Справа № 601/169/25Головуючий у 1-й інстанції Клим Т.П.
Провадження № 33/817/534/25 Доповідач - Ваврів І.З.
Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП
24 жовтня 2025 р. м.Тернопіль
Суддя Тернопільського апеляційного суду Ваврів І.З.
з участю захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Булави О.П.
розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, що притягнута до адміністративної відповідальності, адвоката Булави О.П. на постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 вересня 2025 р.,
Постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і застосовано відносно нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисячі) гривень в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Як визнав суд, 22.12.2024 р. о 22:09:00 год. в м. Почаїв по вул. Лаврська, 5, Кременецького району Тернопільської області, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки Sangyong д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився на місці зупинки за допомогою сертифікованого приладу Алкофор 507, проба позитивна результат 2,15‰, з результатом водій згідний. Від проходження додаткового огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку в найближчому закладі охорони здоров'я КНП «Кременецька опорна лікарня» відмовився. Від керування відсторонений. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.9.А ПДР України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвокат Булава О.П.. вважає постанову першої інстанції необґрунтованою та винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 2793758 від 22.12.2024 року не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції. У протоколі зазначено місце вчинення правопорушення - с. Діброва, вул. Центральна, Кременецький район, Тернопільська область, однак така вулиця у с. Діброва відсутня. Водночас, у постанові суду йдеться про інше місце події - м. Почаїв, вул. Лаврська, 5, яка взагалі не вказана у протоколі. З відеозапису, долученого до справи, неможливо визначити населений пункт, у якому було зупинено транспортний засіб, оскільки місце фіксації події знаходиться на відкритій місцевості без розпізнавальних знаків. Також під час оголошення протоколу працівник поліції не повідомив апелянту конкретного місця вчинення правопорушення.
Також вказує, що транспортний засіб SSANGYONG д.н.з. НОМЕР_1 , зупинено працівниками поліції без належних на те підстав, всупереч положенням ст.35 ЗУ “Про національну Поліцію», а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в контексті ст.251 КУпАП, які б свідчили про наявність підстав у працівників поліції для зупинки транспортного засобу. Тому відповідно до “плодів отруйного дерева», сформульованої в рішеннях ЄСПЛ, недопустимими є всі наступні докази, отримані внаслідок зупинки транспортного засобу.
Зазначає, що відеозапис з бодікамери поліцейських не зафіксував результат алкотестера, що унеможливлює встановлення фактичного показника рівня алкоголю в організмі. Повідомлення про позитивний результат (2,15 проміле) надано виключно зі слів працівника поліції, без демонстрації показників приладу. Додана до матеріалів справи виписка з приладу «Алкофор 507» містить некоректне або незрозуміле значення (15 проміле), що також ставить під сумнів достовірність результату. Таким чином, факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння не підтверджено належним чином, а акт огляду та результат тестування не можуть вважатися допустимими доказами у справі.
Вказує, що на відео не зафіксовано згоду ОСОБА_1 з результатами огляду на факт алкогольного сп'яніння, а тому працівники патрульної поліції повинні були направити ОСОБА_1 для огляду в Кременецьку районну лікарню, однак цього зроблено не було.
Зазначає, що апелянт не надавав прямої згоди з результатами освідування і ОСОБА_1 не пропонувався для підпису акт огляду на стан сп'яніння.
Апелянт звертає увагу, що на відеозаписах наявних в матеріалах справи не зафіксовано факт відмови ОСОБА_1 від підпису В протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПРІ №202875 від 22.12.2024 року, надання пояснень та отримання копії протоколу, що це свідчить про грубі процесуальні порушення, що унеможливлює доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Вказує, що в матеріалах справи наявні відомості, які свідчать про наявність пом'якшуючих обставин, що не були враховані судом першої інстанції. Зокрема, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 13.07.2024 №3-29/4408, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 31.01.2023 по теперішній час, отримав поранення, внаслідок чого має низку тяжких захворювань хребта, що підтверджується медичними документами від 27.02.2025, 01.07.2025, 08.08.2025 та 05.08.2025. Апелянт неодноразово переніс оперативні втручання та потребує водійського посвідчення для пересування з метою лікування, а також для виконання службових обов'язків. Вважає, що призначене покарання є надмірно суворим, оскільки не враховано пом'якшуючі обставини.
Просить скасувати постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 вересня 2025 року і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Заслухавши захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Булаву О.П., який підтримав подану апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів, просить скасувати постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 вересня 2025 року та закрити провадження у справі; дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходжу до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, виходячи з наступного.
Аналіз матеріалів справи та безпосередньо рішення місцевого суду, яке оскаржується апелянтом, дає підстави для висновку, що суд, розглядаючи дану справу, дотримався положень статей 245, 280 КУпАП, відповідно до яких провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об'єктивне з'ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи в учиненні адміністративного правопорушення.
Винуватість та кваліфікація дій ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП України доведена належним чином перевіреними, оціненими та викладеними у постанові суду доказами.
Так, відповідно до вимог п. 2.9 “а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №202875 від 22.12.2024 р., місце складання протоколу м. Почаїв по вул. Лаврська (возз'єднання), 5 Кременецького району Тернопільської області, у якому зазначено, що 22:09:00 год. м. Почаїв по вул. Лаврська (возз'єднання), 5 в с.Діброва по вул. Центральній, Кременецького району Тернопільської області, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки Sangyong д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився на місці зупинки за допомогою сертифікованого приладу Алкофор 507, проба позитивна результат 2,15 проміле, з результатом водій згідний. Від проходження додаткового огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку в найближчому закладі охорони здоров'я КНП «Кременецька опорна лікарня» відмовився. Від керування відсторонений.
Твердження апелянта про розбіжності у місці вчинення правопорушення, яке вказане у протоколі з місцем зупинки транспортного засобу, на думку апеляційного суду, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки складені процесуальні документи фіксують факт проходження водієм транспортного засобу ОСОБА_1 огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці та його перебування у стані алкогольного сп'яніння, що є порушенням вимог п. 2.9. а Правил дорожнього руху і належним чином зафіксовано працівниками поліції.
В протоколі про адміністративне правопорушення, який був предметом розгляду суду, зазначено про роз'яснення ОСОБА_1 його прав, передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.
Зі змістом протоколу ОСОБА_1 був ознайомлений, від надання пояснень та підпису відмовився.
До того ж, будь-яких зауважень чи заперечень щодо порядку проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння та оформлення протоколу щодо нього, ОСОБА_1 не зазначав, із заявами про неправильність дій чи порушення його прав під час огляду на стан сп'яніння та складання протоколу до компетентних органів не звертався і матеріали справи таких не містять.
Цей документ був предметом розгляду у суді першої інстанції та отримав належну правову оцінку з якою суд апеляційної інстанції погоджується.
Вказаний протокол відповідає вимогам ст.ст.254, 256 КУпАП, складений уповноваженою на те особою, визначеною ст.255 КУпАП, а наведені у ньому обставини об'єктивно стверджуються іншими доказами, дослідженими судом по справі.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Так, оглянутим в судовому засіданні відеоматеріалом, що зафіксований нагрудною камерою працівника патрульної поліції вбачається, що працівниками патрульними поліції ОСОБА_1 було належним чином роз'яснення підстави зупинки, оскільки він керував транспортним засобом з непристебнутим ременем безпеки, що узгоджується з приписами ст.35 закону України “Про Національну поліцію».
Вказана підстава для зупинки транспортного засобу була повідомлена ОСОБА_1 працівник поліції і останній не заперечував зазначеного факту.
Тому, стверджувати про безпідставність зупинки працівниками поліції транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , як про це зазначає апелянт в апеляційній скарзі, апеляційний суд підстав не вбачає.
Також відеозаписом з нагрудної камери поліцейського зафіксовано, що працівники поліції, спілкуючись із ОСОБА_1 , виявили у останнього явні ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: почервоніння обличчя, нестійка хода, різкий запах з порожнини роту. Окрім того, ОСОБА_1 повідомив, що напередодні вживав алкогольні напої. Вказані ознаки були названі ОСОБА_1 та запропоновано водієві пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою технічного приладу, на що ОСОБА_1 погодився, при цьому працівниками поліції роз'яснено порядок проходження такого огляду. Працівники поліції надали для водія мундштук для перевірки цілісності його упакування. Після проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу поліцейський озвучив результат огляду ОСОБА_1 , що становив 2,15%, та показав результат ОСОБА_1 .
Матеріалами відеофіксації також підтверджується, що з результатом огляду на місці зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 фатично погодився і будь-яких зауважень з приводу проведеного огляду на стан сп'яніння та отриманого результату не висловлював. (22:31:45). В подальшому працівником поліції було повідомлено ОСОБА_1 , що на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.
Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на те, що поліцейський не продемонстрував результати огляду ОСОБА_1 за допомогою технічного приладу, спростовуються відеозаписом події.
Окрім того, посилання захисника на те, що на відеозаписі з бодікамер поліцейських візуально не зафіксовано результат алкотестеру, а тому неможливо встановити, який саме результат показав алкотестер не свідчить про відсутність події адміністративного правопорушення, оскільки факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння підтверджується сукупністю наявних в матеріалах справи доказів.
Також, апеляційний суд звертає увагу, що статтею 266 КУпАП регламентовано можливість проведення огляду водія на стан алкогольного сп'яніння як безпосередньо поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, а також, у разі незгоди водія на проведення вказаного огляду поліцейським або в разі незгоди з його результатами, в закладах охорони здоров'я.
Системний аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку, що огляд на стан алкогольного сп'яніння у закладі охорони здоров'я проводиться у випадку незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами.
З відеозапису з нагрудної камери працівника поліції, що досліджувався апеляційним судом, встановлено, що поліцейськими було виявлено у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння та запропоновано водієві пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного приладу газоаналізатора; водія було повідомлено про наслідки відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння та про можливість пройти даний огляд у найближчому медичному закладі, на що ОСОБА_1 погодився пройти огляд на місці зупинки. Було встановлено, що останній перебуває в стані алкогольного сп'яніння, результат огляду - 2,15 проміле. При цьому, ОСОБА_1 , не заперечував результатів такого огляду і бажання пройти такий огляд у медичному закладі, про що йому було роз'яснено працівником поліції, не висловлював.
Тому, оцінюючи доводи апелянта, що ОСОБА_1 не було надано можливості пройти огляд в медичному закладі, суд враховує, що водій, після проведення огляду на стан сп'яніння, з результатом огляду погодився і це давало підставу працівниками поліції зафіксувати виявлене правопорушення, склавши відповідний протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, а саме за порушення вимог п. 2.9 "а" ПДР України.
З огляду на викладене, апеляційний суд зазначає, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за порушення ним п.2.9«а» Правил дорожнього руху, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами, а зміст постанови відповідає вимогам статтей 283, 284 КУпАП.
Аналіз матеріалів провадження дає підстави для висновку, що дії працівників поліції щодо фіксації правопорушення вчиненого ОСОБА_1 узгоджуються з вимогами ст.266 КУпАП та приписами Інструкції Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 р № 1452/735 та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376.
Тому, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови, апеляційний суд визнає такими, що спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене нею адміністративне правопорушення.
Всі інші доводи апелянта мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. Такі доводи апелянта не спростовують встановлених обставин, а також того, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Апеляційний суд також звертає увагу, що у рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Таким чином, виходячи з аналізу доказів досліджених судом першої інстанції та перевірених під час апеляційного розгляду матеріалів справи, висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та кваліфікація її дій за ч.1 ст.130 КУпАП є правильним.
Жодних аргументованих доводів, які б викликали сумніви у об'єктивності оцінки доказів зроблених судом першої інстанції на підставі вищевказаних матеріалів справи, апелянтом не надано і не здобуто таких в процесі апеляційного розгляду.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.
Що стосується доводів апелянта про призначення ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП більш м'якого стягнення ніж передбачено санкцією відповідної статті , то такі доводи суд вважає безпідставними з огляду на наступне.
Отримуючи посвідчення водія, яке надає право на керування транспортними засобами, ОСОБА_1 фактично взяв на себе обов'язок знати і неухильно дотримуватись вимог Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху, тобто на ОСОБА_1 , як на водія транспортного засобу, яке визнано законодавством джерелом підвищеної небезпеки, покладено обов'язок неухильно дотримуватись правил дорожнього руху.
Частиною 1 статті 130 КУпАП України передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Санкцією ч.1 ст.130 КпАП України для водіїв передбачено єдиний та безальтернативний вид стягнення, такий як штраф в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Чинним законодавством не передбачено можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами за вчинення правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Аргумент апелянта, що ОСОБА_1 має проблеми зі здоров'ям та позбавлення права керування позбавить його можливості проходження лікування, не може слугувати підставою для уникнення відповідальності, оскільки особа, яка сідає за кермо у стані сп'яніння, свідомо наражає на небезпеку себе та оточуючих. У таких випадках держава має право обмежити її право керування для забезпечення загальної безпеки.
Закон не містить жодних винятків щодо застосування санкцій, передбачених ст. 130 КУпАП, до окремих категорій осіб, навіть якщо керування транспортними засобами є необхідним для виконання їхніх трудових обов'язків.
Всі громадяни України є рівними перед законом, і порушення правил дорожнього руху тягне за собою однакову відповідальність незалежно від їхнього соціального статусу чи професії.
Те, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем та право керування йому потрібно для виконання своїх службових обов'язків, не є підставою для застосування більш м'якого стягнення, аніж того, що було обрано судом першої інстанції.
Апеляційний суд, з урахуванням вищенаведеного, вважає, що стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік накладене на правопорушника з дотриманням вимог ст.33 КУпАП України та відповідає характеру вчиненого правопорушення, особі порушника, ступеню його вини та є необхідним і достатнім для досягнення визначеної ст.23 КУпАП України мети виховного впливу та запобігання вчиненню ОСОБА_1 нових правопорушень.
З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що постанова Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 вересня 2025 року відносно ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування, про що ставить питання апелянт, не вбачаю.
Керуючись ст.294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 вересня 2025 року щодо ОСОБА_1 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя