14 жовтня 2025 року місто Київ
справа № 372/932/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/9372/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника Київської обласної прокуратури Сватка Андрія Георгійовича на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Проць Т.В. від 6 лютого 2025 року у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та повернення земельних ділянок,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та повернення земельних ділянок.
Позов обґрунтовано тим, що Київською обласною прокуратурою в ході здійснення заходів представницького характеру виявлено порушення природоохоронного і земельного законодавства на території Обухівського району, а саме встановлено факт незаконного вибуття із державної власності земель водного фонду.
На підставі рішення Козинської селищної ради від 29 серпня 2001 року № 5/1 передано у безкоштовну приватну власність 90 громадянам земельні ділянки для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків та ведення особистого підсобного господарства у житловому мікрорайоні "Краєвид" у селищі Козин Обухівського району Київської області, зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким було видано державні акти на право власності на земельну ділянку. Поруч із земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі договорів купівлі-продажу від 21 лютого 2003 року № 820 та № 823 ОСОБА_4 набув право приватної власності на земельну ділянку для потреб будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з чим отримав державний акт на право власності на земельну ділянку.
24 грудня 2003 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_5 відчужив частину належної йому земельної ділянки, площею 0,1795 га, а ОСОБА_3 відчужив частину земельної ділянки, площею 0,2005 га. На підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2004 року ОСОБА_4 також відчужив ОСОБА_5 належну йому земельну ділянку, площею 0,5 га.
ОСОБА_5 отримав державний акт щодо земельної ділянки, площею 0,45 га, із кадастровим номером 3223155400:03:043:0008, а також державний акт щодо земельної ділянки, площею 0,43 га, з кадастровим номером 3223155400:03:043:0007. У подальшому ОСОБА_5 відчужив на користь відповідача ОСОБА_1 дані земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 29 квітня 2021 року. Також Козинською селищною радою на підставі рішення від 1 вересня 2021 року № 45/64 надано ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0808 га, з кадастровим номером 3223155400:03:043:0001, для потреб будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
На підставі заяви від 12 жовтня 2021 року ОСОБА_1 об'єднав земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:043:0008 та 3223155400:03:043:0001 в одну із кадастровим номером 3223155400:03:043:0072, площею 0,5308 га.
Рішенням державного реєстратора Козинської селищної ради Марченко А.В. від 5 листопада 2021 року зареєстровано за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:03:043:0072, а рішенням приватного нотаріуса КМНО Русанюком З.З. від 29 квітня 2021 року зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:043:0007.
Вказував, що на момент прийняття Козинською селищною радою рішення від 29 серпня 2001 року № 5/1 про відведення у приватну власність спірних земельних ділянок діяли положення Земельного кодексу України та Водного кодексу України, які встановлювали, що ці земельні ділянки мали цільове призначення - землі водного фонду. Земельні ділянки на 100 відсотків перебувають у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, починаючи з 1991 року і станом на тепер. При цьому, станом на 1991 рік місцевість у місці розташування даних земельних ділянок знаходилася у природному стані - водна поверхня річки Дніпро та острови на ній. Козинська селищна рада не мала повноважень приймати рішення щодо передачі у приватну власність для ведення особистого селянського господарства і будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку земельні ділянки водного фонду.
Посилаючись на те, що відведення у приватну власність земельних ділянок на підставі рішення Козинської селищної ради відбулося з порушенням вимог земельного законодавства, спірні земельні ділянки знаходяться у межах прибережної захисної смуги та відповідно є землями водного фонду, заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради просив суд усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду із кадастровим номером 3223155400:03:043:0272, площею 0,5308 га, шляхом скасування рішення державного реєстратора Козинської селищної ради Марченко А.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 61391617 від 5 листопада 2021 року, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,5308 га, із кадастровим номером 3223155400:03:043:0272, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:03:043:0272; усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду із кадастровим номером 3223155400:03:043:0007, площею 0,43 га, шляхом скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Русанюка З.З. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57936433 від 29 квітня 2021 року, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,43 га, із кадастровим номером 3223155400:03:043:0007, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:03:043:0007; усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду із кадастровим номером 3223155400:03:043:0272, площею 0,5308 га, шляхом її повернення на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 , з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,5308 га, із кадастровим номером 3223155400:03:043:0272; усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду із кадастровим номером 3223155400:03:043:0007, площею 0,43 га, шляхом її повернення на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 , з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,43 га, із кадастровим номером 3223155400:03:043:0007.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 6 лютого 2025 року у задоволенні позову заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних доказів, що спірні земельні ділянки станом на 29 серпня 2001 року, коли вони були передані у приватну власність, відносилися саме до земель водного фонду і знаходилася у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.
Судом не встановлено порушення Козинською селищною радою процедури відведення у приватну власність земельних ділянок у 2001 році. Встановлення (визначення меж) прибережної захисної смуги у містобудівній документації у 2016 році на частину однієї із земельних ділянок не може, в силу незворотності дії законів у часі, бути правомірною підставою для позбавлення права власності відповідача на земельні ділянки. Встановлення (визначення меж) прибережної захисної смуги у містобудівній документації через 15 років після передачі земельних ділянок у приватну власність, не відповідає принципу "належного врядування" і не може вважатися належною та безумовною підставою для припинення раніше набутих громадянами речових прав на землю, яка не відносилася до категорії земель водного фонду.Крім того, оскільки позов має характер негаторного, то положення закону про застосування строку позовної давності у даній справі не застосовуються.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі перший заступник Київської обласної прокуратури Сватко А.Г., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи прокурора про наявність у 2001 році встановленої законодавством 100-метрової прибережної захисної смуги вздовж річки Дніпро та дійшов помилкового висновку про те, що Земельний кодекс України 1990 року в редакції на час виникнення спірних правовідносин не передбачав такої категорії як "прибережна захисна смуга". Також судом не враховано, що на момент виникнення спірних правовідносин Земельний кодекс України не визначав порядок використання спірних земельних водного фонду, а такий порядок визначався саме Водним кодексом України.
Вказує, що письмові докази у матеріалах справи підтверджують розташування спірних земельних ділянок у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, відведених за рахунок земель водного фонду. Лінія урізу води разом із землями, згідно матеріалів топографічної карти, з'явилася вже на момент їх відведення та дотепер суттєво не змінювалася, тому висновок суду першої інстанції про відсутність спростування сторонами того факту, що на момент виділення у приватну власність у 2001 році земельних ділянок такі земельні ділянки не були віднесені до категорії земель водного фонду є хибним.
Суд також не врахував, що згідно положень статті 14 Конституції та статті 4 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у приватну власність не можуть передаватися землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, тому дійшов помилкового висновку про відсутність доказів порушення Козинською селищною радою процедури відведення у приватну власність у 2001 році земельних ділянок.
Зауважує, що відсутність актів реагування уповноважених органів контролю не може свідчити про відсутність порушень з боку Козинської селищної ради вимог чинного законодавства під час протиправного відведення спірних земель за рахунок прибережних захисних смуг та водних об'єктів, як земель водного фонду.
Також вказує, що суд першої інстанції обґрунтовано вказав на відсутність підстав для припинення законно набутого права власності на землю через принцип незворотності дії законів у часі, проте у даному випадку земельні ділянки були набуті протиправно та факт належності ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:043:0007, отриманої у 2001 році ще до затвердження детального плану території 2016 року, додатково підтверджується картографічними матеріалами цього ж детального плану.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її доводів, оскільки останні є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Прокурор Київської обласної прокуратури Карнов А.О. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити.
Представник Козинської селищної ради - Чимерис Т.П. у суді апеляційної інстанції просив покласти вирішення питання щодо задоволення апеляційної скарги на розсуд суду.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 у суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що рішенням Козинської селищної ради № 5/1 від 29 серпня 2001 року "Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків та ведення особистого підсобного господарства"передано у власність 90 громадянам земельні ділянки для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків та ведення особистого підсобного господарства на території житлового мікрорайону "Краєвид" в селищі Козин Обухівського району Київської області.
Зокрема, на підставі вказаного рішення у власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку, загальною площею 0,75 га (0,15 га під індивідуальну житлову забудову і 0,60 га для ведення особистого селянського господарства), а у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,75 га (0,15 га під індивідуальну житлову забудову і 0,60 га для ведення особистого селянського господарства).
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 видані державні акти на право власності на землю серії IV-КВ № 019486 та IV-КВ № 019485, які відповідно зареєстровані в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за номерами 5840 та 5841.
На підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2003 року, зареєстрованого в реєстрі № 5371, ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_5 частину належної йому земельної ділянки, загальною площею 0,1795 га, для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків та ведення особистого підсобного господарства.
ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2003 року, зареєстрованого в реєстрі № 5374, також відчужив на користь ОСОБА_5 частину належної йому земельної ділянки, загальною площею 0,2005 га, для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків та ведення особистого підсобного господарства.
На підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2004 року, укладеного з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 набув у власність земельну ділянку, площею 0,5 га, для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків та ведення особистого підсобного господарства.
ОСОБА_5 на підставі укладених договорів купівлі-продажу земельних ділянок, оформив державний акт на право власності на землю серії КВ № 005052 на земельну ділянку, площею 0,45 га, якій було присвоєно кадастровий номер 3223155400:03:043:0008, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та державний акт на право власності на землю серії КВ № 005051 на земельну ділянку, площею 0,43 га, якій було присвоєно кадастровий номер 3223155400:03:043:0007, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
29 квітня 2021 року, згідно договорів купівлі-продажу земельних ділянок за реєстровими номерами 592 та 593, ОСОБА_5 відчужив належні йому на праві власності земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:043:0008 та 3223155400: 03:043:0007 на користь відповідача ОСОБА_1 .
Рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 45/64 від 1 вересня 2021 року ОСОБА_1 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0808 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 3223155400: 03:043:0001.
У подальшому, ОСОБА_1 на підставі статті 79-1 Земельного кодексу України об'єднав земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:043:0008 та 3223155400:03:043:0001, внаслідок чого утворилася земельна ділянка, площею 0,5308 га, з кадастровим номером 3223155400:03:043:0272.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Також, відповідно до статті 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частини перша та друга статті 20 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша статті 116 ЗК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно з частинами шостою-десятою статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
У частині першій статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.
Згідно зі статтею 87 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколо водних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.
Надання у приватну власність земельних ділянок, які належать до водного фонду, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 ЗК України.
Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання та використання й виділення земель водного фонду у власність громадян для будівництва, обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, не передбачено.
Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків, площею менш як 3 гектари, - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків, площею понад 3 гектари, - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
У справі, що переглядається, між сторонами виник спір щодо повернення від фізичної особи земельних ділянок, які знаходяться у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро в селищі Козин Обухівського району Київської області.
Відповідно до частини 5 статті 87 ВК України, зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.
Згідно з частинами 6-8 статті 88 ВК України, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини третьої статті 60 ЗК України, прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.
Законодавством визначено порядок розроблення, погодження та затвердження проекту визначення розмірів і меж водоохоронних зон, у межах яких виділяються землі прибережних захисних смуг.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 87 ВК України).
Згідно з пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.
Пунктом 10 Порядку передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку, погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.
Аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку, що межі прибережної захисної смуги у межах населених пунктів визначаються з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері. У разі відсутності належної землевпорядної документації меж прибережних захисних смуг (не лише проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги) враховуються нормативні розміри прибережних захисних смуг, установлені статтею 88 ВК України, та орієнтовні розміри і межі водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку.
Така правова позиція сформована Верховним Судом України (постанови від 21 травня 2014 року в справі № 6-16цс14, від 29 жовтня 2014 року в справі № 6-155цс14, від 19 листопада 2014 року в справі № 6-175цс14, від 10 червня 2015 року в справі № 6-162цс15, від 1 липня 2015 року в справі № 6-523цс15), продовжила існувати у практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 372/2180/15-ц; від 22 травня 2018 року в справі №469/1203/15-ц; від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц; від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16; від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13 та інші).
Аналогічні висновки про те, що прибережні захисні смуги визначаються з урахуванням містобудівної документації та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості, викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц та постанові Верховного Суду від 5 серпня 2020 року в справі № 330/1629/18.
Містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. Різновидом містобудівної документації є: генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон (ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Різновидом містобудівної документації є генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Відповідно до частини 10 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
Детальний план території - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території (частина перша статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
За приписами статті 19 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план - це документ, який деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план, серед іншого, визначає межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність.
Згідно з положеннями частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки, які були виділені у приватну власність у 2001 році та наразі на праві власності зареєстровані за відповідачем, є землями водного фонду, оскільки знаходяться у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро.
Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів, що спірні земельні ділянки станом на 2001 рік відносились саме до земель водного фонду і знаходились в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.
З матеріалів справи убачається, що в адміністративній справі № 810/2509/17 судом встановлено, що у 2001 році чинною містобудівною документацією на території селища Козин Обухівського району Київської області був Генеральний план селища Козин, затверджений у 1998 році з урахуванням ряду рішень Обухівської районної ради 2001 року про зміну меж селища Козин Обухівського району Київської області. Тобто, станом на 2001 рік Обухівською районною радою Київської області, як органом, який затверджував Генеральний план селища Козин у 1998 році, було прийнято рішення, яким затверджено містобудівну документацію та встановлено загальну площу селища Козин - 3071 га.
Частиною 3 статті 8 Закону України статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що рішення з питань планування та забудови територій приймаються, сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольсью міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень, з урахуванням вимог містобудівної документації.
У 2015-2016 роках Козинською селищною радою був розроблений детальний план території житлової забудови північної частини селища Козин ДП "УкрНДІпроцивілсільбуд", з урахуванням протоколу засідання архітектурно-містобудівної ради при відділі містобудування і архітектури Обухівської РДА № 1 від 25 жовтня 2015 року, за результатом схвалення проекту на громадських слуханнях та доопрацювання зауважень, доповнень, що були висловлені на сесіях Козинської селищної ради, з метою врегулювання відносин у сфері перспективної забудови селища Козин та закладення правового підґрунтя для землевпорядкування існуючих землеволодінь та землекористувань.
Вказаний детальний план був затверджений рішенням тринадцятої сесії Козинської селищної ради VII скликання № 5 від 29 червня 2016 року.
Даним детальним планом була визначена прибережна захисна смуга, в тому числі, вздовж земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:043:0007 та 3223155400:03:043:0272, що також підтверджується викопіюванням з графічного матеріалу (проектний план суміщений із схемою проектних планувальних обмежень) та кресленнями поперечних профілів вулиць з містобудівної документації "Внесення змін до Детального плану території житлової забудови північної частини селища Козин Обухівського району Київської області", затвердженого рішенням Козинської селищної ради № 28-5-VIII від 24 березня 2021 року зі змінами згідно рішення Козинської селищної ради № 14 від 30 липня 2021 року.
Із указаного викопіювання вбачається, що земельна ділянка відповідача з кадастровим номером 3223155400:03:043:0272 перебуває поза межами прибережної захисної смуги і не відноситься до земель водного фонду. Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:043:0007 має частковий перетин з прибережною захисною смугою, визначеною детальним планом території 2016 року.
Ураховуючи наведенні обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що станом на момент передачі у приватну власність першим власникам земельних ділянок в межах житлового масиву "Краєвид" в селищі Козин Обухівського району Київської області у 2001 році, дані земельні ділянки не були віднесені до категорії земель водного фонду (смуг відведення); містобудівна документація на той час не визначала спірні земельні ділянки, як такі, що відносяться до категорії земель водного фонду.
Доводи скаржника про те, що факт віднесення земельних ділянок до земель водного фонду підтверджується інформацією, наданою ТОВ "Геоматичні рішення", відхиляються, оскільки дане товариство не є експертною установою, яка має повноваження проводити відповідні дослідження та встановлювати порушення водного законодавства.
Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну правову оцінку, правильно виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірні земельні ділянки на момент їх передачі у приватну власність в 2001 році відносились саме до земель водного фонду і знаходились в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що спір фактично стосується подій 2001 року, позов прокурором пред'явлено у 2024 році, а відтак визначення (встановлення) у містобудівній документації прибережної захисної смуги через 15 років після передачі земельних ділянок у приватну власність громадян, не відповідає принципу "належного врядування", згідно з яким потреба виправити минулу "помилку" державного органу не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу, не звертати увагу на принцип верховенства права (стаття 10 ЦПК України), є порушенням прав власника спірних земельних ділянок, закріплених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд першої інстанції також обґрунтовано вказав на те, що відсутні порушення Козинською селищною радою процедури відведення у приватну власність у 2001 році земельних ділянок.
Так, частиною 4 статті 2 ЗК України в редакції 1990 року було визначено, що віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування. Тобто, передачі земель у приватну власність громадянам мало претендувати віднесення таких земель до відповідної категорії, що, з огляду на зміст рішення Козинської селищної ради від 23 серпня 2001 року № 5/1, а також видані на підставі такого рішення державні акти на право приватної власності на землю, в яких визначено цільове призначення земельних ділянок, така процедура була дотримана.
Доводи апеляційної скарги про те, що згідно положень статті 14 Конституції України та статті 4 ЗК України у редакції 1990 року, у приватну власність не можуть передаватися землі водного фонду, не заслуговують на увагу, оскільки, як установлено, матеріали справи не містять доказів, що на момент передачі земельних ділянок у приватну власність в 2001 році такі землі належали до водного фонду.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що в ході досудового розслідування здобуто докази, які вказують на незаконність передачі у приватну власність спірних земель водного фонду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем) закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновку суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Водночас, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ? від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу першого заступника Київської обласної прокуратури Сватка Андрія Георгійовича залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 6 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: