Справа № 560/16351/24
Головуючий у 1-й інстанції: Польовий О.Л.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
03 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах за період 2013-2019 років.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах за період 2013-2019 років.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржила військова частина НОМЕР_1 , яка вважає, що рішення суду першої інстанції винесене за невідповідності висновків суду обставинам справи, неповного з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця. Однак, суд першої інстанції не врахував, що підставі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року в адміністративній справі №560/4002/19 позивачу, як учаснику бойових дій була виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, що передбачена статтею 162 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (платіжне доручення №237 від 23.03.2020).
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2019 №131 позивач виключений зі списків особового складу частини з 05.06.2019.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку за виконання обов'язків військової служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів лише частково погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Відповідно до додатку 2 Переліку військових посад Збройних Сил, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українивід 01.08.2012 №702, військовослужбовцям, військовослужбовці які проходять службу у підрозділах Збройних Сил України на посадах, зокрема начальника служби безпеки польотів встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.
Відповідно до пункту першого Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов'язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
За змістом пункту 11 цього ж Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
З матеріалів справи вбачається, що позивач впродовж 2013-2019 років проходив військову службу на посадах, які надають право на використання вказаної додаткової відпустки.
При звільненні позивач із військової служби відповідач не провів виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону №2011-XII та постановою Кабінету Міністрів від 01.08.2012 №702 за 2013-2019 роки.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 №1932-XII "Про оборону України".
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надане визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Таким чином, особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняє надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивач є учасником бойових дій, а саме, 15 листопада 2018 року ним отримано відповідний статус, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія посвідчення № НОМЕР_2 .
Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Мім тим, колегія суддів приймає до уваги посилання апелянта на те, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року в адміністративній справі №560/4002/19, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік включно, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 05.06.2019.
На виконання вказаного рішення позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій період з 2018 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (платіжне доручення №237 від 23.03.2020).
Отже, з наведеного вбачається, що 2018, 2019 роки позивачем отримано грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій, що передбачено нормами пункту 12 статті 12 Закону №3551-XII.
Відтак, суд зауважує, що додаткова відпустка за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, передбачена абзацом 1 частини першої статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а додаткова відпустка учаснику бойових дій передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Обидві ці відпустки є додатковими відпустками.
На відміну від відпустки, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", право на яку мають військовослужбовці, відпустка як учаснику бойових дій надається не лише військовослужбовцям, а й будь-якій особі, яка не є військовослужбовцем, однак має статус учасника бойових дій або особи, прирівняної до нього.
У межах спірних правовідносин позивач як учасник бойових дій, якому нараховано грошову компенсацію за невикористані дні відповідної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, претендує на компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, але за інший період. Надання указаних щорічних додаткових відпусток передбачено двома різними законами.
Відповідно до абзацу 3 частини четвертої статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Таким чином, зазначена норма спеціального закону передбачає право військовослужбовців за своїм вибором отримати додаткову відпустку із збереженням грошового та матеріального забезпечення як компенсацію за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, або на підставі іншого закону. Тобто, військовослужбовці за наявності у них права на отримання щорічної додаткової відпустки на підставі абзацу 1 частини четвертої статті 10-1 Закону № 2011-XII та на підставі іншого закону мають право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за своїм вибором.
Відповідно, нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", унеможливлює нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки, передбаченої абзацом першим частини 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", і навпаки.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31 березня 2021 року у справі № 520/7314/2020.
Разом з тим, слід зауважити, що як за пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, так і за частиною четвертою статті 10-1 Закону №2011-XII, передбачено різні види додаткових відпусток, які надаються за різних підстав, однак надання одного виду відпустки, виключає надання іншого. Оскільки позивач набув статусу учасника бойових дій з 2018 року, то відповідно з 2017 року він набув права також на додаткову щорічну відпустку визначену пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII.
Однак, до набуття статусу учасника бойових дій, тобто у 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 році, позивач мав право на отримання додаткової відпустки частиною четвертою статті 10-1 Закону №2011-XII.
Отже, з огляду на вказане вище, на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення відповідач повинен був провести з позивачем необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов'язків військової служби, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, що вказує на наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти в цій частині нову постанову про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах за період 2013-2017 років.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах за період 2013-2017 років.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.