Справа № 320/13200/24 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
31 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Альта-Груп» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Альта-Груп» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.01.2024 № 0056260701, № 0056280701 та № 0056290701.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням ДПС у м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків ТОВ «Будівельна компанія «Альта-Груп» за період з 01.01.2017 по 30.09.2021, результати якої було оформлено відповідним актом № 85725/Ж5/26-15-07-01-02/38317037 від 26.12.2023.
Актом перевірки встановлено, що позивачем допущені порушення: пунктів 44.1 та 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України, в результаті чого ТОВ «Будівельна компанія «Альта-Груп» занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 63 854 грн, у тому числі за 2018 рік у сумі 9 294 грн, за 2020 рік у сумі 54 560 грн; п. 192.1 ст. 192, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 90 498 грн в т.ч. по періодам: серпень 2017 року - 26 003 грн; листопад 2017 року - 6 250 грн; лютий 2019 року - 31 634 грн; квітень 2019 року - 16 354 грн; січень 2021 року - 10 257 грн; п. 63.3 ст. 63 Податкового Кодексу України в (порядок подання передбачено пунктами 8.1, 8.4, 8.5 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів) ТОВ «Будівельна компанія «Альта-Груп» не подано повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП за 2017 рік по орендованому приміщенню за адресою: 03065, м. Київ, пр-т Космонавта Комарова, буд. 42, літ. Ж.
За результатами вказаної перевірки за виявлених порушень податкового законодавства, відповідач виніс наступні податкові повідомлення-рішення від 29.01.2024:
№ 0056260701, яким накладено на позивача штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 020 грн, згідно п. 54.3 ст. 54, п. 117.1 ст. 117 Податкового Кодексу України;
№ 0056280701, яким донараховано позивачу податкові зобов'язання в сумі 135 747 грн, з яких 90 498 грн завищеного ПДВ та 45 249 грн штрафних (фінансових) санкцій згідно п. 123.2 ст. 123 Податкового Кодексу України;
№ 0056290701, яким донараховано позивачу податкові зобов'язання в сумі 79 818 грн, з яких 63 854 грн заниженого податку на прибуток за 2018 та 2020 роки та 15 964 грн штрафних (фінансових) санкцій.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, у свою чергу, докази і доводи позивача не спростував, лише відтворив висновки акта перевірки. Відповідачем не було доведено обґрунтованості та законності прийняття оскаржуваних рішень на підставі належних та допустимих доказів, що підтверджують їх повноту, обґрунтованість та законність.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0056260701 від 29.01.2024, яким накладено на позивача штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 020 грн, згідно п. 54.3 ст. 54, п. 117.1 ст. 117 Податкового Кодексу України, слід зазначити наступне.
Позивач у 2017-2020 роках використовував у своїй господарській діяльності орендоване нерухоме майно за адресою; 03065, м. Київ, пр-т Космонавта Комарова, 42-Ж.
Так, відповідачем за результатами перевірки встановлено та відображено в акті, що позивачем, в порушення норм п. 63.3 ст. 63 Податкового Кодексу України та п. 8.4 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, своєчасно не подано до ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДПС у м. Києві повідомлення ф.№ 20-ОПП за 2017 рік щодо орендованого приміщення за адресою: 03065, м. Київ, пр-т Космонавта Комарова, 42-Ж.
Пункт 117.1 ст. 117 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) встановлює, що неподання у строки та у випадках передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу на само зайнятих осіб у розмірі 340 грн, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 грн.
Згідно з п. 63.3. ст. 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.
Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.
За приписами п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Пунктами 8.1 та 8.2 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588 (далі - Порядок № 1588) передбачено, що платник податків зобов'язаний повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом (форма 20-ОПП).
Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об'єкти оподаткування), є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 8.4 Порядку № 1588 повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
На виконання пп. 16.1.3 п. 16.1. ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Відповідальність за неподання у строки та у випадках, передбачених Податковим кодексом України, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим передбачена пунктом 117.1 ст. 117 ПК України.
Відтак, норми Податкового кодексу України не встановлюють строки подання повідомлення за формою № 20-ОПП, що в свою чергу виключає одну з необхідних складових для притягнення особи до відповідальності згідно з п. 117.1 ст. 117 ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.11.2024 у справі № 640/20905/21.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, посилання відповідача на строки, встановлені Порядком № 1588 є помилковим, так як санкція ст. 117 ПК України передбачає відповідальність за порушення строків, установлених виключно ПК України.
Відповідно до п. 8.4. Порядку № 1588 повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
Тобто, платники податків були зобов'язані повідомляти контролюючий орган про об'єкти, які безпосередньо пов'язані з оподаткуванням та були безпосередньо пов'язані з виникненням доходу.
В подальшому, згідно з наказом Міністерства фінансів № 323 від 24.06.2020, пункт 8.4 розділу VIII було доповнено новим абзацом наступного змісту:
У повідомленні за формою № 20-ОПП надається інформація про всі об'єкти оподаткування, що є власними, орендованими або переданими в оренду.
Тобто, саме 24.06.2020 у платників податків міг виникнути обов'язок подавати повідомлення про всі об'єкти оподаткування, що є власними, орендованими або переданими в оренду.
02.04.2020 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020 (далі - Закон № 540-ІХ).
Окрім того, згідно п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, відповідно до якого за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), штрафні санкції не застосовуються.
Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач протиправно застосував до спірних правовідносин норму п. 117.1 ст. 117 ПК України.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0056280701 від 29.01.2024, яким донараховано позивачу податкові зобов'язання в сумі 135 747 грн, з яких 90 498 грн, заниженого ПДВ та 45 249 грн. штрафних (фінансових) санкцій згідно п. 123.2 ст. 123 ПК України, слід зазначити наступне.
Так, в акті перевірки відвідачем зазначено завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ у грудні 2020 року на суму 10 257 грн та як вказано відповідачем, що утворилась на наслідком правовідносин на виконання договору поставки продукції від 16.03.2017 № 02/02/2017.
Вказаний Договір укладено між ПП «Сварцевицька цегла» (постачальник) та позивачем (покупець), постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію, визначену у п. 1.2. цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.
Позивач товар за вищевказаним договором поставки продукції отримав, проте вартість товару не сплатив.
Відповідач вважає, що, кредиторська заборгованість позивача перед ПП «Сварцевицька цегла» у сумі 10 257 грн, яка обліковується по рахунку 631 станом на 31.12.2016 відповідає визначенню безнадійна заборгованість.
Водночас, кредиторська заборгованість становить 61 541 грн, а сума 10 257 грн є податковим кредитом. Крім того, кредиторська заборгованість обліковується станом на 31.12.2017.
Як вірно зауважив суд першої інстанції, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Приватне підприємство «Сварцевицька цегла» (код ЄДРПОУ 33660083) станом на початок 2024 року, є зареєстрованим. Записи щодо припинення діяльності чи ліквідації даного підприємства відсутні.
За визначенням, що міститься у ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Частини 1 та 5 ст. 261 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Так, строк дії поставки продукції від 16.03.2017 № 02/02/2017 починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. цього договору та закінчується 31.12.2017, а отже, трирічний строк позовної давності за вищевказаним зобов'язанням спливає 31.12.2020.
Пунктом 5 Закону № 540-ІХ Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Законом України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту: « 18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Враховуючи вказані норми, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у зв'язку з продовженням законодавцем строку позовної давності, на даний час правова позиція відповідача вважати кредиторську заборгованість позивача перед «Сварцевицька цегла» у сумі 61 541 грн безнадійною, є передчасними, як наслідок висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ у грудні 2020 року на суму 10 257 грн, є необґрунтованими.
Щодо висновків відповідача у акті про порушення пунктів 198.1, 198.3 та 198.6 ст. 198 ПК України, п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», внаслідок чого позивачем завищено суму податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Терра Систем», на суму ПДВ 46 654 грн, в тому числі у жовтня 2018 року на суму ПДВ - 30 300 грн та у квітні 2019 року на суму ПДВ - 16 354 грн слід зазначити наступне.
Вказане завищення суми податкового кредиту з ПДВ на суму 46 654 грн, на думку відповідача, сталось у зв'язку з тим, що господарська діяльність контрагента позивача - ТОВ «Терра Систем», код ЄДРПОУ 40901975 (нова назва ТОВ «Магазин іграшок «Ріал Тойз») є фіктивною, а отже, перевіркою не підтверджується проведення господарських операцій між позивачем та вищевказаним підприємством-постачальником.
Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, з 11.10.2018 по 23.04.2019 між позивачем (покупець) та ТОВ «Терра Систем» (постачальник) мали місце господарські відносини щодо оплати поставки товарів, а саме фанери береза.
