Справа № 120/7372/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик В.В.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
03 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
у червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (ГУ ДПС у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.05.2024 №0179350705.
24 грудня 2024 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС України у Вінницькій області №01793507055 від 17.05.2024 року в частині застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних санкцій у розмірі 15150,75 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарг апелянти послалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено те, що наказом ГУ ДПС у Вінницькій області №1905к від 12.04.2024 року "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 ", керуючись ст. 20, 61, 62, на підставі пп. 75.1.3 п.75.1 ст.75, пп.80.2.2, пп.80.2.3 п.80.2 ст.80, на виконання вимог п.82.3 ст.82 Податкового кодексу України та доповідної записки відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області №1377/02-32-07-05 від 12.04.2024 року, вирішено провести фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , магазин за адресою АДРЕСА_1 , з 15.04.2024 року тривалістю 10 діб, за період з 01.01.2023 року по дату закінчення перевірки.
На підставі направлень №2324 та №2328 від 15.04.2024 року, проведено фактичну перевірку магазину за адресою АДРЕСА_1 , за результатами якої складено акт №16669/02-32-07-05/ НОМЕР_1 від 24.04.2024 року, яким встановлено порушення пункту 1, 2, 11, 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме - здійснення розрахункових операцій з продажу алкогольних напоїв маркованих марками акцизного податку через РРО з видачею розрахункових документів не встановленого зразка: відсутній обов'язків реквізит серія та номер марки акцизного податку та проводяться розрахункові операції через РРО без використання режиму попереднього програмування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД та здійснення торгівлі підакцизними товарами, не облікованими у встановленому порядку, за місцем їх реалізації.
На підставі акту перевірки, 17.05.2024 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0179350705, яким за порушення пунктів 1, 2, 11, 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" на підставі п.1, п.7 статті 17, статті 20 цього Закону та підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 246705,75 грн.
Не погодившись з таким рішенням позивач оскаржив його до Вінницького окружного адміністративного суду.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог частково.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (ПК України) контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно із п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України).
Відповідно до ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, як: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування; у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Згідно з п. 80.2 ст. 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
-у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК);
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (пп. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК).
Відповідно до п. 80.5 ст. 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Статтею 81 ПК України визначено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Не пред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Таким чином, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.
Позивач допустив посадових осіб ГУ ДПС у Вінницькій області до проведення фактичної перевірки.
Так, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №826/2679/14, від 13.03.2018 у справі №804/1113/16, від 30.11.2018 у справі №808/1641/15, від 07.11.2018 р. у справі №811/824/17, від 24.01.2019 у справі №826/13963/16, від 18.12.2018 у справі №826/3014/16, від 15.01.2019 у справі №822/28/15, від 05.03.2020 року у справі №825/1110/17 та інших.
Згідно п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Пунктом 86.8 ст. 86 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Тобто, здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.
Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме спочатку провести податкову перевірку.
Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа № 826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа № 1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа № 807/242/14).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17 міститься наступний правовий висновок: "У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення".
Таким чином, головним критерієм, покладеним в основу визнання правових актів органу державної влади незаконними з процедурних підстав, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав.
Так, змістовний аналіз пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України вказує на те, що підставою для проведення фактичної перевірки згідно цієї норми є наявність чи отримання контролюючим органом інформації яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства. Тобто, вжите в цьому випадку словосполучення можливі порушення яке змістовно має розкриватися у отриманій інформації щодо платника податку, якраз і є тим підґрунтям, що вказує на необхідність з'ясування наявності чи відсутності тих ймовірних (можливих) порушень, щодо яких є підозра, у спосіб призначення та проведення фактичної перевірки.
Так, із змісту наказу "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 " від 12.04.2024 року №1905к визначеною відповідно до п.п. 80.2.2, п. 80.2 ст. 80 ПК України встановлено, що підставою для її проведення обумовлювалась отримана інформація про ймовірне порушення ФОП ОСОБА_1 вимог податкового законодавства. При цьому, джерелом такої інформації став лист ДПС України від 26.02.2024 року №5079/7/99-00-07-04-02-07, доповідна записка відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області від 12.04.2024 року №1377/02-32-07-05.
Зокрема, листом ДПС України від 26.02.2024 року №5079/7/99-00-07-04-02-07 проаналізовано діяльність суб'єктів господарювання на предмет дотримання порядку проведення розрахунків через РРО/ПРРО при продажу підакцизних товарів із створенням та видачею невідповідних розрахункових документів, а саме у розрахункових документах відсутній обов'язковий реквізит - цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку.
З метою виконання функцій визначених законом та протидії порушенням в частині проведення розрахунків при продажі підакцизних товарів ДПС України доручено провести фактичні перевірки суб'єктів господарювання, серед яких є ФОП ОСОБА_1 .
Також, у листі ДПС України від 26.02.2024 року №5079/7/99-00-07-04-02-07 вказано, що в ході здійснення податкового контролю Департаментом податкового аудиту здійснено аналіз виторгів суб'єктів господарювання, проведених через РРО/ПРРО (за даними СОД РРО) за жовтень-грудень 2023 року, які здійснюють продаж підакцизних товарів та середньомісячний виторг у яких складає менше 20000,00 гривень. За результатами проведеного аналізу встановлено 22713 господарських об'єктів, які здійснюють продаж підакцизних товарів, середньомісячний виторг яких у жовтні-грудні 2023 року складає менше 20000,00 гривень. При цьому з наведеної кількості господарських об'єктів повторно задекларували незначні виторги 2239 господарських об'єктів, вказане свідчить про недостатню ефективність проведених контрольно-перевірочних та інформаційних заходів територіальних підрозділів податкового аудиту з метою залучення суб'єктів господарювання до добровільного декларування виторгів від продажу підакцизних товарів.
На виконання даного листа ДПС України, Управлінням податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області проаналізовано наявну в контролюючих органах інформацію з баз даних щодо суб'єктів господарювання, зокрема ФОП ОСОБА_1 , які здійснюють продаж підакцизних товарів, середньомісячний виторг яких у жовтні-грудні 2023 року складає менше 20000,00 гривень.
Внаслідок отримання відповідачем такої інформації в контролюючого органу виникала цілком обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність у проведенні її перевірки в межах здійснення податкового контролю. Із цього слідує, що оскільки відповідач на момент прийняття наказу володів інформацією про хоча і ймовірні порушення платником вимог податкового законодавства та законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на податковий орган, тому в цьому випадку були наявні підстави для проведення фактичної перевірки згідно п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доводи позивача про те, що призначення та проведення фактичної перевірки відносно неї здійснено відповідачем з порушенням вимог закону, як і незаконність самого наказу про проведення фактичної перевірки є безпідставними та такими, що не знайшли свого належного підтвердження в процесі розгляду даної справи.
Стосовно порушень, що були виявлені фактичною перевіркою та які стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення - рішення, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 року №265/95-ВР (Закон №265/95-ВР).
Відповідно до визначень, наведених у ст. 2 Закону №265/95-ВР поняття:
-розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;
- розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.
Згідно ст. 3 Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані:
-проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (п.1);
-надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти)
Фізичні особи - підприємці, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, при продажу товарів (крім підакцизних товарів, технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, лікарських засобів, виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння) або наданні послуг мають право в розрахунковому документі зазначати назву товару (послуги) у вигляді, що відображає споживчі ознаки товару (послуги) та ідентифікує належність такого товару (послуги) до товарної групи чи послуги (п. 2);
-проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями (п. 11).
Згідно п. 1 ст. 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:
1)проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) за кожне наступне вчинене порушення.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб'єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов'язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа. Перші два обов'язки суб'єкта господарювання випливають зі змісту пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, а третій з пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР. Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення.
Відповідно до п. 7 ст. 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості.
Так, наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 року №13, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 року за №220/28350, затверджено Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, яке розроблено відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (Положення).
Згідно п. 1 розділу II Положення фіскальний касовий чек на товари (послуги) (фіскальний чек) - розрахунковий документ / електронний розрахунковий документ, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ), реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги). Фіскальний касовий чек на товари (послуги) за формою № ФКЧ-1 наведений у додатку 1 до цього Положення.
Відповідно до п.2 розділу 2 Положення визначено обов'язкові реквізити фіскального касового чека на товари (послуги), зокрема, фіскальний касовий чек на товари (послуги) має містити код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД.
Тобто, у розрахункових документах, які створюється реєстратором розрахункових операцій /програмних при проведенні розрахункових операцій з продажу підакцизних товарів, має відображатися такий обов'язковий реквізит як "код УКТ ЗЕД".
Відповідно до п. 3 розділу І Положення установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов'язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів. У разі відсутності в документі хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий.
Так, в акті перевірки №16669/02-32-07-05/2957513280 від 24.04.2024 року вказано, що ФОП ОСОБА_1 здійснювались розрахункові операції з продажу алкогольних напоїв маркованих марками акцизного податку через РРО з видачею розрахункових документів не встановленого зразка, проводяться розрахункові операції через РРО без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду УКТ ЗЕД та здійснення торгівлі підакцизними товарами, не облікованими у встановленому порядку, за місцем їх реалізації.
Зокрема, 10.03.2023 року при продажі підакцизного товару сигарети "Електронна Сигарета АЙДЖЕТ 2300" по ціні 345,00 грн. розрахункову операцію проведено через реєстратор розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування коду УКТ ЗЕД (чек РРО №5559 від 10.03.2023 року).
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п.5 розділу III Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.05.2016 року за №547, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.07.2016 року за №918/29048 (Порядок №547) реєстрація продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією. Розрахунковий документ на повну суму проведеної операції, створений у паперовій та/або електронній формі, надається особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї. Розрахункова операція вважається проведеною через РРО, якщо дані про її обсяги введені в режимі реєстрації.
Згідно п.4 розділу ІІІ Порядку №547 суб'єкти господарювання, які використовують РРО для здійснення розрахункових операцій у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також здійснення операцій з приймання готівки для подальшого її переказу, зобов'язані: у разі виявлення несправностей РРО, а також пошкодження засобів контролю протягом робочого дня, в якому виявлено несправності чи пошкодження, письмово або засобами телекомунікацій в довільній формі повідомити ЦСО, а також протягом двох робочих днів після дня виявлення несправностей чи пошкодження письмово або засобами телекомунікацій в довільній формі повідомити про це контролюючий орган, у якому суб'єкт господарювання зареєстрований як платник податків.
Відповідно до п. 7 розділу ІІІ Порядку №547, реєстрація видачі коштів у разі повернення товару (відмови від послуги, прийняття цінностей під заставу, виплати виграшів у державні лотереї та в інших випадках) або скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку здійснюється шляхом реєстрації від'ємної суми.
При цьому, встановлюючи позивачем порушення пункту 11 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" контролюючий орган керувався виключно даними системи СОД РРО щодо проведення позивачем у період, який підлягав перевірці розрахункових операцій з реалізації алкогольних напоїв без зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) та застосовування РРО без використання режиму попереднього програмування коду УКТ ЗЕД для підакцизних товарів.
Правова оцінка можливості врахування електронних даних системи СОД РРО як належних та допустимих доказів в спірних правовідносинах надавалася Верховним Судом у постанові від 16.05.2024 року по справі №520/4564/23.
Крім іншого, Верховний Суд зазначив, що пунктами 1, 2 Розділу II Порядку функціонування Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 05.08.2020 року №477, встановлено, що СОД РРО (система обліку даних реєстраторів розрахункових операцій) - інформаційна система, призначена для збору, зберігання, використання даних РРО та ПРРО (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених РРО та ПРРО), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів. СОД РРО розташована в ДПС та використовується в межах повноважень посадовими особами органів ДПС для виконання завдань та функцій, визначених Податковим кодексом України.
Разом з тим, Верховний Суд погодився із тим, що ті дані, на які посилається відповідач, що внесені у базу даних системи обліку даних РРО, та за своєю суттю є податковою інформацією, не є належним доказом податкового правопорушення і сама по собі її наявність не може бути підставою для притягнення платника податків до відповідальності, а може бути лише використана як підстава для подальшої перевірки певних обставин. У спірних правовідносинах, що склались з приводу дотримання платником податку законодавства, що регулює порядок застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, обставиною, що має бути досліджена є саме розрахункова операція, а отже безпосереднім доказом, що підтверджує її вчинення, є розрахунковий документ.
Так, із матеріалів справи встановлено, що відповідачем в акті фактичної перевірки не зазначено фіскальних чеків, а також і жодних інших доказів, які б свідчили про те, що ФОП ОСОБА_1 здійснювалися розрахункові операції через реєстратор розрахункових операцій без застосування режиму програмування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії з УКТ ЗЕД. Також, такі фіскальні чеки в якості додатку до акту фактичної перевірки контролюючим органом не долучено.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податковим органом не надано належних доказів, які б підтверджували висновки акту перевірки щодо порушення позивачем вимог п. 1, 2, 11 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а відтак притягнення позивача до відповідальності за пунктом 1, 7 статті 17 Закону №265/95 та застосування штрафних (фінансових) санкцій є неправомірними.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, до позивача, в цій частині податкового повідомлення-рішення, застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі: 90 грн. за порушення вчинене вперше (чек №5286 від 05.01.2023), 9960,75 грн. (6640,5*150%) за наступні порушення та 5100 за проведення розрахункових операцій через РРО без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної під категорії згідно з УКТ ЗЕД.
Однак, санкція статті передбачає, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах, у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання:
-100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше.
- 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
Тобто, контролюючим органом двічі притягнуто позивача до відповідальності за одне і теж саме, як стверджує відповідач, порушення. 90 грн. за порушення вчинене вперше та включили 135 грн. (90 грн. * 150%) до розрахунку суми штрафних (фінансових) санкцій за наступне вчинене порушення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 17.05.2024 року №01793507055 є протиправним та підлягає скасуванню в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі пункту 1, 7 статті 17 Закону №265/95, а саме у розмірі 15150,75 грн. (90 грн. + 9960,75 грн. + 5100 грн.).
Стосовно порушення позивачем вимог п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, у ході фактичної перевірки посадовими особами контролюючого органу встановлено, що під час перевірки не надано документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, відповідно пункту 2 розділу І Порядку, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару. Загальна вартість підакцизних товарів не облікованих у встановленому законодавством порядку складає 231690,00 грн.
Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані: вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов'язує суб'єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 3 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). При цьому такий обов'язок має бути виконаним саме на початок її проведення.
Згідно ст. 20 Закону №265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб-підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Тобто, за змістом наведеної норми суб'єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності):
-здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку;
- не надання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
При цьому, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 Податкового Кодексу України платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Однак, такі документи позивачем не надано і в терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 Податкового Кодексу.
З цього приводу позивач зазначила, що товар не був оприбуткований по тій причині, що був поставлений перед початком фактичної перевірки і не був і не міг бути в реалізації.
Такі твердження позивача є безпідставними, оскільки жодних товарно - транспортних накладних чи інших документів, що підтверджують постачання в день фактичної перевірки описаного в додатку до акту фактичної перевірки Перелік ТМЦ, які виявлені під час перевірки на місці проведення розрахунків та не обліковані у встановленому порядку за місцем їх реалізації та зберігання, за цінами реалізації, під час проведення заходу контролю позивачем не надано.
Разом з тим, такі докази надані позивачем до суду, а саме ТТН №ВН24-000039877 від 23.04.2024 року.
Однак, надання доказів постачання товару не облікованого у встановленому порядку під час розгляду справи у суді, не змінює суті встановленого порушення, а їх надання згодом не має жодних правових наслідків, оскільки санкції статті 20 Закону №265/95-ВР встановлюють відповідальність за не надання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). При цьому, як вже зазначено судом вище, такі документи позивачем не надано і в терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 Податкового Кодексу.
Щодо стосується наявної в матеріалах справи Форми ведення обліку товарних запасів, то остання містить виправлення в частині дати внесення запису та дати надходження або прибуття товару, а тому не може вважатись належним та допустимим доказом на підтвердження обліку товару.
Інших доказів, що підтверджують надання контролюючому органу, документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті) згідно додатку до акту фактичної перевірки Перелік ТМЦ, матеріали справи не містять.
Крім того, перелік товарно-матеріальних цінностей, облік яких не ведеться позивачем підтверджується додатком до акту фактичної перевірки Перелік ТМЦ, які виявлені під час перевірки на місці проведення розрахунків та не обліковані у встановленому порядку за місцем їх реалізації та зберігання, за цінами реалізації.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що застосування контролюючим органом до ФОП ОСОБА_1 штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 17.05.2024 №01793507055 на суму 231690,00 грн. є правомірним, а відтак в цій частині оскаржуване рішення контролюючого органу є законним та не підлягає скасуванню.
Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційних скарг.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.