Справа № 600/5248/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов Олег Валерійович
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
03 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач, апелянт), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 02.08.2023 по день фактичного розрахунку 19.10.2024;
- зобов'язати НОМЕР_3 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні із 02.08.2023 по день фактичного розрахунку 19.10.2024, але не більш як за шість місяців.
2. Позивач зазначив, що при виключенні його із списків особового складу, НОМЕР_3 прикордонним загоном не здійснено повного розрахунку при звільненні. 19.10.2024 відповідачем на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.06.2024 року, у справі №600/6585/23-а, здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 01 серпня 2023 року відповідно на загальну суму 119725,17 грн. , що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку AT КБ «ПРИВАТБАНК». Відтак, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити йому суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
3. 15 вересня 2025 року рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено.
4. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.08.2023 року по 01.02.2024 року.
5. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.08.2023 року по 01.02.2024 року у сумі 206536 (двісті шість п'ятсот тридцять шість) грн. 16 коп.
6. Апелянт ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
7 Апелянт зазначив, що відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
8. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
9. Апелянт звертає увагу на те, що головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, а НОМЕР_3 прикордонний загін є лише розпорядником коштів 3 рівня. Просив врахувати, що згідно ч.2 ст.19 Конституції України «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», НОМЕР_3 прикордонний загін діяв суто у межах і у спосіб наданих йому повноважень, не можливо здійснити виплату коштів при відсутності у нього відповідних асигнувань, які повинні бути передбачені державним бюджетом України. Враховуючи вищевикладене, фінансування НОМЕР_3 прикордонному загону надходить від Адміністрації Держприкордонслужби України.
Враховуючи вищевикладене вважає, що він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У випадку, якщо суд, визнає доводи відповідача щодо відмови у задоволенні позовних вимог необґрунтованими та прийде до висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивача, просить суд при винесенні рішення врахувати правову позицію Верховного Суду з приводу застосування статей 116,117 КЗпП України висвітлену у рішенні від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, щодо зменшення суми відшкодування.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
10. Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України 01.08.2023 року №589-ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 з 01.08.2023 року виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення прикордонного загону.
11. Матеріалів справи також підтверджується те, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.06.2024 року у справі №600/6585/23-а, 19.10.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) здійснено виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення у сумі 119725,17 грн. , що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН
12. Позивач вказав, що при виключенні його із списків особового складу, НОМЕР_3 прикордонним загоном не здійснено повного розрахунку при звільненні. 19.10.2024 відповідачем на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.06.2024 року, у справі №600/6585/23-а, здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 01 серпня 2023 року відповідно на загальну суму 119725,17 грн. , що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку AT КБ «ПРИВАТБАНК». Відтак, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити йому суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
13. Апелянт зазначив, що відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. що головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, а НОМЕР_3 прикордонний загін є лише розпорядником коштів 3 рівня. Просить врахувати, що згідно ч.2 ст.19 Конституції України «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», НОМЕР_3 прикордонний загін діяв суто у межах і у спосіб наданих йому повноважень, не можливо здійснити виплату коштів при відсутності у нього відповідних асигнувань, які повинні бути передбачені державним бюджетом України. Враховуючи вищевикладене, фінансування НОМЕР_3 прикордонному загону надходить від Адміністрації Держприкордонслужби України. Враховуючи вищевикладене вважає, що він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У випадку, якщо суд, визнає доводи відповідача щодо відмови у задоволенні позовних вимог необґрунтованими та прийде до висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивача, просить суд при винесенні рішення врахувати правову позицію Верховного Суду з приводу застосування статей 116,117 КЗпП України висвітлену у рішенні від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, щодо зменшення суми відшкодування.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
14. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
15. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
16. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XI). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абзацом 1 частини 1 статті 9 цього Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
17. Разом з тим, Законом № 2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
V. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
18. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, Апеляційний Суд виходить з наступного.
19. Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
20. Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)
21. Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.
22. За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
23. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
24. За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
25. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
26. Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
27. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
28. Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
29. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
30. У цій справі спірні правовідносини виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
31. Відповідно, для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
32. З моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 року, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 року підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
33. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 26.09.2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005.
34. У зв'язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 року стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 року № 3248-IV втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 року є неможливим.
35. Також, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 року № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
36. У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, визначивши критерії, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходила з того, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
37. Також під час розгляду справи № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду враховувала, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне в повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.
38. Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 року № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.
39. Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
40. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
41. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
42. У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, суд вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
43. Однак, колегія суддів звертає увагу на актуальну позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, згідно якої, у тому разі, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
44. Відповідно, при розгляді даної категорії справ належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
45. Як встановлено судом першої інстанції у цій справі, ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення прикордонного загону 01.08.2023 року.
46. Однак, на день звільнення з позивачем не проведеного повного розрахунку, у зв'язку із чим йому не виплачено всіх належних сум грошового забезпечення.
47. У свою чергу, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.06.2024 року у справі №600/6585/23-а, 19.10.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) здійснено виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення у сумі 119725,17 грн., що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
48. Оскільки апелянт не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а відтак, апелянт зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу такий заробіток.
49. При цьому, колегія суддів наголошує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зазначив, що після фактичного розрахунку за зобов'язаннями з виплати індексації грошового забезпечення (яке виплачувалося на виконання судового рішення) позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця відколи відбувся фактичний розрахунок за означеною складовою грошового забезпечення.
50. Колегією суддів встановлено, що позивачем реалізовано право на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України у місячний строк після фактичного розрахунку на підставі судового рішення.
51. Щодо обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні, то його розрахунок проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
52. Колегія суддів наголошує про відсутність спеціального законодавства, яке регулює обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні військовослужбовців з військової служби.
53. Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (далі - Порядок №100) вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
54. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку №100).
55. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).
56. Колегія суддів констатує, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 02.08.2023 (наступний день після виключення з особового складу військової частини) до 18.10.2024 року (день, що передує дню, в якому здійснено повний розрахунок)). Такий період регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
57. Згідно позовних вимог, позивачем заявлено період затримки розрахунку при звільненні із 02.08.2023 року по день фактичного розрахунку 19.10.2024 року, але не більш як за шість місяців.
58. Так, відповідно до архівної відомості №1 з січня 2023 року по грудень 2023 року по виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення загальна сума виплаченого позивачу грошового забезпечення за останні два місяці, що передували звільненню, становить 68472,00 грн. (34236,00 грн. за червень 2023 року + 34236,00 грн. за липень 2023 року).
59. Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби становить 1122,49 грн (із заокругленням) (68472,00 грн/61 календарних днів).
60. Щодо посилання апелянта на довідку №732 від 03.12.2024, то колегія суддів зазначає, що вказаний в ній розмір грошового забезпечення позивача за червень, липень 2023 року відрізняється від розміру грошового забезпечення вказаного в архівній відомості №1, оскільки у довідці №732 не зазначено винагороду за бойове чергування в розмірі 704 грн.
61. Оскільки позивачем заявлено період затримки при звільненні з 02.08.2023 року по день фактичного розрахунку 19.10.2024 року, але не більш як за шість місяців, то такий період варто визначити з 02.08.2023 року по 01.02.2024 року, що становить 184 календарних дні.
62. Як вже зазначено колегією суддів, з огляду на правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 період з 02.08.2023 року по 01.02.2024 року регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, з урахуванням внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто з обмеження строком виплати у шість місяців. При цьому, до такого періоду не застосовується принцип співмірності суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
63. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений позивачу у розмірі 206536,16 грн. (1122,49 грн х 184 к.д.) за період з 02.08.2023 року по 01.02.2024 року.
VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
64. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
65. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
66. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
67. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
68. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
69. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.