ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
30 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/34/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
прокурор - Тунік В.М., на підставі посвідчення
від позивача Фонду державного майна України, м. Київ - не з'явився
від відповідачів:1.Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ - Чемерис І.І., на підставі довіреності
2.Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Укртелеком», м.Київ
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 року м. Миколаїв, суддя першої інстанції Ільєва Л.М., повний текст складено та підписано 28.01.2025 року
у справі № 915/34/24
за позовом: керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до відповідачів: Акціонерного товариства “Укртелеком», м. Київ
Виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області, м. Очаків Миколаївської області
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У січні 2024 року Керівник Миколаївської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства “Укртелеком», м.Київ та Очаківської міської ради Миколаївської області, в якій просив суд (з урахуванням заяви від 14.03.2025 №50-1814вих-24) усунути перешкоди у здійсненні Фондом державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям № 54570, розташованим за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївської області, оціночною вартістю 4 643 773,54 грн, шляхом:
- визнання незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області від 26.10.2004 № 294 «Про оформлення права власності на нерухоме майно ВАТ «Укртелеком» у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв. м., розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївської області;
- визнання незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області від 26.09.2006 № 261 «Про внесення змін і доповнень до рішення виконкому № 294 від 26.10.2004 щодо оформлення права власності на нерухоме майно ВАТ «Укртелеком» та УДППЗ «Укрпошта» у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв. м., розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївської області;
- визнання недійсним Свідоцтва про право власності серії САА № 857272 від 29.10.2004, виданого Відкритому акціонерного товариству «Укртелеком» на нежитлові будівлі центру електрозв'язку № 5, розташовані за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївської області у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв. м., розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївської області;
- визнання недійсним Свідоцтва про право власності № 981218 від 06.11.2006, виданого Відкритому акціонерного товариству «Укртелеком» на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївської області у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв. м., розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївської області;
- зобов'язання Акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766) повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв. м., розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївської області на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945).
Стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір, у сумі 15140 грн, сплачений при поданні позову (одержувач: Миколаївська обласна прокуратура (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва МФО 820172).
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачами вимог чинного законодавства України в частині збереження та використання захисних споруд цивільного захисту населення, що суперечить інтересам держави та підлягає усуненню в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №915/34/24; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
08.04.2024 до Господарського суду Миколаївської області від керівника Миколаївської окружної прокуратури надійшла заява про заміну відповідача, в якій прокурор просив замінити неналежного відповідача, Очаківську міську раду Миколаївської області на належного - Виконавчий комітет Очаківської міської ради Миколаївської області.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.04.2024 у справі №915/34/24 заяву керівника Миколаївської окружної прокуратури про заміну неналежного відповідача задоволено та здійснено заміну відповідача, Очаківської міської ради Миколаївської області на належного - Виконавчий комітет Очаківської міської ради Миколаївської області.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 року у справі №915/34/24 позовні вимоги задоволено частково; усунуто перешкоди у здійсненні Фондом державного майна України права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям № 54570, розташованим за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м. Очаків, вул. Миру, 23, оціночною вартістю 4643773,54 грн, шляхом визнання недійсним Свідоцтва про право власності №981218 від 06.11.2006, виданого Відкритому акціонерному товариству “Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766) на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський район, Миколаївська область; зобов'язано Акціонерне товариство “Укртелеком» повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв.м, розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський район Миколаївської області, на користь держави в особі Фонду державного майна України; стягнуто з Акціонерного товариства “Укртелеком» на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн; стягнуто з Виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн.
В задоволенні решти частини позовних вимог керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства “Укртелеком» та Виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області відмовлено.
Ухвалою Господарський суду Миколаївської області від 05.02.2025 виправлено допущену в п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 по справі №915/34/24 описку, доповнено його фразою: «…в частині визнання за Відкритим акціонерним товариством “Укртелеком» права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв.м, розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м. Очаків, вул. Миру, 23».
Частково задовольняючи позовні вимоги керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, місцевий господарський суд послався на неналежність обраних прокурором способів захисту у вигляді позовних вимог про визнання незаконними і скасування рішень, які вичерпали свою дію, оскільки задоволення вказаних вимог не призведе до реального поновлення прав держави на спірне майно. У зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету.
Щодо решти позовних вимог, судом першої інстанції виснувано, що, оскільки спірне захисне укриття не могло бути приватизовано, тобто, право власності держави на нього не могло бути передано приватній особі, поновлення порушених прав держави у спірних правовідносинах може відбутися внаслідок заявлення саме негаторного позову, тобто, вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, яку прокуратура в інтересах держави в особі Фонду державного майна України у цій справі, серед інших, також заявила. Беручи до уваги наведене, господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом визнання недійсним Свідоцтва про право власності відповідача в частині спірного приміщення та зобов'язання Акціонерного товариства “Укртелеком» повернути державі в особі Фонду державного майна України захисну споруду цивільного захисту - сховище № 54570, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м. Очаків, вул. Миру, 23, площею 143,7 кв.м. підлягає задоволенню.
Щодо заяви відповідача-1 про застосування наслідків спливу позовної давності, судом першої інстанції зазначено, що оскільки прокурором у даній справі пред'явлено саме негаторний позов, тому наразі відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Акціонерне товариство “Укртелеком», м. Київ з рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 року не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 року у справі №915/34/24 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, вирішити питання про розподіл судових витрат у справі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини, зазначає, що, оскільки підставою набуття права власності є, зокрема, відповідний юридичний факт, а не свідоцтво про право власності як документ і не державна реєстрація права власності на цей об'єкт, тому реєстрація, як і видання на підтвердження права власності певного документа, не є тими діями, що за законом зумовлюють виникнення права власності. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, скаржник зазначає, що на момент (в 2004 році) винесення рішення виконавчим комітетом, видачі свідоцтва про право власності, не була проведена Фондом інвентаризація майна АТ “Укртелеком», не було виділено майно, яке не підлягає приватизації, були відсутні будь-які документи про спірну ЗСЦЗ, а саме, її місцезнаходження, площу та вартість, як окремого об'єкту нерухомого майна, що підтверджується як доданими до матеріалів справи документами, так і самим позивачем.
Скаржник наголошує, що спірна захисна споруда не належала та не належить до сфери управління Фонду, у прокурора відсутні матеріально-правові підстави заявляти про порушення права власності та відсутні підстави для звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
Відповідач вважає, що судом першої інстанції не надано оцінку відсутності результатів інвентаризації державного майна на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р “Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", але перебуває на його балансі», згідно якого Фонду державного майна за участю Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації необхідно було забезпечити проведення ПАТ "Укртелеком" інвентаризації державного майна, що не увійшло до статутного капіталу цього товариства, але перебуває на його балансі станом на 30 вересня 2011 року.
Також, скаржник наголошує, що зважаючи на відсутність у Фонду, як власника, інформації про фактичне місце розташування укриття в будівлі і взагалі наявності укритття за адресою вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський район, Миколаївська область, це є додатковою підставою, що виключає можливість заявлення від імені Фонду такого позову.
Так, відповідач зазначає, що задоволення позовних вимог не може вважатися виправданим, а втручання держави в право власності апелянта пропорційним, оскільки позбавляють останнього права власності на приміщення, що використовуються для захисту працівників чергових змін об'єктів електронних комунікацій Акціонерного товариства “Укртелеком», які продовжують свою діяльність із обслуговування об'єктів телекомунікацій в особливий період.
Апелянт вважає безпідставним покладання на нього обов'язку із забезпечення повноти і достовірної інформації щодо спірного об'єкта нерухомого майна, оскільки у Акціонерного товариства "Укртелеком" відсутні первинні документи щодо введення в експлуатацію даного укриття. Звертає увагу суду, що в матеріалах справи немає жодних належних та допустимих доказів наявності документів, які б підтверджували будівництво та введення в експлуатацію даного укриття, як за станом на момент приватизації спірних приміщень, так і раніше, та наявності в спірних кімнатах необхідного обладнання.
Додатково скаржник зауважує, що, оскільки нерухоме майно - це самостійний об'єкт цивільних прав, якому притаманні індивідуальні ознаки, зважаючи відсутність у Фонду, як власника, інформації про фактичне місце розташування укриття в будівлі, то останній вважає це додатковою підставою, що виключає можливість застосування в даному випадку негаторного позову.
Зважаючи на неналежний спосіб захисту своїх прав, обраний позивачем, факт здійснення публічної державної реєстрації права власності апелянта двадцять років тому, на думку скаржника, на спірне нерухоме майно в єдиній державній інформаційній системі однозначно підтверджує факт обізнаності держави в особі уповноваженого органу як із фактом реєстрації права власності апелянта на спірне майно, так і з особою, на користь якої здійснена реєстраційна дія із реєстрації права власності, проведення технічної інвентаризації захисних споруд на державному рівні, приватизація ВАТ “Укртелеком» в 2011 році, що є очевидним, що позивач міг бути та був обізнаний щодо прийняття оспорюваних актів більш, як за три роки до моменту звернення прокурора до суду з позовом.
Крім того, скаржник, посилаючись на постанову Верховного Суду, зазначив, що держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Укртелеком на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2025 року у справі №915/34/24, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 року розгляд справи відкладено на 26.05.2025 року.
26 лютого 2025 року через підсистему “Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської окружної прокуратури надійшов відзив (вх№5001/25/Д1), у якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Зокрема, у відзиві прокурор вказує, що оскільки вказане приміщення, а саме, підвал “Апд» - 143,7 кв. м є об'єктом цивільної оборони - протирадіаційним укриттям з обліковим номером № 54570, матеріали технічної інвентаризації підвального приміщення виокремлено в окрему інвентаризаційну справу № 3458.
Тобто, за твердженням прокурора, ВАТ “Укртелеком» (наразі АТ “Укртелеком») разом з нежитловими будівлями по вул. Миру, 23 у м. Очакові оформлено право приватної власності на приміщення споруди цивільного захисту, що суперечить положенням Закону України “Про приватизацію державного майна», чинного на момент прийняття рішень та видачі свідоцтва.
Також, прокурор вказує, що ураховуючи, що спірна захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття № 54570) є самостійним об'єктом нерухомого майна, остання належить державі Україна в особі Фонду державного майна України, що свідчить про те, що саме вказаний орган наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні даним майном, яке незаконно перебуває згідно оспорюваних документів у власності АТ “Укртелеком». Водночас, оскільки цим органом заходи до захисту інтересів держави не вжито, прокурор звернувся до суду з позовною заявою в інтересах саме Фонду державного майна України, як органу, на якого покладено повноваження щодо здійснення контролю у сфері приватизації державного майна.
Крім того, за твердженням прокурора, зайняття приватним власником протирадіаційної споруди з порушенням законодавства, що передбачало заборону на передання таких об'єктів у приватну власність, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє “право» приватної власності на цей об'єкт. У такому випадку ефективним способом захисту є вимога про повернення майна титульному власнику такого майна, пред'явлена до останнього набувача (презумпційного власника).
Ураховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що належним та ефективним способом захисту прав власності на спірну захисну споруду в даному конкретному випадку є негаторний позов, який може бути пред'явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідного обмеженого в обороті майна і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.
Відзив долучено до матеріалів справи.
Також, через канцелярію суду до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фонду державного майна України надійшов відзив ( вх.№500/25/Д2), в якому Фонд просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Зокрема, у відзиві Фонд вказує, що передача АТ “Укртелеком» у власність сховища №54570, розташованого за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, вул. Миру, 23 м. Очаків здійснено з порушенням вимог чинного законодавства.
Крім того, позивач, посилаючись на судову практику Верховного Суду, зазначив, що проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому, внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися, як підстава для зміни форми власності на державне майно, таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб'єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Таким чином, на думку Фонду, захисна споруда цивільного захисту, в силу положень ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України, є обмежено обороноздатною річчю, та не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну.
З огляду на викладене, Фонд вважає, що захисна споруда цивільного захисту не могла бути внесена до статутного фонду ПАТ “Укртелеком» на праві приватної власності, а ПАТ “Укртелеком» не могло набути право приватної власності на спірну захисну споруду.
Аналізуючи приписи законодавства в сукупності, Фонд вважає, що у зв'язку з протиправною реєстрацією спірне нерухоме майно вибуло з державної власності, отже, це є правовою підставою для визнання за державою в особі Фонду права власності на спірне нерухоме майно, також, наявність сховища № 54570, підтверджується відповідними паспортами, обліковими картками укриття, листами ПАТ “Укртелеком» та Актами експлуатаційного і технічного стану захисної споруди ЦО, які, в свою чергу, підписані представниками ПАТ “Укртелеком» (відповідні підтверджуючі документи додані разом із позовною заявою).
Відзив долучено до матеріалів справи.
29 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства “Укртелеком», м.Київ надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №918/938/23.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 року задоволено клопотання Акціонерного товариства “Укртелеком», м. Київ про зупинення провадження у справі №915/34/24. Зупинено провадження у справі №915/34/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Укртелеком», м. Київ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 до перегляду судового рішення по справі №918/938/23 у подібних правовідносинах у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
05.09.2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ надійшло клопотання, в якому останній просить поновити апеляційне провадження у справі №915/34/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 року задоволено клопотання Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ про поновлення апеляційного провадження; поновлено апеляційне провадження у справі №915/34/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2025 року з 08.09.2025 року; призначено розгляд справи №915/34/24 на 30.10.2025 року об 11:30 год.
13.10.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Миколаївської окружної прокуратури надійшли додаткові пояснення, у яких останній у зв'язку з ухваленням Верховним Судом постанови від 29.05.2025 у справі №918/938/23 просить долучити до матеріалів справи надані пояснення.
Зокрема, прокурор зазначає, що Верховний Суд у постанові від 29.05.2025 у справі №918/938/23 виснував, що наявність реєстрації права власності на нерухоме майно, зокрема, в постанові мова йшлася про земельні ділянки лісового фонду, не призводить до заволодіння порушником такою земельною ділянкою за наявності одночасно двох умов: 1) знаходження земельної ділянки у приватній власності не допускається в силу закону; 2) наявність зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок, в силу яких особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі. Судом зазначено про відступлення від висновків, сформульованих в ряді постанов Верховного Суду, зокрема від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі №918/744/23, від 27.11.2024 у справі № 922/221/24, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23, від 16.01.2025 у справі № 922/660/24, від 29.01.2025 у справі №927/1128/23, від 11.02.2025 у справі № 922/985/24 та від 11.02.2025 у справі №918/1358/23 щодо правової кваліфікації вимоги про повернення нерухомого майна, яке є захисною спорудою, як такої, що опосередковує негаторний позов.
У той же час, Верховний Суд, постановляючи рішення у справі № 918/938/23, залишив поза увагою правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, «у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов» (п. 230 постанови).
Водночас, як у справі № 910/8413/21, так і у даній справі № 915/34/24, предметом спору є обмежено оборотоздатне майно - об'єкт культурної спадщини та захисна споруда цивільного захисту, однак, попри заборону приватизації (відчуження) яких, право власності на них зареєстровано за приватними особами. У вказаних спорах, прокурор, захищаючи інтереси держави, звернувся до суду з негаторним позовом про повернення обмежено оборотоздатного нерухомого майна на підставі ст. 391 Цивільного кодексу України.
Отже, прокурор вважає, що висновки, які містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 щодо способу захисту порушеного права держави на обмежено оборотоздатне майно, мають перевагу над висновками судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду Верховного Суду від у справі № 918/938/23.
Додаткові пояснення Миколаївської окружної прокуратури розглянуті та долучені до матеріалів справи.
24.10.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Укртелеком» надійшли додаткові пояснення по справі, у яких останній просить суд врахувати норми частини другої ст. 391 Цивільного кодексу України та висновки Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 29.05.2025 у справі № 918/938/23 та задовольнити апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком» у справі № 915/34/24 в повному обсязі.
Додаткові пояснення Акціонерного товариства «Укртелеком» розглянуті та долучені до матеріалів справи
В судовому засіданні представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, викладених письмово.
Прокурор заперечував проте задоволення апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники інших учасників справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку ухвали суду апеляційної інстанції про призначення судового засідання у справі на офіційні електронні адреси таких сторін.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив розгляд справи №915/34/24 здійснювати без участі представника Фонду державного майна України за наявними матеріалами справи. Дане клопотання судовою колегією розглянуто та задоволено.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Отже, у зв'язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 року у справі №915/34/24 потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 року у справі №915/34/24 потребує скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи таке.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорене учасниками справи наступні обставини.
Як стверджує прокурор, згідно з даними Управління з питань цивільного захисту Миколаївської обласної державної адміністрації (лист від 30.10.2023 № 1194-02-07-23) в Управлінні на обліку захисних споруд з 1981 року перебуває захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття з обліковим номером 54570, розташована за адресою: Миколаївська область, м. Очаків, вул. Миру, 23. Так, відповідно до облікової картки протирадіаційного укриття з обліковим номером 54570 від 16.06.1981 року, копію якої надано Управлінням з питань цивільного захисту Миколаївської обласної державної адміністрації на запит прокуратури, вказане ПРУ № 54570 належить Очаківському районному управлінню Міністерства зв'язку УРСР, введено в експлуатацію у 1981 році, загальним об'ємом 210 куб.м, площею 95 кв.м, розраховано на 190 осіб.
Наразі, відповідно до облікових карток протирадіаційного укриття з обліковим номером 54570 від 20.11.2015 року та від 14.03.2019 року захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття з обліковим номером 54570, прийнята в експлуатацію у 1981 році, що розташована за адресою: Миколаївська область, м. Очаків, вул. Миру, 23, перебуває у приватній власності ПАТ “Укртелеком», загальна площа 143,7 кв.м, загальна місткість об'єкта 100 осіб. Крім того, на захисну споруду цивільного захисту, розташовану у підвальному приміщені адмінбудівлі за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївського району Миколаївської області, наявні паспорти протирадіаційного укриття від 16.10.2015 року та від 12.03.2019 року, в яких наведено основні технічні характеристики сховища.
Так, за ствердженнями прокурора, вказана захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття № 54570) є самостійним об'єктом нерухомого майна, що належить державі Україна в особі Фонду державного майна України, натомість, перебування її у приватній власності АТ “Укртелеком» не дає можливості законному власнику - Фонду державного майна України вільно володіти та розпоряджатися оспорюваним майном.
Водночас, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 №948-р до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації України було передане Українське державне підприємство електрозв'язку "Укртелеком".
Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 N 210/93 "Про корпоратизацію підприємств" Державним комітетом зв'язку та інформатизації України видано наказ від 27.12.1999 № 155 “Про створення Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком» та затвердження його статуту», яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" створено ВАТ "Укртелеком", зокрема шляхом перетворення Українського державного підприємства електрозв'язку “Укртелеком» у Відкрите акціонерне товариство в процесі корпоратизації та затверджено його статут.
Рішенням виконавчого комітету Очаківської міської ради від 26.10.2004 № 294 “Про оформлення права власності на нерухоме майно ВАТ “Укртелеком» оформлено право власності на нерухоме майно, яке складається з нежитлових будівель центру електрозв'язку №5 по вул. Миру, 23 в м. Очакові на праві колективної власності за Відкритим акціонерним товариством “Укртелеком».
На підставі вказаного рішення виконкому 29.10.2004 ВАТ “Укртелеком» було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА № 857272, а саме, на нежитлові будівлі центру електрозв'язку № 5, що знаходяться за адресою: Миколаївська область, м. Очаків, вул. Миру, 23, загальною площею 1573,65 кв.м, форма власності - колективна, частка 1/1. Право власності на вказані будівлі за ВАТ “Укртелеком» було зареєстровано, про що надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 5243330 від 29.10.2004.
В подальшому рішенням виконавчого комітету Очаківської міської ради від 26.09.2006 № 261 “Про внесення змін і доповнень до рішення виконкому № 294 від 26.10.2004 щодо оформлення права власності на нерухоме майно ВАТ “Укртелеком» та УДППЗ “Укрпошта» було, зокрема, внесено зміни до п. 1 рішення виконкому Очаківської міської ради № 294, виклавши його в новій редакції: “оформити право власності на нерухоме майно, яке складається з нежитлових будівель в м. Очакові по вул. Миру, 23 - центру електрозв'язку №5 на праві колективної власності за Відкритим акціонерним товариством “Укртелеком» - 82/100 ідеальної частки» ВАТ “Укртелеком».
Також, вищевказаним рішенням вирішено доповнити п. 4 наступним змістом: “оформити право власності на нерухоме майно, яке складається з нежитлових будівель в м. Очакові по вул. Миру, 23 - центру електрозв'язку № 5 на праві загальнодержавної власності за державним підприємством поштового зв'язку “Укрпошта» - 18/100 ідеальної частки».
На підставі вищевказаного рішення виконкому 06.11.2006 ВАТ “Укртелеком» було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 961218, згідно з яким ВАТ “Укртелеком» належить право колективної власності на нерухоме майно за адресою: Миколаївська область, м. Очаків, вул. Миру, 23, часткою 82/100, а саме, на нежитлові будівлі загальною площею 2077,80 кв.м: адмінбудівля, А-1 площею 321,50 кв.м; будівля РВЗ, Б-3 площею 1488,10 кв.м.; дизельна, В-1 площею 56,50 кв.м; абон. відділ, Г-1 площею 52,00 кв.м; вбиральна, Д; адмінбудівля, Ж-2 площею 86,40 кв.м; склад, З-1 площею 29,60 кв.м; гараж, И-1 площею 43,70 кв.м; споруди, 19, 20, І. Право власності на вказані будівлі за ВАТ “Укртелеком» було зареєстровано, про що надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № № 12397649 від 06.11.2006.
При цьому, з наданих прокурором до позову матеріалів інвентаризаційної справи №2797 вбачається, що відповідно до розрахунку часток по нежитлових будівлях по вул. Миру 23 м.Очакові від 19.06.2006 загальна вартість об'єктів становить 245235,29 грн:
- у користуванні НДУГППС “Укрпошта: адмінбудівля “Ж-1» “Ж-2» - 6430,78 грн; 19/100 часток літ. “Б-3» - 33382,44 грн; склад літ “ 3-1» - 1472,52 грн; гараж літ “И-1» - 1806,88 грн, що складає 43092,62 * 100 / 245235,29 = 18/100 частка.
- у користуванні ВАТ “Укртелеком»: адмінбудівля “А-1» - 42554,59 грн; абон. відділ “Г-1» - 6776,52 грн; дизельна “В-1» - 9832,59 грн; вбиральня “Д» - 664,36 грн; 81/100 часток літ. “Б-3» - 142314,62 грн., що складає 202142,67 * 100 / 245235,29 = 82/100 частка.
Вказаний документ підписано представниками підприємств - начальником ЦЗЗ № 5 Беріном М.П. та начальником Очаківської дільниці ЦПЗ № 1 Миколаївського поштампу Чум Г.М., зауважень чи заперечень не зафіксовано.
Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи № 2797 у двоповерхову будівлю “А-1», що знаходиться у власності ВАТ “Укртелеком», вбудований підвал “Апд». Згідно з експлікацією внутрішніх площ до плану будівлі “А-1», загальна площа указаного об'єкта складає 321,50 кв.м, у тому числі підвал - 143,7 кв.м. Матеріали технічної інвентаризації підвального приміщення “Апд» нежитлової будівлі “А-1» виокремлено в окрему інвентаризаційну справу № 3458, оскільки вказане приміщення є об'єктом цивільної оборони, а саме, захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером № 54570.
Згідно з рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ “Укртелеком» від 14.06.2011, оформлених протоколом № 8, ВАТ “Укртелеком» перейменовано на Публічне акціонерне товариство “Укртелеком». Згідно з рішенням річних загальних зборів акціонерів ПАТ "Укртелеком", оформлених протоколом № 20 від 22.04.2021, Публічне акціонерне товариство “Укртелеком» перейменовано на Акціонерне товариство “Укртелеком». Також, відповідно до статуту ПАТ “Укртелеком» (в редакції 2014 року), останнє є правонаступником усіх прав та обов'язків державного підприємства “Українського державного підприємства електрозв'язку “Укртелеком», Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком» та всього майна, прав та обов'язків дочірнього підприємства “Утел» Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком».
Як вбачається з пояснень Фонду державного майна України, відповідно до вищевказаного Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93, у разі прийняття рішення про приватизацію корпоратизованих товариств їх засновники передавали державним органам приватизації для приватизації (продажу) тільки акції. З урахуванням вказаного, Фонд не був наділений повноваженнями щодо управління майном, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ “Укртелеком» у процесі корпоратизації, але перебувало на його балансі, а тому, не здійснював формування статутного капіталу вказаного Товариства у процесі його корпоратизації.
Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.10.2010 №1948-р було погоджено умови проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Укртелеком", який складається з 17376189488 акцій, що становить 92,791 відсотка статутного капіталу, номінальною вартістю 4344047,372 тис. грн. Фонду державного майна України було доручено провести в установленому порядку конкурс з продажу пакета акцій ВАТ "Укртелеком".
Відтак, з 2011 року відбулась приватизація ВАТ "Укртелеком", з того часу майно вказаного Товариство перебуває у приватній власності.
Крім того, відповідно до отриманої на запит прокуратури відповіді Фонду державного майна України від 16.17.2023, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р "Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства "Укртелеком", але перебуває на його балансі", ПАТ "Укртелеком" надало перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ "Укртелеком", але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011 (далі - Перелік станом на 30.09.2011). При цьому у вказаному Переліку станом 30.09.2011 відсутня інформація про нерухоме майно, у тому числі захисні споруди цивільного захисту, які розташовані у будівлях вузла зв'язку по вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївська область.
У зв'язку з зазначеним, територіальна комісія по Миколаївській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв'язку від 18.10.2011 № 1497/283 "Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ "Укртелеком", але перебуває на його балансі" та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ "Укртелеком", але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про нерухоме майно, в тому числі захисні споруди цивільного захисту, яке розташоване за адресою вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївська область.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 30648133 від 03.08.2022 року 82/100 частки нежитлової будівлі за адресою Миколаївська область, м. Очаків, вул. Миру, 23, загальною площею 2077,80 кв.м (опис: адмінбудівля, А-1 321,50 кв.м; будівля РВЗ, Б-3 1488,10 кв.м; дизельна, В-1 56,50 кв.м; абон. відділ, Г-1 52,00 кв.м; вбиральна, Д; адмінбудівля, Ж-2 86,40 кв.м; склад, З-1 29,60 кв.м; гараж, И-1 43,70 кв.м; споруди, 19, 20, І) належить на праві приватної власності ПАТ “Укртелеком» (реєстраційний номер 1576202648103).
Також з матеріалів справи вбачається, що на замовлення ПАТ “Укртелеком» від 09.07.2015 Очаківською філією комунального підприємства “Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» 16.10.2015 виготовлено технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття з обліковим номером 54570 (літ. “Апд») по вул. Миру, 23, м. Очаків. Згідно з вищевказаним технічним паспортом протирадіаційне укриття вбудоване в будівлю, загальна площа складає 143,70 кв.м.
Також, як стверджує прокурор, до переліку нежитлових об'єктів, на які ВАТ “Укртелеком» оформлено право власності, а саме, в адмінбудівлю літ. “А-1» загальною площею 321,50 кв.м включено підвальне приміщення “Апд», загальною площею 143,7 кв.м, яке є об'єктом цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером № 54570 за адресою: вул. Миру, 23 в м. Очакові Миколаївської області.
При цьому речові права відповідачем-1 на вказане сховище як на окремий об'єкт цивільних прав не реєструвались, що підтверджується інформаційної довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, на думку позивача, у власності АТ "Укртелеком" перебуває об'єкт цивільного захисту - протирадіаційне укриття 54570, площею 143,7 кв.м, яке розташовано за адресою вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївська область.
Правовий статус підвального приміщення площею 143,7 кв.м, розташованого за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївська область, як захисної споруди (протирадіаційного укриття) підтверджено прокурором наступними документами:
- обліковою карткою захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття) №54570 (Клас сховища - Кз-100, Група ПРУ - А, вмісткість - 100 чол., місце розташування - вбудована в адміністративну будівлю, рік введення в експлуатацію - 1981 р., загальна площа - 143,7 кв.м, кількість входів - 1, загальний об'єм - 688 куб.м.);
- паспортом захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття) №54570, відповідно до якого захисну споруду прийнято в експлуатацію 1981 року. Відповідно до технічних характеристик: місткість 100 осіб, загальна площа 143,7кв. м, загальний об'єм - 688 куб.м, укриття є вбудованим в адміністративну будівлю, клас сховища - 23 - 100;
- технічним паспортом на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційне укриття № 54570, від 16.10.2015 інвентаризаційна справа №3458, розташоване за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївська область. Відповідно до поверхневого плану на будівлю "Апд" підвал, приміщення загальною площею 143,7 кв.м поділено на 15 частин площами 10,90, 6,40, 29,20, 15,50, 32,40, 1,60, 8,50, 4,40, 7,10, 9,20, 5,60, 2,60, 2,00, 2,00, 6,30 кв.м.
- актом оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) №54570 від 21.09.2020, згідно з яким приміщення, що розташоване за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївська область, є захисною спорудою цивільного захисту, протирадіаційним укриттям №54570, група Б-2, вбудоване в одноповерхову будівлю, місткість на 100 осіб, належить ПАТ "Укртелеком", балансоутримувач: ПАТ "Укртелеком".
Підставою заявленого позову прокурором визначено ті обставини, що до переліку приватизованого майна ВАТ "Укртелеком" фактично включений об'єкт цивільної оборони -захисна споруда цивільного захисту, протирадіаційне укриття 54570, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Очаків, вул. Миру, 23, що приватизації не підлягало та підлягає поверненню у власність держави, адже вказаний об'єкт є обмежено обороноздатним майном, можливість вибуття якого з державної власності законодавством не передбачена.
В порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» керівник Миколаївської окружної прокуратури листом від 05.10.2023 № 50-59303ВИХ-23 скерував запит до Фонду державного майна України про факт незаконного вибуття з державної власності майна, яке не може бути приватизовано, захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття, розташованого за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївська область, а також вказав про необхідність повідомлення про вжиті заходи з метою повернення спірного майна у державну власність. У відповідь на вищевказаний запит від Фонду державного майна України надійшов лист від 16.10.2023 № 10-24-26718 про те, що вказана у запиті захисна споруда цивільного захисту не належить до його сфери управління, внаслідок чого претензійно - позовна робота не здійснювалася. Поряд із цим, Фонд державного майна України зауважив про необхідність вжиття заходів з метою повернення оспорюваного майна у державну власність, однак самостійно відповідні заходи вживати останній наміру не має. Вказане, на думку прокурора, свідчить про бездіяльність уповноваженого органу, оскільки ним не було вжито жодних заходів з метою усунення порушення, вказаного у листі Миколаївської окружної прокуратури, та вжиття таких заходів у подальшому також не заплановано.
Інших письмових доказів щодо наявних між сторонами кредитних правовідносин матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні державою захисною спорудою цивільного захисту протирадіаційним укриттям №54570, розташованої за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м. Очаків, вул. Миру, б.23, шляхом визнання незаконними і скасування рішень Виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської, визнання недійсними Свідоцтва про право власності в частині спірного приміщення та повернення вказаного майна державі в особі Фонду державного майна України.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції частково погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі та не погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Зазначені правові позиції є сталими і послідовними та неодноразово висловлювалися Верховним Судом, та, зокрема викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, тощо.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Отже, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Тобто, спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, у пункті 34 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Matthews v. the United Kingdom") від 18.02.1999, заява №24833/94, йдеться про те, що право на доступ до суду має бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним або ілюзорним".
Згідно з абзацом 6 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 Конституційний Суд України наголосив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що може бути ефективно реалізоване (пункт 31 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень).
Отже, звернення до суду з позовною вимогою, задоволення якої не здатне поновити права позивача, не буде практичним та ефективним, а суди, розглядаючи таку вимогу, фактично здійснюватимуть "розгляд заради розгляду".
Таким чином, розгляд по суті позову, який пред'явлений з обранням неефективного способу захисту, може не узгоджуватися з вимогами реального поновлення порушених прав, реалізації (виконання) судового рішення. Це також створює невиправдане навантаження на судові органи, які вимушені розглядати справи, що завчасно позбавлені юридичної перспективи. Вочевидь, вказане не відповідає принципу процесуальної економії, породжує питання ефективності використання ресурсів правосуддя та часового параметру ефективності судового захисту.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити, на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.
Дослідивши підстави та предмет позову у даній справі, судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги заявлені саме як усунення перешкод державі в особі Фонду державного майна України у користуванні захисною спорудою цивільного захисту протирадіаційного укриття №54570, яке розташоване за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м. Очаків, вул. Миру, 23 та, за твердженням прокурора, протиправно було набуте Акціонерним товариством "Укртелеком" у приватну власність шляхом скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними Свідоцтв про право власності та зобов'язання відповідача повернути спірне майно у власність державі.
При цьому, прокурор послався на те, що частиною другою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", який був чинний на момент набуття Акціонерним товариством "Укртелеком" права власності на спірне майно, визначено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, захисні споруди цивільної оборони.
Крім того, пунктом 7 Декрету Кабінету Міністрів України №26-92 від 31.12.1992, яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також імперативно визначалося, що захисні споруди цивільної оборони відносилися до об'єктів, що не підлягали приватизації.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин законодавство виключало можливість відчуження належних державі захисних споруд цивільної оборони у приватну власність.
Аналогічні положення містяться в частині дванадцятій статті 32 Кодексу цивільного захисту України (чинний на час розгляду справи), відповідно до якої захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).
Але одночасно з цим, судова колегія звертає увагу на те, що, як вже зазначалося вище, перед тим, як переходити до розгляду справи по суті, слід з'ясувати, чи порушене право позивача, яке потребує захисту судом саме тим конкретним способом, який самостійно обраний прокурором.
На відміну від розгляду спору по суті, який має супроводжуватися встановленням обставин справи і вирішенням питань про факти, для розгляду позову із завідомо неналежним способом захисту немає значення, існують чи ні ті обставини, про які стверджує позивач. Завдання ефективного судочинства і принцип процесуальної економії зобов'язують суд зробити цей висновок якнайшвидше.
При цьому, позовна вимога повинна відповідати безпосередній меті, якої прагне досягнути позивач звертаючись з позовом до суду, втілювати спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного цивільного права та інтересу. Водночас позовна вимога не повинна спричиняти порушення/обмеження законних прав та інтересів відповідача(ів). Така правова позиція викладені в постанові спільної палати з земельних правовідносин Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 904/186/23.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18 та від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц). Вказане логічно вичерпує потребу дослідження інших обставин (подібний висновок міститься в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №910/6200/24).
Так, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів захисту.
Виходячи з викладеного особа, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, який при цьому є захисною спорудою, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Тому в цьому разі права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об'єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об'єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації.
При цьому, рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 Цивільного кодексу України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16).
Поряд з цим, повернення майна в порядку реституції також має наслідком повернення нерухомого майна позивачу та державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки, за наявності судового рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав (наприклад, договору купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав відповідача на нежитлові приміщення), це призведе до вчинення у Державному реєстрі прав дій, що забезпечать відновлення реєстраційного підтвердження володіння відповідним майном позивача.
Саме такий правовий висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стосовно способів захисту у спорах про повернення об'єктів нерухомого майна, які є захисними спорудами цивільного захисту (зокрема, протирадіаційними укриттями, як їх різновидами відповідно до частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України) міститься в постанові від 29.05.2025 у справі №918/938/23, до вирішення якої і було зупинене апеляційне провадження у даній справі.
Крім того, прокурором не враховано, що вимоги про визнання недійсними рішень Виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області, які виконані на час звернення з позовом до суду шляхом оформлення права власності за Акціонерним товариством "Укртелеком" з видачею останньому відповідного свідоцтва, є неефективним способом захисту прав. Зазначені рішення вичерпали свою дію виконанням, а можливість їх скасування не дозволить ефективно усунути перешкоди у розпорядженні та користуванні спірним майном.
Аналогічний правовий висновок суду касаційної інстанції відображений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20.
Як зазначалося вище, Акціонерне товариство "Укртелеком" є особою, за якою зареєстроване право власності на спірне майно, та за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта. Натомість держава (зокрема, в особі Фонду державного майна України), за якою не зареєстроване право власності на спірний об'єкт, не є його володільцем. Договірні відносини між державою та Акціонерним товариством "Укртелеком" щодо спірного майна відсутні, оскільки останнє було набуте відповідачем в процесі приватизації (корпоратизації).
Зазначеним спростовуються твердження прокурора про належність обраного ним способу захисту у вигляді заявлених в межах цієї справи вимог негаторного характеру.
За таких обставин, виходячи з обставин цієї справи, єдиним належним способом захисту прав у спірних правовідносинах є позовна вимога про витребування нерухомого майна від Акціонерного товариства "Укртелеком", за яким зареєстроване право власності на спірне майно. Між тим, така позовна вимога в межах даної справи прокурором не заявлена.
Стосовно доводів, викладених у додаткових пояснень наданих Миколаївською окружною прокуратурою, судова колегія зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: - чи є правовідносини подібними; - чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
Щодо першого аспекту необхідно зазначити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (достемено визначено у п. 57-58 цієї постанови). Отже, критеріями визначення подібності правовідносин в іншій справі є: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет) (ухвала об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово вказувала, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Щодо другого аспекту необхідно встановлювати чи зберігає правова позиція юридичну силу, тобто враховувати зміни внесенні у відповідне законодавство.
Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Судова колегія зазначає, що предметом спору у справі № 910/8413/21, на яку посилається прокурор, була не захисна споруда цивільного захисту, а об'єкт (пам'ятка) культурної спадщини - садиба Терещенків, і на час укладення правочину про її відчуження за чинним на той час правовим регулюванням, встановленим Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», право приватної власності на садибу Терещенків за жодних умов не могло виникнути.
При цьому, судом було встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Центрелеватормлинбуд» було достеменно відомо, що він укладає правочин щодо придбання об'єкта культурної спадщини (садиби Терещенків), адже ще 03.05.2007 (до укладення нікчемної Додаткової угоди №1) між Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та Відкрите акціонерне товариство "Центрелеватормлинбуд" було укладено охоронний договір №1554, згідно з яким товариство бере на себе зобов'язання щодо охорони щойно виявленого об'єкта культурної спадщини.
У такому разі державна реєстрація права приватної власності на садибу Терещенків за Приватного акціонерного товариства «Центрелеватормлинбуд» не є доказом переходу до нього володіння цим майном.
Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об'єкт, володіння останнім територіальна громада міста Києва не втратила, тому в тій справі, дійсно, підстав для застосування віндикаційного позову не було (пункти 228-230, 233, 235, 236 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).
В справі, що розглядається, предметом спору є інше майно (сховище), з іншим правовим статусом, стосовно якого правове регулювання встановлено іншими нормативно-правовими актами, майно було приватизоване, відповідач його отримав при перетвореннях своєї організаційної форми тощо, вказане дає підстави вважати наведену справу за даним критерієм не подібною.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції додатково зауважує, що правовідносини у справах 915/34/24 та № 918/938/23 за сферою правового регулювання є подібними, що підтверджується ухвалою Південно-Західного апеляційного суду від 26.08.2025 про зупинення провадження у справі до розгляду судом касаційної інстанції вищевказаної справи.
Зокрема, ухвалою суд визначив, що правовий висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду у справі №918/938/23 (зокрема, щодо застосування статей 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України в контексті визначення правової природи вимоги про повернення у державну/комунальну власність протирадіаційного укриття, яке в процесі приватизації (корпоратизації) було зареєстровано за особами приватного права за наявності чіткої заборони щодо відчуження такого об'єкта, а саме: чи є вона негаторною вимогою, на яку не поширюється позовна давність, або є віндикаційною вимогою, на яку поширюється загальна позовна давність тривалістю 3 роки) має суттєве значення для правильного вирішення спірного питання у справі №915/34/24).
Обґрунтовуючи необхідність передачі цієї справи на розгляд Спеціалізованої палати,
колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 26.02.2025 у справі №918/938/23 вказала про те, що наразі у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду існує неоднозначний підхід до застосування статей 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України у спорах, пов'язаних із поверненням протирадіаційних укриттів з приватної у державну чи комунальну власність, що не відповідає вимогам єдності судової практики.
А саме, колегія зазначила, що у постановах від 12.06.2024 у справі № 918/938/23 та від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що заявлену вимогу про повернення протирадіаційного укриття з приватної у державну (комунальну) власність слід вважати віндикаційною з поширенням на неї загальної позовної давності, в той час як у постановах від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі №918/744/23, від 27.11.2024 у справі № 922/221/24, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23, від 16.01.2025 у справі № 922/660/24 та від 29.01.2025 у справі №927/1128/23 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що подібну вимогу слід кваліфікувати негаторною без поширення на неї позовної давності. Тому, з метою формування єдиної правозастосовчої практики з вказаного питання і було передано справу № 918/938/23 на розгляд Спеціалізованої палати.
Так, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 29.05.2025 при розгляді справи № 918/938/23 проаналізував постанови Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах і дійшов наступних висновків:
« 25. Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та інші).
26. Також, вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок природно-заповідного фонду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та інших нормативно-правових актів України заборонено. Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що за обставин цієї справи і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 не могли не знати про те, що земельна ділянка знаходиться у межах Парку "Перемога", розміщеному у цьому місті; в силу
зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 могли і повинні була знати про те, що ця ділянка розташована у міському парку, який впродовж десятків років є об'єктом природно-заповідного фонду. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України" потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право
приватної власності на цю ділянку.
27. Тобто, Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі, то ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. У таких випадках порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
28. Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою за наявності одночасно двох умов: 1) знаходження земельної ділянки у приватній власності не допускається в силу закону; 2) наявність зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок, в силу яких особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі.
29. Якщо ж хоча б одна з зазначених умов не дотримана, то наявність державної реєстрації права власності за порушником свідчить про заволодіння ним земельною ділянкою за принципом реєстраційного підтвердження володіння.
30. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц ) встановила, що щодо лісових земельних ділянок не виконана перша із зазначених вище умов (знаходження земельної ділянки у приватній власності не допускається в силу закону) і сформулювала висновки про те, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб (пункт 53 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду). Отже, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою (пункт 55 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду). Тому Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (пункт 56 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду).».
Тому Спеціадізована Палата відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі №918/744/23, від 27.11.2024 у справі №922/221/24, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23, від 16.01.2025 у справі№ 922/660/24, від 29.01.2025 у справі №927/1128/23, від 11.02.2025 у справі №922/985/24 та від 11.02.2025 у справі №918/1358/23 в основу яких було покладено висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 про те, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, то - належному способу захисту прав держави відповідає заявлення саме негаторного позову.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 904/2839/21 від 22.08.2024 у справі №910/10968/23, від 27.08.2024 у справі № 910/31605/15).
Підсумовуючи викладене, беручи до уваги те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги не відповідають належному та ефективному способу захисту, який призведе до реального відновлення порушеного права держави, останні, відповідно, не підлягають задоволенню, адже обрання неналежного та неефективного способу захисту вже є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012, від 18.05.2022 у справі №914/1191/20 та від 29.05.2025 у справі №918/938/23.
При цьому додатково колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 41), відповідно до яких вимога про витребування нерухомого майна не тотожна вимозі про зобов'язання відповідача повернути це майно; у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого володіння суд витребовує таке майно, а не зобов'язує відповідача повернути відповідне майно власникові; тому вимога зобов'язати відповідача повернути нерухоме майно також не є належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
Відмовляючи у позові через неналежний спосіб захисту суд має утриматися від встановлення фактів та надання правових оцінок, які створять преюдицію для сторін конфлікту у разі звернення з іншим позовом (постанови Верховного Суду від 11.09.2025 у справі №916/4532/24, від 13.06.2024 у справі №924/620/23 та від 07.02.2024 у справі №925/1368/22).
Оскільки на теперішній час суд касаційної інстанції відступив від попередніх висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду щодо правової кваліфікації вимоги про повернення нерухомого майна, яке є захисною спорудою, як такої, що опосередковує негаторний позов із зазначенням того, що в даному випадку такі вимоги повинні бути віндикаційними, то висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову після розгляду справи по суті є помилковим, а рішення - таким, що підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги не є належними та ефективними способами захисту у спірних правовідносинах, що є окремою підставою для відмови у позові, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі саме з цих підстав, а апеляційна скарга відповідача - частковому задоволенню, оскільки спір в апеляційному порядку не переглядався по суті.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 у справі №915/34/24 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові в зв'язку з невірно обраним прокурором способом захисту, а апеляційна скарга Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 у справі №915/34/24 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 у справі №915/34/24 задовольнити частково.
Скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 у справі №915/34/24.
Відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства “Укртелеком», м.Київ та Очаківської міської ради Миколаївської області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом визнання незаконними та скасування рішень Виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області від 26.10.2004 № 294 «Про оформлення права власності на нерухоме майно ВАТ «Укртелеком» у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв. м., розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївської області та від 26.09.2006 № 261 «Про внесення змін і доповнень до рішення виконкому № 294 від 26.10.2004», визнання недійсними Свідоцтва про право власності серії САА № 857272 від 29.10.2004 та № 981218 від 06.11.2006, виданого Відкритому акціонерного товариства «Укртелеком» на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївської області у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв. м., розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївської області; та зобов'язання Акціонерне товариство «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766) повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв. м., розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський р-н, Миколаївської області на користь держави в особі Фонду державного майна України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 30.10.2025 року.
Повний текст постанови складено та підписано 04.11.2025.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
Я.Ф. Савицький