Справа №345/3804/25
Провадження № 2/345/1766/2025
03.11.2025 м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Кулаєць Б.О.,
секретаря судового засідання Мельник І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Калуш цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна,
Стислий виклад позицій сторін:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить зобов?язати відповідача зняти арешт з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ;
Позовну заяву обґрунтовує тим, що 28 вересня 2023 року вона звернулася до приватного нотаріуса Калуського районного нотаріального округу Лесюка Петра Васильовича зі заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Відповідно до поданих нею документів до складу спадкового майна входить 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 . Однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку вказаної квартири, у зв?язку з тим, що відповідно до п. 4.19 Глави 10 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За результатами перевірки фактів відсутності (наявності) заборони або арешту на спадкове майно (Інформаційна довідка №320063157 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта від 12 січня 2023 року), нотаріусом встановлено, що у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно міститься запис №7669801 про арешт всього нерухомого майна ОСОБА_3 , відповідно до постанов Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції серії АМ №943489 та серії АА №968538, а відповідно п.4.18 Глави 10 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.
14 вересня 2023 року вона звернулася зі заявою до Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та 18 вересня 2023 року отримала відповідь про те, що згідно за даними автоматизованої системи виконавчих проваджень у Відділі відсутня інформація щодо постанов про арешт майна боржника серії АМ №943489 та серії АА №968538. Водночас наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Вона має намір вступити у спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , в зв?язку з чинним арештом нерухомого майна, це не дає підстав та заважає нотаріусу оформити їй свідоцтво про прийняття спадщини, так як без зняття чинного арешту нерухомого майна фактично арешт буде накладено автоматично на те майно, що перейде до неї за спадщиною.
Позивачка подала до суду заяву, в якій розгляд справи просить провести за її відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовилити. Не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Третя особа ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій зазначила, що являється власницею 1/2 частки квартири за адресою АДРЕСА_2 та не заперечує щодо зняття арешту.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився з невідомих для суду причин, відзиву на позов не подав, хоча ухвалу про відкриття провадження разом із копією позовної заяви з доданими до неї документами відповідач отримав. Крім того, ухвали суду від 25.07.2025, 25.09.2025, 02.10.2025 та 20.10.2025 було доставлено до електронного кабінету відповідача, що підтверджуєтьсядовідками про доставку електронного документа.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:
ухвалою суду від 25.07.2025 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов.
Ухвалою суду від 25.09.2025 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.
Ухвалою суду від 02.10.2025 залучено ОСОБА_2 , як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі.
17.10.2025 позивачка подала до суду заяву, в якій судове засідання просить провести без її участі.
Ухвалою суду від 20.10.2025 підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.
03.11.2025 позивачка подали до суду заяви, в якій розгляд справи просить провести за її відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовилити. Не заперечує щодо заочного розгляду справи.
03.11.2025 третя особа ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій зазначила, що являється власницею 1/2 частки квартири за адресою АДРЕСА_2 та не заперечує щодо зняття арешту.
Відповідач відзиву, будь-яких заяв та клопотань щодо процесуальних питань, жодних доказів на спростування обгрунтувань позивача суду не надав, хоча належним чином був повідомлений про розгляд даної справи.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, виходячи з поданих заяв, судом розглядається справа за наявними доказами у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом.
Враховуючи, що відповідач, хоча і був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, відзиву на позов не подав, тому протокольною формою ухвали суд постановив провести заочний розгляд даної справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
згідно зі заповітом від 25.10.2017, посвідченим приватним нотаріусом Лесюком П.В., зареєстрованим в реєстрі за № 5617, ОСОБА_3 все його майно, де б воно не знаходилось, із чого б не складалось, а тому числі, належну йому частку квартири АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_1 (а.с. 8).
Позивачка звернулася до приватного нотаріуса Лесюка П.В. зі заявою, зареєстрованою за № 60, від 23.02.2022 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який залишив на її ім'я заповіт (а.с. 7).
Відповідно до витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 68670289 від 23.02.2022 приватним нотаріусом Лесюком П.В. було зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_3 (а.с. 12).
В подальшому позивачка звернулася до приватного нотаріуса Лесюка П.В. зі заявою, зареєстрованою за № 380, від 28.09.2023 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 (а.с. 10).
Згідно з відповіддю управління «ЦНАП» виконавчого комітету Калуської міської ради № 526/09.3-03 від 22.02.2022 ОСОБА_3 на день смерті був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 . Станом на 30.08.2021, окрім нього, більше нікого не було зареєстровано за вказаною адресою (а.с. 9).
З інформаційної довідки № 320063157 від 12.01.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна встановлено, що на ім?я ОСОБА_3 наявне обтяження у виді арешту нерухомого майна, номер запису про обтяження: 7669801 (спеціальний розділ), державний реєстратор: реєстраційна служба Калуського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області, підстава для державної реєстрації: постанови міського відділу державної виконавчої служби про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: АМ №943489 та АА №968538 від 20.12.2006 (а.с. 11).
Постановою приватного нотаріуса Лесюка П.В. від 28.09.2023 № 358/02-31 спадкоємцю ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що відповідно до п. 4.19 Глави 10 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За результатами перевірки фактів відсутності (наявності) заборони або арешту на спадкове майно (Інформаційна довідка № 320063157 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта від 12.01.2023), нотаріусом встановлено, що у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно міститься запис №7669801 про арешт всього нерухомого майна ОСОБА_3 , проживає в АДРЕСА_2 , а відповідно п. 4.18 Глави 10 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту. Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат», глави 14 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст. 257 Цивільного кодексу України ця постанова може бути оскаржена до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області за місцем знаходження приватного нотаріуса Калуського районного нотаріального округу Лесюка П. В. протягом трьох років (а.с. 6).
Листом начальника Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 18.09.2023 № 57735 позивачку повідомлено про те, що з даними автоматизованої системи виконавчих проваджень у Відділі відсутня інформація щодо постанов про арешт майна боржника серії АМ №943489 та серії АА №968538. Крім того, роз'яснено підстави для зняття виконавцем арешту з майна боржника, які передбачені ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с. 13-14).
Оцінка суду:
вивчивши зміст позовної заяви, дослідивши докази, які надані позивачем на обґрунтування позовних вимог, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
На підставі ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Частиною 1 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її .
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.
Водночас застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що підтверджує неодмінність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
У рішенні від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» («Sporrong and Lonnroth v. Sweden») ЄСПЛ зазначив, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, своєю чергою, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63, 64 рішення у справі «Маркс проти Бельгії» (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає «необхідність» відповідного закону, а наявність «спільного інтересу» може спонукати державу до «здійснення контролю за використанням власності», включаючи розпорядження та спадкування.
ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine)].
Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність, як його складова частина, висвітлені у практиці ЄСПЛ.
У рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив на неприпустимості свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
ЄСПЛ вказав на неодмінність перевіряти обмеження прав людини, передбачені у національному законі, визначати наявність обставин для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.
Обмеження прав має передбачатися національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатися у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадян.
Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.
Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.
Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.
Отже, можна зазначити, що лише за умови дотримання всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. З позиції ЄСПЛ суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
У цій справі питання полягає в тому, чи може наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника становити втручання у мирне володіння у значенні статті 1 Першого протоколу, і, якщо так, то чи є таке втручання законним і чи переслідує легітимну мету «в інтересах суспільства», а також, чи є воно пропорційним меті, якої прагнуть досягти.
В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 28.08.2024 у справі № 947/36027/21 (провадження 61-12849св23), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п'ята статті 59 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 зі заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак не змогла оформити свої спадкові права у зв'язку з тим, що належне спадкодавцю нерухоме майно знаходиться під арештом на підставі постанов міського відділу державної виконавчої служби про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: АМ №943489 та АА №968538 від 20.12.2006.
Однак у Калуському відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відсутня інформація щодо постанов про арешт майна боржника серії АМ № 943489 та серії АА № 968538, що підтверджується листом відповідним листом від 18.09.2023 № 57735
З огляду на викладене, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд вважає, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно спадкодавця ОСОБА_3 , коли немає актуального виконавчого провадження з виконання постанов, які стали підставою для накладення відповідного арешту, та взагалі немає будь-яких відомостей у органі державної виконавчої служби щодо вказаних постанов, призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенці, та, за встановлених у справі обставин, становить невиправдане втручання у права позивачки як спадкоємця власника майна та позбавляє її можливості прийняти спадщину. А тому суд дійшов до висновку про необхідність здійснити захист прав позивачки шляхом зняття арешту з майна.
На підставі вищевикладеного, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 1216, 1219, 1220, 1268, 1296, 1297 ЦК України, ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження» № 606-XIV, ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 263-265, 267-268 ЦПК, суд
позов ОСОБА_1 до Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна задовольнити.
Зняти арешт з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , номер запису про обтяження: 7669801 (спеціальний розділ).
За письмовою заявою відповідача заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Інші учасники справи (в тому числі і позивач), а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, пр. Л.Українки, 1 м. Калуш Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 38472755.
Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителька АДРЕСА_4 .
Суддя: