Справа № 947/16475/25
Провадження № 2/947/3300/25
03.11.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
за участі третьої особи - Одеської універсальної товарної біржі «ДЖІП»,
про визнання договору купівлі-продажу дійсним,
Позивачка - ОСОБА_1 05.05.2025 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи - Одеської універсальної товарної біржі «ДЖІП» про визнання договору купівлі-продажу дійсним, в якій просить суд:
- визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна №94/0868 від 06.12.1994 року, укладений на Одеській універсальній товарній біржі «ДЖІП» щодо квартири АДРЕСА_1 дійсним.
В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що визнання дійсним спірного договору є необхідним, оскільки з підстав його не нотаріального посвідчення, що не потребувалось на час його укладення, наразі тягне недійсність даного правочину, у зв'язку з чим позивачка позбавлена можливості належним чином розпоряджатись своєю власністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 06.05.2025 року вказану позовну заяву залишено без руху.
12.05.2025 року від представника позивача на виконання вказаної ухвали суду, через систему «Електронний суд», надійшла до суду заява про усунення недоліків.
Дослідивши подані до суду документи, суддею встановлено, що позовна заява подана з додержанням вимог ст.ст. 175-177 ЦПК України, позивачем виконані вимоги ухвали суду від 06.05.2025 року, підстави для залишення позовної заяви без руху або відмови у відкритті провадження, визначених у ст. 185, 186 ЦПК України, відсутні.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 21.05.2025 року вказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.
У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 14.08.2025 року судом було закрито стадію підготовчого провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
У судове засідання призначене на 03.11.2025 року позивачка не з'явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, однак від останньої 03.11.2025 року надійшла до суду заяву про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за її відсутності.
Відповідачка - ОСОБА_2 у судове засідання призначене на 03.11.2025 року також не з'явилась, про дату, час та місце проведення якого повідомлялась належним чином, однак про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не надала.
Інші учасники справи про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Статтею 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається зокрема фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
На виконання положень ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом було отримано відповідь з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, у відповідності до якої згідно з відомостями Департаменту інформація про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , на території міста Одеси відсутня.
За наслідком викладеного, повідомлення відповідачки про дату, час і місце проведення судового засідання здійснювалось шляхом надання оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого, відповідачка у відповідності до приписів ч.11 ст. 128 ЦПК України вважається повідомленою належним чином.
Одночасно, судом здійснювалось повідомлення останньої про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судової повістки, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі за адресою, зазначеною позивачкою у позові, а саме: АДРЕСА_2 , однак поштова кореспонденція, яка була скерована для вручення відповідачу, була повернута до суду без вручення.
Таким чином, відповідачка про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлялась належним чином, однак, у встановлений судом строк не скористалась процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомила.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 03.11.2025 року за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06 грудня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 за довіреністю №2-5605, посвідченою Першою одеською держаною нотаріальною конторою від 04.12.1993 року, укладено договір №94/0868 купівлі-продажу нерухомого майна.
За умовами вказаного договору, ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру, загальною площею 40,7 кв.м., яка складається з 1-ї кімнати житловою площею 17,4 кв.м., а також: коридору, кухні, туалету, ванної кімнати за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п.6 договору, квартиру продано за 70000000 карбованців, які отримано продавцем до підписання договору та належать новому власнику - ОСОБА_1 .
У вказаному договорі зазначено, що він подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає.
Договір укладений і зареєстрований на Одеській універсальній товарній біржі «ДЖІП», за реєстраційним №94/0868 від 06.12.1994 року, на підставі якого 07.12.1994 року Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації було зареєстровано за позивачкою право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним відбитком штемпелю та записом на зворотній сторінці договору за №94/0868 від 06.12.1994 року в реєстровій книзі 111пр на сторінці 168 під №3003.
Також судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 зареєстрована у вищевказаній квартирі після її придбання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується отриманою судом відповіддю з відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області.
Позивачка в позові зазначає, що у зв'язку з позбавленням можливості належним чином розпоряджатись своєю власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 та з метою захисту своїх прав позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Суд зазначає, що на момент укладання вказаного договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна був чинним Закон України "Про товарну біржу", відповідно до умов якого договори, оформлені товарною біржею, визнавались дійсними, а сам правочин купівлі-продажу було вчинено з дотриманням вимог діючого на той час законодавства.
В подальшому до ЦК Української РСР 1963 року були внесені зміни, відповідно до яких угоди щодо відчуження нерухомого майна підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Відсутність належних правовстановлюючих документів на нерухоме майно, на думку суду, істотним чином порушує право власності позивача, яке підлягає судовому захисту.
Згідно положень ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР 1963 року, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Аналогічне за змістом положення містить ч. 2 ст. 220 ЦК України - якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Судом встановлено, що усі зобов'язання за договором №94/0868 купівлі-продажу нерухомого майна від 06.12.1994 року, його сторонами виконані у повному обсязі: покупцеві була передана у квартира АДРЕСА_1 , а продавцеві передані грошові кошти за продану квартиру.
Таким чином, позивачкою усі вимоги, що ставилися до біржових угод на момент її укладення, були виконані.
Основними засадами судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінюєналежність, допустимість, достовірність кожного доказу окермо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, оцінивши усі докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, які є належними, допустимими, достатніми та достовірними, судом встановлено, що сторони спірного договору обумовили всі їх істотні умови та повністю виконали взяті на себе зобов'язання, тому враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає, що вимоги позивачки про визнання договору купівлі-продажу дійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (Заява №33949/02), відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивачкою у позові не заявлено вимог про відшкодування судових витрат, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідача.
Керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 141, 211, 263-266, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, ст. 220 ч.2 ЦК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), за участі третьої особи - Одеської універсальної товарної біржі «ДЖІП» (місцезнаходження: 65082, м. Одеса, вул. Гоголя, 12) про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним - задовольнити.
Визнати договір №94/0868 купівлі-продажу нерухомого майна від 06 грудня 1994 року, укладений на Одеській універсальній товарній біржі «ДЖІП» між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 за довіреністю №2-5605, посвідченою Першою одеською держаною нотаріальною конторою від 04.12.1993 року, щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 - дійсним.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко