Справа № 638/16901/23
Провадження № 2/638/892/25
21 жовтня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Тимченка А.М.
при секретарі Кондратюк І.В.
за участі позивача - ОСОБА_1
третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача: ОСОБА_2 , про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним на підставах, встановлених законом, і застосування наслідків його недійсності,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним на підставах, встановлених законом, і застосування наслідків його недійсності, у якому позивач просить: 1) визнати з моменту його вчинення недійсним (таким, що не відповідає вимогам закону) укладений 17.06.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договір № 732 купівлі продажу нежитлових приміщень підвальної частини №1 б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ «А-5» загальною площею 227,0 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю за договором купівлі-продажу 239017,00 грн, посвідчений приватним нотаріусом Харкіівського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М.; 2) зобов?язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 нежитлові приміщення підвальної частини №1 б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв. метрів, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , одержані нею на виконання договору № 732 купівлі продажу від 17.06.2015, посвідченого посвідчений приватним нотаріусом Харкіівського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 17.06.2015 між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений Договір № 732 купівлі-продажу нежитлових приміщень підвальної частини №1 б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ «А-5» загальною площею 227,0 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю за договором купівлі-продажу 239017,00 грн.
Вказані нежитлові приміщення були продані на користь ОСОБА_3 без наміру створення з обох сторін правових наслідків, які обумовлювалися договором купівлі-продажу, у зв?язку з чим після відмови ОСОБА_3 у позасудовому порядку добровільно повернути позивачу нерухомість Дзержинським районним судом міста Харкова розглядалася справа N?638/6769/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним (фіктивним) договору від 17 червня 2015 року купівлі-продажу нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , яка у теперішній час знаходиться на стадії апеляційного перегляду.
Також позивач зазначає, що 09 грудня 2020 року у судовому засіданні при розгляді справи N?638/6769/20 по суті відповідач ОСОБА_3 у вступному слові в категоричній формі заявила, що гроші за купівлю у ОСОБА_1 нежитлових приміщень підвальної частини №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «A-5», загальною площею 227,0 кв.м., розташованих по АДРЕСА_1 , в сумі, еквівалентній 12 000 (дванадцяти тисячам) доларів США, вона сплатила не продавцю майна ОСОБА_1 , як це вказано у пункті третьому договору купівлі-продажу, а передала третій особі ОСОБА_2 , на той час своєму зятю.Сплату саме ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 12 000 (дванадцяти тисяч) доларів США за покупку вказаних вище нежитлових приміщень, ОСОБА_3 неодноразово підтверджувала у судовому засіданні 09 грудня 2020 року. Несплата грошей покупцем нерухомості за договором купівлі-продажу від 17 червня 2015 року ОСОБА_3 власнику і продавцю нерухомості ОСОБА_1 об'єктивно підтверджується відеозаписом судового засідання, яке відбулося 09 грудня 2020 року у справі N?638/6769/20 (час відтворення відеозапису з 02:25:00 до 02:45:00). До 09 грудня 2020 року ОСОБА_3 в жодній своїй заяві по суті справи N?638/6769/20 або іншим способом поза розгляду справи N?638/6769/20 ніколи не робила таких заяв і не повідомляла позивача ОСОБА_1 про те, що гроші за договором від 17 червня 2015 року купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1 , в сумі, еквівалентній 12 000 (дванадцяти тисячам) доларів США, вона передала ОСОБА_2 .
Позивач наголошує, що наведені ним обставини об'єктивно доводять, що покупець за договором від 17 червня 2015 року купівлі-продажу нежитлових приміщень підвальної частини N?1б, 2-:-20, 10a, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «A-5», площею 227,0 кв.м., розташованих по АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 гроші в сумі 239 017 грн., як це зазначено в пункті 3 вказаного договору продавцю за цим договором ОСОБА_1 не сплачувала, на підставі чого просить визнати недійсним зазначений договір внаслідок недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені законом і застосування наслідків недійсності правочину - повернення майна, яке було передано ОСОБА_3 на виконання оспорюваного договору.
Крім того позивачем зазначено, що строки позовної давності під час звернення до суду ним дотримані, оскільки днем, коли позивач вперше дізналася про порушення своїх майнових прав, а також про осіб, які його порушили, є 09.12.2020 року, коли в судовому засіданні, що відбулося у справі № 638/6769/20, ОСОБА_3 заначила, що гроші за купівлю у ОСОБА_1 нежитлових приміщень підвальної частини N?1б, 2-:-20, 10a, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «A-5», площею 227,0 кв.м., розташованих по АДРЕСА_1 , вона сплатила не продавцю майна - ОСОБА_1 , а передала треті особі- ОСОБА_2 , на той час своєму зятеві.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова суду від 08.01.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі та встановлено Відповідачу п?ятнадцятиденний строк з дня одержання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
04.04.2024 року від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Блохіна Андрія Валерійовича до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з огляду на наступне.
Звертаючись із даним позовом Позивач мотивує його тим, що в порушення умов договору купівлі-продажу від 17.06.2015 року Відповідач як покупець не сплатила вартість проданих їй нежитлових приміщень, що, на думку позивача, є підставою для визнання його недійсним.
Представник відповідача зазначає, що розразунок між сторонами цього договору проведений повністю ще до підписання договору, згідно діючого законодавства та положень оспорюваного Договору. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін на аналогічні нежитлові приміщення. За їх розсудом визначена в цьому договорі вартість саме цих нежитлових приміщень є справедливою, відповідає їх дійсності.
Право власності на вищезазначені нежитлові приміщення у встановленому законом порядку зареєстроване за Відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 17.06.2015 року.
Також представник вказує на те, що оспорюваний Позивачем договір не є фіктивним і це спростовується рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.10.2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19.12.2023 року по цивільній справі N? 638/6769/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 якими в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (з підстав його фіктивності) відмовлено.
Під час розгляду вказаної цивільної справи Позивач не спростувала презумпцію правомірності правочину й судом апеляційної інстанції, зокрема, надана оцінка посиланням Позивача що вона фактично не отримувала грошових коштів за продаж спірного майна від Відповідача, з приводу чого вказав, що такі доводи «не можуть бути підставою для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки такі доводи можуть свідчити про неналежне виконання умов вказаного правочину, а не про його недійсність. З метою захисту своїх прав ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися з вимогами про стягнення неотриманих нею коштів за продаж майна за договором купівлі-продажу, що вона і зробила, звернувшись до суду з вимогами у справі N? 638/5746/21».
Враховуючи те, що у даній справі Відповідач отримала товар (нежитлове приміщення), але, як стверджує Позивач, вона не отримала за нього оплату, тому за таких умов підлягає застосуванню саме ч.3 ст.692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способом захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів. Таким чином, Позивач, пред?явивши позовну вимогу про визнання договору купівлі-продажу недійсним, обрала неналежний спосіб захисту порушених, на її переконання, прав.
Представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову з огляду на невідповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права, оскільки визнання недійсним договору купівлі-продажу не забезпечить відновлення порушених, на думку Позивача, прав та їх реалізацію; доводи позивача щодо відсутності розрахунків за договором мають бути відхилені судом з огляду на положення пункту 3 оспорюваного правочину, відповідно до якого розрахунок в цій сумі грошей між сторонами цього договору проведений повністю ще до його підписання.
Також у відзові на позовну заяву представник наголошує, що ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів за договором купівлі-продажу від 17.06.2015 року, а також інфляційних витрат та 3% річних, однак постановою Полтавського апеляційного суду від 28.02.2024 року по цивільній справі № 638/5746/21 в задоволенні вказаних вимог відмовлено.
Зазначає про суперечливу поведінку Позивача у справі, який протягом 5 років з дня укладення оспорюваного правочину не заявляв а ні про його фіктивність, а ні про не проведення розрахунків за ним, та лише в травні 2020 року звертається до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, а в квітні 2021 року, коли під час ролзгляду цивільної справи N? 638/6769/20, звернувся до суду з позовом про стягнення за нібито фіктивним правочином неотриманих грошових коштів.
Подання через вісім з половиною років після укладення оспорюваного правочину нової позовної заяви щодо одного й того ж предмета спору й обгартування його тими ж самими обставинами, на думку Відповідача, є очевидно недобросовісною поведінкою сторони позивача та мають визнаватися судом зловживанням позивачем своїми процесуальними правами, що відповідно до ст.44 ЦПК України є підставою для залишення позову без розгляду.
Також представником позивача заявлене клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки доводи Позивача про те, що строк позовної давності за цим позовом починається з 09.12.2020 року є нікчемними, так як з цього твердження виходить, що останній з 17.06.2015 року до 09.12.2020 року не було відомо, що вона ще у 2015 році не отримала грошові кошти у сумі 239 017,00 грн. З даним позовом ОСОБА_1 звернулась наприкінці 2023 року, тобто через 8 років, а тому суд також має відмовити у задоволенні позовних вимог у зв?язку з пропуском строку позовної давності.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, від представника ОСОБА_3 - адвоката Тищенка А.В. 20.08.2025 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, зазначив, що просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Третя особа ОСОБА_2 у судовому засіданні просив задовольнити позов.
Також в судовому засіданні розглянуто клопотання про відмову позивача від позову в частині позовних вимог щодо зобов'язання ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 нежитлові приміщення підвальної частини №1 б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв. метрів, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , одержані нею на виконання договору № 732 купівлі продажу від 17.06.2015, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. Суд на місці ухвалив прийняти відмову позивача від позову та закрити провадження у справі в цій частині вимог.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, вислухавши пояснення учасників судового процесу, допитавши свідків, суд прийшов до наступних висновків.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи судом встановлено, що 17.06.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. та зареєстровано в реєстрі за № 732.
За умовами договору, ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_3 прийняла у власність та зобов'язалась оплатити на визначених договором умовах нежитлові приміщення підвальної частин №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ «А-5»загальною площею 227,0 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Нежитлові приміщення, що відчужуються, належать ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору № 4630-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. 01.12.2010 року, реєстровий № 4201.
Продаж вчинено за суму 239017 грн. (двісті тридцять дев'ять тисяч сімнадцять гривень). Розрахунок в цій сумі грошей між сторонами за цим договором проведений повністю ще до підписання договору, згідно діючого законодавства. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін на аналогічні нежитлові приміщення: за їх розсудом визначена в цьому договорі вартість саме цих нежитлових приміщень є справедливою відповідає їх дійсності.
Оціночна вартість вказаних нежитлових приміщень становить 239017 грн., згідно звіту про оцінку нерухомого майна від 15.06.2015 року, виконаного ФОП ОСОБА_7 .
Згода на продаж вказаних нежитлових приміщень надана чоловіком продавця ОСОБА_5 , справжність підпису якого на відповідній заяві засвідчив приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв А.М. 17.06.2015 року, реєстровий №730.
Сторони у присутності нотаріуса підтверджують, що на час укладення договору вони усвідомлюють наслідки і розуміють значення своїх дій, підтверджують свої наміри та керують ними, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; не визнані судом недієздатними або обмеженими у дієздатності; їх не примушували укласти цей договір на вкрай невигідних для них умовах під впливом тяжкої обставини; уклали цей договір не під впливом помилки, обману або насильства; уклали цей договір без наміру приховати інші угоди (дії), цей договір не є фiктивним або удаваним та не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб. Сторони стверджують, що ніяких підстав для визнання в майбутньому цього правочину недійсним не має. Цей договір підписується сторонами добровільно, зміст статей законодавства, які зазначені у договорі сторонам відомі та зрозумілі.
Право власності на нежитлові приміщення, переходить до ОСОБА_3 з моменту державної реєстрації цього договору.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 352777271 від 02.11.2023 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належать нежитлові приміщення підвальної частини №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а І нежитлового будинку літ «А-5»за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрації права власності зазначено договір купівлі-продажу, серія та номер:732, виданий 17.06.2015 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв А.М.
Як зазначають позивачі, оспорюваний договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним, внаслідок недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені законом, оскільки відповідач, всупереч зазначеному в пункті 3 вказаного договору, продавцю за цим договором ОСОБА_1 грошей не сплачувала.
Положення п. 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно з ч. 1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом ч.3ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В судовому засіданні досліджено відеозапис засідання від 09 грудня 2020 року у цивільній справі № 638/6769/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_8 , третя особа на стороні відповідачів ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Як зазначає позивач, зазначений запис є головним та безперечним доказом того, що відповідачка ОСОБА_3 в категоричній формі неодноразово заявляла, що гроші за купівлю у ОСОБА_1 нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_1 , в сумі 12 000 доларів США, вона сплатила не продавцю, як це вказано у пункті 3 договору купівлі-продажу, а передала на той час своєму зятю третій особі у справі ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що відеозапис містить запис судового засідання від 09.12.2020 у справі № 638/6769/20, відповідно до якого відповідачем ОСОБА_3 не спростовується та не заперечується сплата нею грошових коштів на виконання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень підвальної частини №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5», загальною площею 227,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що 17 червня 2015 року ОСОБА_1 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу передала у власність покупцю ОСОБА_3 нежитлові приміщення підвальної частини №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5», загальною площею 227,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначено в п.1 договору відповідач зобов'язувалась оплатити придбані приміщення на нижчевикладених умовах.
Згідно із п. 3 Договору визначено, що «Продаж вчинено сторонами за суму 239 017 грн. Розрахунок в цій сумі грошей між нами, сторонами за цим договором, проведений повністю ще до підписання договору, згідно діючого законодавства».
Відповідно до постанови від 08 вересня 2020 року у справі №916/667/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір.
Тобто відповідно до змісту договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 червня 2015 року, а саме п. 3 договору, продаж за домовленістю сторін вчинено за 239017,00 грн., тобто отримання позивачем коштів за продані приміщення відбулось до оформлення договору.
Суд звертає увагу, що укладання договору купівлі-продажу № 732 від 17.06.2025 нежитлових приміщень підвальної частини №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5», загальною площею 227,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_3 не міг бути укладений без підпису продавця.
Відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Отже, підписуючи договір купівлі-продажу на таких умовах, які є чіткими та не дають можливості двоякого тлумачення, позивач, не могла не розуміти, що після його підписання, вона буде позбавлена можливості стверджувати про неотримання коштів за продані нежитлові приміщення, оскільки факт підписання нею договору сам по собі свідчить про отримання такої оплати.
Крім того, під час підписання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.06.2015 за № 732, у п.8 сторони в присутності нотаріуса підтвердили, що на час укладення договору вони усвідомлюють наслідки і розуміють значення своїх дій, підтверджують свої наміри та керують ними, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; не визнані судом недієздатними або обмеженими у дієздатності; їх не примушували укласти цей договір на вкрай невигідних для них умовах під впливом тяжкої обставини; уклали цей договір не під впливом помилки, обману або насильства; уклали цей договір без наміру приховати інші угоди (дії), цей договір не є фiктивним або удаваним та не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб. Сторони стверджують, що ніяких підстав для визнання в майбутньому цього правочину недійсним не має. Цей договір підписується сторонами добровільно, зміст статей законодавства, які зазначені у договорі сторонам відомі та зрозумілі.
Суд зазначає, що позивач зверталася до суду в травні 2020 року позовом про визнання договору купівлі-продажу від 17.06.2025 за № 732 недійсним (з підстав його фіктивності), та вже у квітні 2021 року, під час триваючого розгляду цивільної справи за цим позовом N? 638/6769/20, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів та відшкодування збитків за договором купівлі-продажу від 17.06.2025 за № 732.
Відповідно до рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.10.2023 року, залишеним без змін постановою Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 06.05.2025 по цивільній справі N? 638/6769/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 якими в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (з підстав його фіктивності) відмовлено.
Під час розгляду вказаної цивільної справи надана оцінка посиланням Позивача що вона фактично не отримувала грошових коштів за продаж спірного майна від Відповідача, з приводу чого зазначено, що …. «Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона фактично не отримувала грошових коштів за продаж спірного майна від ОСОБА_3 , а відповідачка посилалась на те, що передала кошти не їй, а ОСОБА_6 , обґрунтовано спростовані апеляційним судом з посиланням на те, що ці обставини не можуть бути підставою для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки вони можуть свідчити про неналежне виконання умов вказаного правочину, а не про його недійсність. З метою захисту своїх прав ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися з вимогами про стягнення неотриманих нею коштів за продаж майна за договором купівлі-продажу, що вона і зробила, звернувшись до суду з вимогами у справі № 638/5746/21 (постановою Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено).»
Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як стверджується позивачем, вона не отримала за оплату за продані нею нежитлові приміщення, а отже на підставі ч.3 ст.692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості визнання недійсним договору в судовому порядку, і якщо, як зазначає позивач, порушене права продавця полягає в тому, що вона не отримала грошових коштів від продавця, то способом захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.
Зазначені висновки відповідають зробленим у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі N? 916/667/18 (провадження N? 12-145гс 19).
Згідно із постановою Полтавського апеляційного суду від 28.02.2024 року у цивільній справі N? 638/5746/21 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу № 732 від 17.06.2015 року № 732 від 17.06.2025 нежитлових приміщень підвальної частини №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5», загальною площею 227,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , який позивач просить визнати недійсним, а також інфляційних витрат та 3% річних, однак в задоволенні вказаних вимог відмовлено.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дослідивши зміст договору купівлі-продажу, який є предметом спору, наданий позивачем відеозапис та письмові докази у справі, суд вважає позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійним є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Підстав для застосування позовної давності до позовних вимог відповідно до заяви представника відповідача суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
У постанові Верховного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
За правилами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачу відмовлено в позові, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі судового збору відсутні.
На підставі викладеного, керуючись: 4-5, 76, 89, 258-259, 263-265, 273, 351-352, 354-355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_8 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду до або через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 03.11.2025 року.
Суддя А.М.Тимченко