належить до сфери управління Фонду, у прокурора відсутні матеріально-правові підстави заявляти про порушення права власності та відсутні підстави для звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції не надано оцінку відсутності результатів інвентаризації державного майна на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р “Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", але перебуває на його балансі», згідно якого Фонду державного майна за участю Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації необхідно було забезпечити проведення ПАТ "Укртелеком" інвентаризації державного майна, що не увійшло до статутного капіталу цього товариства, але перебуває на його балансі станом на 30 вересня 2011 року. Саме за результатами проведеної інвентаризації необхідно було віднести до сфери управління засновника нерухоме та рухоме державне майно, що забезпечує виконання покладених на неї завдань, а до сфери управління Фонду державного майна - інше майно за переліками, затвердженими спільним рішенням Фонду та Адміністрації. Матеріали справи переліку такого майна не містять, як не містять і висновків спільної комісії про результати такої інвентаризації.
Також, скаржник наголошує, що задоволення позовних вимог не може вважатися виправданим, а втручання держави в право власності апелянта пропорційним, оскільки позбавляють апелянта права власності на приміщення, що використовуються для захисту працівників чергових змін об'єктів електронних комунікацій АТ “Укртелеком», які продовжують свою діяльність із обслуговування об'єктів телекомунікацій в особливий період. Скаржник стверджує, що документів того, що дане укриття прийнято в експлуатацію в установленому законом порядку немає, висновки про ввід укриття в експлуатацію суд першої інстанції робить, виходячи із вторинних документів.
Також, апелянт вважає безпідставним покладання на нього обов'язку із забезпечення повноти і достовірної інформації щодо спірного об'єкта нерухомого майна, оскільки у АТ "Укртелеком" відсутні первинні документи щодо введення в експлуатацію даного укриття. Звертає увагу суду, що в матеріалах справи немає жодних належних та допустимих доказів наявності документів, які б підтверджували будівництво та введення в експлуатацію даного укриття та наявності в спірних кімнатах необхідного обладнання.
Крім того, скаржник зауважує, що оскільки нерухоме майно - це самостійний об'єкт цивільних прав, якому притаманні індивідуальні ознаки, зважаючи на відсутність у фонду, як власника, інформації про фактичне місце розташування укриття в будівлі, тому вважає це додатковою підставою, що виключає можливість пред'явлення негаторного позову у даній справі.
Скаржник також наголошує на тому, що, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор.
Зважаючи на неналежний спосіб захисту своїх прав, обраний позивачем, факт здійснення публічної державної реєстрації права власності апелянта двадцять років тому на спірне нерухоме майно в Єдиній державній інформаційній системі, таке однозначно підтверджує факт обізнаності держави в особі уповноваженого органу як із фактом реєстрації права власності апелянта на спірне майно, так і з особою, на користь якої здійснена реєстраційна дія із реєстрації права власності, проведення технічної інвентаризації захисних споруд на державному рівні, приватизація ВАТ “Укртелеком» в 2011 році, є очевидним, що позивач міг бути та був обізнаний щодо прийняття оспорюваних актів більш, як за три роки до моменту звернення прокурора до суду з позовом.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Укртелеком», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 року у справі №916/4121/24, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 року прийнято колегією суддів у складі головуючого судді Діброви Г.І., суддів: Принцевької Н.М., Савицького Я.Ф. до свого провадження справу №916/4121/24; відмовлено в задоволенні заяви першого заступника керівника Чорноморської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі №916/4121/24.
27.03.2025 року через підсистему “Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від першого заступника керівника Чорноморської окружної прокуратури надійшов відзив (вх№884/25/Д3), у якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення , рішення суду першої інстанції без змін.
Зокрема, у відзиві прокурор вказує, що незважаючи на деякі відмінні характеристики сховища (відхилення від площі), вказані в технічних документаціях та паспорті сховища, це жодним чином не впливає на предмет спору у справі, оскільки з 1979 року параметри будівлі зазнали змін. Крім того, зазначає, що це одна і та сама споруда цивільного захисту, з огляду на ідентичні адресу розташування та обліковий номер сховища.
З урахуванням того, що технічна інвентаризація вказаної захисної споруди була проведена пізніше, її технічні характеристики зазнали змін відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.04.2004 року, на підставі якого зареєстровано право власності за ПАТ “Укртелеком», площа вказаної захисної споруди цивільного захисту (склад Б) становить 119,8 кв.м.
Також, прокурор наголошує, що Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
За таких обставин, на його думку, вимога щодо визнання недійсним свідоцтва є обґрунтованою, відповідає наведеній вище правовій позиції Верховного Суду, а тому суд першої інстанції правомірно її задовольнив.
Щодо відсутності матеріально-правових підстав звернення до суду із заявленими позовними вимогами прокурор наголошує на тому, що спірна захисна споруда цивільного захисту (сховище № 57605) є самостійним об'єктом нерухомого майна, що належить державі Україна в особі Фонду державного майна, а право власності та інші речові права на неї підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою Україна в особі Фонду державного майна України.
Однак, на думку прокурора, зареєстроване за Акціонерним товариством “Укртелеком» право приватної власності на нього створює перешкоди законному власнику - Фонду державного майна України вільно володіти та розпоряджатися оспорюваним майном.
Отже, прокурор зазначає, що саме Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду цивільного захисту та здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах.
Чорноморська окружна прокуратура вважає, що ним правильно визначено позивача у спірних відносинах, яким є Фонд державного майна України, в інтересах якого подано позовні вимоги у даному спорі. А отже, згідно з нормами законодавства спірне сховище належить до сфери управління Фонду державного майна України.
Крім того, позивач вказує, що на час оформлення права на спірне майно та під час володіння ним, відповідачу не могло бути невідомо, що спірний об'єкт є спорудою цивільного захисту, який має спеціальний статус та не міг передаватися у приватну власність.
Враховуючи вимоги закону про те, що споруди цивільної оборони не можуть відчужуватися у приватну власність, відчуження спірного майна та оформлення права приватної власності АТ “Укртелеком» є незаконним, а тому, на думку прокурора, держава має право на повернення вказаного майна (захисної споруди цивільного захисту) з володіння
особи, за якою на даний час зареєстроване спірне майно.
Також, прокурор зазначає, що твердження апелянта про відсутність у оспорюваного об'єкта статусу захисної споруди цивільного захисту - сховища у зв'язку з відсутністю акту прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, є невірним, оскільки, згідно облікових документів на захисну споруду, сховище прийнято в експлуатацію 1979 року, при цьому, на той час не було нормативного документа, яким було б передбачено обов'язок введення в експлуатацію об'єктів цивільної оборони актом державної технічної комісії (робочої комісії). Такий обов'язок щодо введення об'єкта нерухомості в експлуатацію введений лише з серпня 1992 року (тобто, після закінчення будівництва та прийняття в експлуатацію сховища № 57605) постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 №449 “Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення».
Таким чином, на думку прокурора, ним надано суду належні та допустимі докази щодо перебування на обліку об'єктів фонду захисних споруд - сховища № 57605.
Також, посилаючись на низку правових позицій Верховного Суду, зазначає, що прокурором подано в інтересах Фонду державного майна України саме негаторний позов, як законного власника майна, з фактичного володіння якого воно неправомірно вибуло. З урахуванням приписів законодавства прокурор наголошує, що законним власником спірного майна наразі є держава, а позовні вимоги прокурора не пов'язані із набуттям майнових прав, а стосуються усунення перешкод у розпорядженні та користуванні майном шляхом повернення такого майна.
Таким чином, користування та розпорядження приватним власником сховищем з порушенням законодавства, що передбачало заборону на передання таких об'єктів у приватну власність, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє “право» приватної власності на цей об'єкт.
Щодо застосування інституту позовної давності, прокурор наголошує, що ним подано негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного власника (володільця). Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння, у зв'язку з чим, на відміну від віндикаційного позову, негаторний позов може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав держави на захисну споруду цивільного захисту, а не з часу, коли держава в особі відповідного органу довідалася чи могла довідатися про відповідні порушення. Отже, на думку прокурора, інститут позовної давності до спірних правовідносин не застосовується.
Відзив долучено до матеріалів справи.
03.04.2025 через канцелярію суду до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фонду державного майна України надійшов відзив (вх.№884/25/Д4), в якому Фонд просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Зокрема, у відзиві Фонд вказує, що передача АТ “Укртелеком» у власність сховища №57605, розташованого за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська,6 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства.
Так, позивач наголошує, що оскільки рішення Виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 25.03.2004 № 150 “Про видачу свідоцтва про право власності ВАТ “Укртелеком» на будівлю АТС з господарчими будівлями, розташованими по вул. Олександрійській, 6, та на будівлю переговорного пункту по вул. Олександрійській, 12/1 в м. Іллічівську» має бути визнане незаконним, то й документи, якими оформлюється відповідне право - свідоцтво про право власності № 1404 від 30.04.2004 має бути визнане недійсним.
Крім того, позивач, посилаючись на судову практику Верховного Суду, зазначив, що проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому, внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися, як підстава для зміни форми власності на державне майно, таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб'єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Таким чином, на думку Фонду, захисна споруда цивільного захисту, в силу положень ч.2 ст. 178 Цивільного кодексу України, є обмежено оборотноздатною річчю, та не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну.
З огляду на викладене, Фонд вважає, що захисна споруда цивільного захисту №57605, розташована за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6 не могла бути внесена до статутного фонду ПАТ “Укртелеком» на праві приватної власності, а ПАТ “Укртелеком» не могло набути право приватної власності на спірну захисну споруду.
Аналізуючи приписи законодавства в сукупності, Фонд вважає, що у зв'язку з протиправною реєстрацією спірне нерухоме майно вибуло з державної власності, отже, це є правовою підставою для визнання за державою в особі Фонду права власності на спірне нерухоме майно, також наявність сховища №57605 підтверджується відповідними паспортами, а також обліковими картками укриття, листами ПАТ “Укртелеком» та Актами експлуатаційного і технічного стану захисної споруди ЦО, які в свою чергу підписані представниками ПАТ “Укртелеком».
Відзив долучено до матеріалів справи.
29 квітня 2025 року через підсистему “Електронний суд“ до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства “Укртелеком», м.Київ надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №918/938/23.
Ухвалою Південно - західного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 задоволено клопотання Акціонерного товариства “Укртелеком», м. Київ про зупинення провадження у справі №916/4121/24. Зупинено провадження у справі №916/4121/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Укртелеком», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 до перегляду судового рішення по справі №918/938/23 у подібних правовідносинах у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
05.09.2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ надійшло клопотання, в якому останній просить поновити апеляційне провадження у справі №916/4121/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 року задоволено клопотання Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ про поновлення апеляційного провадження; поновлено апеляційне провадження у справі №916/4121/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 року у справі №916/4121/24; призначено розгляд справи №916/4121/24 на 30.10.2025 року о 12:00 год.
24.10.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Укртелеком» надійшли додаткові пояснення по справі, у яких останній просить суду врахувати норми частини другої ст. 391 Цивільного кодексу України та висновки Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 29.05.2025 у справі № 918/938/23 та задовольнити апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком» у справі № 916/4121/24 в повному обсязі.
Додаткові пояснення Акціонерного товариства «Укртелеком» розглянуті та долучені до матеріалів справи.
28.10.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від виконувача обов'язків керівника Чорноморської окружної прокуратури надійшли додаткові пояснення, у яких останній у зв'язку з ухваленням Верховним Судом постанови від 29.05.2025 у справі №918/938/23 просить долучити до матеріалів справи надані пояснення.
Зокрема, прокурор зазначає, що предметом спору у справі № 916/4121/24 є позовні вимоги прокурора про усунення перешкод у користуванні державою в особі Фонду державного майна України приміщенням сховища № 57605, яке розташоване за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6, шляхом визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 25.03.2004 № 150, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності № 1404, видане 30.04.2004 виконавчим комітетом Іллічівської міської ради, а також зобов'язання Акціонерне товариство «Укртелеком» повернути вказане сховище державі в особі Фонду державного майна України. Так, кожна позовна вимога прокурора містить посилання на відповідні вимоги закону.
Також, зазначено, що прокуратурою обрано спосіб захисту майнових прав держави на спірне майно, а саме, шляхом подання негаторного позову про повернення майна, яке в силу свого спеціального статусу за жодних обставин не могло перейти з державної (комунальної) у приватну власність. Такий спосіб захисту узгоджується з усталеною судовою практикою, наведеною прокуратурою у позовній заяві, і по суті відповідає характеру спірних правовідносин і змісту порушеного права.
Так прокурор, як і у позові, послався на те, що, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 визначила, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності (у даному випадку через передбачену чинним законодавством заборону приватизації), державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод власнику, який не втратив володіння специфічним об'єктом цивільних відносин (протирадіаційне укриття), у користуванні та розпорядженні останнім шляхом його повернення від відповідача, вимогу про зобов'язання повернути майно слід розглядати як таку, що подана за правилами негаторного позову.
Враховуючи закріплений у законі правовий режим спірного майна як такого, що не може передаватись у приватну власність та змінювати законного володільця, незважаючи на прийняття органами приватизації рішень щодо його відчуження, воно із володіння законного власника не вибуло, а тому порушення прав держави у даному випадку полягає у створенні перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном, а не у втраті усіх трьох правомочностей власника щодо нього.
Така позиція узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними за результатами розгляду справ № 504/2864/13 та № 487/10128/14-ц.
При цьому, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної, в тому числі, у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, принципово іншим є підхід при вирішенні негаторного позову, тобто, позову володіючого за законом власника до особи, яка порушує його право власності будь-яким чином, у тому числі шляхом реєстрації за собою права власності, фактичного використання спірного майна тощо. У такому випадку визначальним є закріплений у законі титул, який встановлює правомірність володіння майном, і правовий режим, під яким у випадку із спірним нерухомим майном варто розуміти сукупність правил його використання та включення до цивільного обігу, охорони, обліку і моніторингу, визначених чинним законодавством.
Апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.05.2025 у справі № 918/938/23, в якій він відступає від висновків, сформульованих у ряді постанов Верховного Суду, щодо правильності обраного прокурором способу захисту у вигляді негаторного позову. Разом з цим, апелянтом не прийнято до уваги зазначених вище висновків Великої Палати Верховного Суду про належність такого способу захисту порушеного права у подібних спірних правовідносинах, як негаторний позов, що викладені у постановах від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від яких Верховний Суд під час розгляду справи № 918/938/23 не відступав.
Вказує, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вищевказаній постанові, є релевантними до спірних правовідносин, що є предметом розгляду в межах даної справи (916/4121/24), адже вони стосуються відчуження з державної власності споруди цивільного захисту, власника якого в силу закону не могло бути змінено. При цьому, різне нормативне регулювання такої заборони ніяким чином не впливає на подібність спірних правовідносин, тобто не спростовує її.
Додаткові пояснення виконувача обов'язків керівника Чорноморської окружної прокуратури розглянуті та долучені до матеріалів справи.
30.10.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від заступника керівника Одеської обласної прокурату надійшли додаткові пояснення, у яких останній просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі № 916/4121/24 - залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.
Зокрема, прокурор зазначає, наполягаючи на застосуванні до спірних правовідносин, що є предметом розгляду в межах даної справи, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.05.2025 у справі № 918/938/23, Акціонерне товариство «Укртелеком» не приймає до уваги висновків Великої Палати Верховного Суду про належність такого способу захисту порушеного права у подібних спірних правовідносинах, як негаторний позов (вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом його повернення), що викладені у постановах від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.
Прокуратура в обґрунтування своєї позиції щодо належності та ефективності обраного способу захисту державних інтересів у виниклих спірних правовідносинах, зокрема, шляхом звернення до суду з негаторним позовом посилається на висновки, які викладено у постановах саме Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду подібних спірних правовідносин, тобто такі, що мають перевагу над всіма іншими висновками.
При цьому, хибною є позицію відповідача щодо неподібності спірних правовідносин, що є предметом розгляду в межах даної справи (№916/4121/24) та справи № 910/8413/21. Адже, їх подібність стосується предмета спору та відповідно прав й обов'язків сторін спору щодо нього - об'єкт нерухомого майна, на який в силу закріпленого законом спеціального статусу за жодних умов не може виникнути право приватної власності.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.
Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто, однаковими. Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Разом з цим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 29.05.2025 у справі № 918/938/23, з огляду на практику Великої Палати Верховного Суду, ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою за наявності одночасно двох умов: 1) знаходження земельної ділянки у приватній власності не допускається в силу закону; 2) наявність зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок, в силу яких особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі.
Водночас, у даному випадку знаходження спірного об'єкта цивільного захисту у приватній власності не допускається в силу закону.
Додаткові пояснення Одеської обласної прокурату розглянуті та долучені до матеріалів справи.
В судовому засіданні представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, викладених письмово.
Прокурор заперечував проте задоволення апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники інших учасників справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку ухвали суду апеляційної інстанції про призначення судового засідання у справі на офіційні електронні адреси таких сторін.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив розгляд справи №916/4121/24 здійснювати без участі представника Фонду державного майна України за наявними матеріалами справи. Дане клопотання судовою колегією розглянуто та задоволено.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Отже, у зв'язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 року у справі №916/4121/24 потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 року у справі №916/4121/24 потребує скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи таке.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорене учасниками справи наступні обставини.
Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 “Про корпоратизацію підприємств» Державним комітетом зв'язку та інформатизації України видано наказ від 27.12.1999 № 155, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку “Укртелеком» створено ВАТ “Укртелеком» та затверджено його статут.
Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2003 №230 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ “Укртелеком» по Одеській дирекції станом на 01.07.1999, у власність ВАТ “Укртелеком». Затверджено Перелік нерухомого майна, що передано у власність ВАТ “Укртелеком» по Одеській дирекції.
Рішенням виконавчого комітету Іллічівської (Чорноморської) міської ради від 25.03.2004 № 150 “Про видачу свідоцтва про право власності ВАТ “Укртелеком» на будівлю АТС з господарчими будівлями, розташованими по вул. Олександрійській, 6, та на будівлю переговорного пункту по вул. Олександрійській, 12/1 в м. Іллічівську» вирішено:
- видати відкритому Акціонерному товариству "Укртелеком" свідоцт во про право власності на 4-поверхову будівлю АТС, загальною пло щею 2696,1м2 і господарчі будівлі: склад "Б", гараж-дизельну 'В", гараж "Д" за адресою: м. Іллічівськ, вул. Олександрійська, №6, та 3-поверхову будівлю переговорного пункту загальною площею 856,9м2 за адресою: м.Іллічівськ, вул. Олександрійська, № 12/1.
На підставі вказаного рішення, Іллічівською міською радою 30.04.2004 видано свідоцтво про право власності № 1404, згідно з яким об'єкт в цілому, який розташований в м. Іллічівськ, вул. Олександрійська, 6, належить ВАТ “Укртелеком» на праві колективної власності, та в цілому складається з 4-поверхової будівлі АТС, загальною площею 2696,1 м2 і господарчих будівель: складу літ “Б», гаражу літ “Д», гаражу-дизельної літ “В».
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.10.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. на підставі свідоцтва про право власності № 1404 від 30.04.2004, виданого виконавчим комітетом Іллічівської міської ради внесено запис №1697663, яким зареєстровано право власності за ПАТ “Укртелеком» на об'єкт нерухомого майна №1058813451108, загальною площею 3184,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6; зокрема, склад, Б, загальною площею 119,8 кв.м., гараж-дизельна, В, загальною площею 194,1 кв.м., гаражі, Д, загальною площею 174,6 кв.м., чотирьохповерхова будівля АТС, А загальною площею 2696,1 кв.м.
Відповідно до технічного плану та журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень від 21.11.2003 склад літ. Б, що розташований за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6, складається з: коридору загальною площею 13,3 кв.м.; тамбуру - загальною площею 2,2 кв.м.; приміщення, загальною площею 39,1 кв.м.; приміщення загальною площею 29,1 кв.м.; вентиляційної загальною площею 9,9 кв.м.; туалету, загальною площею 2,6 кв.м.; туалету, загальною площею 2,6 кв.м., тамбуру загальною площею 3,0 кв.м.; коридору, загальною площею 13,3 кв.м.; коридору, загальною площею 2,6 кв.м.; комірки, загальною площею 2,1 кв.м. Загальна площа складу Б становить 119,8 кв.м., з яких 68,2 кв.м. - основна, а 51,6 кв.м. - допоміжна.
Відповідно до паспорту сховища № 57605 від 21.08.2007 об'єкт прийнято в експлуатацію 10.10.1979, місткість - 150 осіб, загальна площа сховища становить 76,72 м2, клас сховища - II, сховище окремо розміщене, належить Центру електрозв'язку № 4 Одеської філії ВАТ “Укртелеком» (наразі - АТ “Укртелеком»).
26.11.2012 складено технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту № 57605.
Так, відповідно до плану та експлікації приміщень захисна споруда цивільного захисту (цивільної оборони) № 57605 складається з: входу, загальною площею 12,2 кв.м.; венткамери, загальною площею 1,8 кв.м.; венткамери, загальною площею 1,00 кв.м.; тамбуру, загальною площею 2,4 кв.м.; коридору, загальною площею 2,8 кв.м.; сховища, загальною площею 38,4 кв.м.; тамбуру, загальною площею - 2,8 кв.м.; входу, загальною площею 13,5 кв.м.; туалету, загальною площею - 2.2 кв.м.; туалету, загальною площею 2,3 кв.м.; умивальні, загальною площею 2,1 кв.м.; сховища, загальною площею 29,4 кв.м.; фільтрвентиляційної, загальною площею 10,5 кв.м. Загальна площа захисної споруди цивільного захисту № 57605 становить 121,4 кв.м., з яких 67,8 кв.м. - основна, а 53,6 кв.м. - допоміжна.
Листом управління архітектури та містобудування Іллічівської міської ради №013-16-188 від 24.12.2012 рекомендовано присвоїти захисній споруді цивільного захисту (цивільної оборони) адресу: м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6-Г, проте вказане рішення виконавчим комітетом Чорноморської міської ради не приймалось.
Як стверджує прокурор, на дату останньої технічної інвентаризації за заявою ПАТ “Укртелеком» №21-71 від 15.11.2012 загальна площа захисної споруди цивільного захисту №57605 становила 121,4 кв.м.
У листі від 10.08.2023 №63-5330ВИХ-23 Чорноморська окружна прокуратура звернулась до Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області та запропонувала надати документи, що підтверджують закріплення сховища № 57605 за адресою м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6, за Акціонерним товариством “Укртелеком (інвентаризаційна справа № 93375) документи, що стали підставою для виникнення права власності на майно № 1058813451108, а саме: свідоцтво про право власності №1404 від 30.04.2004 та документи, що стали підставою для його видачі; копію технічного паспорту на сховище № 57605; копія паспорта сховища №57605; інші документи з вказаного питання.
У відповідь на вказаний лист Комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області разом з листом від 17.08.2023 №А-220 надало копії документів, а саме: інвентаризаційну справу №825 (Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Олескандрійська, 6-Г (рекомендована адреса для захисної споруди цивільного захисту “сховище обліковий №57605»); інвентаризаційну справу №93375: лист управління архітектури та містобудування від 013-16-188 від 24.12.2012; рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 25.03.2004 №150, свідоцтво №1404 про право власності на 4-поверхову будівлю АТС від 3 0.04.2004; перелік нерухомого майна, що передано у власність ВАТ “Укртелеком» від 25.11.2003; наказ державного комітету зв'язку та інформації України від 27.12.1999 №155 “Про створення ВАТ “Укртелеком» та затвердження його статуту»; ситуаційний план та схематичний план земельної ділянки захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) від 26.11.2012; план захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) сховища обліковий №57605 від 26.11.2012; експлікацію приміщень до плану захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони); паспорт сховища №57605.
Також, Комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, вказало, що Технічний паспорт на об'єкт нерухомості, який перебуває у власності юридичних і фізичних осіб, складається за замовленням власника та видається на руки; в БТІ не передбачено зберігання технічних паспортів, а закінчені виробництвом матеріали та документи з інвентаризації будівель та земельних ділянок після оформлення належним чином зберігаються в архіві технічної інвентаризації.
У листі від 18.08.2023 №63-5499ВИХ-23 Чорноморська окружна прокуратура звернулась до Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області та запропонувала надати документи, що підтверджують віднесення сховища № 57605 за адресою м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6, до об'єкту нерухомого майна 1058813451108, переданого Акціонерному товариству “Укртелеком» на підставі свідоцтва про право власності №1404 від 30.04.2004 (інвентаризаційна справа №93375); матеріали та документи з технічного паспорту на 4-поверхову будівлю АТС, розташованої за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6; інші документи з вказаного питання.
У відповідь на вказаний лист Комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області разом з листом від 23.08.2023 №А-226 надало копії наступних документів - інвентаризаційну справу №825: план земельної ділянки від 21.10.2003; план 1-го поверху літ.А (будівля АТС) від 21.10.2003; план ІІ-го поверху літ. А (будівля АТС) від 21.10.2003; план ПІ-го поверху літ. А (будівля АТС) від 21.10.2003; план ІV-го поверху літ. А (будівля АТС) від 21.10.2003; журнал підрахунку житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщен нями літ. А від 21.11.2003 - 8 (вісім) аркушів; план літ.Б (склад) від 21.10.2003, журнал внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень літ. Б; план літ. В (гараж - дизельна) від 21.10.2003, журнал внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень літ. В; план літ. Д (гараж) від 21.10.2003, журнал внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень літ. Д; рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 25.03.2004 №150, свідоцтво №1404 про право власності на 4-поверхову будівлю АТС від 3 0.04.2004; перелік нерухомого майна, що передано у власність Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком» від 25.11.2003; наказ Державного комітету зв'язку та інформації України від 27.12.1999 №155 “Про створення Відритого акціонерного товариства “Укртелеком» та затвердження його статуту»; ситуаційний план від 09.10.2006; план ТП 2329 від 09.10.2006 та журнал внутрішніх обмірів ТП.
У листі від 10.08.2023 №63-5331ВИХ-23 Чорноморська окружна прокуратура звернулась до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області з проханням надати належним чином завірені копії матеріалів (акти перевірок, протоколи, приписи, постанови тощо), складені органами ДСНС за результатами проведених протягом 2018-2023 років перевірок з питання готовності сховища № 57605, розташованого за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6, до використання за призначенням; інформацію щодо вжитих органами ДСНС за результатами проведених перевірок заходів, направлені на захист інтересів держави в судовому порядку в сфері цивільного захисту (цивільної оборони), або причин неможливості їх вжиття; інші документи з вказаного питання.
У відповіді від 24.08.2023 №60 01.3-6088/6009/11 на вказаний лист Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області повідомило, про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 №303 припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64 “Про введення воєнного стану в Україні». Разом з цим, надіслало копії матеріалів складених протягом 2018-2023 років, за результатами оцінки стану готовності захисної споруди №57605, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6.
Листом №63-5695ВИХ-23 від 29.08.2023 Чорноморська окружна прокуратура звернулась до Фонду Державного майна України та повідомила про наявність у Фонду державного майна України відповідних повноважень (у тому числі для звернення в судовому порядку) щодо повернення в державну власність захисної споруди цивільного захисту №57605, яке вибуло з державної в приватну власність Акціонерного товариства “Укртелеком» в порушення вимог ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, абз. 41 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна».
Такий лист був направлений, у тому числі, з метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись п. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру». У листі прокуратура просила у найкоротший термін повідомити Чорноморську окружну прокуратуру з наданням копій відповідних документів щодо вжитих заходів або причин неможливості поновлення інтересів держави у вказаній сфері.
У відповідь на вказаний лист позивач листом від 25.09.2023 №10-24-24660 повідомив прокуратуру, що до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду на території України, та враховуючи те, що вищезазначена захисна споруда не належала (і не належить) до сфери управління Фонду, то Фондом не вживалися заходи претензійно-позовного характеру щодо цієї споруди. При цьому, позивач вказав, що відповідно до частини другої статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна» (який діяв на момент корпоратизації Відритого акціонерного товариства “Укртелеком») приватизації не підлягали, зокрема, протирадіаційні споруди.
На підставі цього, позивач звернувся до прокурора з проханням розглянути питання щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування стосовно зазначеної захисної споруди цивільного захисту згідно з вимогами законодавства.
Листом від 11.10.2023 №63-6692ВИХ-23 Чорноморська окружна прокуратура звернулась до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, у якому просила у найкоротший термін повідомити Чорноморську окружну прокуратуру з наданням копій відповідних документів щодо вжитих заходів або причин неможливості поновлення інтересів держави у вказаній сфері, з огляду на наявність у Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України відповідних повноважень, у тому числі, звернення в судовому порядку, щодо повернення в державну власність захисної споруди цивільного захисту № 57605, яка вибула з державної в приватну власність Акціонерного товариства “Укртелеком» в порушення вимог ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, абз. 41 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна».
У відповідь на вказаний лист Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України листом від 04.12.2023 №21607/16/10-23 повідомило прокуратуру, що у Мінінфраструктури відсутня інформація та документи щодо порушених у запиті прокуратури питань.
Листом від 05.01.2024 №63-108ВИХ-24 Чорноморська окружна прокуратура звернулась до адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому просила у найкоротший термін надати: інвентаризаційну справу ПАТ “Укртелеком» по Одеській дирекції (філії); розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 №902-р “Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства “Укртелеком», але перебуває на його балансі», надавши перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства “Укртелеком», але перебуває на його балансі по Одеській дирекції (філії); перелік державного майна, що увійшло до статутного капіталу ПАТ “Укртелеком» по Одеській дирекції (філії); спільний наказ Фонду та Адміністрації Держспецзв'язку від 18.10.2011 №1497/283 “Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ “Укртелеком», але перебуває на його балансі» (із змінами) та всі матеріали перевірки територіальної комісії по Одеській області, що стосуються сховища № 57605, розташованого за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6; інші документи з вказаного питання.
У відповідь на вказаний лист Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України листом від 04.12.2023 №21607/16/10-23 повідомила прокуратуру, що захисна споруда не належить до сфери управління Адміністрації Держспецзв'язку. У Адміністрації Держспецзв'язку немає витребуваних прокуратурою документів. При цьому, надіслано копії спільного наказу Фонду державного майна України та Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 18.10.2011 №1497/283 “Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ “Укртелеком», але перебуває на його балансі» (зі змінами).
У повідомленні в порядку п. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» від 12.09.2024 №63-5382ВИХ-24 Чорноморська окружна прокуратура повідомила позивача про підготовку позовної заяви в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства “Укртелеком» та Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту № 57605, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6, яка найближчим часом буде скерована до суду для розгляду по суті.
Також, матеріали справи містять:
- Акт комплексної перевірки захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) №57605 від 29.10.2018, в якому вказано: форма власності - державна, відомча підпорядкованість - Міністерства інфраструктури України, власник - ПАТ “Укртелеком». Загальна характеристика - сховище 2-го класу, окремо розташоване, загальна площа 76, 72 м2, місткістю 150 осіб. Акт містить підпис керівника підприємства про ознайомлення;
- Акти оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту №57605 від 18.12.2018, від 05.1.2022, складені ГУ ДСНС в Одеській області, які містять зазначення загальної площі 76,72 кв.м.
Інших письмових доказів щодо наявних між сторонами кредитних правовідносин матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні державою захисною спорудою цивільного захисту протирадіаційним укриттям №57605, розташованої за адресою: м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, буд. 6 шляхом визнання незаконними і скасування рішення Виконавчого комітету Іллічівської міської ради, визнання недійсним Свідоцтва про право власності та повернення вказаного майна державі в особі Фонду державного майна України.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції частково погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі та не погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Зазначені правові позиції є сталими і послідовними та неодноразово висловлювалися Верховним Судом, та, зокрема викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, тощо.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Отже, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Тобто, спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, у пункті 34 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Matthews v. the United Kingdom") від 18.02.1999, заява №24833/94, йдеться про те, що право на доступ до суду має бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним або ілюзорним".
Згідно з абзацом 6 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 Конституційний Суд України наголосив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що може бути ефективно реалізоване (пункт 31 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень).
Отже, звернення до суду з позовною вимогою, задоволення якої не здатне поновити права позивача, не буде практичним та ефективним, а суди, розглядаючи таку вимогу, фактично здійснюватимуть "розгляд заради розгляду".
Таким чином, розгляд по суті позову, який пред'явлений з обранням неефективного способу захисту, може не узгоджуватися з вимогами реального поновлення порушених прав, реалізації (виконання) судового рішення. Це також створює невиправдане навантаження на судові органи, які вимушені розглядати справи, що завчасно позбавлені юридичної перспективи. Вочевидь, вказане не відповідає принципу процесуальної економії, породжує питання ефективності використання ресурсів правосуддя та часового параметру ефективності судового захисту.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити, на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.
Дослідивши предмет та підстави позову у даній справі, судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги заявлені саме як усунення перешкод державі в особі Фонду державного майна України у користуванні захисною спорудою цивільного захисту протирадіаційного укриття №57605, яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6 та, за твердженням прокурора, протиправно було набуте Акціонерним товариством "Укртелеком" у приватну власність шляхом скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним Свідоцтва про право власності та зобов'язання відповідача повернути спірне майно у власність державі.
При цьому, прокурор послався на те, що частиною другою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", який був чинний на момент набуття Акціонерним товариством "Укртелеком" права власності на спірне майно, визначено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, захисні споруди цивільної оборони.
Крім того, пунктом 7 Декрету Кабінету Міністрів України №26-92 від 31.12.1992, яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також імперативно визначалося, що захисні споруди цивільної оборони відносилися до об'єктів, що не підлягали приватизації.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин законодавство виключало можливість відчуження належних державі захисних споруд цивільної оборони у приватну власність.
Аналогічні положення містяться в частині дванадцятій статті 32 Кодексу цивільного захисту України (чинний на час розгляду справи), відповідно до якої захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).
Але одночасно з цим, судова колегія звертає увагу на те, що, як вже зазначалося вище, перед тим, як переходити до розгляду справи по суті, слід з'ясувати, чи порушене право позивача, яке потребує захисту судом саме тим конкретним способом, який самостійно обраний прокурором.
На відміну від розгляду спору по суті, який має супроводжуватися встановленням обставин справи і вирішенням питань про факти, для розгляду позову із завідомо неналежним способом захисту немає значення, існують чи ні ті обставини, про які стверджує позивач. Завдання ефективного судочинства і принцип процесуальної економії зобов'язують суд зробити цей висновок якнайшвидше.
При цьому, позовна вимога повинна відповідати безпосередній меті, якої прагне досягнути позивач звертаючись з позовом до суду, втілювати спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного цивільного права та інтересу. Водночас позовна вимога не повинна спричиняти порушення/обмеження законних прав та інтересів відповідача(ів). Така правова позиція викладені в постанові спільної палати з земельних правовідносин Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 904/186/23.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18 та від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц). Вказане логічно вичерпує потребу дослідження інших обставин (подібний висновок міститься в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №910/6200/24).
Так, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів захисту.
Виходячи з викладеного особа, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, який при цьому є захисною спорудою, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Тому в цьому разі права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об'єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об'єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації.
При цьому, рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 Цивільного кодексу України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16).
Поряд з цим, повернення майна в порядку реституції також має наслідком повернення нерухомого майна позивачу та державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки, за наявності судового рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав (наприклад, договору купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав відповідача на нежитлові приміщення), це призведе до вчинення у Державному реєстрі прав дій, що забезпечать відновлення реєстраційного підтвердження володіння відповідним майном позивача.
Саме такий правовий висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стосовно способів захисту у спорах про повернення об'єктів нерухомого майна, які є захисними спорудами цивільного захисту (зокрема, протирадіаційними укриттями, як їх різновидами відповідно до частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України) міститься в постанові від 29.05.2025 у справі №918/938/23, до вирішення якої і було зупинене апеляційне провадження у даній справі.
Крім того, прокурором не враховано, що вимоги про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Іллічівської міської ради, яке виконане на час звернення з позовом до суду шляхом оформлення права власності за Акціонерним товариством "Укртелеком" з видачею останньому відповідного свідоцтва, є неефективним способом захисту прав. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить ефективно усунути перешкоди у розпорядженні та користуванні спірним майном.
Аналогічний правовий висновок суду касаційної інстанції відображений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20.
Як зазначалося вище, Акціонерне товариство "Укртелеком" є особою, за якою зареєстроване право власності на спірне майно, та за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта. Натомість держава (зокрема, в особі Фонду державного майна України), за якою не зареєстроване право власності на спірний об'єкт, не є його володільцем. Договірні відносини між державою та Акціонерним товариством "Укртелеком" щодо спірного майна відсутні, оскільки останнє було набуте відповідачем в процесі приватизації (корпоратизації).
Зазначеним спростовуються твердження прокурора про належність обраного ним способу захисту у вигляді заявлених в межах цієї справи вимог негаторного характеру.
За таких обставин, виходячи з обставин цієї справи, єдиним належним способом захисту прав у спірних правовідносинах є позовна вимога про витребування нерухомого майна від Акціонерного товариства "Укртелеком", за яким зареєстроване право власності на спірне майно. Між тим, така позовна вимога в межах даної справи прокурором не заявлена.
Стосовно додаткових пояснень наданих заступником керівника Одеської обласної прокуратури та виконувача обов'язки керівника Чорноморської окружної прокуратури, судова колегія зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: - чи є правовідносини подібними; - чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
Щодо першого аспекту необхідно зазначити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (достемено визначено у п. 57-58 цієї постанови). Отже, критеріями визначення подібності правовідносин в іншій справі є: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет) (ухвала об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово вказувала, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Щодо другого аспекту необхідно встановлювати чи зберігає правова позиція юридичну силу, тобто враховувати зміни внесенні у відповідне законодавство.
Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Судова колегія зазначає, що предметом спору у справі № 910/8413/21, на яку посилається прокурор, була не захисна споруда цивільного захисту, а об'єкт (пам'ятка) культурної спадщини - садиба Терещенків, і на час укладення правочину про її відчуження за чинним на той час правовим регулюванням, встановленим Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», право приватної власності на садибу Терещенків за жодних умов не могло виникнути.
При цьому, судом було встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Центрелеватормлинбуд» було достеменно відомо, що він укладає правочин щодо придбання об'єкта культурної спадщини (садиби Терещенків), адже ще 03.05.2007 (до укладення нікчемної Додаткової угоди №1) між Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та Відкрите акціонерне товариство "Центрелеватормлинбуд" було укладено охоронний договір N 1554, згідно з яким товариство бере на себе зобов'язання щодо охорони щойно виявленого об'єкта культурної спадщини.
У такому разі державна реєстрація права приватної власності на садибу Терещенків за Приватного акціонерного товариства «Центрелеватормлинбуд» не є доказом переходу до нього володіння цим майном.
Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об'єкт, володіння останнім територіальна громада міста Києва не втратила, тому в тій справі, дійсно, підстав для застосування віндикаційного позову не було (пункти 228-230, 233, 235, 236 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
В справі, що розглядається, предметом спору є інше майно (сховище), з іншим правовим статусом, стосовно якого правове регулювання встановлено іншими нормативно-правовими актами, майно було приватизоване, відповідач його отримав при перетвореннях своєї організаційної форми тощо, вказане дає підстави вважати наведену справу за даним критерієм не подібною.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції додатково зауважує, що правовідносини у справах 916/4121/24 та № 918/938/23 за сферою правового регулювання є подібними, що підтверджується ухвалою Південно-Західного апеляційного суду від 05.05.2025 про зупинення провадження у справі до розгляду судом касаційної інстанції вищевказаної справи.
Зокрема, ухвалою суд визначив, що правовий висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду у справі №918/938/23 (зокрема, щодо застосування статей 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України в контексті визначення правової природи вимоги про повернення у державну/комунальну власність протирадіаційного укриття, яке в процесі приватизації (корпоратизації) було зареєстровано за особами приватного права за наявності чіткої заборони щодо відчуження такого об'єкта, а саме: чи є вона негаторною вимогою, на яку не поширюється позовна давність, або є віндикаційною вимогою, на яку поширюється загальна позовна давність тривалістю 3 роки) має суттєве значення для правильного вирішення спірного питання у справі №916/4121/24.