Згідно видаткових накладних № 2419 від 17.10.2028, № 2502 від 26.10.2018, № 2503 від 26.10.2018, № 880 від 15.04.2019 та № 967 від 23.04.2019, ТОВ «Терра Систем» було поставлено позивачу фанеру береза загалом на 279 925,07 грн, у тому числі 46 654 грн ПДВ.
Вищевказана фанера була своєчасно оплачена покупцем та у подальшому використана та списана при здійснені господарської діяльності останнього, а саме при будівництві опалубки на будівельному майданчику. Вищевказані господарські операції є підтвердженими відповідними первинними документами бухгалтерського обліку.
Відповідач у акті перевірки та відзиві на позовну заяву вказав, що ним отримано лист від Управління протидії економічним правопорушенням ГУ ДФС у м. Києві (вх.№ 10661/5 від 17.02.2021) щодо ряду суб'єктів господарської діяльності з ознаками фіктивності, в т.ч. ТОВ «Магазин іграшок «Ріал Тойз», код ЄДРПОУ 40901975, керівник та головний бухгалтер якого згідно інформаційних ресурсів значиться ОСОБА_1 . В ході допиту в рамках кримінального провадження № 32018100040000007 остання повідомила, що не має відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств в т.ч. і до діяльності ТОВ «Магазин іграшок «Ріал Тойз».
За таких обставин, відповідач вважає господарські операції з постачання ТОВ «Терра Систем» позивачу фанери береза фіктивними та не підтвердженими, а отже, є завищеними суми податкового кредиту у жовтня 2018 року на суму ПДВ - 30 300 грн та у квітні 2019 року на суму ПДВ - 16 354 грн.
За визначенням, що міститься у пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;
податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;
розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Керуючись пунктами 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т.ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За приписами частин 1 та 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
На виконання п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За визначенням, що міститься у пунктах 2.1 та 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Таким чином, іншим визначеним законодавством обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.
Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.
Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.
Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності.
Як не заперечується сторонами у справі, на підтвердження правомірності та реальності зазначених господарських операцій позивачем надавались до перевірки належним чином оформлені первинні документи, а саме видаткові накладні, рахунки на оплату, платіжні доручення про оплату за товар та акти списання товарів. До того ж, отримання позивачем товару від зазначеного вище контрагента, здійснення розрахунків, використання товару у власній господарській діяльності підтверджується наданими позивачем документами, які також були досліджені контролюючим органом під час проведеної перевірки.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 сформувала загальні підходи, які повинні застосовуватися судами при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав у платника податку для отримання певної податкової вигоди (формування витрат, що визначаються при визначенні об'єкта оподаткування, податкового кредиту тощо) за результатами здійснення певних господарських операцій.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами (пункт 63).
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64).
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, недоліки в їх заповненні, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, та інші обставини, які в сукупності можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави.
Суд зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Такий підхід щодо застосування норм права також прослідковується і в подальшому, зокрема з постанов Верховного Суду у справах № 813/702/18, № 160/32289/23, № 420/11599/24.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень щодо фіктивності господарської діяльності ТОВ «Магазин іграшок «Ріал Тойз» не є доказом фіктивності господарських операцій між позивачем і вищевказаним контрагентом.
Так, дійсно положення ч. 6 ст. 78 КАС України, відповідно до яких вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
В той же час, сам по собі факт реєстрації кримінального провадження не може бути доказом наявності податкового правопорушення та підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними, оскільки податковий орган не наділений повноваженнями щодо надання правової оцінки доказам, зібраним у кримінальному провадженні, до прийняття судового рішення (вироку) у кримінальних провадженнях.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 вказала, що до постановлений вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві.
Також, як вірно зазначає суд першої інстанції, на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Терра Систем», які мали місце у період з 11.10.2018 по 23.04.2019, згідно реєстраційної інформації основним видом економічної діяльності ТОВ «Терра Систем» була оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (код КВЕД 46.73). Зміна назви та основного виду економічної діяльності даного контрагента сталось пізніше, а саме 30.01.2020, коли між сторонами фактично вже не було жодних господарських відносин.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що твердження відповідача щодо завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування за оспорюваними господарськими операціями, є необ'єктивними та протиправними.
Також, в акті перевірки відповідачем також зазначено, що сума податку на додану вартість по податкових накладних, виписаних ТОВ «БТК Столиця-Сервіс», ПП «Фа-Груп Компані», ПП «Відкриті Системи» на загальну суму 33 595 грн, врахованих позивачем в складі податкового кредиту з ПДВ у відповідних періодах, не відповідає сумам податкових зобов'язань з даних поставок робіт, задекларованих ТОВ «БТК Столиця-Сервіс», ПП «Фа-Груп Компані», ПП «Відкриті Системи», що встановлено згідно даних підсистеми «Аналітична система/Перегляд результатів співставлення» ІС «Податковий Блок». Встановлено включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, не підтверджених податковими накладними за серпень 2017 року на суму - 26 003 грн, за листопада 2017 року на суму - 6 250 грн та за лютий 2019 року на суму - 1 334 грн, а отже, позивачем в порушення пунктів 198.3 та 198.6 ст. 198 ПК України завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 33 587 грн.
Відповідно до норм ПК України податкова інформація є одним із джерел інформації, яке податкові органи можуть використовувати для здійснення своїх повноважень та функцій. При цьому, така інформація має бути підтверджена належними і допустимими доказами, зокрема, документами бухгалтерського і податкового обліку платника податку, його контрагента. Такі документи мають відображати зміст (суть) відносин між учасниками господарських операцій. Тобто узагальнена податкова інформація не є першоджерелом, а тому лише її наявність в розпорядженні податкового органу не є доказом недотримання платником вимог податкового законодавства.
Отримана відповідачем податкова інформація повинна оцінюватися у співвідношенні з первинною документацією. Така інформація носить виключно інформативний характер та сама по собі, окремо від інших доказів або за їх відсутності, не доводить податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.
Відповідно до сталої та послідовної практики Верховного Суду, норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.
За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.
Як не спростовано відповідачем у суді першої та апеляційної інстанції, будь-які первинні (бухгалтерські) документи контролюючим органом не досліджувались і не оцінювались, що не було також спростовано під час розгляду даного спору в суді.
Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вищевказані порушення податкового законодавства, що полягають у завищенні позивачем податкового кредиту з ПДВ у загальному розмірі 33 595 грн, є недоведеними, а отже, податкове повідомлення-рішення № 0056280701 від 29.01.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0056290701 від 29.01.2024, яким донараховано позивачу податкові зобов'язання в сумі 79 818 грн, з яких 63 854 грн заниженого податку на прибуток за 2018 та 2020 роки та 15 964 грн штрафних (фінансових) санкцій, слід зазначити наступне.
Відповідач у акті перевірки зазначив, що позивач порушив норми ст. 44 та ст. 134 ПК України, так як є невідповідність показників звіту про фінансові результати даним бухгалтерського обліку, а саме: встановлено завищення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) на суми витрат, що не підтверджені первинними документами та обліковими регістрам, що призвело до завищення витрат та заниження фінансового результату до оподаткування за період 2020 рік у сумі 8 300 грн.
Також, відповідач вказав і на те, що позивачем занижено дохід на суму кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності на суму 113 175 грн, в т.ч. по періодам: за 2018 рік на суму 51 634 грн та за 2020 рік на суму 61 541 грн.
Частиною 2 ст. 6 Закону № 996-XIV встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.
Згідно з пунктами 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (далі - Положення № 318), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (далі - Положення № 290), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
Отже, під час збільшення активу підприємства, що зумовлює зростання власного капіталу, за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, визнається дохід такого підприємства.
Підпунктом «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За приписами абзацу 1 п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що господарські операції для визначення витрат податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку на додану вартість для включення до податкового кредиту, крім того, повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимозі статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.
Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», так само характеризує і податковий облік.
У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою для отримання платником податків податкової вигоди, як то податковий кредит та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, не здійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності у зв'язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних податкового обліку.
Такі висновки зроблені Верховним Судом, зокрема (але на виключно) у постанові від 29.01.2025 у справі № 804/4134/18.
Як вірно вказано судом першої інстанції, відповідач доказів на підтвердження своєї правової позиції не надав.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення № 0056290701 від 29.01.2024, яким донараховано позивачу податкові зобов'язання в сумі 79 818 грн, з яких 63 854 грн заниженого податку на прибуток за 2018 та 2020 роки та 15 964 грн штрафних (фінансових) санкцій, є неправомірним та підлягає скасуванню.
Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, про що вірно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Колегія суддів вказує, що апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Доказів, які б відповідали вимогам статей 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з'ясувавши обставини справи.
Керуючись статей 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Альта-Груп» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко