Єдиний унікальний номер 205/6446/25
Номер провадження2/205/3404/25
Номер провадження: 2/205/3404/25
10 вересня 2025 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Мовчан Д.В.
при секретарі Волкобоєвої А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Дніпрі клопотання представника відповідача Департаменту Патрульної поліції про неприпустимість зловживання процесуальними правами та залишення позову без розгляду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Другого Правобережного ВДВС у Чечеловського та Новокодацького районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення безпідставно отриманих коштів,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Новокодацького районного суду міста Дніпра з позовною заявою до Департаменту Патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Другого Правобережного ВДВС у Чечеловського та Новокодацького районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Ухвалою суду від 02 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по даній цивільній справі.
09 травня 2025 року представником відповідача Департаменту Патрульної поліції заявлено клопотання про зловживання позивачем процесуальними правами та залишення позову ОСОБА_1 до Департаменту Патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Другого Правобережного ВДВС у Чечеловського та Новокодацького районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення безпідставно отриманих коштів, без розгляду. Дане клопотання представник відповідача обґрунтовує тим, що позивач зловживає своїми процесуальними правами, оскільки позивачем вже було подано аналогічні позови до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення безпідставно отриманих коштів. Відповідач посилається на ч.3 ст. 44 ЦПК України та зазначає, що учасники процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається. Просить позов ОСОБА_1 , залишити без розгляду.
Суд, розглянувши клопотання представника відповідача та дослідивши матеріали справи в межах заявленого клопотання, дійшов наступного висновку.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.2 ЦПК України, - завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів..
Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, слід враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Відповідно до п.11 ч.3 ст.2 ЦПК України однією з засад цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Тобто, цивільно процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.
Зловживання процесуальними правами - це особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у діях (бездіяльності) учасника процесу, що суперечать завданням цивільного судочинства.
Як зазначено у п.5 ч.5 ст.12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.
Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" зробив висновок про те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Так, положення ст.4 ЦПК України щодо права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та ч.2 ст.124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Судом враховано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини унормовано, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
У матеріальному сенсі позов - це право на задоволення своїх позовних вимог. У процесуальному сенсі позов - це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.
Водночас, право подання позовної заяви, як будь-яке суб'єктивне право, яким є міра свободи, тобто міра можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах, має межі свого здійснення. Об'єктивним критерієм визначення межі здійснення суб'єктивного права є неможливість використання його на шкоду правам інших осіб. Таке використання свого права є зловживання ним, застереження щодо неприпустимості такої поведінки містить процесуальний закон - ст.43 ЦПК України.
За приписами частини 2 статті 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства. До таких дій, зокрема, віднесено подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Штучний - значить схожий на справжній. Отже, незважаючи на наявність формальних характеристик та дотримання обов'язкових вимог, які є зовнішніми критеріями легітимності позову у процесуальному сенсі як зверненої до суду вимоги, саме мета, як складова матеріального сенсу позову, буде тим критерієм, що розмежовуватиме його дійсний від штучного характери.
Очевидно штучний характер позову є нерозривно пов'язаний з його завідомою безпідставністю, що є необхідним для застосування п.3. ч.2 ст. 44 ЦПК України.
Така вказівка закону свідчить про умисний (цілеспрямований) характер дій позивача та дає змогу відрізнити зловживання процесуальними правами від реалізації права особи на звернення до суду за судовим захистом.
Подання завідомо безпідставного позову означає, що позивач завчасно (заздалегідь наперед) усвідомлював безпідставність свого позову та всупереч інтересам правосуддя, а також завдання цивільного судочинства, звернувся з таким позовом.
Про цілеспрямований характер зловживання своїми процесуальними правами, а також завчасне усвідомлення безпідставності позову можуть свідчити дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній.
Водночас, суд звертає увагу, різне тлумачення та розуміння сторонами матеріального сенсу позову, як права на задоволення позовних вимог, не є обставиною, за якою позов можна кваліфікувати як завідомо безпідставний та штучний.
Також, статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій
Рішеннями ЄСПЛ у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27.10.1993 (п. 33), та «Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.
Крім того, принцип змагальності тісно пов'язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності, «без якого змагальність як принцип не існує». Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (ст.11 ЦПК України).
Викладене свідчить, що суд у своїй діяльності має забезпечувати непорушність балансу інтересів сторін, їх рівності та змагальності, зокрема, шляхом запобігання зловживання процесуальними правами окремими учасниками судового процесу.
Так, звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до Департаменту Патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Другого Правобережного ВДВС у Чечеловського та Новокодацького районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення безпідставно отриманих коштів, є реалізацією його права на судовий захист зазначеним способом.
В свою чергу, представником відповідача Департаменту патрульної поліції не наведено фактичних даних про те, що поданий позов є безпідставним та носить характер зловживань процесуальними правами.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що ЦПК України визначає дії, які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами.
Під зловживанням процесуальними правами слід розуміти певні дії однієї зі сторін спору, що спрямовані на затягування строків розгляду справи, на спричинення додаткових необов'язкових витрат сторони, на вчинення стороною позасудових дій, які фактично свідчать про визнання позовних вимог, та/або інших дій, що передбачені законом та/ або є такими, що на розсуд суду мають на меті створення перешкод здійсненню належного судочинства у конкретному спорі, тим самим перешкоджаючи доступу сторони до правосуддя та реалізації права на справедливий суд.
За приписами статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Пунктом 3 ч.2 ст.44 ЦПК України, визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
При цьому норми ЦПК України не містять критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а однозначно встановити, що позов є штучним або свідомо безпідставним, суд не може виключно на підставі внутрішнього переконання та позиції інших зацікавлених учасників справи.
Отже, це оціночне поняття, яке в межах змагального процесу має досліджуватися судом, виходячи з доводів сторін та зібраних доказів.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, у розумінні ст.44 ЦПК України та залишення позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципу рівності та змагальності сторін, оскільки самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи у сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, а тому підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч.3 ст.44 ЦПК України суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44,260,354,355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні клопотання представника відповідача Департаменту Патрульної поліції про неприпустимість зловживання процесуальними правами та залишення позову без розгляду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Другого Правобережного ВДВС у Чечеловського та Новокодацького районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення безпідставно отриманих коштів - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя: Д.В. Мовчан
.