Обґрунтовуючи необхідність передачі цієї справи на розгляд Спеціалізованої палати,
колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 26.02.2025 у справі №918/938/23 вказала про те, що наразі у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду існує неоднозначний підхід до застосування статей 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України у спорах, пов'язаних із поверненням протирадіаційних укриттів з приватної у державну чи комунальну власність, що не відповідає вимогам єдності судової практики.
А саме, колегія зазначила, що у постановах від 12.06.2024 у справі № 918/938/23 та від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що заявлену вимогу про повернення протирадіаційного укриття з приватної у державну (комунальну) власність слід вважати віндикаційною з поширенням на неї загальної позовної давності, в той час як у постановах від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі №918/744/23, від 27.11.2024 у справі № 922/221/24, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23, від 16.01.2025 у справі № 922/660/24 та від 29.01.2025 у справі №927/1128/23 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що подібну вимогу слід кваліфікувати негаторною без поширення на неї позовної давності. Тому, з метою формування єдиної правозастосовчої практики з вказаного питання і було передано справу № 918/938/23 на розгляд Спеціалізованої палати.
Так, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 29.05.2025 при розгляді справи № 918/938/23 проаналізував постанови Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах і дійшов наступних висновків:
« 25. Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та інші).
26. Також, вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок природно-заповідного фонду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та інших нормативно-правових актів України заборонено. Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що за обставин цієї справи і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 не могли не знати про те, що земельна ділянка знаходиться у межах Парку "Перемога", розміщеному у цьому місті; в силу
зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 могли і повинні була знати про те, що ця ділянка розташована у міському парку, який впродовж десятків років є об'єктом природно-заповідного фонду. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України" потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право
приватної власності на цю ділянку.
27. Тобто, Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі, то ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. У таких випадках порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
28. Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою за наявності одночасно двох умов: 1) знаходження земельної ділянки у приватній власності не допускається в силу закону; 2) наявність зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок, в силу яких особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі.
29. Якщо ж хоча б одна з зазначених умов не дотримана, то наявність державної реєстрації права власності за порушником свідчить про заволодіння ним земельною ділянкою за принципом реєстраційного підтвердження володіння.
30. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц ) встановила, що щодо лісових земельних ділянок не виконана перша із зазначених вище умов (знаходження земельної ділянки у приватній власності не допускається в силу закону) і сформулювала висновки про те, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб (пункт 53 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду). Отже, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою (пункт 55 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду). Тому Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (пункт 56 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду).».
Тому Спеціалізована Палата відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі №918/744/23, від 27.11.2024 у справі№ 922/221/24, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23, від 16.01.2025 у справі№ 922/660/24, від 29.01.2025 у справі №927/1128/23, від 11.02.2025 у справі №922/985/24 та від 11.02.2025 у справі №918/1358/23 в основу яких було покладено висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 про те, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, то - належному способу захисту прав держави відповідає заявлення саме негаторного позову.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 904/2839/21 від 22.08.2024 у справі №910/10968/23, від 27.08.2024 у справі № 910/31605/15).
Підсумовуючи викладене, беручи до уваги те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги не відповідають належному та ефективному способу захисту, який призведе до реального відновлення порушеного права держави, останні, відповідно, не підлягають задоволенню, адже обрання неналежного та неефективного способу захисту вже є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012, від 18.05.2022 у справі №914/1191/20 та від 29.05.2025 у справі №918/938/23.
При цьому додатково колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 41), відповідно до яких вимога про витребування нерухомого майна не тотожна вимозі про зобов'язання відповідача повернути це майно; у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого володіння суд витребовує таке майно, а не зобов'язує відповідача повернути відповідне майно власникові; тому вимога зобов'язати відповідача повернути нерухоме майно також не є належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
Відмовляючи у позові через неналежний спосіб захисту суд має утриматися від встановлення фактів та надання правових оцінок, які створять преюдицію для сторін конфлікту у разі звернення з іншим позовом (постанови Верховного Суду від 11.09.2025 у справі №916/4532/24, від 13.06.2024 у справі №924/620/23 та від 07.02.2024 у справі №925/1368/22).
Оскільки на теперішній час суд касаційної інстанції відступив від попередніх висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду щодо правової кваліфікації вимоги про повернення нерухомого майна, яке є захисною спорудою, як такої, що опосередковує негаторний позов із зазначенням того, що в даному випадку такі вимоги повинні бути віндикаційними, то висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову після розгляду справи по суті є помилковим, а рішення - таким, що підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги не є належними та ефективними способами захисту у спірних правовідносинах, що є окремою підставою для відмови у позові, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі саме з цих підстав, а апеляційна скарга відповідача - частковому задоволенню, оскільки спір в апеляційному порядку не переглядався по суті.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4121/24 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові в зв'язку з невірно обраним прокурором способом захисту, а апеляційна скарга Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4121/24 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4121/24 задовольнити частково.
Скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4121/24.
Відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ до Акціонерного товариства “Укртелеком», м.Київ та Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 25.03.2004 № 150 “Про видачу свідоцтва про право власності ВАТ «Укртелеком» на будівлю АТС з господарчими будівлями, розташованими по вул. Олександрійській, 6 та на будівлю переговорного пункту по вул. Олександрійській, 12/1 в м. Іллічівську»; визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності № 1404, виданого 30.04.2004 Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради на 4 поверхову будівлю АТС - загальною площею 2696.1 м2 і господарчих будівель: складу літ Б, гаражу літ Д, гаражу-дизельної літ В, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6; повернути державі в особі Фонду державного майна України захисну споруду цивільного захисту - сховище № 57605, яка розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Олександрійська, 6, площею 119,8 кв.м.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 30.10.2025 року.
Повний текст постанови складено та підписано 04.11.2025.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
Я.Ф. Савицький