Справа № 600/7571/23-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш В.О.
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
03 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:
- встановити факт родинних відносин між ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як між батьком та сином;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , у частині визначення розміру пенсії у сумі 2760,00 гривень;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію у зв'язку з втратою годувальника за померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 годувальника ОСОБА_3 у pозмірі 4582,50 (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят два грн., 50 коп.) гривень, провести перерахунок та здійснити виплату пенсії", iз урахуванням фактично проведених виплат, з дати її призначення, тобто з 23.06.2023.
Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 2760,00 гривень;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії у разі втрати годувальника, визначивши розмір пенсії з урахуванням ч. 1 ст. 37 Закону №1058-IV та висновків суду у мотивувальній частині судового рішення, тобто у розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого батька (що становила 9165,93 грн.), провести перерахунок та здійснити виплату пенсії, iз урахуванням фактично проведених виплат, з дати її призначення, тобто з 23.06.2023. В задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_2 (померлому батьку позивача) призначено пенсію за віком з 01.03.2023 у розмірі 9165,93 грн..
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (батько позивача) помер, про що 27.06.2023 складено відповідний актовий запис №293.
У зв'язку з цим, 14.09.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення йому пенсії у разі втрати годувальника.
Згідно довідки від 13.04.2022 №7726-5001470616 ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Як встановлено судом з заяв по суті спору, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області заяву позивача про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника та додані до неї документи, згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення, розподілено для розгляду на Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області Рішенням №056650009365 від 25.09.2023 позивачу призначено пенсію у разі втрати годувальника з 23.06.2023 у розмірі 2760,00 грн .
При цьому, згідно розрахунку пенсії по втраті годувальника, ОСОБА_2 (померлому батьку позивача), загальний розмір пенсії у відсотках для призначення пенсії у разі втрати годувальника становить 50 %.
05.10.2023 позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області з заявою, в якій просив надати детальний розрахунок призначеної йому пенсії, а саме розрахунок трудового стажу померлого годувальника; періоди трудового стажу, які не було включено для призначення пенсії та причини такого не включення; заробітна плата, що була врахована при призначенні пенсії.
Листом від 18.10.2023 №2400-1706-8/43292 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Розрахунок пенсії здійснюється з урахуванням страхового стажу годувальника 22 роки 10 місяців 3 дні, або 274 місяців. Коефіцієнт страхового стажу - 0,22833. Звернено увагу на те, що Законом України від 01.12.2022 №2783 - IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" Україна зупинила дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94 ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.
Враховуючи зазначене, стаж роботи на територіях Російської Федерації та Республіки Білорусь зараховується по 31.12.1991.
Відповідно до статті 40 Закону для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід)" за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Зауважено, що довідку про заробітну плату підтверджену первинними документами годувальника не було надано. Виходячи з цих показників, розмір пенсійної виплати становить 2760,00 грн..
02.11.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області з заявою про надання йому розміру пенсії його батька ОСОБА_2 на момент його смерті на червень 2023 року.
Листом від 14.11.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило позивача про те, що наявні документи у пенсійній справі померлої особи ОСОБА_2 є інформацією з обмеженим доступом, оскільки містить конфіденційну інформацію.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору та з урахуванням вимог ст. 308 КАС України переглядає рішення суду лише у частині, яка оскаржується, з огляду на наступне.
Так, положеннями ст. 9 Закону №1058-IV встановлено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно ст. 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Нормами ч. 1 ст. 36 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
В силу п.2 ч. 2 ст. 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
За змістом ч. 3 ст. 36 Закону №1058-IV до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно ч. 1 ст. 37 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Встановлено судом з матеріалів справи, позивач є сином померлого годувальника ОСОБА_2 , який за життя отримував пенсію за віком у розмірі 9165,93 грн.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 05.01.2018 ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства ІД 1 група підгрупа "А" (а.с. 18).
Отже, позивач має право на призначення пенсії у разі втрати годувальника, як син померлого ОСОБА_2 будучи непрацездатним членом його сім'ї. При цьому, розмір пенсії у відповідності до вимог ч. 1 ст. 37 Закону №1058-IV повинен становити 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
Також, встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області Рішенням №056650009365 від 25.09.2023 позивачу призначено пенсію у разі втрати годувальника з 23.06.2023 у розмірі 2760,00 грн.
З 23.06.2023 позивачу призначено пенсію у разі втрати годувальника у розмірі 2760,00 грн. В той час, як розмір пенсійного забезпечення його батька ОСОБА_2 складав 9165,93 грн.
Однак, визначаючи розмір пенсії ОСОБА_1 у сумі 2760,00 грн., пенсійний орган всупереч вимог ч. 1 ст. 37 Закону №1058-IV, визначив дану суму у розмірі меншому аніж 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника - ОСОБА_2 , що не відповідає положенням ст. 37 Закону №1058-IV.
Проте, призначаючи позивачу пенсію у разі втрати годувальника у розмірі 2760,00 грн, пенсійний орган виходив із страхового стажу годувальника ( ОСОБА_2 ) 22 роки 10 місяців 3 дні, або 274 місяців, до якого не зараховано період роботи на територіях Російської Федерації та Республікою Білорусь після 31.12.1991.
Щодо посилань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР, у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь, суд зазначає наступне.
Так, статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн (дата підписання: 14 січня 1993 року) встановлено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Приписами статті 7 цієї Угоди визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі також Угода від 13 березня 1992 року), яка була чинною на момент звернення позивача за призначенням пенсії, поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5).
Частиною 2 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року передбачено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР до 01 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13 березня 1992 року), а Держави-учасниці Співдружності, у свою чергу, беруть на себе зобов'язання інформувати одна одну про діюче в їхніх державах пенсійне законодавство, наступні його зміни, а також вживати необхідних заходів щодо встановлення обставин, які мають вирішальне значення для визначення права на пенсію та її розміру (стаття 10 Угоди від 13 березня 1992 року).
Архівні довідки від 22.07.2021 №492/521 та №493/521, які подано позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком, видано в належному порядку, зокрема наявні відомості, які надають змогу ідентифікувати підприємство та уповноважених осіб, які видали такі довідки, наявні дати видачі та номери таких довідок, а також вказано відомості про трудову діяльність позивача на основі первинних документів. Крім того, подані архівні довідки засвічені підписами уповноважених осіб та печаткою підприємства. З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що такі документи на території України мають прийматися без легалізації.
Угодою від 13 березня 1992 року встановлено правила обчислення розміру пенсій.
Відповідно до частини 3 статті 6 цієї Угоди обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Зазначеною Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав №01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди.
Відтак, наведені положення зазначених вище Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають. При цьому обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в Росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
29.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, якою Кабінет Міністрів України постановив про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві".
23.12.2022 набув чинності Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" від 01.12.2022 №2783-IX.
Отже, Україна зупинила у відносинах з Російською Федерацією та республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м.Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м.Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР. Також Україна вийшла з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м.Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР.
Частиною 1 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди, стосовно цього учасника, припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Однак, частиною 2 статті 13 Угоди зазначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Право особи на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, є її конституційним правом, що гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України. Набутий трудовий стаж не повинен піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором. Таким чином, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ч.ч.1, 3 ст.46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Положеннями ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Відтак, що положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.
Отже, при обрахуванні пенсії ОСОБА_1 до стажу роботи його померлого батька ОСОБА_2 повинно бути враховано періоди роботи на територіях Російської Федерації та Республіки Білорусь не лише до 31.12.1991, а враховано й періоди роботи після 31.12.1991.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області передчасно дійшло висновку про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника у pозмірі 4582,50 грн., з урахуванням при обчисленні розміру такої пенсії періодів роботи померлого ОСОБА_2 на територіях Російської Федерації та Республіки Білорусь після 31.12.1991.
Належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії у разі втрати годувальника, визначивши розмір пенсії позивача з урахуванням ч. 1 ст. 37 Закону №1058-IV та висновків суду у мотивувальній частині судового рішення, тобто у розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого батька (що становила 9165,93 грн.), провести перерахунок та здійснити виплату пенсії, iз урахуванням фактично проведених виплат, з дати її призначення, тобто з 23.06.2023.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.