17.10.2025 Справа №607/16346/25 Провадження №2/607/4719/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Лукачат К. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» (далі - ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн») звернулося в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач покликається на те, що 08.02.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1548079 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису який був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
07.09.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі - Первісний кредитор) та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу № 1-07092021, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за кредитним договором 1548079 від 08.02.2021, укладеним з відповідачем.
Надалі, 07.09.2021 ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 2-07/09/2021, відступив право вимоги за кредитним договором № 1548079 від 08.02.2021 до ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн» (далі - позивач), у зв'язку з чим останній набув права грошової вимоги до відповідача.
Після відступлення позивачу права грошової вимоги, відповідач свого зобов'язання щодо повернення наданих йому коштів належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 12.06.2025 загальний розмір по поверненню кредитних коштів, що підлягає стягненню з відповідача складає 8 935,00 грн, з яких: 3 000,00 грн - заборгованість за кредитом (за тілом кредиту); 5 935,00 грн - заборгованість за процентами.
У зв'язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість за вищевказаними кредитними договорами у розмірі 8 935,00 грн та судові витрати.
У судове засідання представник позивача не з'явився, однак просив розгляд даної справи провести без його участі, позов підтримує та просить його задовольнити, не заперечує проти ухвалення судом заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, будучи повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Правом на подання відзиву відповідач не скористався та не подав заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду постановлено заочний розгляд справи.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, 08.02.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1548079 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису який був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.
Згідно умов кредитного договору, Товариство надає Клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, передбачені Договором на наступних умовах: Сума виданого кредиту: 3000.00 гривень. Дата надання кредиту: 08.02.2021 року. Строк кредиту: 15 днів. Цільове призначення - на споживчі потреби. Стандартна процентна ставка - 1,9 % в день.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 12.06.2025 загальний розмір по поверненню кредитних коштів, що підлягає стягненню з відповідача складає 8 935,00 грн, з яких: 3 000,00 грн - заборгованість за кредитом (за тілом кредиту); 5 935,00 грн - заборгованість за процентами.
Згідно умов кредитного договору, Позика надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний Клієнтом.
На підтвердження видачі, Товариством, кредитних коштів, позивач надає інформаційну довідку, відповідно до якої 08.02.2021 на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 3000.00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що в свою чергу являється доказом видачі кредитних коштів.
В подальшому, 07.09.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі - Первісний кредитор) та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу № 1-07092021, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за кредитним договором 1548079 від 08.02.2021, укладеним з відповідачем.
Надалі, 07.09.2021 ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 2-07/09/2021, відступив право вимоги за кредитним договором № 1548079 від 08.02.2021 до ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн», у зв'язку з чим останній набув права грошової вимоги до відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 8 935,00 грн, у зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором № 1548079 від 08 лютого 2021 року.
Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем підписано кредитний договір № 1548079 від 08 лютого 2021 року, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
В силу вимог ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Таким чином, на підставі укладених між сторонами електронних договорів, які вважаються укладеними у письмовій формі, у сторін цього договору відповідно до приписів статті 11 ЦК України виникли права та обов'язки, які випливають із кредитного договору.
Згідно з вимогами п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до вимог абз. 1 ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно абз. абз. 1, 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про електронну комерцію»).
У силу ч. 3 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
В силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Вищенаведене свідчить про належне укладення кредитного договору, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.
Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так, у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.
Отже, між сторонами досягнута згода щодо всіх істотних умов вищезгаданих кредитних договорів, які оформлені сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства між кредитодавцем та відповідачем у встановленому законом порядку було укладено електронний кредитний договір.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, уклавши договір № 1548079 від 08 лютого 2021 року в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому, на думку суду цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Підписавши даний кредитний договір, відповідач, відповідно до статей 3, 627 ЦК України, добровільно погодився на такі умови кредитного договору та взяла на себе відповідні зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплати процентів за їх користування. Однак, у визначений строк їх не повернув, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення тіла кредиту та відсотків підлягає задоволенню повністю.
Згідно з статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач не надав будь-яких доказів в розумінні положень ст. 76-81 ЦПК України на спростування обставин, на які посилається позивач та не направив суду жодних заперечень щодо позовних вимог, розмір кредитної заборгованості не спростував, своїх контррозрахунків заборгованості чи доказів, які б підтверджували її відсутність, суду не надав.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Як встановлено судом, 07.09.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу № 1-07092021, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за кредитним договором 1548079 від 08.02.2021, укладеним з відповідачем.
Надалі, 07.09.2021 ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 2-07/09/2021, відступив право вимоги за кредитним договором № 1548079 від 08.02.2021 до ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн», у зв'язку з чим останній набув права грошової вимоги до відповідача.
Предметом даних Договорів факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору.
Отже, дані договори факторингу підтверджують належний перехід прав вимоги до відповідача від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» до ТОВ «ФК Айкон Дебт Колекшн».
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, що в даному випадку мають місце порушення з вини відповідача прав позивача щодо порядку погашення заборгованості за кредитним договором, суд дійшов висновку про задоволення позову, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 1548079 від 08 лютого 2021 року в розмірі 8 935,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, оскільки позов задоволено, суд вважає, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 2 422,40 грн сплаченого судового збору.
Щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Суд враховує, що представником позивача в процесі розгляду даної справи було подано докази на підтвердження витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, судових витрат, пов'язаних із витратами на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн, а саме: договір про надання правничої допомоги № 09/07/2025 від 09.07.2025; акт про отримання правової допомоги від 01.09.2025.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Питання гонорару та рахунків визначено сторонами у вищевказаному договорі про надання правничої допомоги.
Таким чином, представник позивача надав докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім цього, згідно правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додаткових постановах від 12 січня 2023 року у справі № 908/2702/21 та від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, згідно якої під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями реальності, співмірності, а також розумності їхнього розміру, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Із урахуванням конкретних обставин, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).
Враховуючи наведене, суд вважає, що вказані в акті про отримання правової допомоги послуги в розмірі 10 500,00 грн щодо надання консультації, складення та подання до суду позовної заяви, а також складення інших процесуальних документів та їх відправка поштовою кореспонденцією, на переконання суду, не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, у розумінні приписів частини третьої статті 141 ЦПК України та не є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом робіт, а також не відповідає вказаному вище критерію розумності та обґрунтованості, оскільки, з огляду на зміст позовної заяви, її написання не вимагало у адвоката особливих зусиль чи вивчення нових обставин справи.
Також суд бере до уваги, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Подібний висновок викладений у постанові Верховного суду від 17.01.2024 у справі № 910/2158/23.
З огляду на вищевикладене, розподіляючи витрати, понесені на професійну правничу допомогу позивачем, суд, бере до уваги співмірність витрат зі складністю справи та із наданим адвокатом позивача обсягом послуг під час розгляду справи в суді, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, взявши до уваги, виконані роботи, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення розміру витрат та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 133, 137, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 524, 525, 526, 530, 541, 553, 554, 610, 611, 612, 614, 629, 1046, 1048-1050 Цивільного кодексу України, суд,
Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн» заборгованість за кредитним договором № 1548079 від 08 лютого 2021 року в розмірі 8 935,00 грн (вісім тисяч дев'ятсот тридцять п'ять гривень 00 копійок), 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) сплаченого судового збору та 4 000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.
Відмовити у задоволенні інших вимог.
Відповідачу направити копію заочного рішення суду, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення суду або апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги заочного рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення суду може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішеннясуду без задоволення, відповідачем може бути оскаржене заочне рішення суду в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, відповідачем з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, іншими учасниками справи з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину заочного рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного заочного рішення суду.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Колекшн», унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 44002941, місцезнаходження м. Київ вул. Саперне Поле, буд. 12;
відповідач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 21 жовтня 2025 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко