Апеляційне провадження
№22-ц/824/12246/2025
09 жовтня 2025року місто Київ
справа № 758/5665/15-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Ящук Т.І.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Захарчук С.С., у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Поліграфкнига» корпоративного підприємства ДАК «Укрвидавполіграфія» про встановлення факту проживання у гуртожитку, визнання права на проживання у гуртожитку,-
У травні 2015 року ПрАТ «Поліграфкнига» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило виселити ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з кімнати №3 квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
В липні 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з зустрічним позовом, в якому просили:
встановити факт їх проживання у квартирі АДРЕСА_2 з листопада 2003 року по дату ухвалення рішення;
визнати за ними право на проживання у квартирі АДРЕСА_2 .
В обгрунтування вимог посилалися на те, що ОСОБА_1 у 2003 році була тимчасово вселена в гуртожиток, що належить відповідачу.
Підставою для її вселення був лист директора КЦ «Кияночка», вона отримала ордер у січні 2004 року на проживання у кімнаті АДРЕСА_3 .
Вказувала, що вона та її донька мають зареєстроване місце проживання у Донецькій області, однак дане житло не придатне для проживання.
Зазначала, що у 2006-2007 роках проводилася перевірка керівництвом ВАТ «Поліграфкнига» щодо наявної правових підстав для її проживання у гуртожитку, будь-яких претензій щодо безпідставного проживання у гуртожитку до неї заявлено не було.
Вказувала, що відповідно до ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно якщо інше не встановлено цим кодексом.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року позов ПрАТ «Поліграфкнига» залишено без розгляду.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції відмовив позивачам за зустрічним позовом у визнанні права на проживання, не зважаючи на докази видачі ордера, листів підтвердження проживання протягом 22 років, наявності документів, що саме ордер надавався для вселення в січні 2004 року.
Вказував, що суд проігнорував довідки з матеріалів справи, що іншого житла у цих біженців з Донбасу немає, їх житло було зруйноване.
Зазначав, що суд не дослідив докази, а саме: акт від 10 квітня 1978 року, яким визначено що відповідач не є одноособовим власником забудови гуртожитку, та суд не визначив хто ще має право на заселення та розподіл площі гуртожитку; постанову Ради міністрів Української РСР і Української Республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року №140; Розпорядження КМДА №2184 яким надали житлові приміщення мешканцям гуртожитку, які вже раніше отримали ордера; довідку про постійне проживання в гуртожитку з 01 листопада 2023 року по наступний час.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивачів за зустрічним позовом доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для його задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно з ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до ч.ч.1, 4, 5 ст.9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Згідно зі ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до ст.128 ЖК України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
Статтею 129 ЖК України, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2003 року директор КЦ «Кияночка» звернувся до голови правління ЗАТ «Поліграфкнига» з проханням тимчасово вселити заступника директора по хореографії школи №33 ОСОБА_1 до гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до витягу з протоколу №1 засідання профспілкового комітету ВАТ «Поліграфкнига» ДАК «Укрвидавполіграфія» від 20 січня 2004 року вирішено видати ОСОБА_1 ордер на підставі спільного рішення адміністрації ВАТ «Поліграфкнига» та профспілкового комітету на право проживання у гуртожитку сімейного типу у АДРЕСА_5 .
Разом з тим, відповідно до листа ПАТ «Поліграфкнига» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» від 24 червня 2019 року №42, який був наданий на виконання вимог ухвали Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року повідомлено про те, що ордери на зайняття житла в будинку АДРЕСА_4 у період з 01 січня 2004 року по 28 квітня 2004 року не видавалися.
Згідно листа ПАТ «Поліграфкнига» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» від 15 січня 2019 року №2 точним номером квартири, яку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 займають без передбачених законодавством правових підстав у гуртожитку по АДРЕСА_4 є кімната АДРЕСА_6 .
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у кімнату №3 квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не видавався.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) закріплено право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків з конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не зареєстровані, але проживають за адресою: АДРЕСА_7 з 01 листопада 2003 року.
Вказана обставина не заперечується відповідачем.
Разом з тим, відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації №1917 від 20 жовтня 2004 будівлю АДРЕСА_4 визнано жилим будинком з поквартирним заселенням.
Відповідно до п.2 зазначеного розпорядження прийнято до комунальної власності територіальної громади м. Києва жилий будинок АДРЕСА_4 .
Згідно з п.6 розпорядження Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати жилі приміщення у будинку АДРЕСА_4 мешканцям, які в них проживають, зареєстровані та перебувають на квартирному обліку.
Пунктом 7 розпорядження передбачено передачу будинку АДРЕСА_4 до комунальної власності територіальної громади Подільського району м. Києва згідно додатками 1, 2 до цього розпорядження.
Згідно з п.8 розпорядження визнано таким, що втратило чинність розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29 травня 2003 №917 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Києва гуртожитку по АДРЕСА_4 ».
Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 01 грудня 2004 року №2184 на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації №1917 від 20 жовтня 2004 року надані жилі приміщення у будинку АДРЕСА_4 особам згідно переліку та зобов'язано Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видати ордери на зазначені у цьому розпорядженні жилі приміщення.
Згідно з даним розпорядженням будь-яких жилих приміщень у будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надано не було.
Відповідно до листа директора Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25 січня 2017 року за наявною інформацією у 2003-2004 роках ордер на вселення в житлове приміщення у будинку АДРЕСА_4 управлінням житлового забезпечення ОСОБА_1 не видавався, відповідне розпорядження про надання їй житлового приміщення Київською міською державною адміністрацією не приймалося.
Відповідно до листа Департаменту комунальної власності м. Києва від 24 жовтня 2018 року №062/06/21/-9313 жилий будинок по АДРЕСА_4 не належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва.
Згідно з листом Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 22 жовтня 2018 року за інформацією Управління житлово-комунального господарства Подільської районної у м. Києві державної адміністрації житловий будинок АДРЕСА_4 знаходиться на обслуговування ПрАТ «Поліграфкнига».
В даному випадку позивачам ордер на право зайняття жилої площі після зміни статусу будинку з гуртожитку на жилий будинок в установленому законом порядку також не видавався.
Крім того, обставини щодо відсутності у позивачів ордеру на вселення до спірної кімнати опосередковано підтверджуються листами директора КЦ «Кияночка» від 12 липня 2012 року, з яких вбачається, що останній звертався до голови КМДА, голови Подільської РДЩА у місті Києві з проханням посприяти, щоб ОСОБА_1 з дочкою отримали ордер на проживання у кімнаті АДРЕСА_6 .
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що рішення про надання житлового приміщення у будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не приймалося, ордер на право зайняття жилої площі після зміни статусу будинку з гуртожитку на жилий будинок в установленому законом порядку позивачам не видавався, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції відмовив позивачам за зустрічним позовом у визнанні права на проживання, не зважаючи на докази видачі в січні 2004 року ордера для вселення, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані доводи не підтверджені належними доказами.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не дослідив докази, а саме: акт від 10 квітня 1978 року, яким визначено що відповідач не є одноособовим власником забудови гуртожитку, та суд не визначив хто ще має право на заселення та розподіл площі гуртожитку; постанову Ради міністрів Української РСР і Української Республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року №140; Розпорядження КМДА №2184 яким надали житлові приміщення мешканцям гуртожитку, які вже раніше отримали ордера не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту права користування позивачем спірною кімнатою на законних підставах, а саме ордеру на право зайняття жилої площі, що визначено нормами ЖК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 31 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: