справа № 752/16226/24
провадження № 22-ц/824/11380/2025
23 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоренко Владислава Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Гулько Жанни Вікторівни на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року в складі судді Кокошка О. Б.,
встановив:
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоренко В. В., в якому просила:
- визнати недійсним договір дарування, серія та номер: 769, виданий 05.04.2024, квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округа м. Києва Федоренко В. В.
- скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер:72445573 від 05.04.2021, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округа м. Києва Федоренко В. В.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2024 року відкрито провадження у справі №235/1105/24 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення на користь позивача ринкової вартості квартири АДРЕСА_2 , у розмірі 4 888 001, 00 грн, яка витребувана за рішенням суду.
На час відкриття провадження у справі №235/1105/24, ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67824086 від 31.05.2023, яке прийняте приватним нотаріусом Бердес М. О., належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , після відкриття провадження у справі №235/1105/24, з метою утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, здійснив відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_3 .
З метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, у вигляді визнання недійсним фіктивного правочину, позивач звернулася до суду.
Одночасно з вказаним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .
Вважає, що існують реальні та беззаперечні обставини того, що невжиття заходів забезпечення позову, у вигляді накладення арешту на нерухоме майно - квартири АДРЕСА_3 може призвести до подальших дій відповідачів з переоформлення прав власності на вказане нерухоме майно, що як наслідок призведе до ускладнення виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення вказаного позову задоволено.
Накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 .
29.04.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Гулько Ж. В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року та винести нову, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 травня 2014 року за заявою позивача забезпечено позов, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачеві і знаходить у нього чи в інших осіб, тобто на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 .
Окрім квартири за адресою: АДРЕСА_4 , у справі йдеться про інше нерухоме майно - квартиру за адресорю: АДРЕСА_5 , на яку вже накладено арешт Печерським районним судом м. Києва.
Чинне законодавство України не передбачає можливості накладення кількох арештів на одне й те саме майно з одного і того ж або навіть з різних проваджень без необхідності й вагомих підстав. Повторний арешт порушує принцип процесуальної економії, а також перешкоджає ефективному захисту прав власника майна, оскільки створює додаткове навантаження на систему виконання судових рішень, ускладнює обіг нерухомого майна, навіть у випадку задоволення вимог першого позивача, порушує баланс інтересів сторін і створює підстави для визнання таких дій зловживання процесуальними правами.
Суд першої інстанції не перевірив наявність уже накладених арештів під час розгляду заяви про забезпечення позову, що є істотним процесуальним порушенням.
Повторне забезпечення шляхом арешту ще однієї квартири, коли вже існує забезпечення у вигляді більш цінного майна - це неправомірне обмеження прав власника і свідчить про надмірне втручання у право його власності.
В даному випадку - арешт накладено до становлення факту незаконності придбання майна, без обґрунтованої загрози відчуження або втрати цього майна.
Позов про відшкодування збитків подано до ОСОБА_2 , а не до ОСОБА_3 . Вона є лише набувачем майна за договором дарування, який ще не визнаний недійсним. Отже, немає підстав обмежувати її права шляхом арешту квартири до встановлення в судовому порядку її участі у можливому правопорушенні.
07.09.2025 ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року без змін.
Посилається на те, що представник відповідача при поданні апеляційної скарги не надала суду доказів на підтвердження факту порушення прав та інтересів саме ОСОБА_2 за наслідками забезпечення позову, з огляду на те, що арешт накладено на квартиру, яку він подарував своїй матері ОСОБА_3 .
Посилання в апеляційній скарзі на те, що згідно з постановою від 30.07.2024 № 75652243, в рамках виконання виконавчого листа від 27.06.2024 № 3253/584/24, вже накладено арешт на квартиру на квартиру АДРЕСА_3 , спростовується Витягом з реєстру обтяжень, відповідно до відомостей якого наявне лише одне обтяження на це майно - на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року по справі № 752/16226/24.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Щербина Є. Є. просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
22.09.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Коротя Р. О. надіслав до суду клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, оскільки він перебуває на лікарняному, а з попереднім представником договір про надання правничої допомоги розірвано.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні, а явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
З огляду на те, що ОСОБА_2 був завчасно та належним чином повідомлений про розгляд його апеляційної скарги, належних доказів на підтвердження неможливості забезпечення явки представника в судове засідання останній суд не надав, його неявка не перешкоджає розгляду справи, апеляційний суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторони відповідача, доводи якої викладено в апеляційній скарзі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно виник спір та невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилалась на те, що задоволення позову про визнання недійсним договору дарування квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 , дозволить належним чином виконати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області по справі №235/1105/24 від 16.05.2024 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 4 888 001 грн.
Такий спосіб захисту може буде ефективним лише у разі, якщо нерухоме майно не буде відчужене на користь третіх осіб, оскільки в такому випадку визнання недійсними оспорюваного договору не забезпечить повернення нерухомого майна у володіння ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції, перевіривши такі доводи заявника, з'ясувавши співмірність виду забезпечення позову, який вона просила застосувати, змісту позовних вимог, обґрунтовано вважав, що невжиття заходів забезпечення позову в цій справі може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог, тому зробив правильний висновок про задоволення заяви. При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Згідно з частинами першою, другу статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Тобто законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У справі, яка переглядається, позивач пред'явив вимогу про визнання договору дарування недійсними та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, яке є предметом позову.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач насамперед має на меті забезпечити ефективний захист своїх прав, зокрема щодо виконання заочного рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2024 року в справі №235/1105/24, яким з ОСОБА_2 на корить ОСОБА_1 стягнуто ринкову вартість квартири АДРЕСА_7 , у розмірі 4 888 001 грн, яка витребувана за рішенням суду, та на відшкодування сплаченого судового збору 15 140 грн.
За змістом абзацу другого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент пред'явлення позову в цій справі, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного договору, так чи інакше вплине на подальший правовий режим зазначеного нерухомого майна, то обраний позивачем вид забезпечення позову, зокрема накладення арешту щодо такого майна є співмірним із заявленими у цій справі вимогами позову.
Та обставина, що після постановлення оскаржуваної ухвали від 20 серпня 2024 року, Заводським районним судом міста Кам'янського Дніпропетровської області від 22липня 2025 року винесено ухвалу про скасування заочного рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2024 року в справі №235/1105/24 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні, не може слугувати підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову в даній справі, оскільки на момент її винесення така обставина була відсутня.
Судом встановлено, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року ( справа №235/1105/24) скасовано ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 травня 2024року про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, якою було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачеві ОСОБА_2 і знаходиться у нього чи в інших осіб. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Крім цього, вжиття заходів забезпечення позову в іншій справі не є обставиною, що унеможливлювало вжиття судом першої інстанції заходів забезпечення позову в даній справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що існує реальна загроза відчуження відповідачкою нерухомого майна, а отже, не довів, що існує необхідність у забезпеченні позову, є необґрунтованими, оскільки вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідачки в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22).
Без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки таке майно залишається в її володінні та користуванні.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 353, 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гулько Жанни Вікторівни залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31.10.2025.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук