Справа№938/1850/25
Провадження № 2-з/938/4/25
04 листопада 2025 року селище Верховина Верховинського району Івано-Франківської області
суддя Верховинського районного суду Івано-Франківської області Бучинський А.Б., розглянувши заяву ОСОБА_1 , подану до суду його представником ОСОБА_2 , про забезпечення позову,
представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , до подання позовної заяви до суду, звернувся із заявою про забезпечення позову шляхом накладення заборони ОСОБА_3 вчиняти певні дії, а саме: здійснювати будь які дії, спрямовані на руйнування чи пошкодження господарської споруди погребу (пивниці), яка знаходиться на огородженій ним земельній ділянці в с. Яблуниця, присіло Центро, Верховинського району, Івано-Франківської області, чи внесення будь яких змін у конструкцію даної споруди до вирішення позову по суті.
Вказану заяву обґрунтовує тим, що між заявником та ОСОБА_3 існує спір щодо права володіння, користування зазначеною господарською спорудою, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності. Зазначає, що вказаною спорудою більше 70 років користувалася його сім'я, але з вересня 2023 року ОСОБА_3 огородив земельну ділянку, на якій розташована споруда та перешкоджає ОСОБА_1 , у доступі та користуванні спорудою. Заявник має намір подати позов до відповідача та органу місцевого самоврядування про визнання права власності на зазначену господарську споруду погріб (пивницю), однак ОСОБА_3 здійснює руйнування шляхом демонтажу частини зовнішньої стіни та внутрішньої перегородки цієї господарської споруди. З врахуванням наведеного, вважає, що існує реальна загроза порушення майнового права заявника, знищення або пошкодження об'єкта, чи заподіяння значної шкоди майну, щодо якого буде заявлено позов. Внаслідок цього може бути ускладненим чи унеможливленим виконання судового рішення або ефективне поновлення оспорюваних прав та інтересів ОСОБА_1 . А тому просить заяву задовольнити.
У відповідності до положень ч.1 ст.153 суд розглядає заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи у дводенний строк.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали заяви, слід дійти висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Зокрема, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Тобто, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) дійшла до висновків про те, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
З наданих заявником матеріалів, в тому числі заяв про звернення в правоохоронні органи, відповіді на них, довідок та листів органів влади, акту обстеження, а також змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існує спір щодо наявності у кожного із них права власності, в тому числі в частині володіння, користування господарською будівлею, яка розташована на земельній ділянці, віднесеній до комунальної власності.
В той же час, жодним із наданих документів не підтверджується наведеного у заяві факту про те, що саме ОСОБА_3 вчиняються дії з руйнування господарської споруди.
Дійсно, у долученому до матеріалів заяви висновку будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 07.10.2025 за №07/10/25 наявні фото-матеріали та графічні зображення, які фіксують на момент огляду незадовільний стан будівлі зі слідами руйнувань частини стіни.
Проте, за наслідками проведення експертного дослідження експертом лише визначено основні характеристики будівлі та її вартість, однак не встановлено причин руйнувань приміщення, зокрема, що таке настало внаслідок спрямованих сторонніх умисних дій.
Інших доказів про те, що ОСОБА_3 вчинялися будь які дії, спрямовані на руйнування приміщення, його стін заявником не представлено, а наданий для дослідження акт обстеження будівлі від 01.09.2023 містить інформацію лише щодо влаштування огорожі на земельній ділянці, де розташована спірна будівля.
В той же час, сам заявник визнає, що вказаний погріб побудований та експлуатувався більше 70 років, що в сукупності з відсутністю доказів про те, що ОСОБА_3 вчинялися або на даний час вчиняються умисні дії із руйнування, знищення господарської будівлі, не дає підстав суду для висновку про обґрунтованість припущення заявника щодо можливості вчинення особою, яка на думку заявника порушує його права, дій, що істотно ускладнить або унеможливить виконання рішення суду, або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
А тому, на даний час подана заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.149, 150, 152, 153, 261, 353, 354, 355 ЦПК України, суддя,
у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої його представником ОСОБА_2 , про забезпечення позову, відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя: Андрій БУЧИНСЬКИЙ