Справа № 640/33101/21 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
03 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в частині неналежного проведення розрахунку звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 сум компенсації за невикористані у період проходження військової служби в органах прокуратури України дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченою статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у 2015-2017 роках одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину компенсації за невикористаний 21 день щорічної основної відпустки у сумі 15591,28 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину компенсації за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 31182,58 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях) у сумі 172037,91 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби (частини одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); компенсації за невикористані у 2015-2017 роках частини основної щорічної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) за період з 17.12.2019 по 20.09.2021 включно в сумі 460332,40 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора перерахувати заборгованість по грошовому забезпеченню при неналежному виконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №826/15594/17, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №640/20405/19, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021 у справі №640/21771/20 за весь час затримки по день фактичної виплати відповідно до індексу інфляції у порядку визначеному Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем, на виконання судових рішень, неправильно було здійснено розрахунок компенсації за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також одноразової грошової допомоги, що стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.
Відповідачем подано відзив на позов, в якому останній зазначив про порушення позивачем місячного терміну на звернення до суду з позовом у цій справі. Крім того, відповідач стверджує, що на виконання судових рішень із позивачем був проведений повний розрахунок, внаслідок чого позовні вимоги є безпідставними.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки у загальній сумі 46773,86 грн. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2019 по 20.09.2021 у сумі 322693,01 грн. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 12 повних календарних років військової служби. Зобов'язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу при звільнені в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за недоплачені 8 повних календарних років військової служби. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що на виконання судових рішень із позивачем був проведений повний розрахунок, внаслідок чого позовні вимоги є безпідставними.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є військовослужбовцем та учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 , виданого Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України 30 жовтня 2015 року, відповідно до якого позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно з витягом із наказу Міністра оборони України від 13 квітня 2017 року №250 позивач звільнений з військової служби у запас за пунктом «г» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з проведенням організаційних заходів).
Наказом Генерального прокурора України від 13 квітня 2017 року №418-ц позивач звільнений з посади заступника військового прокурора сил антитерористичної операції та виключений зі списків особового складу цієї прокуратури, усіх видів забезпечення з 13 квітня 2017 року та призначений на посаду заступника начальника управління особливо важливих справ - начальника відділу пріоритетних доручень Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 14 квітня 2017 року.
У подальшому, Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 24 квітня 2017 року №36дск позивач з 13 квітня 2017 року відкликаний з району проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях до місця постійної дислокації та виведено з підпорядкування керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 та постановою Верховного Суду від 30.07.2020, у справі № 826/15594/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не оформлення та не надсилання особової справи ОСОБА_1 до військового комісаріату, визначеного п. 3 наказу Міністра оборони України від 13.04.2017 року №250 (з урахуванням змін, внесених наказом пункту 12 параграфу 12 наказу Міністра оборони України від 04.10.2017 року №703 (по особовому складу)).
Зобов'язано Генеральну прокуратуру України оформити та надіслати особову справу ОСОБА_1 до військового комісаріату, визначеного пунктом 3 наказу Міністра оборони України від 13.04.2017 року №250 (з урахуванням змін, внесених наказом пункту 12 параграфу 12 наказу Міністра оборони України від 04.10.2017 року №703 (по особовому складу)).
Визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме премії за відпрацьований період з 01 квітня по 13 квітня 2017 року на посаді заступника військового прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції; одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); компенсації за невикористану у 2017 році відпустку.
Зобов'язано Генеральну прокуратуру України провести розрахунок грошового забезпечення майору юстиції ОСОБА_1 , звільненому у запас, премію за відпрацьований період з 01 квітня по 13 квітня 2017 року на посаді заступника військового прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції та його виплату з урахуванням висновків суду у відповідності до положень Порядку №260 та Закону №2011.
Зобов'язано Генеральну прокуратуру України нарахувати та виплатити майору юстиції ОСОБА_1 , звільненому у запас, премію за відпрацьований період з 01 квітня по 13 квітня 2017 року на посаді заступника військового прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції в порядку, передбаченому Положенням про преміювання працівників органів прокуратури України, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 18.06.2015 року № 84; одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); компенсацію за невикористану у 2017 році відпустку.
На виконання вищевказаного судового рішення, наказом Генерального прокурора України від 10 грудня 2019 року №1088-вк наказано нарахувати та виплатити майору юстиції ОСОБА_1 , звільненому з військової служби у запас: одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 4 повних календарних роки служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); премію за період з 01.04.2017 по 13.04.2017 у розмірі 230% місячного грошового забезпечення; компенсацію за невикористану у 2017 році відпустку.
Грошові кошти були виплачені позивачу 16.12.2019, що підтверджується копією платіжних доручень № 4889, 4890, 4888, 4887.
У подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №640/20405/19 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14 квітня 2017 року по 16 грудня 2019 року включно у сумі 696 775,86 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2021 та постановою Верховного Суду від 22.12.2021, у справі № 640/21771/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та не виплати звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 компенсації за невикористані у період проходження військової служби в органах прокуратури України дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у 2015-2017 роках.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористаний 21 день щорічної основної відпустки у 2015 - 2017 роках під час проходження ОСОБА_1 військової служби в органах прокуратури України, виходячи з суми (розміру) грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби 13 квітня 2017 року.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби 13 квітня 2017 року.
На виконання зазначеного рішення відповідач, 20.09.2021, виплатив ОСОБА_1 :
- компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік у розмірі 13267,70 грн;
- компенсацію за невикористаний 21 день щорічної основної відпустки у 2015 - 2017 роках у розмірі 6633,86 грн.
22.10.2021 позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати належним чином завірені: копію відповідного наказу, згідно з яким здійснено розрахунок, нарахування та виплата сум на виконання рішення суду від 29.04.2021 №640/21771/20; довідку - розрахунок виплачених на виконання рішення суду від 29.04.2021 №640/21771/20 сум компенсації за невикористаний 21 день щорічної основної відпустки у 2015 - 2017 роках та за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік; копії платіжних доручень згідно з якими перераховано суми на картковий рахунок.
У відповідь на запит позивача Офіс Генерального прокурора, листом від 27.10.2021 №27/3-3119вих.21, повідомив, що на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 27.08.2021 ВП №66630976 відповідачем здійснено виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.04.2017, у розмірі 13469,75 грн (без урахування сплати до відповідного бюджету військового збору).
Проінформовано, що розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 13.07.2017 становить 4169,22 грн, отже, розмір компенсації за невикористані 42 дні додаткової відпустки дорівнює 13469,75 грн (4169,22 грн / 13 днів х 42 дні).
На думку позивача, відповідачем невірно обраховано розмір його грошового забезпечення, внаслідок чого бездіяльність відповідача, що полягає у непроведенні з 14.04.2017 повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби є протиправною, що стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, на виконання судових рішень, неправильно було здійснено розрахунок компенсації за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Статтями 2, 5-1 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон №1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Відповідно до частин 1-3 статті 82 Закону № 1697-VII прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора. Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 цього Кодексу передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника є мірою відповідальності, яка може бути застосована лише у разі протиправної бездіяльності роботодавця (невиплата всіх належних працівнику сум при звільненні), вини роботодавця.
Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ).
Відповідно до абз. 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абзац 3 пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100).
Відповідно до пункту 5 розділу IV даного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 7 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Тобто, Порядок № 100 розмежовує обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки та усі інші випадки обчислення середньої заробітної плати.
Виплата грошової компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи із середньої заробітної плати, що обчислюється за правилами, встановленими Порядком №100.
Згідно з абзацами першим і другим пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
В абзаці першому пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати, надбавки, виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
При цьому згідно з абзацом четвертим пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (пункт 7 розділу IV Порядку №100).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач виплатив позивачу: компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік у розмірі 13267,70 грн; компенсацію за невикористаний 21 день щорічної основної відпустки у 2015 - 2017 роках у розмірі 6633,86 грн, з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 320,71 грн.
Відповідно до приписів статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Слід звернути увагу, що між сторонами немає спору щодо права позивача на отримання компенсації за невикористані дні основних та додаткових відпусток, а також кількості цих днів.
При цьому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 та постановою Верховного Суду від 30.07.2020, у справі № 826/15594/17 зобов'язано Генеральну прокуратуру України нарахувати та виплатити майору юстиції ОСОБА_1 , звільненому у запас, зокрема, компенсацію за невикористану у 2017 році відпустку.
На виконання вказаного рішення, наказом Генерального прокурора України від 10.12.2019 №1088-вк наказано нарахувати та виплатити позивачу звільненому з військової служби у запас, зокрема, компенсацію за невикористану у 2017 році відпустку.
Так, згідно з розрахунковим листом за грудень 2019 року позивачу нарахована і виплачена компенсація за невикористані 20 днів основної відпустки у 2017 році в сумі 21166,75 грн.
Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача в квітні 2017 року склав 21166,75 грн / 20 днів = 1058,34 грн.
Отже, суму компенсації невикористаних календарних днів щорічної основної та додаткової відпусток позивача потрібно розраховувати наступним чином:
- 42 дні х 1058,34 грн = 44450,28 грн (сума компенсації невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки);
- 21 день х 1058,34 грн = 22225,14 грн (сума компенсації невикористані календарні дні щорічної основної відпустки).
Зазначені кошти у повному обсязі виплачені позивачу при звільненні не були, внаслідок чого адміністративний позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити недоплачену частину одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях) у сумі 172037,91 грн.
Згідно із абзацом 1 пункту 2 статті 15 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Частиною 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини 4 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011 встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 1, 3 статті 9 Закону №2011, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Порядок та умови нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби регулюється розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 розділу ХХХІІ Порядку №260, у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Абзацами 1-4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) установлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:
- які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зазначеним в абзаці 1 цього пункту військовослужбовцям, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони і особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги (абзаци п'ятий, сьомий пункту 10 Постанови № 393).
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови (абзац восьмий пункту 10 Постанови №393).
За змістом правових норм абзацу 1 частин другої статті 15 Закону №2011, абзацу 2 пункту 10 Порядку № 393 та пункту 2 розділу ХХХІІ Порядку №260 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.
У розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, що звільнений з військової служби у зв'язку з проведенням організаційних заходів, крім військовослужбовців строкової військової служби, має право на виплату одноразової грошової допомоги «за наявності вислуги 10 років і більше».
При цьому, законодавець не надає визначень ні «календарної вислуги років», ні «пільгової вислуги років». Правовими нормами Порядку №393 та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №806/2104/17, від 24.11.2020 у справі №822/3008/17.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби у зв'язку з проведенням організаційних заходів такі військовослужбовці мають права на одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах).
Разом з тим, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 та постановою Верховного Суду від 30.07.2020, у справі № 826/15594/17 встановлено, що станом на 14.04.2017 стаж роботи ОСОБА_1 складає 12 років 7 місяців 08 днів та резюмовано що позивачу підлягає нарахуванню також одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби у зв'язку з проведенням організаційних заходів за наявності вислуги років 12 років 7 місяців 08 днів, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII.
В даному випадку, розмір такої допомоги визначається у вигляді 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 12 повних календарних років служби позивача, а не як виплачено відповідачем за 4 роки.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем протиправно не нарахована та не виплачена позивачу одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 12 повних календарних років служби, внаслідок чого у зв'язку з виплатою цієї грошової допомоги за 4 календарні роки, не виплаченими залишаються за 8 повних календарних років (12 років - 4 роки виплачена).
Таким чином, наявні підстави визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 12 повних календарних років військової служби та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову допомогу при звільнені в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за недоплачені 8 повних календарних років військової служби.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби (частини одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); компенсації за невикористані у 2015-2017 роках частини основної щорічної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) за період з 17.12.2019 по 20.09.2021 включно в сумі 460332,40 грн.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи.
Позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним основні та додаткові відпустки в сумі 44450,28 грн та 22225,14 грн відповідно, про те йому було нарахована та виплачена 13267,70 та 6633,86 грн компенсації.
Таким чином, право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані ним у відпустки в повній сумі є порушеним. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.
Установивши при розгляді справи про стягнення компенсації за невикористані відпустки, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 у справі № 524/1714/16-а та від 28.10.2020 №240/222/20
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими розд.2 абз.3 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100, а також згідно п.32 Постанови пленуму Верховного Суду України за №9 від 06.11.1992, обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.
Абзацом першим п.8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.3 п.8 Порядку № 100).
Таким чином, з огляду на положення п.8 Порядку №100, розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинен проводитися шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №640/20405/19 встановлено розмір середньоденного заробітку позивача - 1 046,21 грн.
Число робочих днів затримки складає 440.
Так, відповідно до зазначених положень п.8 Порядку №100, розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2019 по 20.09.2021 необхідно проводити шляхом множення середньоденного заробітку 1 046,21 грн на число робочих днів 440, що становить 460 332,40 грн.
Суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої,
Частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №805/4458/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/2148/16.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Так, визначаючись щодо суми, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Позивачу мали виплатити 66675,42 грн (загальний розмір компенсації позивача за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки; це сума встановлена судом, відповідно розмір частки 100%), а фактично виплачена 19901,56 грн (29,9% від цілої частки), тобто істотність невиплаченої частки становить 70,1%. З урахуванням істотної частки несплаченої компенсації в розмірі 70,1%, сума середнього заробітку, яка належить до стягнення становить 322693,01 грн (460332,40 грн * 70,1%).
Обґрунтовуючи свою позицію щодо розрахунку середньоденного заробітку позивача, апелянт вказується, що розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення з військової служби 13.04.2017 складається з посадового окладу «заступник військового прокурора» (плановий розмір якого на 13.04.2017 становив 3675,00 грн), окладу за військовим (спеціальним) званням майор юстиції (плановий розмір якого на 13.04.2017 становив 125,00 грн), надбавок за виконання особливо важливої роботи (плановий розмір якої на 13.04.2017 становив 4535,00 грн), вислугу років (плановий розмір якої на 13.04.2017 становив 735,00 грн), роботу в умовах режимних обмежень (плановий розмір якого на 13.04.2017 становив 551,25 грн).
Проте, з таким розрахунком погодитись не можна, оскільки згідно з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.2019 у справі № 826/15594/17 (яке залишено без змін та набрало законної сили, згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019) визнано бездіяльність Генеральної прокуратури щодо непроведення з позивачем повного розрахунку при звільненні з військової служби протиправною та серед іншого зобов'язано здійснити нарахування та виплатити грошове забезпечення, а саме премію за відпрацьований період з 01 квітня по 13 квітня 2017 року.
Таким чином, при здійсненні вказаного розрахунку відповідачем протиправно не враховано премію за період із 1 квітня по 13 квітня 2017 року у розмірі 230% місячного грошового забезпечення, яка нарахована та виплачена останнім на виконання згаданого вище рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №826/15594/17, а також проігноровано висновки суду у цій справі.
Щодо обґрунтування апелянта безпідставності нарахування та виплати позивачу недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення додатково за 8 повних календарних років, колегія суддів звертає увагу, що вказане обґрунтування не кореспондується з жодною правовою нормою, оскільки пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Таким чином, апелянтом зроблено хибний висновок, що вказану одноразову грошову допомогу при звільненні, позивачу має бути нараховано та виплачено виключно за час проходження ним військової служби в органах військової прокуратури України, тобто за 4 роки.
Окрім того, вислуга років, яка надає позивачу право на отримання такої допомоги встановлено рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.2019 у справі № 826/15594/17, яким серед іншого установлено стаж військової служби та зобов'язано Генеральну прокуратуру нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях).
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 03.11.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна