Справа № 577/6059/25
Провадження № 2/577/2185/25
04 листопада 2025 року м. Конотоп
Суддя Конотопського міськрайонного суду Сумської області Потій Н.В., розглянувши клопотання представника АТ «Українська залізниця» Ільницької Ю.Ю. про залишення позовної заяви без руху у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні коштів,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ «Українська залізниця» в якому просить: 1) стягнути з відповідача на свою користь невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п'яти середньомісячних заробітків, що становить 50017,30 грн; 2.) невиплачену додаткову матеріальну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 40013,84 грн; 3) невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2025 роки в розмірі 67236 грн; 4) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 67677,18 грн.
Ухвалою суду від 03.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 08:30 год 04 листопада 2025 року.
30 жовтня 2025 року представник відповідача через підсистему «Електронний суд» звернулася до суду із клопотанням про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, мотивуючи тим, що у порушення вимог ч.3 ст. 175 ЦПК України зазначена позовна заява не містить відомостей, про поштовий індекс позивача, наявність або відсутність електронного кабінету відповідача.
Суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Вимоги щодо форми й змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України.
Частиною третьою статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України).
Водночас при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції (постанова Верховного Суду від 5 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20).
У кожному випадку, суддя має оцінити, чи є виявлені ним недоліки суттєвими і чи за їхньої наявності може бути вирішена справа з дотриманням всебічного, повного і неупередженого її розгляду.
На переконання суду, перелічені представником відповідача недоліки позовної заяви, а саме відсутність відомостей, про поштовий індекс позивача, наявність або відсутність електронного кабінету відповідача не є суттєвими.
Зокрема, представник відповідача Ільницька Ю.Ю. має електронний кабінет та отримала доступ до цивільної справи в електронному вигляді. Відсутність індексу в поштовій адресі позивача також не є суттєвими недоліками позовної заяви і справа може бути вирішена з дотриманням всебічного, повного і неупередженого її розгляду.
Суд враховує, що у своїй практиці Верховний Суд неодноразово зауважував, що надмірний формалізм судів до позовної заяви не має допускатись, і лише з несуттєвих недоліків, тих які не впливають на вирішення спору, позовна заява не має залишатись без руху, а потім повертатись, адже цим чиняться перешкоди у доступі особи до правосуддя. Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 297/1881/23 (провадження № 61-11725св24).
З огляду на викладене, у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без руху слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. 260 -261 ЦПК України,
У задоволенні клопотання представника АТ «Українська залізниця» Ільницької Ю.Ю. про залишення позовної заяви без руху у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні коштів - відмовити.
Ухвала не оскаржується.
СуддяН. В. Потій