Провадження № 22-ц/803/9127/25 Справа № 185/6054/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 30
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2025 року у складі судді Головіна В.О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що тривалий час перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм.
У зв'язку з шкідливими і тяжкими умовами праці отримав хронічні професійні захворювання, що підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 03 січня 2018 року.
16 січня 2018 року первинно - повторно безстроково встановлено втрату професійної працездатності 40 %.
Вважає, що роботодавець не створив безпечні умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши статтю 153 КЗпП України та статтю 13 Закону України «Про охорону праці», що стало причиною отримання ним професійних захворювань, тому вимушений звернутися до суду та просити стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 200000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки у зв'язку з встановленням висновком МСЕК від 28 квітня 1994 року ОСОБА_1 втрати професійної працездатності у розмірі 5%, останньому було призначено та виплачено відшкодування моральної шкоди у сумі 600000 крб., а оскільки моральна шкода відшкодовується одноразово, заявлені вимоги позову є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що вимоги позову стосуються виключно щодо відшкодування моральної шкоди завданої професійним захворюванням встановленим актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 03 січня 2018 року. Вказує, що отримання ним відшкодування моральної шкоди за трудовим каліцтво не позбавляє його права на отримання відшкодування моральної шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку та відмовив у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на шахті «Степова» в/о ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
Працюючи у шкідливих умовах вугільної промисловості ОСОБА_1 отримав трудове каліцтво, про що свідчить акт за формою H-1 від 08 липня 1992року, акт №21 по трудовій травмі від 21 лютого 1995 року та професійне захворювання, про що свідчить акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 03 січня 2018 року.
За висновком МСЕК від 28 квітня 2004 року ОСОБА_1 первинно встановлено 5% втрати працездатності та 16 лютого 2009 року йому первинно-повторно встановлено 10% втрати працездатності.
В 2011 році, 2013 році, 2015 році повторно ОСОБА_1 встановлено також 10% втрати працездатності, з 16 січня 2018 року встановлено первинно-повторно, 40 % втрати працездатності з яких: 15% - хронічне обструктивне захворювання легень, 15% - дефартрози; 5% - туговухість; 5% - за актом Н-1 №59. Під час повторного огляду МСЕК йому встановлена повторно 40 % втрати працездатності з яких: 15% - хронічне обструктивне захворювання легень, 15% - дефартрози; 5% - туговухість; 5% - за актом Н-1 № 59 безстроково.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки висновком МСЕК від 28 квітня 1994 року ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 5%, останньому було призначено та виплачено відшкодування моральної шкоди у сумі 600000 крб., а моральна шкода відшкодовується одноразово, заявлені вимоги позову є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких висновків за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини 2 статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до частини 1 статті 168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 у справі № 210/3177/17.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Згідно із частинами 1,3 статті 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
В даному випадку отримані професійні захворювання на виробництві пов'язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків в шкідливих умовах, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Встановивши факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку із втратою ним професійної працездатності, яка встановлена висновком МСЕК від 16 січня 2018 року серія 12 ААА № 051190 на підставі акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 03 січня 2018 року, та вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено, що завдає йому фізичного болю та душевних страждань, що свідчить про про необхідність застосування до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України та наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійних захворювань.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Верховний Суд у постанові від 10 червня 2020 року у справі №212/3859/16-ц зазначив, що сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів виходить із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті, яка буде відповідати ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди стосуються виключно відшкодування шкоди завданої професійним захворюванням встановленим актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 03 січня 2018 року, а тому є законними та обґрунтованими, оскільки внаслідок отриманих професійних захворювань, останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано в розмірі 80000,00 грн.
При визначені розміру компенсації моральної шкоди, спричиненої отриманням професійного захворювання під час перебування у трудових відносинах з відповідачем, колегією суддів враховано також те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц.
Розмір компенсації моральної шкоди, що визначений апеляційним судом у розмірі 80000,00 грн., є співмірним із характером та тривалістю завданих позивачу моральних страждань, є необхідною та достатньою сатисфакцією. Тому підстави для її стягнення у більшому розмірі відсутні.
Суд першої інстанції не врахував дані обставини і вищезазначені вимоги закону та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду постановлено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, то з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» підлягають стягненню на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,80 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 80000,00 грн.
В іншій частині позову- відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,80 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 22 жовтня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна