Справа № 560/1118/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
03 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просив суд:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019, з 01.03.2022 та з 01.03.2023 максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2019, з 01.03.2022 з урахуванням індексації, нарахованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" та з 01.03.2023 з урахуванням індексації, нарахованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 "Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" без застосування обмеження пенсійних виплат максимальним розміром, із врахуванням виплачених сум.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2025 позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що після перерахунку на виконання судового рішення розмір пенсії перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, тому відсутні підстави для її підвищення. Обрахована пенсія виплачувалася із врахуванням обмеженого максимального розміру, яке визначено нормами законодавства, що були і є чинними, не визнані неконституційними, а тому підлягали до обов'язкового застосування.
Позивач не подав відзиву на апеляційну скаргу відповідача.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, що позивач перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 09.04.1992 (Закон № 2262-XII).
Позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок пенсії без обмеження її максимального розміру та виплату різниці.
Однак, відповідач повідомив, що на виконання судового рішення позивачу проведено перерахунок пенсії, з правомірним обмеженням розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо обмеження його пенсії максимальним розміром та вважаючи такі дій протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при проведенні перерахунку пенсії позивача відповідач протиправно обмежив її максимальним розміром.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Частиною 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ в редакції Закону №3668-VI від 08.07.2011, із змінами, внесеними згідно із Законами №911-VIII від 24.12.2015, №1774-VIII від 06.12.2016 визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно із ч.1 ст.2 Закону України №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (набрав чинності з 01.10.2011) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно із п.2 резолютивної частини Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI. Тобто, положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII та положення ч.1 ст.2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
При цьому, положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів доходить висновку, що вони суперечать один одному.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18, а також постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 Верховний Суд наголосив на протиправності обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-XII, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Таким чином, до спірних відносин необхідно застосовувати положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, які не передбачають обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Отже, станом на момент здійснення відповідачем перерахунку пенсії позивача не існувало чинної норми, яка б визначала розмір максимального обмеження пенсії, оскільки положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення Конституційним Судом України.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при проведенні перерахунку пенсії позивача відповідач протиправно обмежив пенсію позивача максимальним розміром.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.