Справа № 240/19128/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
03 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у відмові йому включити до загального страхового стажу часу відбуття кримінального покарання у вигляді виправних робіт з 19.02.1986 по 09.10.1987 за вироком Ємільчинського районного народного суду Житомирської області у СТзОВ "Калина" (с. Ганнопіль, Ємільчинського району, Житомирської області);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вклчити до його загального страхового стажу час відбування кримінального покарання у вигляді виправних робіт з 19.02.1986 по 09.10.1987 за вироком Ємільчинського районного народного суду Житомирської області у СТзОВ "Калина" (с.Ганнопіль, Ємільчинського району, Житомирської області).
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.03.2025 позов задоволено частково, ухвалено:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду відбування ним покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі в Колгоспі ім. Дзержинського (с. Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області) з 19.02.1986 по 09.10.1987.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період відбування ним покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі в Колгоспі ім.Дзержинського (с. Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області) з 19.02.1986 по 09.10.1987.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем не було надано відомостей про те, що він звертався з позовом до суду про зарахування часу відбування виправних робіт з 19.02.1986 по 09.10.1987 у загальний трудовий стаж.
Позивач та Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не подали відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 15.09.2021 Житомирською обласною державною адміністрацією.
ОСОБА_1 , після досягнення ним 54-річного віку, звернувся до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 29.10.2021 про призначення йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.
За наслідками розгляду поданих позивачем заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області прийняло рішення від 04.11.2021 №064050002639, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії, передбаченої статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", через відсутність у нього необхідного страхового стажу в розмірі 22 роки. За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області страховий стаж ОСОБА_1 становить 19 років 04 місяці 14 днів.
Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області рішення позивача було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.11.2021 №0600-0208-8/92956. В зазначеному листі вказано, що до страхового стажу позивача не був включений період відбування ним покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 19.02.1986 по 09.10.1987 у зв'язку з тим, що відповідно до ч. 3 статті 95 Виправно-трудового кодексу України від 23.12.1970 №3325-VII час відбування засудженими покарання у виді виправних робіт може бути включений до загального трудового стажу засудженого, однак для цього потрібно рішення суду.
ОСОБА_1 вважає, що період відбування ним кримінального покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 19.02.1986 по 09.10.1987 протиправно не був зарахований до його страхового стажу, а тому він звернувся до суду.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час вирішення питання про обчислення страхового стажу ОСОБА_1 частина 3 статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України прямо передбачає можливість включення до загального стажу роботи періоду відбування покарання у виді виправних робіт, а тому період відбування позивачем покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі в Колгоспі ім.Дзержинського (с. Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області) з 19.02.1986 по 09.10.1987 підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.
Водночас, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 3 роки.
Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом трьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується, як 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, виникнення право на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Водночас, абзац перший частини першої статті 55 Закону № 796-XII визначає додаткову умову, для виникнення у особи права призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, яка полягає наявності страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Відтак, у випадку звернення особи у 2021 році за призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, така особа повинна мати страховий стаж в розмірі 22 роки (28 - 6 = 22, де: 28 років - страховий стаж визначений статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком у 2021 році; 6 - кількість років зниження пенсійного віку).
Таким чином, зміст вищезазначених положень законодавства свідчать, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення, набуває права на призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання таких умов: наявності статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи; наявності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 3-х років; наявності страхового стажу в розмірі 22 роки (у випадку звернення за призначенням пенсії у 2021 році).
Встановлено, що приймаючи оскаржуване рішення 04.11.2021 №064050002639 та відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, передбаченої статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області стверджувало про відсутність у нього необхідного страхового стажу в розмірі 22 роки. За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області такий страховий стаж ОСОБА_1 становить лише 19 років 04 місяці 14 днів, а період відбування ним покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 19.02.1986 по 09.10.1987 до страхового стажу врахований не був.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
Спірний період відбування позивачем покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 19.02.1986 по 09.10.1987, який не був зарахований до його трудового стажу, є періодом, що набутий до 01.01.2004, а тому порядок його зарахування до страхового стажу регулюється законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків
Пункт "а" частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачає, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Записом №2 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 підтверджується, що в період з 19.02.1986 по 09.10.1987 позивач на підставі рішення народного суду від 05.02.1986 відбував покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі в Колгоспі ім. Дзержинського (с. Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області).
У період, коли ОСОБА_1 відбував покарання у вигляді виправних робіт, був чинний Виправно-трудовий кодекс України від 23.12.1970 №3325-VII.
Статтею 3 Виправно-трудового кодексу України (в редакції, чинній на момент відбування позивачем покарання) передбачалось, що відповідно до статті 3 Основ виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік щодо осіб, які засуджені до позбавлення волі, заслання та виправних робіт без позбавлення волі і відбувають покарання на території Української РСР, застосовується виправно-трудове законодавство Союзу РСР і Української РСР, а щодо засуджених до інших видів покарання - виправно-трудове законодавство Союзу РСР, а також союзної республіки за місцем засудження.
Правове становище осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі було врегульоване статтею 8 Виправно-трудового кодексу України, яка в редакції, чинній на момент відбування позивачем покарання, передбачала, що особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, несуть обов'язки і користуються правами, встановленими законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду і режиму, встановленого цим Кодексом для відбування покарання даного виду.
Відповідно до статтей 94 та 95 Виправно-трудового кодексу України (в редакції, чинній на момент відбування позивачем покарання) виправні роботи без позбавлення волі відбуваються у відповідності з вироком суду за місцем роботи засудженого або в інших місцях, що їх визначають органи, які виконують цей вид покарання, але в районі проживання засудженого, з врахуванням його працездатності і, по можливості, спеціальності. Виправні роботи без позбавлення волі відбуваються на державних і громадських підприємствах, в установах і організаціях.
Особа, засуджена до виправних робіт за місцем роботи, залишається працювати на підприємстві, в установі або в організації, де вона працювала до засудження на тій же посаді або роботі, крім випадків, передбачених частиною першою статті 30 Кримінального кодексу України. Переведення цих осіб на іншу посаду або роботу може провадитися на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
Згідно із статтею 102 Виправно-трудового кодексу України (в редакції, чинній на момент відбування позивачем покарання) із заробітку засуджених до виправних робіт без позбавлення волі провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування покарання в розмірах, встановлених вироком суду. Відрахування провадяться за місцем роботи засудженого з усієї суми заробітку, без виключення з цих сум податків та інших платежів, а також незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами.
Нормами статті 103 Виправно-трудового кодексу України (в редакції, чинній на момент відбування позивачем покарання) було передбачено, що час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального і безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці.
При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.
Відтак, правові норми Виправно-трудового кодексу України, який діяв на момент відбування позивачем покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі передбачали, що за загальним правилом строк відбування покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі не зараховується до трудового стажу засудженого. Виключення з даного правила становив лише випадок зарахування періоду відбування виправних робіт без позбавлення волі підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України, за умови сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі.
Однак, Виправно-трудового кодексу України втратив чинність 01.01.2004, у зв'язку з прийняттям Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 №1129-IV (далі - КВК України).
Відповідно до "Прикінцевих положень" Кримінально-виконавчого кодексу України з набранням чинності цим Кодексом втрачає чинність Виправно-трудовий кодекс України. Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
Згідно із статтею 41 Кримінально-виконавчого кодексу України покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого. Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
Частиною 3 статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.
Правовідносини, пов'язані із визначенням страхового стажу ОСОБА_1 виникли 29.01.2021 - з моменту його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком.
На момент виникнення спірних правовідносин частина 3 статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачала, що час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.
Оскільки на час вирішення питання про обчислення страхового стажу ОСОБА_1 частина 3 статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України прямо передбачає можливість включення до загального стажу роботи періоду відбування покарання у виді виправних робіт,період відбування позивачем покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі в Колгоспі ім.Дзержинського (с. Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області) з 19.02.1986 по 09.10.1987 підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі №211/1432/17 та від 21 червня 2019 року у справі №448/1691/16-а.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.