Справа № 146/161/25
Провадження №2/148/418/25
Іменем України
(заочне)
21 жовтня 2025 року Тульчинський районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого судді Саламахи О.В.,
за участю секретаря Семенової М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тульчині за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 12.03.2025 прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи позовні вимоги тим, що 13.05.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено угоду про кредитування № 200528670, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15120 грн, з встановленим строком користування з 13.05.2016 по 11.07.2018.
У подальшому, 20.07.2020 на підставі договору № 7_БМ, укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071, проведеного 15.06.2020 згідно постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 № 910/11298/16, позивач є єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в т.ч. за кредитним договором № 200528670 від 13.05.2016, укладеним зі ОСОБА_1 , згідно додатку до договору - реєстру кредитних договорів від 15.06.2020 № 7_БМ.
Станом на 22.01.2025 загальний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором № 200528670 від 13.05.2016 становить 43566,28 грн., з яких: 15120 грн. - заборгованість за кредитом, 28446,28 грн. - заборгованість за відсотками. Крім того, на суму боргу - 43566,28 грн. нараховані інфляційні втрати за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 20441,74 грн та 3% річних - 3 924,69 грн. Всього заборгованість відповідачки складає 67932,71 грн.
В зв'язку з даними обставинами, представник позивача просить поновити строк позовної давності на звернення до суду, стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором № 200528670 від 13.05.2016 у розмірі 67932,71 грн, а також понесені витрати по оплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, про причини своєї неявки суд не повідомила, у встановлений судом строк відзив не подала.
Представник відповідача адвокат Пріщенко С.С. в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомив.
За таких обставин, суд ухвалив, розглянути справу заочно за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів, відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, в зв'язку з неявкою усіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Щодо поновлення строку позовної давності для подання позову, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Відмовити в позові через пропуск строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог в позові належить відмовити за безпідставністю.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Приналежність права вимоги за кредитними договорами укладеними між ТОВ «Діджи Фінанс» та ПАТ «Банк Михайлівський» були предметом спору у справі №910/11298/16 Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ «Банк Михайлівський» до ТОВ «ФК «Плеяда», ТОВ «ФК «Фагор», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про застосування наслідків нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», визнання недійсним договору факторингу від 20.05.2016 № 1, укладеного між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор».
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/11298/16 - задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/11298/16 скасовано в частині немайнових вимог, та ухвалено нове рішення: про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» у цій частині; застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2; визнано відсутніми у Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2 до зазначеного договору факторингу; визнано недійсним договір факторингу від 20.05.2016 № 1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор»; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2; визнано відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2, актах прийому-передачі від 20.05.2016 до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20.05.2016 №1 та додатках до нього.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду не потрібують подальшого доказування.
Нормами ст. 267 ЦК України визначено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12.
Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 30.06.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стану з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на цей час.
Крім того, 17.03.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX пункт 19 викладено у наступній редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Законом №4434 від 14.05.2025, обчислення строків позовної давності відновлено з 04.09.2025.
Враховуючи судові спори щодо приналежності права вимоги кредиту, відсутність документів, які стосуються угоди щодо кредитування, які призвели до спливу встановленого законодавством загального строку позовної давності, в межах якого суд має право задовольнити позовні вимоги кредитора, та починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину та дії в Україні воєнного стану, який відновився 04.09.2025, суд визнає причини пропуску строку позовної давності поважними, оскільки вони не залежали від волі позивача, тому вважає, що порушене право ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає судовому захисту.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази у справі, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачкою ОСОБА_1 13.05.2016 укладено кредитний договір № 200528670, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15120 грн, з встановленим строком користування з 13.05.2016 по 13.01.2019 (а.с. 74, 75).
У подальшому, 20.07.2020 ПАТ «Банк Михайлівський» (а.с. 64, 65), від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір №7_БМ про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі протоколу електронного аукціону від 15.06.2020 відступив ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього договору, надалі за текстом Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки та/або договорами застави, з урахуванням всіх змін, доповнень та додатків до них, згідно з реєстром у додатку №1 до цього договору.
Згідно з платіжним дорученням №25 від 09.07.2020 ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі протоколу електронного аукціону від 15.06.2020 - 5307308,39 грн (а.с. 66).
Відповідно до Реєстру договорів (а.с. 68, 69), права вимоги за якими відступлені та боржників за такими договорами (додаток №1 до договору №7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020), який підписаний сторонами договору, до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло, зокрема, право вимоги за кредитним договором № 200528670 від 13.05.2016.
Постановою північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 (справа №910/11298/16) підтверджено, що право грошової вимоги за кредитним договором №200528670 від 13.05.2016 перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс» (а.с. 88-103).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У частині 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.
За статтями 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач правомірно набув право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 200528670 від 13.05.2016 згідно вищезазначеного договору факторингу, оскільки відбулось процесуальне правонаступництво у зв'язку із зміною кредитора.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України при порушенні зобов'язання наступають правові наслідки установлені договором або законом.
За ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦПК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, оскільки не надавала своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями відповідно до умов договору. Таким чином, ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідачка порушує зобов'язання за вищевказаним кредитним договором.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, належно повідомлена відповідачка в судові засідання не з'являлася, та на спростування цього жодних заперечень та доказів не надала, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог представника позивача в заявлених ним межах та про існування правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Щодо витрат на правничу допомогу, то суд враховує, що ч. 1 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12.10.2006у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30.03.2004у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014у справі «East|WestAlianceLimited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 в справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.01.2021 в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 в справі №317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/ 16-ц.
Згідно матеріалів справи, представник позивача в підтвердження витрат на правничу допомогу надав: договір про надання правової допомоги № 26 від 15.02.2024 (а.с. 71-73), додаткову угоду до Договору № 26 про надання правової допомоги від 15.02.2024 (а.с. 67), акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 07.01.2025 (а.с. 84), детальний опис робіт (а.с. 86), та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 11306/10 (а.с. 104).
У постанові від 14.11.2024 у справі № 161/629/23 Верховний Суд зробив висновок про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, представником позивача не було надано суду доказів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тому суд дійшов висновку про відмову у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати - судовий збір у розмірі 2422,40 грн (а.с. 6).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 4, 12, 81, 263 - 265, 268, 274 - 279 ЦПК України, суд, -
Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» строк позовної давності для звернення до суду із позовом до ОСОБА_1 , за кредитним договором № 200528670 від 13.05.2016.
Позов - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована, за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс", місцезнаходження якого: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 42649746, заборгованість за кредитним договором № 200528670 від 13.05.2016, у розмірі 67932,71 грн (шістдесят сім тисяч дев'ятсот тридцять дві гривні сімдесят одну копійку), яка складається з: заборгованість за кредитом - 15120 грн, заборгованість за відсотками - 28446,28 грн; інфляційні втрати за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 20441,74 грн; 3% річних - 3 924,69 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована, за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс", місцезнаходження якого: місцезнаходження якого: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 42649746, судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2422,40 грн(дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).
Заочне рішення може бути переглянуто Тульчинським районним судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: