03 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 140/9522/25 пров. № А/857/37805/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бай Сергія Едуардовича на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року про забезпечення позову, постановлену суддею Каленюк Ж.В. у м. Луцьку у справі №140/9522/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними і скасвання наказів, зобов'язання до вчинення дій,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період у складі команди та наказу Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та звільнити його з військової служби.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Бай Сергій Едуардович подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони уповноваженим особам Військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. Заява обґрунтована тим, що мобілізація позивача (призов на військову службу) відбулася з порушенням чинного законодавства - без проведення медичного огляду. Зазначив, що позивача може бути переміщено до іншої військової частини в зону бойових, а тому у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову до ухвалення рішення у справі існує очевидна і реальна небезпека заподіянню шкоди правам та інтересам ОСОБА_1 , для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або взагалі буде неможливим їх відновлення.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року в задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, представник позивача оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення вимог заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що зазначені у заяві про забезпечення позову заходи є співмірними із заявленими позивачем вимогами, спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Відповідачі правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Вищезазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.
У зв'язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При розгляді заяви про забезпечення адміністративного позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення
При цьому, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними або невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків.
Згідно до абзацом другим пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Із наведених у заяві обґрунтувань та наявних справі доказів на підтвердження доводів, що викладені у заяві, не можливо встановити очевидність протиправних дій відповідача. Разом з тим, перевірка протиправності оскаржуваних дій можлива лише в ході з'ясування усіх фактичних обставин справи при розгляді її по суті, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності. Тобто, встановлення ознак протиправності дій відповідача є фактично вирішенням розглядуваного спору по суті, що є неприпустимим при вирішенні заяви.
Як вбачається зі змісту поданої заяви заявник, зокрема просив заборонити Військовій частині НОМЕР_1 (її уповноваженим особам) вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Апеляційний суд враховує, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у Збройних Силах України відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Суд першої інстанції правильно звертає увагу на те, що дії відповідача, про заборону яких просить позивач в заяві про забезпечення позову, не є предметом оскарження у цій судовій справі, а заява про забезпечення позову не містить беззаперечних мотивів, з яких заявник вважає, що захист його прав буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
При цьому в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем дій, спрямованих на переміщення позивача до іншої військової частини для проходження військової служби шляхом прийняття відповідних наказів/розпоряджень тощо.
Покликання представника позивача на те, що останнього може бути направлено для проходження військової служби в іншу військову частину чи у зону бойових дій, базується на припущеннях. Однак можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Тобто, на час проходження позивачем служби та звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого процесуальний закон забороняє зупинення дії наказів та розпоряджень, відданих військовослужбовцю, тобто містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Звідси, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимоги позивача щодо заборони вчиняти дії щодо направлення (переміщення) для проходження військової служби фактично становлять заборону розпоряджень військовослужбовцю в умовах воєнного стану, що не допускається в силу прямої заборони нормами КАС України і зумовлено введенням воєнного стану в Україні.
Зважаючи на наведене, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що обраний заявником вид забезпечення позову відповідно до пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України не допускається в умовах воєнного стану, а тому немає правових підстав для вжиття ініційованих заявником заходів забезпечення позову у цій адміністративній справі.
Зважаючи на викладене колегія суддів констатує відсутність підстав для забезпечення позову.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене свідчить на користь висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
В контексті наведеного суд апеляційної інстанції зазначає, що інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Відмова у задоволенні такої заяви не є обмеженням доступу до правосуддя, так як не перешкоджає подальшому судовому розгляду вимог позову у спосіб, що наведений позивачем у відповідному позові.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до положень частини третьої статті 154 та пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 154, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бай Сергія Едуардовича залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року про забезпечення позову у справі №140/9522/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк