Справа №345/908/25
Провадження № 2/345/2027/2025
03.11.2025 р. м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області
в складі головуючого судді Сухарник І.І.
за участю секретаря судового засідання Рибчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитним договором № 6618408 від 19.01.2022 у розмірі 45000,00 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 19.01.2022 між ТОВ "МІЛОАН" (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник, відповідач) укладено Договір № 19.01.2022 (далі Договір). Відповідно до п.1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20000,00 грн. Відповідно до п.1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 3000,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору. Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.
26.07.2024 було укладено договір №26-07/2024, відповідно до якого ТзОВ "МІЛОАН" відступило на користь ТзОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі, за договором № 6618408. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 6618408.
Станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 6618408 від 19.01.2022, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 45000,00 грн. з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 20000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 23000,00 грн. та заборгованість за комісіями - 2000,00 грн (а.с.1-10).
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.03.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.16).
Оскільки у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідачем не надано відзиву на позов, то заочним рішенням від 15.04.2025 позов було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитним договором № 6618408 від 19.01.2022 в розмірі 25000,00 гривень, з яких: 20000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 2000,00 грн. заборгованості за комісією та 3000,00 грн. заборгованості за відсотками. Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» 1345,86 грн. сплаченого судового збору та 7222,80 грн витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. В іншій частині позовних вимог відмовлено. (а.с.23).
30.06.2025 відповідачкою було подано апеляційну скаргу на заочне рішення від 15.04.2025 (а.с.41-45). Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 07.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто, оскільки відповідачем порушено встановлений законом порядок оскарження заочного рішення, яке не є повторним (а.с.64).
30.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення від 15.04.2025 та просила його скасувати, посилаючись на те, що про дане судове рішення їй стало відомо 21.06.2025, коли вона вносила податкові платежі як ФОП.
В даній заяві відповідач зазначає, що позивач не повідомив суду, що відповідачкою 25.01.2022 направлялась заява про шахрайські дії з використанням банківської та конфіденційної інформації від 25.01.2022. Так, що 18.01.2022 близько 09 год. 25 хв. у ОСОБА_1 було викрадено мобільний телефон iPhone 11 128 Gb Purple Dual Sim, IMEI НОМЕР_1 . 18.01.2022 за заявою ОСОБА_1 . Дніпровським управлінням поліції Головного управління Національної поліції м. Києві було розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022105040000199 за фактом таємного, шляхом вільного доступу, заволодіння мобільним телефоном марки «iPhone 11», що належить ОСОБА_1 . За заявою скаржника 20.01.2022 Дніпровським управлінням поліції Головного управління Національної поліції м. Києві було розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022105040000218 за фактом заволодіння шахрайським шляхом особистими даними ОСОБА_1 та використання їх на свою користь взявши на останню кредити у розмірі 40000 грн.
Відповідач зазначає, що кредитний договір №6618408 від 19.01.2022 (електронний договір) між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» не укладався, оскільки 18.01.2022 близько 09 год. 25 хв. у ОСОБА_1 викрали її мобільний телефон iPhone 11. Відповідач вважає, що спірний договір слід вважати неукладеним. За таких обставин, правочин щодо укладення кредитного договору фактично не відбувся. А питання про припинення такого зобов'язання вирішенню також не підлягає.
У зв'язку з цим, відповідачка просила суд скасувати заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.04.2025 по даній справі та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с.68-75).
05.08.2025 судом було отримано від представника позивача заперечення на заяву про перегляд заочного рішення, в якому зазначено, що рішення-вирок суду, яке набрало законної сили є документом, який встановлює факт та є єдиним доказом на підтвердження чи спростування шахрайських дій, відсутності вини та звільнення від відповідальності. Відповідач долучає до заяви копію Витягу з ЄРДР від 20.01.2022 року щодо реєстрації кримінального провадження № 12022105040000218. Проте, вказаний документ не свідчить про те, що стосовно відповідача було вчинено той чи інший вид кримінального злочину. Такий документ не встановлює особу злочинця, якщо мав місце скоєний злочин і стосовно особи щодо якої скоєно злочин. Такий документ не встановлює також доведеного факту вчинення злочину, визначення особи злочинця та притягнення його до кримінальної відповідальності. Всі ці обставини мають бути встановлені судом при розгляді кримінальної справи, шляхом ухвалення відповідного вироку суду. Сам факт звернення відповідача до правоохоронних органів не є належним та допустимим доказом вчинення відносно нього кримінального правопорушення, а тим більше не може свідчити про не укладання Відповідачем оспорюваного кредитного договору. Долучені документи не доводять факт непідписання та неотримання коштів відповідачем, це не свідчить про те, що стосовно відповідача було вчинено той чи інший вид кримінального злочину. Таким чином, особу злочинця, якщо мав місце скоєний злочин і стосовно особи щодо якої скоєно злочин, не встановлено, не доведено факту вчинення злочину, з визначенням особи злочинця та притягнення його до кримінальної відповідальності. Жодного документу, який би засвідчував про скоєння злочину в частині підроблення документів, підпису, отримання коштів, тощо, надано до суду не було. Саме вирок, рішення суду, яке набрало законної сили є належним підтвердження встановлених обставин та фактів, та є обов'язковим до виконання.
Крім того, в даному запереченні представник позивача наголошував на закріплену презумпцію правомірності правочину відповідно до ст.204 ЦК України. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. Відповідачем не надано жодного доказу того, що ним оспорювався зазначений вище кредитний договір раніше. Крім того, позову щодо оспорення зазначеного кредитного договору щодо його неукладення, не подав. Таким чином вбачається, що укладений між сторонами кредитний договір не оспорювався та не визнавався судом недійсним тому є чинним оскільки відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України. Відповідачка нівелює інститут заочного розгляду справи та зловживає своїми процесуальними правами, що в свою чергу є неприпустимим, порушує принцип ефективності судової системи та обов'язковості судових рішень.
У зв'язку з цим, представник позивача просив суд залишити заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.04.2025 року по справі № 345/908/25 без задоволення, а заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.04.2025 року по справі № 345/908/25 залишити без змін (а.с.95-100).
Ухвалою від 14.08.2025 скасовано заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.04.2025, яке ухвалено по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.114-116).
Ухвалою суду від 24.09.2025 витребувано у Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк»; ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки 545708*82, в тому числі, але не виключно прізвище, ім'я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості про власника вказаної картки; докази зарахування на картку № НОМЕР_2 кредитних коштів у сумі 20000,00 грн., які 19.01.2022 року були на неї перераховані, а саме витребувати виписки номером картки № НОМЕР_2 за період із 19.01.2022 по 23.01.2022 р; інформацію, чи відкривалась ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) банківська картка № НОМЕР_4 *82 (віртуальна чи фізична картка) та надати повний номер банківської картки № НОМЕР_2 ; інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_2 за період з 19.01.2022 по 23.01.2022 р.; інформацію чи знаходиться номер телефону НОМЕР_5 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) (а.с.135-137).
27.10.2025 судом отримано відповідь АТ КБ «ПриватБанк», в якій зазначено, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_6 ; 19.01.2022 на цю карту було зараховано кошти в сумі 20000,00 грн від Мілоан; номер телефону ОСОБА_1 НОМЕР_5 (а.с.150).
В судове засідання 03.11.2025 представник позивача не зявилася, однак подала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позов підтримує та просить задовольнити в повному обсязі (а.с.153-154).
Відповідачка ОСОБА_1 неодноразово в судові засідання не з'являлася, зокрема вона не прибула в судові засідання 02.09.2025 та 24.09.2025 без повідомлення причин. В судове засідання 14.10.2025 ОСОБА_1 також не прибула, однак подала суду заяву про відкладення розгляду справи, оскільки на той момент судом ще не отримано документи, що витребовувались (а.с.139-141). В судове засідання 03.11.2025 відповідачка також не прибула без повідомлення причин. Суд звертає увагу, що відповідачка має кабінет в підсистемі «Електронний суд», тому про судові засідання була повідомлена. Крім того, їй на її адресу було відправлено повістки про виклик до суду.
Оскільки позиція відповідачки по справі викладена в заяві про скасування заочного рішення (до цієї заяви також долучено докази), то суд вирішує справу у відсутності відповідачки на основі наявних матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч.1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Як визначено в ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом (частини 5, 7 статті 81 ЦПК України).
Судом встановлено, що 19.01.2022 між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 на підставі анкети-заяви останньої було укладено договір про споживчий кредит № 6618408 в електронному вигляді. В договорі зазначено персональні дані відповідачки: ОСОБА_1 ; Код: НОМЕР_3 ; Паспорт: НОМЕР_7 ; Адреса місця реєстрації (проживання): АДРЕСА_1 ; Телефон: НОМЕР_5 ; Електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2
Згідно з п. 1.1. договору кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Пунктом 1.2. договору визначено, що розмір кредиту становить 20000,00 грн.
Згідно з п. 1.3. договору кредит надається строком на 15 днів з 19.01.2022 (строк кредитування).
Відповідно до п. 1.4. договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 03.02.2022.
Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк кредитування складає 25000,00 грн. (п. 1.5 договору).
Комісія за надання кредиту: 2000,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово (п.п. 1.5.1 договору).
Відповідно до п.п. 1.5.2., 1.6 договору проценти за користування кредитом: 3000.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Згідно з п. 4.2. договору у разі прострочення Позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, Кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 Договору. Обов'язок Позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог Кредитодавця.
До позовної заяви також долучено паспорт споживчого кредиту та графік платежів, які є додатками до договору № 6618408 від 19.01.2022.
ТзОВ «Мілоан» перерахувало відповідачу на виконання умов договору № 6618408 кошти в розмірі 20000,00 грн, що підтверджується квитанцією від 19.01.2022.
Крім того, 27.10.2025 судом отримано відповідь АТ КБ «ПриватБанк», в якій зазначено, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_6 ; 19.01.2022 на цю карту було зараховано кошти в сумі 20000,00 грн від Мілоан.
Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 6618408 нарахування процентів здійснювалося за період з 20.01.2022 по 24.02.2022.
Згідно з розрахунком заборгованості у відповідача станом на 21.02.2025 наявна заборгованість за кредитним договором № 6618408 від 19.01.2022 у розмірі 45000,00 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 23000,00 грн. та заборгованість за комісіями - 2000,00 грн.
26.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про споживчий кредит № 6618408 від 19.01.2022 на суму 45000,00 грн.
Відповідачкою до матеріалів справи долучено два витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню № 12022105040000199 (провадження зареєстровано 18.01.2022) вбачається, що ОСОБА_1 звернулася з заявою в поліцію з того приводу, що 18.01.2021 близько 09:25 год, перебуваючи за адресою АДРЕСА_2 , невстановлена особа викрала мобільний телефон, що належить ОСОБА_1 (а.с.81).
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню № 12022105040000218 (провадження зареєстровано 20.01.2022) вбачається, що ОСОБА_1 звернулася з заявою в поліцію з того приводу, що 19.01.2022 близько 07:00 год. за адресою АДРЕСА_3 , невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа особистими даними ОСОБА_1 та використала їх на свою користь, взявши на останню кредити у розмірі 40000,00 грн (а.с.82).
25.01.2022 ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Мілоан» з заявою про шахрайські дії з використанням банківської та конфіденційної інформації, в якій зазначила, що 18.01.2022 у неї викрадено мобільний телефон, 19.01.2022 нею було виявлено, що невідомі особи заволоділи її банківською інформацією та отримали на її ім'я кредитні кошти (а.с.77-78).
Також відповідачкою до матеріалів справи долучено її заяву до поліції від 20.01.2025 (а.с.79-80); клопотання до поліції про надання інформації (а.с.86-91), талон-повідомлення про прийняття і реєстрацію заяви (а.с.84), ухвалу слідчого судді від 21.02.2025 про зобовязання органу поліції надати ОСОБА_1 відповідь на клопотання (а.с.83).
Суд, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, надані позивачем на обґрунтування позовних вимог та відповідачкою у відзиві на позов, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи, вважає, що даний позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з такого.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12цьогоЗакону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 вказаного закону).
Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором і згідно до ст.1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Пунктом 1 розділу VІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 05 листопада 2014 року № 705, яке було чинним станом на 29 січня 2022 року, передбачено, що користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Згідно п. 7 розділу Х Положення № 705, контроль за рухом і цільовим використанням коштів за рахунками користувачів з використанням електронних платіжних засобів здійснюється власниками цих рахунків.
Згідно п. 6 розділу VІ Положення № 705, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Згідно ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який був чинним станом на 29 січня 2022 року, ініціювання переказу проводиться шляхом використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі.
Згідно п. 14.16 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Відповідачем не було вчасно вчинено дій на сповіщення банку та запобігання протиправних дій з отримання доступу до банківських рахунків за допомогою мобільного додатку. В подальшому відповідач лише на наступний день звернулась до органів правопорядку. Відтак відповідач ОСОБА_1 несе ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом, і вказані відповідачем обставини не звільняють її від обов'язку сплати заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Вирок суду, яким встановлено вину іншої особи у використанні коштів за кредитним договором, укладеним ОСОБА_1 з кредитодавцем, у матеріалах справи відсутній.
Наявні у матеріалах справи витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань, заяви ОСОБА_1 до поліції та кредитодавцяне свідчать про те, що кошти використані не відповідачем, а іншою особою.
Крім того, суд звертає увагу, що, як зазначає ОСОБА_1 , вона виявила крадіжку в неї телефону 18.01.2022, однак в цей день не звернулася в банк для блокування банківського рахунку (не повідомила банк негайно), а зробила це тільки на наступний день 19.01.2022. Таким чином, ОСОБА_1 не дотрималася вимог ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Наявна в матеріалах справи виписка по рахунку, за яким обліковуються кошти клієнта банку, в сукупності з іншими доказами, підтверджує фактичне отримання кредитних коштів і заборгованість позичальника ОСОБА_1 за виданим кредитом.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
З матеріалів справи встановлено, що договір факторингу, на підставі якого позивач набув право вимоги до відповідача, укладений у відповідності до вимог закону, містить всі істотні умови, при його укладенні були дотримані норми ЦК України, які регулюють дані правовідносини.
Враховуючи те, що ТзОВ «Мілоан» як первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором перед відповідачем виконало у повному обсязі, будь-яких доказів в спростування чого суд не встановив, а відповідач не надав, тому, враховуючи правомірність набуття прав вимоги ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог до ОСОБА_1 в частині стягнення тіла кредиту та комісії за його надання.
Щодо стягнення відсотків за договором суд зазначає наступне.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Позивач, заявляючи вимоги до ОСОБА_1 , просив, у тому числі, крім тіла позики (сума, яку фактично отримав в борг позичальником), стягнути заборгованість за відсотками.
Кредитний договір укладений 19.01.2022 строком на 15 днів, тобто до 03.02.2022. Отже, нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст.1048 ЦК України.
Водночас, договором визначено розмір процентів за користування кредитом в розмірі 3000,00 грн. (п. 1.5.2), що відповідає строку кредитування та розміру процентної ставки (1% від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом), а тому суд, приходить до висновку, що саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
При цьому позивачем відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України не надано суду доказів, що строк кредитування за договором про споживчий кредит № 6618408 від 19.01.2022 був пролонгований кредитодавцем відповідно до п. 2.3.1.2 договору, зокрема, не було надано оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією) (п. 4.2 договору), тому суд вважає, що строк кредитування становив 15 днів.
Крім того, відповідно до частини 7 статті 12Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції чинній на час укладення договору), зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.
24.12.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено п. 2 наступного змісту: «У договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін».
Згідно з ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення мін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія п. 5 р. І цього Закону, яким доповнено ч. 7 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено п. 2, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п. 7.1 кредитного договору строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно з п. 7.3 кредитний договір може бути достроково розірваний на підставі взаємної згоди сторін. Одностороннє розірвання Договору допускається лише у випадках прямо передбачених законодавством та п.7.1, 3.4.6 Договору.
Водночас, матеріали справи не містять відомостей, що спірний кредитний договір було розірвано, а тому, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, він діє по теперішній час.
Таким чином, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» щодо неможливості продовження строку користування кредитом інакше як виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін є застосовними до спірних правовідносин.
Частиною восьмою статті 18ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, продовження нарахування процентів за ставкою згідно п. 1.6 Договору після закінчення строку кредитного договору є неправомірним.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідно до п. 1.4 кредитного договору термін повернення кредиту визначено 03.02.2022, тому правові підстави для стягнення заборгованості за відсотками з 04.02.2022 відповідно до п. 1.6, 2.3.1.2 договору відсутні.
У зв'язку з цим суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів після закінчення строку кредитування за кредитним договором необхідно відмовити у зв'язку з їх безпідставністю, оскільки нарахування передбачених договором відсотків за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
З врахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, беручи до уваги, що відповідачка істотно порушила умови укладеного нею кредитного договору, а, зокрема, у встановленому порядку та строки не погашала кредит, проценти за користування ним та комісію, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 6618408 від 19.01.2022 у розмірі 25000,00 грн. з яких: 20000,00 грн. сума заборгованості за тілом кредиту, 2000,00 грн. заборгованості за комісією та 3000,00 грн. заборгованості за відсотками, а у задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити у зв'язку з їх безпідставністю.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційну розміру задоволених позовних вимог
А тому з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути 1345,86 грн. сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Частиною другою статті 141 КПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Приписами ч. 2 ст.137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024 укладений між ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та АО «Лігал Ассістанс», заявку № 147 від 01.01.2025 про надання юридичної допомоги, згідно якої ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» зверталося до АО «Лігал Ассістанс» для погодження надання правових (юридичних) послуг з приводу примусового стягнення заборгованості із ОСОБА_1 а саме: надання усної консультації з вивченням документів в розмірі 4000,00 грн. та складання позовної заяви до суду в розмірі 9000,00 грн., витяг з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 31.01.2025 на суму 13000,00 грн.
Оскільки відповідачкою не було подано жодних клопотань про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, то суд не вбачає підстав для такого зменшення.
Дослідивши надані докази, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, викладені обставини та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог 7222,80 грн як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 141, 258, 259, 265, 268, 279 ЦПК України суд, -
ухвалив:
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , жительки АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість за кредитним договором № 6618408 від 19.01.2022 в розмірі 25000,00 гривень, з яких: 20000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 2000,00 грн. заборгованості за комісією та 3000,00 грн. заборгованості за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» - 1345,86 грн. сплаченого судового збору та 7222,80 грн витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Головуючий