Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/13009/2025 Доповідач - Ратнікова В.М.
м. Київ Справа № 759/16993/24
16 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 рокута на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року, ухвалені під головуванням судді П'ятничук І.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання іпотеки такою, що припинена,-
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання іпотеки припиненою.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 .
18 березня 2021 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, який посвідчений нотаріально, за умовами якого він отримав від відповідача у позику 2 629 040 грн, що за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший акціонерний міжнародний банк» є еквівалентом 94 400 доларів США.
В забезпечення виконання договору позики від 18 березня 2021 року між ним, як іпотекодавцем, та відповідачем, як іпотекодержателем, 18 березня 2021 року було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно умов вказаного договору, іпотекодержатель зобов'язаний прийняти виконані зобов'язання за основним договором та протягом 14 календарних днів після повного повернення суми позики за Основним договором зняти заборону відчуження предмету іпотеки та припинити обтяження іпотекою та обтяження забороною відчуження нерухомого майна, вилучивши відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
10 січня 2024 року Святошинським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі № 759/8814/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, яким позов ОСОБА_3 було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 18 березня 2021 року в національній валюті - гривні в сумі еквівалентній 89 572 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення боржником платежу; пеню у розмірі 704 894,24 грн; 3% річних у розмірі 4964,14 грн; інфляційні витрати у розмірі 7903,36 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн, а також судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 13 956,80 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 37 000 грн.
10 червня 2024 року Київським апеляційним судом прийнято постанову, якою апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лобача І.А. у справі № 759/8814/23 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення пені, інфляційних втрат, моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в частині стягнення 3% річних та судових витрат змінене, зменшено суму стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3% річних з 4 964,14 грн до 1 875,76 грн, зменшено суму судових витрат, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , які складаються із судового збору з 13 956,80 грн до 10 895,70 грн, та витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, з 37 000 грн до 30 040,30 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги - 12 347,16 грн.
Позивач зазначав, що він та треті особи, на яких ним за попередньою домовленістю було покладено обов'язок з часткового погашення боргу за договором позики, здійснили платежі на користь відповідача шляхом перерахування (внесення через касу банківської установи) коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Перший Український Міжнародний Банк», для погашення заборгованості за договором позики і відшкодування витрат ОСОБА_3 відповідно до рішення Святошинського районного суду міста Києві від 10 січня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року у справі № 759/8814/23, що підтверджується копіями квитанцій.
Таким чином, станом на 17 липня 2024 року основний борг за договором позики в розмірі гривневого еквіваленту 89 572,00 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу і три проценти річних за договором позики у розмірі 1 875,76 грн сплачені відповідачу. Відшкодовані останньому і витрати, що складалися з судового збору у розмірі 10 895,70 грн і витраті, пов'язані з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, у розмірі 30 040,30 грн.
Оскільки основне зобов'язання за договором позики припинилося 17 липня 2024 року -у дату повернення відповідачу (позикодавцю) останньої частини позики та сплату трьох процентів річних відповідно до судового рішення у справі № 759/8814/23, то зобов'язання за договором іпотеки, яке є похідним від основного зобов'язання за договором позики, припинилося також 17 липня 2024 року.
В свою чергу, відповідач після отримання всієї суми позики та трьох процентів річних за договором позики, не вжив жодних заходів щодо припинення обтяження іпотекою і обтяження забороною відчуження нерухомого майна, яке є предметом за договором іпотеки, та під час проведення переговорів відмовив позивачу у вчинені вказаних дій, чим порушив статтю 4 Закону України «Про іпотеку», статтю 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та пункту 4.3 договору іпотеки, наслідком чого стало звернення позивача до суду з цим позовом для захисту своїх прав, як власника квартири АДРЕСА_1 .
З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_2 просив суд:
визнати іпотеку такою, що припинена за договором іпотеки від 18 березня 2021 року, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Наталією Олександрівною і зареєстрованим в реєстрі за № 238;
зняти заборону відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яка була накладена на підставі Договору іпотеки від 18.03.2021 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Наталією Олександрівною і зареєстрованим в реєстрі за № 238;
виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 41058638 від 18.03.2021 року про заборону на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 ;
виключити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку № 41059162 від 18.03.2021 року нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання припиненим договору іпотеки - відмовлено.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання припиненим договору іпотеки - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн.
Не погоджуючись з основним та додатковим рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Лобач Ігор Анатолійович подав апеляційні скарги, в яких за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року та додаткове рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким визнати іпотеку такою, що припинена за Договором іпотеки від 18.03.2021 року, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Наталією Олександрівною і зареєстрованим в реєстрі за № 238; зняти заборону відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яка була накладена на підставі Договору іпотеки від 18.03.2021, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Наталією Олександрівною і зареєстрованим в реєстрі за № 238; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 41058638 від 18.03.2021 року про заборону на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 ; виключити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку № 41059162 від 18.03.2021 року нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 . Відмовити у задоволені заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення. Судові витрати покласти на відповідача.
Просить суд долучити до матеріалів справи № 759/16993/24 наступні докази: оригінал електронної заяви ОСОБА_5 від 06.02.2025 року; оригінал електронної заяви ОСОБА_6 від 06.02.2025 року; оригінал електронної заяви ОСОБА_7 від 06.02.2025 року; оригінал електронної заяви ОСОБА_8 від 06.02.2025 року; протоколи перевірки кваліфікованого електронного підпису ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на їхніх заявах від 06.02.2025 року.
В обґрунтування змісту вимог апеляційних скарг зазначає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 рокумотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про недоведеність позивачем факту виконання ним зобов'язання з повернення позики за договором позики, як підстави припинення іпотеки за договором іпотеки.
Судом першої інстанції не враховано, що цивільним законодавством передбачено покладення боржником на третю особу виконання обов'язку перед кредитором та обов'язок кредитора прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою, а договором позики (пункт 8.4) прямо визначена можливість виконання зобов'язання позичальника за вказаним правочином будь-якою третьою особою.
Сторона позивача вважає, що норми цивільного законодавства не забороняють вчиняти в усній формі правочин щодо надання згоди боржника за зобов'язанням на виконання обов'язку за правочином іншою особою, а основним критерієм для застосування правового механізму, передбаченого частиною 1 статті 528 ЦК України, є воля боржника.
Таким чином, позивач, керуючись ч. 1 ст. 528 ЦК України та п. 8.4 Договору позики, за своєю волею, в порядку передоручення, поклав виконання свого зобов'язання з погашення позики за Договором позики на третіх осіб у формі усного правочину, що не заборонено законодавством, при цьому виконання передоручення не тягне за собою заміну боржника у зобов'язанні.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що правочин про покладення боржником виконання свого зобов'язання за нотаріально посвідченим договором на третю особу має бути вчинений у письмовій формі, з обов'язковим нотаріальним посвідченням, сторона позивача вважає помилковим.
На підтвердження факту покладення позивачем, як боржником за Договором позики, виконання свого обов'язку щодо повернення коштів за договором позики на третіх осіб, за попередньою домовленістю, позивачем долучено до матеріалів справи письмові заяви платників.
Суд першої інстанції при розгляді справи не врахував вказані заяви третіх осіб з тих підстав, що ці заяви не містять підписів заявників та в матеріалах справи відсутні протоколи створення і перевірки їх кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Разом з тим, за клопотанням позивача до матеріалів справи були долучені паперові копії електронного доказу, а саме: паперову копію заяви ОСОБА_5 від 06.02.2025 року, паперову копію заяви ОСОБА_6 від 06.02.2025 року, паперову копію заяви ОСОБА_7 від 06.02.2025 року, паперову копію заяви ОСОБА_8 від 06.02.2025 року, а відтак, на думку сторони позивача, суд першої інстанції з власної ініціативи, за наявності відповідних сумнівів, міг витребувати оригінали вказаних електронних доказів з метою їх дослідження в судовому засіданні, чого не зробив.
З огляду на викладене, з метою повного та всебічного дослідження обставин спірних правовідносин, позивач додає до цієї апеляційної скарги оригінали вказаних електронних доказів та відповідні протоколи перевірки кваліфікованих електронних підписів, які просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи та дослідити у судовому засіданні.
Щодо неврахування судом першої інстанції призначення платежу у розрахункових документах третіх осіб та поведінки відповідача після отримання коштів від третіх осіб в якості погашення позики, сторона позивача зазначає, що ним на підтвердження погашення позики за Договором позики третіми особами в порядку ч. 1 ст. 528 ЦК України, надано до суду паперові копії розрахункових документів третіх осіб, а саме: копію квитанції № 205560941 від 27.06.2024 року, копію квитанції № 205695439 від 28.06.2024 року, копію квитанції № АМС6-ТКХТ-6С9М-Х87А 01.07.2024 року, копію платіжної інструкції кредитового переказу № 7687547 від 01.07.2024 року, копію квитанції № 206095856 від 02.07.2024 року, копію квитанції № 206169345 від 03.07.2024 року, копію платіжної інструкції кредитового переказу № 7769480 від 11.07.2024 року, копію квитанції № Е83Е-РН21- РЕА1-1Р71 від 16.07.2024 року, копію платіжної інструкції № 0.0.3765739820.1 від 16.07.2024 року, які підтверджують перерахування коштів на загальну суму 3 074 572,00 грн.
В графі «призначені платежу» у вказаних розрахункових документах платниками вказано текст наступного змісту: на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі 759/8814/23 (повернення позики, позичальник - ОСОБА_2 ).
Вказаний факт свідчить про те, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 здійснювали погашення позики за Договором позики відповідно до рішення Святошинського районного суду міста Києві від 10.01.2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 10.06.2024 року у справі № 759/8814/23 на користь відповідача через покладення на них позивачем обов'язку відповідно до ч. 1 ст. 528 ЦК України.
Суд першої інстанції не дав оцінку змісту розрахункових документів третіх осіб, а також не врахував, що представники відповідача у своїх процесуальних документах та під час розгляду справи не заперечували про отримання від вказаних осіб грошових коштів у зазначеному розмірі.
Звертає увагу суду на те, що грошові кошти за Договором позики в порядку передоручення від третіх осіб надійшли на поточний рахунок відповідача в період з 27.06.2024 року по 17.07.2024 року. І подальша мовчазна згода відповідача, яка полягає у прийняті грошових коштів від третіх осіб на виконання Договору позики та в подальшому не ініціювання питання повернення коштів платникам перед своїм обслуговуючим банком, свідчать про те, що відповідач прийняв виконання зобов'язання ОСОБА_9 за Договором позики, виконане третіми особами.
Сторона позивача вважає, що з метою штучного створення умов для відмови у позові, в лютому 2025 року відповідач звернувся до свого обслуговуючого банку з питанням повернення грошових коштів, які надійшли лише від ОСОБА_7 в розмірі 212 264,00 грн (із загальної суми 3 074 572,00 грн.), що свідчить про недобросовісність дій відповідача з метою завдання шкоди правам та законним інтересам позивача.
На переконання сторони позивача, наявність рішення суду, яким підтверджено існування матеріальних правовідносин між сторонами спору, не виключає можливість передоручення, тобто, покладення боржником виконання свого обов'язку за відповідним правочином на третю особу, в порядку ч. 1 ст. 528 ЦК України, що відповідно не тягне зміни сторони боржника у матеріальних правовідносинах, а тому висновок суду першої інстанції про те, що діючим законодавством не передбачено можливості покладення боржником виконання свого обов'язку в матеріальних правовідносинах на третю особу, при наявності рішення суду, є помилковим.
Щодо помилковості висновку суду першої інстанції про те, що справа розглядалася за неналежного суб'єктного складу, сторона позивача зазначає, що належним відповідачем у справі за позовом ОСОБА_2 про визнання іпотеки такою, що припинена, з огляду на зміст позовних вимог, є саме ОСОБА_3 , як іпотекодержатель за Договором іпотеки. Крім цього, суд першої інстанції в своєму рішенні не наводить жодного обґрунтування, як рішення суду у цій справі вплине на права та обов'язки дружини відповідача ОСОБА_10 .
Отже, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що дружина відповідача є належним співвідповідачем у цій справі.
Посилаючись на припинення, як основного зобов'язання за Договором позики внаслідок його виконання в повному обсязі, так і зобов'язання за Договором іпотеки як похідного, позивач вважає, що наявна заборона на відчуження нерухомого майна і записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна та іпотеки у відповідних державних реєстрах є перешкодами позивачу, як власнику, у розпорядженні відповідним нерухомим майном, а тому цивільні права та інтереси позивача, як власника квартири АДРЕСА_1 , підлягають захисту в судовому порядку шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення відповідних записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.
В апеляційній скарзі сторона позивача зазначає про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції, що складається із суми судового збору (7 267,20 грн. х 0,8 = 5 813,76 грн) та витрат на професійну правничу допомогу (орієнтовно 50 000 грн). Повідомив, що на виконання частини 8 статті 141 ЦПК України докази на підтвердження розміру судових витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення апеляційного суду.
Апеляційна скарга на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва мотивована тим, що у процедурі розгляду заяви про розподіл судових витрат між сторонами, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.
Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України (частини четвертої 244 ГПК України) про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов' язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України) чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).
Однак, суд першої інстанції, не виконавши вказаний процесуальний обов'язок, передбачений ч. 2 ст. 246 ЦПК України, розглянув заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення по суті, чим позбавив позивача права на подання заперечень щодо заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу та клопотання про зменшення відповідних витрат, що є порушенням засад рівності та змагальності сторін.
Крім того, відповідач разом з першою заявою по суті спору (відзивом на позовну заяву) не подав попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, не звертався до суду першої інстанції з відповідною заявою, в якій повідомляв свій намір подати докази щодо понесених витрат на правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, а його заяви про ухвалення додаткового рішення не містить обґрунтувань поважності причин неподання відповідних доказів на підтвердження понесення судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, що є підставами для відмови відповідачу у задоволенні відповідної заяви згідно з ч. 2 ст. 134, ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 246 ЦПК України.
До того ж, відповідач звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення з пропуском відповідного процесуального строку на подання доказів понесених витрат на правничу допомогу (заява подана на шостий день з дня ухвалення рішення суду), відповідного клопотання про поновлення процесуального строку не заявляв, а тому суд першої інстанції повинен був залишити вказану заяву без розгляду відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Викладене свідчить, що додаткове рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, а тому наявні підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволені заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення.
Поряд з цим, на виконання вимог частини 5 статті 137 ЦПК України позивач заявляє про зменшення розміру витрат відповідача на правничу допомогу до 5 000,00 грн.
Вказане просить вважати відповідним клопотанням позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК України), яке позивач не зміг заявити в суді першої інстанції з огляду на порушення останнім засади рівності учасників справи.
У відзивах на апеляційні скарги представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Федак Максим Леонідович просить апеляційні скарги позивача залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року - залишити без змін.
Зазначає, що посилання позивача на виконання ним зобов'язання з повернення грошових коштів відповідачеві не відповідає дійсності.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10.01.2024 року у справі № 759/8814/23, яке набрало законної сили, встановлено, що заборгованість за договором позики підлягає стягненню саме з ОСОБА_2 ( позивача к даній справі) у конкретно визначеній судом сумі. Вказане рішення суду не містить посилань на можливість сплати заборгованості на користь ОСОБА_3 іншими особами або розстрочки чи часткового її погашення.
Отже, існує рішення суду яке позивач має виконати особисто.
Нормами статті 528 ЦК України встановлено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. Однак, діючим законодавством не передбачено можливості перекладання обов'язку з виконання рішення суду на іншу особу.
Боржник за рішенням суду може бути замінений іншою особою, його правонаступником лише у відповідних, передбачених для цього законом випадках або шляхом заміни сторони у справі чи у виконавчому документі або заміни сторони у виконавчому провадженні.
Доказів набуття третіми особами, на яких посилається позивач, будь-якого процесуального статусу не надано.
Враховуючи те, що належних та допустимих доказів виконання позивачем рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.01.2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року у справі № 759/8814/23 не надано, тому підстав для припинення іпотеки за укладеним між позивачем та відповідачем Договором іпотеки не існує.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, відтак прийняв законне та обґрунтоване рішення при вирішенні справи.
Окремо, сторона відповідача звертає увагу суду на недобросовісну поведінку позивача і на його намагання штучно створити у такий спосіб умови для виникнення у подальшому іншого спору за позовом вже третіх осіб до відповідача на підставі норми статті 1212 ЦК України.
Вважає, що позичальник (позивач у справі), діючи добросовісно, не був позбавлений можливості отримати кошти від вказаних ним третіх осіб та виконати рішення суду у належний та встановлений законом спосіб.
Доводи відзиву відповідача на апеляційну скаргу щодо оскарження позивачем додаткового судового рішення у справі обґрунтовані тим, що у матеріалах справи наявні докази понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.
Вважає, що відповідачем доведено обгрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, які він просив стягнути з позивача, а тому вказані витрати підлягають стягненню з позивача.
За таких умов підстави для скасування чи зміни додаткового рішення суду першої інстанції відсутні.
У поданих відзивах на апеляційні скарги сторона відповідача зазначає орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які очікує понести відповідач в суді апеляційної інстанції, що складає 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень.
В судовому засіданні апеляційного суду представники позивача ОСОБА_2 адвокати Лобач Ігор Анатолійович та Фелді Олексій Вікторович повністю підтримали доводи апеляційних скарг та просили скарги задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Федак Максим Леонідович в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив апеляційній скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на апеляційні скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18.03.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Н.О. та зареєстрований в Реєстрі за № 237, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у позику в розмірі 2 629 040 грн, що за домовленістю сторін є еквівалентом 94 400 доларів США, за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний банк» на дату укладання цього договору.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики, того ж дня, між ОСОБА_2 (Іпотекодавець) та ОСОБА_3 (Іпотекодержатель) було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Н.О. та зареєстрований в Реєстрі за № 238, відповідно до умов якого Іпотекодавець передав Іпотекодержателю в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного іпотечного договору на предмет іпотеки, на належну позивачу на праві власності квартиру, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Н.О було зареєстровано іпотеку та заборону на відчуження нерухомого майна.
Судом встановлено, що 10.01.2024 року Святошинським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі № 759/8814/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 18 березня 2021 року в національній валюті - гривні в сумі еквівалентній 89 572 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення боржником платежу; пеню у розмірі 704 894,24 грн; 3% річних у розмірі 4964,14 грн; інфляційні витрати у розмірі 7903,36 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., а також і судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 13956,80 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 37 000 грн.
10.06.2024 Київським апеляційним судом прийнято постанову, якою апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лобача І.А. у справі № 759/8814/23 задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення пені, інфляційних втрат, моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в частині стягнення 3% річних та судових витрат змінене, зменшено суму стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3% річних з 4 964,14 грн до 1 875,76 грн, зменшено суму судових витрат, які складаються із судового збору з 13 956,80 грн до 10 895,70 грн, та витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, з 37 000 грн до 30 040,30 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги - 12 347,16 грн.
Зазначені судові рішення у встановленому порядку набрали законної сили.
Судом також встановлено, що 26.06.2024 року ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти в сумі 299 000 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення суду від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики), що підтверджується копією квитанції № 205486210 (а.с.58).
27.06.2024 року ОСОБА_6 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти в сумі 299 999 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики, позичальник ОСОБА_2 ), що підтверджується копією квитанції № 205560941 (а.с.59).
28.06.2024 року ОСОБА_6 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти в сумі 90 000 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики, позичальник ОСОБА_2 ), що підтверджується копією квитанції № 205695439 (а.с.60).
01.07.2024 року ОСОБА_7 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти в сумі 212 264 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики, позичальник ОСОБА_2 ), що підтверджується копією квитанції № АМС6-ТКХТ-6С9М-Х87А (а.с.61).
01.07.2024 року ОСОБА_5 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» було перераховано кошти в сумі 1 500 000 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики, позичальник ОСОБА_2 ), що підтверджується копією платіжної інструкції кредитового переказу № 7687547 (а.с.62).
02.07.2024 року ОСОБА_6 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти в сумі 299 999 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики, позичальник ОСОБА_2 ), що підтверджується копією квитанції № 206095856 (а.с.63).
02.07.2024 року ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти в сумі 299 000 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення суду від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики), що підтверджується копією квитанції №206063113 (а.с.64).
03.07.2024 року ОСОБА_6 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти в сумі 98 200 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики, позичальник ОСОБА_2 ), що підтверджується копією квитанції № 206169345 (а.с.65).
11.07.2024 року ОСОБА_5 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти в сумі 350 000 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики, позичальник ОСОБА_2 ), що підтверджується копією платіжної інструкції кредитового переказу № 77769480 (а.с.66).
16.07.2024 року ОСОБА_8 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти в сумі 54 110 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики, позичальник ОСОБА_2 ), що підтверджується копією платіжної інструкції кредитового переказу № Е83Е-РН21- РЕА1-1Р71(а.с.67).
16.07.2024 року ОСОБА_8 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти в сумі 70 000 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики, позичальник ОСОБА_2 ), що підтверджується копією платіжної інструкції кредитового переказу № 0.0.3765739820.1 (а.с.68).
17.07.2024 року ОСОБА_6 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти в сумі 100 000 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики, позичальник ОСОБА_2 ), що підтверджується копією квитанції № МН0А-А33Р-0821-4ЕМ6 (а.с.69).
17.07.2024 року ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти в сумі 87 264 грн, в призначенні платежу вказано «на виконання Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики, позичальник ОСОБА_2 ), що підтверджується копією квитанції №ЕЕС1-05Р3-196В-МОАЕ (а.с.70).
31.07.2024 року АТ «Перший Український Міжнародний Банк» листом №КНО-56.4.4.1/80640 повідомлено ОСОБА_3 про необхідність надання підтверджуючих документів щодо джерел походження коштів на суму 2 295 648 грн, зарахованих на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 року у справі №759/8814/23 від ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 .
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання іпотеки припиненою, суд першої інстанції вказав на те, що згідно зі статтею 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок особисто. Оскільки належних та допустимих доказів виконання позивачем рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.01.2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року у справі № 759/8814/23 суду не надано, суд приходить до висновку, що підстав для припинення іпотеки за укладеним 18.03.2021 року між позивачем та відповідачем договором іпотеки не існує.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року не відповідає.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.
Судом встановлено, що 18.03.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Н.О. та зареєстрований в Реєстрі за № 237, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у позику в розмірі 2 629 040 грн, що за домовленістю сторін є еквівалентом 94 400 доларів США, за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний банк» на дату укладання цього договору.
Згідно п. 3.1. зазначеного договору сторони домовилися, що загальна сума, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому цим договором, буде відповідати гривневому еквіваленту суми 94 400,00 дол США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу.
Пунктом 3.2. договору позики від 18 березня 2021 року визначено, що позичальник зобов'язується повертати грошові кошти щомісяця, не пізніше 18 числа кожного місяця наступним чином: з квітня 2021 року по лютий 2022 року включно щомісячна сума повернення позики має становити суму у гривнях, яка еквівалента сумі 1200,00 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу; до 18 березня 2022 року включно сума повернення позики має становити еквівалент 81 200,00 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу.
Зобовязання, обумовлене п. 1.1, 3.1 договору, може виконуватися позичальником як у готівковій формі, так і в безготівковій формі шляхом перерахування позичальником грошових сум на кортковий рахунок позикодавця № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», код ЄДРПОУ 14282829, номер карти НОМЕР_2 у національній валюті України по комерційному курсу продажу США, на день повернення грошових коштів.
Пунктом 8.4 договору позики від 18 березня 2021 року визначено, що сторони договору погодили, що зобов'язання позичальника за цим договором не є нерозривно повязаними з особою позичальника та можуть бути виконані, як позичальником самостійно, так і будь-якою третьою особою (у тому числі спадкоємцями позичальника).
Згідно зі статтею 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.
За змістом зазначених норм матеріального права зобов'язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов'язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов'язки кредитора у зобов'язанні.
При цьому підставою для виконання третьою особою зобов'язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов'язання боржником, як за власною ініціативою, так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником. Таке покладання виконання зобов'язань відповідно до частини першої статті 528 ЦК України є обов'язковим для прийняття кредитором, як належного виконання зобов'язань (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року, справа № 6-15цс15).
Положеннями статей 513, 521 ЦК України врегульоване питання форми правочину щодо заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні та передбачено, що правочин щодо заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні має бути вчинений у формі основного зобов'язального правочину.
Разом з тим, норми статей 204, 205, частини першої 206, 218, 511 ЦК України не забороняють вчиняти в усній формі правочин щодо надання згоди боржника за зобов'язанням на покладення виконання обов'язку на іншу особу. Основним критерієм для застосування правового механізму, передбаченого частиною першою статті 528 ЦК України, є воля боржника (висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28 лютого 2018 рокупо справі №761/17097/15-ц).
Судом встановлено, відповідачем не спростовано, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 було досягнуто усної домовленості на погашення вказаними особами заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 за договором позики від 18 березня 2021 року, підтвердженої судовими рішеннями у справі № 759/8814/23.
Так, на виконання усної домовленості ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», було перераховано кошти, в призначенні платежу вказано «на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №759/8814/23 (повернення позики, позичальник ОСОБА_2 ), що підтверджується копіями квитанцій № 205560941 від 27.06.2024 року, № 205695439 від 28.06.2024 року, № АМС6-ТКХТ-6С9М-Х87А 01.07.2024 року, № 7687547 від 01.07.2024 року, № 206095856 від 02.07.2024 року, № 206169345 від 03.07.2024 року, № 7769480 від 11.07.2024 року, № Е83Е-РН21- РЕА1-1Р71 від 16.07.2024 року, № 0.0.3765739820.1 від 16.07.2024 року.
Відповідачем не заперечується факт надходження на його розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», від вказаних осіб грошових коштів в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 18 березня 2021 року, підтвердженої судовими рішеннями у справі № 759/8814/23.
Станом на день сплати платежів на погашення боргу всього було сплачено на рахунок стягувача, відповідно до наданих суду квитанцій та платіжних інструкцій, 3 759 836,00 грн., що було еквівалентно сумі 89 572,00 долари США.
Відповідачем прийнято виконання зобов?язання за договором позики від 18 березня 2021 року та матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, в розумінні чинного ЦПК України, з якого достеменно можливо було б встановити повернення (неприйняття виконання) ОСОБА_3 сплачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 грошових коштів, в рахунок погашення заборгованостіОСОБА_2 за договором позики від 18 березня 2021 року, підтвердженої судовими рішеннями у справі № 759/8814/23.
З наданих представником відповідача до апеляційного суду довідок АТ «Перший Український Міжнародний Банк» від 13.10.2025 року вбачається, що в АТ « ПУМБ» на ім?я ОСОБА_3 відкрито рахунки:
поточний рахунок № НОМЕР_1 відкритий 09.11.2018 року, доступний залишок коштів на цьому рахунку станом на 13.10.2025 року складає суму: 2 505 970, 48 грн., що становить 60 335, 77 доларів США. По курсу на дату видачі довідки;
поточний рахунок № НОМЕР_3 , відкритий 09.11.2018 року, доступний залишок коштів на рахунку станом на 13.10.2025 року складає 41 700,21 долар США, що становить еквівалент 1 734 841,33 грн. згідно з офіційним курсом НБУ на дату видачі довідки.
Інформації про повернення відповідачем сплачених на його рахунок грошових коштів на погашення заборгованості за договором позики вказані довідки не містять.
Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.
У статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
За системним аналізом зазначених норм права іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання, зокрема, на підставі виконання. При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки, оскільки за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості іпотека припиняється за фактом виконання основного зобов'язання.
Стороною відповідача не заперечується факт сплати заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 18 березня 2021 року, підтвердженої судовими рішеннями у справі № 759/8814/23, частково самим боржником ОСОБА_2 та третіми особами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в повному обсязі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 570/1657/18 (провадження № 61-7781св21) за подібних фактичних обставин зроблено висновок, що особа виконала зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, що відповідно до вимог закону є підставою для припинення іпотеки.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така, обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 виконав свої зобов'язання за договором позики від 18 березня 2021 року у повному обсязі, що відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про іпотеку» є підставою для визнання припиненим зобов'язання за іпотечним договором та, як наслідок, для задоволення позовних вимог про зняття обтяжень нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
Висновки суду першої інстанції та заперечення відповідача зводяться виключно до того, що судові рішення у справі № 759/8814/23 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за договором позики від 18 березня 2021 року мав особисто виконати ОСОБА_2 .
Проте, такі висновки суду першої інстанції не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 8.4 договору позики від 18 березня 2021 року визначено, що сторони договору погодили, що зобовязання позичальника за цим договором не є нерозривно повязаними з особою позичальника та можуть бути виконані, як позичальником самостійно, так і будь-якою третьою особою (у тому числі спадкоємцями позичальника).
Ні рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10.01.2024 у справі № 759/8814/23, ні постановою Київського апеляційного суду від 10.06.2024 у справі № 759/8814/23 зміни в положення договору позики від 18 березня 2021 року, закрема в п. 8.4, не вносилися. Вказаними судовими рішеннями лише підтверджено факт невиконання ОСОБА_2 умов договору позики від 18 березня 2021 року, у строки визначені ним, та визначено остаточну суму заборгованості за вказаним договором позики.
Також, як зазначалося вище, норми статей 204, 205, частини першої 206, 218, 511 ЦК України не забороняють вчиняти в усній формі правочин щодо надання згоди боржника за зобов'язанням на покладення виконання обов'язку на іншу особу. Основним критерієм для застосування правового механізму, передбаченого частиною першою статті 528 ЦК України, є воля боржника (висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28 лютого 2018 року по справі № 761/17097/15-ц).
При розгляді даної справи судом не встановлено відсутності волі боржника за договором позики ОСОБА_2 на покладання його обов'язку щодо виконання зобов'язання за договором позики від 18 березня 2021 року перед ОСОБА_3 на ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
За наведених обставин висновки суду першої інстанції про невідповідність виконання зобов'язання третіми особами за договором позики від 18 березня 2021 року вимогам закону через відсутність участі у ньому основного боржника за зобов'язанням, є безпідставними.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання іпотеки припиненою.
Відтак, формальний підхід суду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича підлягає задоволенню, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог про визнання іпотеки такою, що припинена за договором іпотеки від 18 березня 2021 року, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Наталією Олександрівною і зареєстрованим в реєстрі за № 238; зняття заборони відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яка була накладена на підставі договору іпотеки від 18.03.2021, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Наталією Олександрівною і зареєстрованим в реєстрі за № 238; виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису № 41058638 від 18.03.2021 про заборону на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 ; виключення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку № 41059162 від 18.03.2021 нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 .
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частинами 3 та 4 ст. 270 ЦПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Тлумачення положень ст. 270 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акту, його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення - засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17, 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року у цій справі, то додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року також слід скасувати.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В силу вимог положень ЦПК України, зокрема ч. 8 ст. 141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції позивачем надано укладений між ОСОБА_1 та АО «Мистецтво права» договір про надання правничої допомоги №19/10/23 від 19.10.2023 року; доручення №3 від 01.08.2024 року до договору про надання правничої допомоги №19/10/23 від 19.10.2023 року.
Пунктом 3 доручення №3 від 01.08.2024 року до договору про надання правничої допомоги №19/10/23 від 19.10.2023 року визначено, що вартість правової допомоги становить 50 000 грн.
12.03.2025 року між ОСОБА_1 та АО «Мистецтво права» підписано акт приймання передачі наданих послуг.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У пунктах 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) вказано, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу має бути належним чином мотивовано.
Загальні заперечення щодо заяви про розподіл витрат на правничу допомогу не можуть бути правовою підставою для зменшення розміру цих витрат, так як принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами,а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).
При цьому відповідач не подав до суду першої інстанціїклопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.
Згідно з ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції вимоги позивача задоволено повністю. Відтак, колегія суддів враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, враховуючи характер правовідносин, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, розумність їхнього розміру дійшла до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу понесених в суді першої інстанції в розмірі 50 000 грн.
Оскільки апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича задоволено, а судові рішення скасовано та ухвалено нові судові рішення, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у загальному розмірі 10 658,56 грн.
Керуючись ст.ст. 6, 203-207, 511, 513, 521, 528, 626-628, 638, 639, ЦК України, ст.ст. 1, 3, 11, 17 Закону України « Про іпотеку», ст. 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. ст. 2, 12, 81, 89, 134, 137, 141, 270, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання іпотеки, що припинена, задовольнити.
Визнати іпотеку такою, що припинена за договором іпотеки від 18 березня 2021 року, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Наталією Олександрівною і зареєстрованим в реєстрі за № 238.
Зняти заборону відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яка була накладена на підставі Договору іпотеки від 18.03.2021 року, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Наталією Олександрівною і зареєстрованим в реєстрі за № 238.
Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 41058638 від 18.03.2021 року про заборону на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 .
Виключити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку № 41059162 від 18.03.2021 року нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у загальному розмірі 10 658,56 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, у розмірі 50 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий : Судді: