31 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/10756/24 пров. № А/857/34676/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Громадської організації «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року (головуюча суддя: Крутько О.В., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом Громадської організації «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису, -
встановив:
Громадська організація «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України», 13.05.2024, через засоби поштового зв'язку, звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати припис Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 22.04.2024 № ЗХ/ЛВ/10090/086/П.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 09.04.2024 по 22.04.2024 Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці було проведено позапланову перевірку додержання законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин, оформлення трудових договорів щодо суб'єкта господарювання - Громадська організація «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України», з порушенням процедури проведення перевірки, а саме посадові особи відповідача не пред'явили та не надали позивачу свої посвідчення, документи, що стали підставою для проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю). Також вказує, що відповідач порушив ч. 4 ст. 6 ЗУ від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», встановив строк проведення заходу державного нагляду (контролю) 10 робочих днів з 09.04.2024 по 22.04.2024, а не 2 робочі дні. Також, акт перевірки не був наданий позивачу до підписання в останній день перевірки 22.04.2024, а отже, позивач був позбавлений права на надання зауважень. Крім того, позивач вказує, що за усною вимогою державного інспектора на огляд фактично надано 16 договорів цивільно-правового характеру, що не є типовими, бо передбачають конкретні і різні послуги згідно технічного завдання. Також надано акти про надання послуг, що є їх невід'ємними частинами та протоколи узгодження договірної ціни. Позивач стверджує, що у нього немає обов'язку укладати трудові договори з зазначеними у акті фізичними особами.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що суд не з'ясував, скільки всього договорів було й стосується цієї справи: чи це 192 договори, як написано в приписі; чи 16, які надані для огляду; чи 5, які лише досліджені відповідачем. Крім того, відповідачем порушено норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», оскільки позивач не є суб'єктом господарської діяльності, а є неприбутковою громадською організацією.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, відповідно до наказу № 124/ЗХ-ЗК від 08.04.2024, направлення № ЗХ/1/5632-24 від 08.04.2024, в період з 09.04.2024 до 22.04.2024 проведено позапланову перевірку в ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» на предмет додержання вимог законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин, оформлення трудових договорів.
За результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці в ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» складено акт від 22 квітня 2024 року № ЗХ/ ЛВ/10090/086 (далі - акт), яким зафіксовано порушення вимог законодавства про працю, а саме допуск працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі висновків акту Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці винесено припис про усунення виявлених порушень № ЗХ/ЛВ/10090/086/П від 22.04.2024, яким зобов'язано голову ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» усунути наведені у ньому порушення вимог частини першої статті 21 та частини четвертої статті 24 КЗпП України та надати відповідачу письмове повідомлення про виконання припису з долученням копій первинних документів за підписом уповноваженої особи об'єкта відвідування.
Не погодившись з цим приписом позивач звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту про те, що у позивача має місце допуск зазначених у акті та оскаржуваному приписі працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані позивачем. З огляду на фактичні обставини справи, наведені доводи та аргументи, суд не встановив підстав для скасування оскаржуваного припису Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 22.04.2024 № ЗХ/ЛВ/10090/086/П.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V), державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону № 877-V строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох робочих днів.
Згідно п. 5 ст. 7 Закону № 877-V перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання.
Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.
Постановою Кабінету Міністрів України № 823 від 21.08.2019 року «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі - Порядок № 823), який визначав процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81, 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129, 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, та Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон).
Згідно з абзацом 2 пункту 1 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю, крім заходів з питань виявлення неоформлених трудових відносин, здійснюються відповідно до вимог Закону та з урахуванням пунктів 2-4 цього Порядку.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
У пункті 5 Порядку № 823 наведені підстави для проведення інспекційних відвідувань, зокрема: 5) повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин.
Пунктами 6 - 9 Порядку № 823 передбачено, що під час підготовки до проведення інспекційного відвідування інспектор праці може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування, зокрема шляхом проведення аналізу наявної (доступної) інформації про стан додержання об'єктом відвідування законодавства про працю. Документи, одержані під час підготовки до проведення інспекційного відвідування, що містять інформацію про порушення об'єктом відвідування вимог законодавства про працю, долучаються до матеріалів інспекційного відвідування.
У разі потреби для участі в інспекційних відвідуваннях інспектором праці можуть залучатися (за згодою об'єкта відвідування або іншої уповноваженої ним посадової особи) представники профспілок, їх організацій та об'єднань, члени яких працюють на об'єкті відвідування, організацій роботодавців та їх об'єднань, державних органів.
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об'єкта відвідування (за його наявності).
Тривалість інспекційного відвідування не може перевищувати 10 робочих днів.
Згідно з пунктами 16 - 19 Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об'єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування. Другий примірник акта залишається в інспектора праці.
Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
Матеріали, зафіксовані засобами аудіо-, фото- та відеотехніки в ході інспекційних відвідувань, долучаються до акта у паперовому або електронному вигляді на дисках для лазерних систем зчитування, на яких проставляється номер і дата складення акта. Про долучення таких матеріалів робиться відмітка в акті.
За правилами пунктів 20 - 22 Порядку № 823 припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування.
Відповідно до пунктів 24, 25 Порядку № 823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об'єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування.
За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених норм суд апеляційної інстанції висновує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 13.06.2019 у справі № 815/954/18, від 04.09.2019 у справі № 480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є:
- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
- обов'язок роботодавця надати робоче місце;
- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Разом з тим, взаємовідносини фізичної особи і суб'єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору.
При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З аналізу наведених норм, видно, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності.
За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 127/21595/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 29.08.2017 у справі № 587/1714/17, від 26.09.2018 у справі № 822/723/17, від 13.06.2019 у справі № 1840/2507/18, від 08.10.2018 у справі № 553/954/17, від 06.03.2019 у справі № 802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі № 815/954/18, від 24.10.2019 у справі № 804/6962/17.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, в ході проведення позапланового заходу зі здійснення державного контролю у формі перевірки на предмет додержання законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин, позивачем для огляду було надано типові договори цивільно-правового характеру укладені у 2024 році між організацією, в особі голови організації Семерака І.Я., який діє на підставі положення (у договорах та надалі Замовник), та фізичними особами (у договорах та надалі Виконавці).
Відповідно до інформаційної довідки (вих № 52 від 09.04.2024 № 3-ВК), виданої головою ГО «Львівської обласної організації товариства Червоною Хреста України» (далі Організація), станом на 10.04.2024 в штаті Організації перебувало в трудових відносинах три штатних працівника.
При огляді представлених організацією договорів встановлено, що предметом цих договорів є виконання трудових функцій (обов'язків), які передбачені під час роботи за конкретною професією (посадою), шо визначена Класифікатором професій посад робіт ДК 003:2010, зокрема «Менеджер проектів» (код КП-1499). «Економіст з фінансової роботи» (код КП-2441.2), «Юрисконсульт» (код КП-2429), «Завідувач складу» (код К11-1226.2), «Керівник проектів та програм» (код КП-1238). «Бухгалтер» (код КП-3433), «Інструктор з надання першої допомоги» (код КП-5132), «Фахівець із соціальної роботи» (код КП-2446.2), «Економіст з планування» (код КП-2441.2). Окрім цього, систематично (один раз па місяць) незалежно від об'єму виконаних робіт, Виконавці за договорами отримують винагороду у сталому розмірі. Згідно пункту 3.2. договору оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування коштів за виконанні роботи на розрахунковий або картковий рахунок виставлений Виконавцем у цьому договорі. В договорах зазначено, який саме процес праці потрібно періодично виконати Виконавцю, та який, в свою чергу, не передбачає будь-якого кінцевого результату та щомісячно підлягає сталій оплаті зі сторони Замовника. При ньому, спосіб визначення ціни (суми) винагороди за виконання тих чи інших робіт (послуг) договором не обумовлено.
Пунктом 2.6. договорів передбачено, що Організація може надавати сприяння Виконавцю шляхом надання йому майна Організації (відповідних інструментів, обладнання, матеріалів, спеціальних засобів захисту, спорядження, уніформи тощо). Сприяння надається безоплатно в інтересах Виконавця для прискорення та підвищення якості виконання послуг за цим договором. Засоби сприяння поділяються на дві категорії: такі що підлягають поверненню та такі, що не повертаються організації. Приймання - передача засобів сприяння для надання за договором здійснюється за актом приймання - передачі, який підписується обома Сторонами цього договору та в якому зазначається про обов'язковість повернення таких засобів або про відсутність такого обов'язку. Користування будь-яким майном одержаним від Організації можливе лише під час та у зв'язку із наданням послуг за цим Договором.
Враховуючи наведене вище, праця за цими Договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності Організації з систематичним виконанням трудових функцій відповідно до визначеного виду виконуваної роботи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що цивільно-правовий договір може укладатись для задоволення потреб суб'єкта господарювання, не пов'язаних із діяльністю, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, спрямованою на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
У разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб'єкта господарювання збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.10.2021 у справі № 2040/5412/18.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Верховний Суд виходив з того, що праця зазначених працівників здійснювалася у межах діяльності суб'єкта господарювання з систематичним виконанням трудових функцій відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. Тобто, вказані договори містять ознаки трудового, а не цивільно-правових договорів.
Таким чином, трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт (даний обсяг роботи відсутній в наданих позивачем цивільно-правових договорах). Тобто, предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.
Разом з тим, як видно з наданих цивільно-правових договорів, предметом цих договорів є надання послуги/виконання роботи з прибирання сміття на об'єкті Замовника.
Цими цивільно-правовими договорами не встановлено обсягу виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що підлягають відображенню в актах прийняття виконаних робіт, відсутній перелік завдань роботи, її видів, кількісних та якісних характеристик. Роботи працівниками виконувались обладнанням, яке перебуває у власності підприємства, робота працівників координується уповноваженою особою замовника, що не відповідає ознакам, характерним цивільно-правовому договору.
Суд звертає увагу на те, що у договорі немає конкретного переліку робіт, а вказано лише загальне визначення робіт прибирання сміття на об'єкті Замовника.
Водночас, жодної деталізації того, що, наприклад, входить до такої послуги, як прибирання сміття на об'єкті, не було. Якби замовник справді укладав реальний договір із підрядником, у контракті було б зазначено частоту прибирання, погоджені засоби, дії з поводження з відходами, що утворюються, та інше. Тобто сторони повинні погодити всі деталі послуги, щоб у майбутньому можливо було виміряти кількісні та якісні характеристики наданих послуг.
У постанові від 23.09.2021 у справі № 280/1379/19, Верховний Суд зазначив, що основною та визначальною ознакою цивільно-правового договору, який відрізняє його від трудового, є те, що він визначає результат наданих послуг, який підлягає вимірюванню в конкретних фізичних величинах. У цьому випадку суб'єкт господарювання, укладаючи цивільно-правові договори, узагалі не визначив конкретний перелік робіт, які повинна була виконати особа за цивільно-правовим договором, а лише зазначило загальне визначення робіт з покосу трави та бур'янів на об'єктах, наданих замовником.
У постановах у справах № 2040/8124/18, 280/1379/19 та 420/4513/19 Верховний Суд сформував однакову сталу позицію: наведені умови цивільно-правового договору не відповідають ознакам, притаманним цивільно-правовому договору, оскільки не містять всіх істотних умов договору підряду, зокрема чіткого визначення предмета договору із зазначенням кількісно-якісних характеристик роботи, яку має бути виконано за договором.
Суд вважає, що предметом наданих договорів є процес праці, що є ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
З огляду на фактичні обставини справи, наведені доводи та аргументи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування оскаржуваного припису Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 22.04.2024 № ЗХ/ЛВ/10090/086/П.
Щодо доводів апеляційної скарги про не з'ясування відповідачем скільки всього договорів було й стосується цієї справи, то суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абзацу першого статті 11 Закону України № 877-V надання суб'єктом господарювання документів з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), є його прямим обов'язком, а отже, надання позивачем копій договорів цивільно-правового характеру належним чином враховані посадовими особами Міжрегіонального управління, що відображено в самому змісті оскаржуваного припису.
Щодо доводів апелянта про порушення норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», оскільки позивач не є суб'єктом господарської діяльності, а є неприбутковою громадською організацією, то суд апеляційної інстанції зазначає, що статус позивача як суб'єкта господарювання підтверджується характером його фінансового господарської діяльності та зазначенням в Положенні про Львівську обласну організацію ТЧХУ конкретних норм, що регулюють питання здійснення ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» такої діяльності.
Суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Громадської організації «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 380/10756/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін