Справа № 127/7678/25
Провадження № 2/127/1398/25
03 листопада 2025 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Іщук Т. П.,
за участі секретарі судового засідання Коваленко Д. І.,
позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - прокурора Колівошко С. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - прокурора Полтавської обласної прокуратури Махна Яна Анатолійовича, про відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - прокурора Полтавської обласної прокуратури Махна Я. А., про відшкодування моральної шкоди в розмірі 650000,00 грн.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 01 червня 2016 року було відкрито кримінальне провадження №4201600000001385 за ст. 365-367, 371-372 КК України щодо колишнього прокурора прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 , який разом зі слідчими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , сфабрикував кримінальну справу №10231067 та в період з серпня 2010 року по липень 2011 року допустив щодо позивача репресії та свавілля. Незаконна діяльність ОСОБА_2 підтверджується матеріалами досудового розслідування, зокрема актом судово-медичного дослідження №4236-02/10 від 03 вересня 2010 року щодо тілесних ушкоджень та висновком судово-психологічної експертизи №2942 від 18 квітня 2014 року щодо завдання моральної шкоди.
При цьому вказує, що слідчі в межах кримінального провадження №4201600000001385 систематично не виконували ухвали суду, не проводили досудове розслідування та необхідні слідчо-процесуальні дії, направлені на встановлення істини, не усунувши недоліки, зазначені в ухвалах слідчих суддів, винесли невмотивовані та незаконні постанови про закриття кримінального провадження, виклавши у них свідомо недостовірні доводи, копії яких навмисно не спрямували на адресу позивача. Постанови про закриття кримінального провадження були скасовані ухвалами слідчих суддів на відміну від прокурорів.
Прокурор Махно Я. М., який здійснює процесуальне керівництво з грудня 2019 року, не забезпечив належного контролю за досудовим розслідуванням, не реагував на порушення, не перевіряв законність постанов слідчого, не надавав вказівок і фактично самоусунувся від виконання своїх обов'язків, чим порушив вимоги ст. 2, 8, 9, 28, 36, 92, 284 КПК України. Також вказує, що прокурор, вступивши в змову з слідчими, спільно зайнялися невластивою для цих посадових осіб діяльністю - укриттям посадових злочинів, навмисне скоєних щодо позивача фігурантами у справі і протягом тривалого часу тільки імітують розслідування та нагляд у кримінальному провадженні №42016000000001385.
Позивач зазначає, що кримінальне провадження триває понад 105 місяців, що не є розумним строком в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, вказує, що протягом 38 місяців він був позбавлений статусу потерпілого, що обмежувало його процесуальні права. Тривала процесуальна невизначеність завдала душевних страждань, які виразилися у позбавленні відчуття захищеності, приниженні, зневаги. Бездіяльність прокурора та надмірна тривалість кримінального провадження є для нього психотравчуюючими факторами, він змушений відвідувати орган досудового розслідування, суд, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайного життя та призводить до моральних страждань.
10 січня 2024 року до Єдиного реєстру досудового розслідування внесено відомості №42024000000000058 щодо бездіяльності прокурора Махна Я. М.
Позивач вказує, що підставою для відшкодування шкоди є систематична тривала бездіяльність прокурора та надмірна тривалість досудового розслідування. Завдану моральну шкоду він оцінює в 650000,00 грн, які і просить стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України (а.с.1-7).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 квітня 2025 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрите загальне позовне провадження та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - прокурора Полтавської обласної прокуратури Махна Я. А.(а.с.79).
Відповідач надав відзив на позов з пропуском встановленого судом строку, а тому останній був залишений без розгляду ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2025 року.
Третя особа письмових пояснень не надав, жодної позиції стосовно заявлених позовних вимог в інший процесуальний спосіб не висловив.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2025 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с.111).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2025 року (без винесення окремого процесуального документа із занесенням до протоколу судового засідання) суд прийняв до розгляду ряд доказів сторони позивача та надав дозвіл стороні відповідача відповідно до ч.5 ст.174 ЦПК України надати письмові пояснення.
Відповідач надав свої письмові пояснення та просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі, мотивуючи тим, що реалізація позивачем права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, задоволення таких скарг слідчим суддею само собою не свідчить про незаконність прийняття рішень, які обмежують права і свободи позивача, а зводяться до реалізації права на здійснення функції контролю в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Водночас скасування судом процесуальних рішень у кримінальному провадженні за скаргою позивача є достатньою сатисфакцією. Крім того вказує, що ОСОБА_1 зазначає, що під час досудового розслідування не були проведені всі необхідні слідчі (розшукові) дії, однак не зазначає, які саме, що свідчить про необґрунтованість його доводів. Також, у кримінальному провадженні він мав статус заявника, а не потерпілого, тому не набув прав, визначених статтею 56 КПК України. Доводи ОСОБА_1 про протиправність дій чи бездіяльність прокурора Махно Я. А. є безпідставними та не підтверджуються доказами, так як прокурор діяв в межах наданих законом повноважень з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного досудового розслідування у розумні строки. Посилання позивача на моральні страждання не ґрунтуються на вимогах ст.81, 82 ЦПК України і не підтверджені належними доказами. Із ухвал слідчих суддів, наданих позивачем, не вбачається встановлення протиправності дій чи бездіяльності Полтавської обласної прокуратури або наявності вини її посадових осіб. Процедура розгляду скарг і форма рішень слідчого судді не передбачають встановлення вини органу досудового розслідування, а тому не свідчать про наявність елементів деліктної відповідальності. Ухвали слідчих суддів у кримінальному провадженні не мають преюдиціального значення для суду цивільної юрисдикції, а всі складові цивільно-правової відповідальності мають бути доведені позивачем. Оскарження постанов чи дій (бездіяльності) слідчого не є підставою для відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України. Натомість для відшкодування моральної шкоди необхідно довести наявність шкоди, протиправність дій, причинний зв'язок і вину заподіювача. Сам факт ухвали слідчого судді про зобов'язання вчинити певну дію не підтверджує заподіяння моральної шкоди та не є доказом протиправності дій відповідача. Відповідач вказує, що позивач не довів наявності душевних страждань, тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, передбачені статтями 1173, 1174, 1176 ЦК України (а.с.135-141).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2025 року (без винесення окремого процесуального документа із занесенням до протоколу судового засідання) прийнято до розгляду копію постанови про закриття кримінального провадження від 15 березня 2024 року (а.с.174-176).
В судовому засіданні позивач просив задовольнити позовні вимоги. При цьому зазначив, що підставою для відшкодування шкоди є бездіяльність відповідача та надмірна тривалість кримінального провадження. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади під час здійснення нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих осіб та така шкода презюмується. При цьому звертав увагу, що Шевченківським районним судом м. Полтави призначена до розгляду його скарга на постанову про закриття кримінального провадження від 15 березня 2024 року, про яку він дізнався лише під час розгляду цієї цивільної справи.
Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у поясненнях.
Третя особа в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений в порядку, визначеному чинним законодавством.
Суд заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що постановою старшого слідчого СУ УМВС України у Полтавській області від 21 липня 2011 року закрите кримінальна справа відносно ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю в його діях складу ознак злочинів, передбачених ст. 190, 358 КК України - заволодінням чужим майном або придбання права на майно шляхом обману або зловживання довірою та підроблення з метою використання офіційних документів, які видаються та посвідчуються підприємством, установою та організацією, які надали відповідні права, а також виготовлення підроблених печаток та використання завідомо підроблених документів (а.с.49-55).
01 червня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження №42016000000001385 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 ст. 365, ч.1 ст.366, ч.1 ст.367, ч.1 ст.372 КК України, на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року про роз'яснення ухвали Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 про вчинення злочину окремими працівниками прокуратури Полтавської області.
Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснюється Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим в м. Полтаві.
Процесуальне керівництво здійснює прокурори Полтавської обласної прокуратури: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
Вказані обставини підтверджуються копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №42016000000001385 від 01 червня 2016 року (а.с.8-10).
18 липня 2016 року постановою старшого слідчого СВ прокуратури Полтавської області Селькіна Б. Є. відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні №42016000000001385 (а.с.12).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2016 року (справа №554/6289/16-к) скасовано постанова старшого слідчого СВ прокуратури Полтавської області Селькіна Б. Є. від 18 липня 2016 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим (а.с.11).
17 листопада 2016 року постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадження слідчих регіональної прокуратури Полтавської області Реви В. С. відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні №42016000000001385 (а.с.15).
21 січня 2020 року ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави (справа №554/6289/16-к) вказана постанова прокурора скасована та зобов'язано слідчого ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, який здійснює досудове розслідування кримінального провадження №42016000000001385 розглянути заву ОСОБА_1 від 07 листопада 2016 року про визнання потерпілим з дотриманням вимог статті 55 КПК України (а.с.13-14).
29 листопада 2017 року ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави (справа №554/6289/16-к) скасована постанова про закриття кримінального провадження №42016000000001385 від 16 грудня 2016 року, винесена слідчим Горячун О. О. (а.с.16-17).
22 жовтня 2018 року ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави (справа №554/6289/16-к) відведено прокурора прокуратури Полтавської області Реву В.С. від нагляду за кримінальним провадженням №42016000000001385 (а.с.18).
05 лютого 2019 року ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави (справа №554/6289/16-к) скасовано постанову слідчого прокуратури Полтавської області Горячуна О. О. від 30 серпня 2018 року про закриття кримінального провадження №42016000000001385, а матеріали кримінального провадження направлено для проведення досудового розслідування(а.с.19).
16 вересня 2019 року ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави (справа №554/6289/16-к) скасовано постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Полтавської області Ральського А. А. від 31 травня 2019 року про закриття кримінального провадження №42016000000001385(а.с.20).
29 листопада 2019 року ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави (справа №554/6289/16-к) скасовано постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Полтавської області Ральського А. А. від 09 жовтня 2019 року про закриття кримінального провадження №42016000000001385(а.с.21).
Позивач також надав ряд скарг, адресованих Октябрському районному суду м. Полтави від 16 жовтня 2019 року та 21 червня 2020 року про скасування постанов про закриття кримінального провадження №42016000000001385, винесених ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а.с.22-28).
05 березня 2020 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави (справа №554/6289/16-к), розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого, задовольнив скаргу частково та зобов'язав слідчого розглянути клопотання Ісмайлова від 03 лютого 2020 року в порядку ст.220 КПК України (а.с.29).
04 серпня 2020 року ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави (справа №554/6289/16-к) скасовано постанову від 09 червня 2020 року слідчого ТУ ДБР, розташованого в м. Полтаві, Момот В. О. про закриття кримінального провадження №42016000000001385 (а.с.30-31).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2020 року (справа №554/6289/16-к) відведено слідчого ТУ ДБР, розташованого в м. Полтаві, ОСОБА_13 у кримінальному провадженні №42016000000001385 (а.с.32-33).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 13 липня 2021 року (справа №554/6289/16-к) скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, Харченко Я. С. від 23 листопада 2020 року про закриття кримінального провадження №42016000000001385 (а.с.35-36).
29 березня 2022 року постановою слідчого першого відділу (з дислокацією у м. Полтаві) ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_14 закрито кримінальне провадження у зв'язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення(а.с.34).
26 червня 2023 року ОСОБА_1 оскаржив дану постанову слідчого, подавши до Октябрського районного суду м. Полтави скаргу, а 07 серпня 2023 року ухвалою слідчого судді вказана постанова була скасована (а.с.37-40).
07 вересня 2023 року на звернення ОСОБА_1 щодо неналежного досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000001385 Полтавською обласною прокуратурою надана відповідь, що досудове розслідування триває та вживаються заходи спрямовані на з'ясування всіх фактичних обставин кримінального правопорушення. Підстав для ініціювання перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого не встановлено. При цьому роз'яснено, що в даному провадженні ОСОБА_1 є заявником, тому підстав для розгляду його заяви в порядку ст. 308 КПК України відсутні (а.с.48).
16 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави із скаргою на бездіяльність прокурора вищого рівня Полтавської обласної прокуратури щодо недотримання розумних строків прокурором ОСОБА_5 та слідчим ОСОБА_15 , а також в не розгляді його скарги від 27 серпня 2023 року (а.с.44-45).
21 листопада 2023 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави (справа №554/6289/16-к) задовольнив частково скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора в порядку ст. 303 КПК України та зобов'язав керівника Полтавської обласної прокуратури в межах повноважень, наданих Законом України «Про прокуратуру» та КПК України розглянути в порядку ст.308 КПК України заяву ОСОБА_1 на недотримання розумних строків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000001385 (а.с.42-43).
21 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавської обласної прокуратури із скаргою щодо недотримання розумних строків проведення досудового розслідування в кримінальному провадження №42016000000001385 та вчинення ряду інших дій (а.с.46-47).
На скаргу ОСОБА_1 від 21 грудня 2023 року керівником Полтавської обласної прокуратури надано відповідь та зазначено, що досудове розслідування в кримінальному провадженні №42016000000001385 не в повній мір відповідає вимогам ст.2, 9, 28 КПК України щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження та дотримання розумних строків та вказано про надання прокурору вказівки у провадженні щодо строків вчинення певних процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень (а.с.41).
10 січня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження №42024000000000058 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366, ч.1 ст.367, ч.3 ст.382, ч.1 ст. 396 КК України, на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року у справі №757/3561/22-к, згідно з якою зобов'язано уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 07 січня 2022 року за фактом можливого зловживання владою або службовим становищем слідчим та прокурором під час здійснення досудового розслідування процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42016000000001385 (а.с.68-71).
15 березня 2024 року постановою слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Полтаві) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_14 кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 42016000000001385 від 01 червня 2016 року закрите на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 372 КК України, в діях прокурора прокуратури Полтавської області Пластуна С. М. (а.с.159-172).
За даними ЄДРСР, які є в загальному доступі, скарга ОСОБА_1 щодо закриття вказаного кримінального провадження призначена до розгляду на 18 листопада 2025 року.
Позивач також надав висновок судово-психологічної експертизи №2942 за кримінальним провадження 42012220090000005 від 18 квітня 2014 року, яким зроблені висновки, що ситуація, яка досліджувалась по справі є психотравмуючою для ОСОБА_1 та останньому спричиненні страждання (моральна шкода) та визначений можливий розмір грошової компенсації.
Позивач є особою з інвалідність ІІ групи та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 12 липня 2011 року (а.с.72). Крім того, позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з 29 липня 2024 року в Управлінні соціального захисту населення (Правобережне), що підтверджується довідками Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради Управління соціального захисту населення (Правобережне) від 29 липня 2024 року № 509-5003381237 та Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 21 березня 2025 року № 08/00/008/18622 (а.с.73,78).
З виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1879 неврологічного відділення від 20 вересня 2017 року слідує, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: віддалені наслідки черепно-мозкової травми (1996 рік), посттравмативна енцефалопатія з лікворно-гіпертензійним, вестибуло-атактичним та астенічним синдромами, вегето-судинними пароксизмами за змішаним типом; атеросклеротичний кардіосклероз, хронічний гастродуоденіт, стадія ремісії; стан після оперативного лікування та ПХТ СА сігмовидної кишки Т4 NO MO (07.02.2010). Коланостома, ХБП 1 ст., пієлонефріт, стадія ремісії. Парапельвикальна киста лівої нирки великих розмірів ХПН 0 ст.(а.с.117).
Позивачем також долучено до матеріалів справи висновок №228/104 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 01 листопада 2024 року та виписку із медичної картки амбулаторного хворого та акт судово - медичного дослідження №4236-02/10 від 02 вересня 2010 року (а.с.115-116, 118).
Позивач, звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, як на підставу своїх вимог вказує на бездіяльність прокурора та надмірну тривалість кримінального провадження № 42016000000001385.
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17(провадження № 12-199гс18).
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
В даному випадку відсутні підстави для застосування ст.1176 ЦК України.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 (провадження № 61-14316 св 21) зазначено, що: «правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями».
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вказувалося, позивач, звертаючись до суду за захистом свого права, вказує на бездіяльність прокурора та надмірну тривалість кримінального провадження №42016000000001385.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17).
Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину (постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/62500/16-ц).
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного розслідування злочину, де заявник є потерпілим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, постанови Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 13 вересня 2023 року у справі № 757/62500/16-ц).
Спричинення моральних страждань у зв'язку з тривалістю кримінального провадження може бути обумовлено тим, що особа була змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними заявами й клопотаннями, що не входило до її звичайної діяльності (постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/62500/16-ц).
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17).
Загальні принципи щодо ефективності розслідування у розумінні статті 2 Конвенції наведені в рішенні у справі «Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини» [ВП] () [GC], заява № 24014/05, пункти 169-182, від 14 квітня 2015 року). Зокрема, після виникнення зобов'язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов'язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (там само, пункт 225) (рішення ЄСПЛ від 14.10.2021 у справі «Азовцева проти України» (Заява № 64932/12)).
ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно наголошує на обов'язку держави забезпечити ефективне розслідування кримінальних правопорушень. Одним із критеріїв (елементів) ефективності розслідування кримінальних правопорушень є його оперативність, тобто дотримання розумних строків.
Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом сформовано сталу практику, згідно з якою підставою для відшкодування моральної шкоди може бути неефективність кримінального провадження, в тому числі його надмірна тривалість. При цьому спричинення моральних страждань може бути обумовлено тим, що особа була змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними заявами й клопотаннями, що не входило до її звичайної діяльності.
Згідно статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною другою статті 9 КПК України передбачено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Частиною першою статті 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Судом установлено, що 01 червня 2016 року до ЄРДР внесено відомості за №42016000000001385 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 372 КК України, на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року в справі № 757/32695/15-к про роз'яснення ухвали Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 про вчинення злочину окремими працівниками прокуратури Полтавської області, що виразилися у незаконному затриманні та притягненні ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, внаслідок чого йому спричинено моральну та фізичну шкоду.
На даний час 15 березня 2024 року постановою слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Полтаві) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, Ворони О. В. кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 42016000000001385 від 01 червня 2016 року закрите на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 372 КК України, в діях прокурора прокуратури Полтавської області Пластуна С. М.
Отже, загальна тривалість кримінального провадження становить понад 7 років. За вказаний період часу ухвалами слідчих суддів за скаргами ОСОБА_1 скасовано сім постанов про закриття кримінального провадженні, які винесені органами досудового розслідування. При цьому, слідчими виносилися постанови про закриття кримінального провадження без вчинення всіх необхідних слідчих та процесуальних дій під час здійснення досудового розслідування, на що щоразу звертали увагу слідчі судді у своїх ухвалах, однак вони залишалися поза увагою органу досудового розслідування та такі недоліки не усувалися.
Так, на підставі досліджених ухвал слідчих суддів, судом встановлено, що при скасуванні постанов слідчих про закриття кримінального провадження, слідчі судді щоразу приходили до переконання про допущення істотної неповноти досудового розслідування, усунення якої потребує виконання слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання та перевірку доказів; передчасність винесених постанов про закриття кримінального провадження без всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів тощо.
Суд зважає, що оскарження вказаних постанов є механізмом реалізації права особи на судовий контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування та додержанням прав особи в кримінальному провадженні. Однак вказане не спростовує обставини надзвичайної тривалості досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною.
На вказане також звертає і сам відповідач у відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 21 грудня 2023 року, вказуючи, що досудове розслідування не в повній мірі відповідає вимогам ст. 2, 9, 28 КПК України щодо всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин кримінального правопорушення та дотримання розумних строків.
Отже, надмірна тривалість провадження порушила вимогу «розумного строку». Натомість проведення досудового розслідування у розумні строки є безумовним службовим обов'язком прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження.
Надмірна тривалість кримінального провадження є порушенням прав позивача.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 607/11835/22.
У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію (Рішення від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Рішення від 15.01.2009 року «Бурдов проти Росії»). У вказаних рішеннях суд зазначив: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди».
Аналогічна позиція викладена у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України», де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and others v.Ukraine), заява № 14183/02).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я особи.
В даному випадку надмірна тривалість кримінального провадження, неодноразові звернення позивача як до органів досудового розслідування, так і до суду, неодноразові скасування судами постанов про закриття кримінального провадження у зв'язку з неповнотою дослідження обставин кримінального провадження, невизначеність правовідносин і необхідність відстоювати свої законні права та інтереси в судовому порядку поза розумним сумнівом завдали позивачу душевних страждань, завдаючи моральної шкоди.
Завданні моральні стражданнями знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з тривалістю кримінального провадження (з 2016 року).
Неодноразовими скасуваннями судами постанов про закриття кримінального провадження у зв'язку з невчиненням слідчих дій, тривалим досудовим розслідуванням підтверджується факт здійснення відповідачем незаконної бездіяльності щодо позивача при здійсненні своїх повноважень, що відповідно до положень статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від вини.
Близькі за змістом висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 174/207/22, від 07 червня 2023 року у справі № 335/8532/21, від 04 жовтня 2023 року в справі № 607/1185/22, від 22 травня 2024 року в справі №757/30529/22.
Суд не бере до уваги доводи відповідача про недоведеність позивачем усіх складових деліктної відповідальності, оскільки на підставі оцінки наданих доказів, в силу статей 81,85 ЦПК України, судом встановлено факт надмірної тривалості кримінального провадження № 42016000000001385 від 01 червня 2016 року, спричиненої незаконною бездіяльністю уповноважених осіб відповідача щодо позивача при здійсненні своїх повноважень, що в силу вимог статті 1174 ЦК України, є підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від вини.
Щодо твердження відповідача, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, то суд також не бере його до уваги, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме надмірна тривалість досудового розслідування кримінального провадження № 42016000000001385, що спростовує заперечення відповідача.
Інші доводи відповідача не спростовують спричинення позивачу моральної шкоди.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення, тривалість досудового розслідування кримінального провадження, глибину душевних страждань позивача, які є відчутними, але не критичними, а також вимоги розумності та справедливості, а тому дійшов висновку про стягнення на користь позивача 3000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до ст.141 ЦПК України. Зважаючи, що позивач звільнений від сплати судового збору судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави.
Враховуючи вищевикладене та керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про прокуратуру», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 15,16,23,167,170,1167,1173,1174 ЦК України, ст. 2, 9, 28 КПК України, ст. 2, 4, 6, 10 - 13, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ,
Держава України в особі Полтавська обласна прокуратура: код ЄДРПОУ 02910060; місцезнаходження: м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7,
Махно Ян Анатолійович, прокурор Полтавської обласної прокуратури, м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7.
Суддя: