Справа № 640/7429/22 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
03 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення,
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України та просить суд:
- визнати протиправними дії та бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо відмові ОСОБА_1 у перетині держаного кордону України на міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород»;
- скасувати Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 13 квітня 2022 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в перетині державного кордону України на міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород».
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » протиправно відмовлено у перетинанні державного кордону ОСОБА_1 , з огляду на наявність під час перетинання державного кордону документів передбачених законодавством. Пояснює, що позивач одружений з громадянкою ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи, у зв'язку з чим у військовому квитку ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 зроблено запис про відстрочку на підставі абзацу одинадцятого частини першої статті 23 в редакції Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зі змінами та доповненнями.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 14 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Суд першої інстанцій дійшов висновку, що наявність у позивача дружини з встановленою групою інвалідності не є беззаперечною законною підставою для перетину кордону особою у період воєнного стану без надання документів згідно Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та Правил №57. Натомість, докази пред'явлення позивачем таких документів на момент перетину кордону відсутні. Враховуючи вищенаведене, у суду відсутні докази та можливість встановити чи дійсно вищезгадані документи пред'являлись позивачем уповноваженим службовим особам підрозділів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України. Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів заявлених позовних вимог, адже суб'єкт владних повноважень діяв без порушень прав та законодавства при прийнятті рішення про відмову в перетині державного кордону України, тому такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.
16 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції при встановленні фактичних обставин у справі в порушення вимог частини 4 статті 90 КАС України неправомірно незаконно, необґрунтовано віддав перевагу поясненням відповідача про ненадання документів на підтвердження прав на перетин кордону, не навів мотивів, обґрунтувань та вимог закону на підставі яких суд відхилив та не прийняв до уваги пояснення позивача про пред'явлення документів для перетину кордону у обсязі, який підтверджений позовною заявою та доданими до неї додатками. Всі документи, які підтверджують права на перетин кордону були в наявності у позивача, вони пред'являлись, проте, відповідач їх ігнорував та ухвалив необґрунтоване рішення, які не містить чіткої причини відмови у перетині кордону, текст рішення відповідача від "13" квітня 2022 року, яке не містить чіткої вказівки, які саме документи позивач не зміг надати та які документи були надані, чому саме слід було відмовити.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2025 року та від 12 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
30 червня 2025 року відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до фактичних обставин справи, 13.04.2022 ОСОБА_1 прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород» з метою виїзду з території України.
За результатом розгляду документів, начальником 1 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) лейтенантом ОСОБА_3 у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород», стосовно громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено Рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, згідно п. 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/20/22 «Про введення воєнного стану в Україні».
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному гарантується право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, що встановлюються законом.
Такими обмеженнями, зокрема, є обмеження, передбачені Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким в Україні було запроваджено воєнний стан.
Пункт 3 вказаного Указу прямо передбачає, що в умовах воєнного стану можуть тимчасово обмежуватись права і свободи громадян, у тому числі право на вільне залишення території України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військове командування разом з іншими органами влади має право встановлювати особливий режим в'їзду і виїзду громадян, зокрема обмежувати свободу пересування військовозобов'язаних осіб.
Зі змісту Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вбачається, що на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів та визначення їх призначення на особливий період.
Статтею 23 цього ж Закону передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно до абзацу 11 частини першої якої призову на військову службу під час мобілізації, серед інших, не підлягають військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Як встановлено судом, позивач одружений з громадянкою ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи, у зв'язку з чим, у військовому квитку ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 зроблено запис про відстрочку на підставі абзацу одинадцятого частини першої статті 23 в редакції Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» терміном до 11 жовтня 2022 року (а.с.8).
До суду позивачем надані копії документів, що свідчать про даний факт, а саме: копія паспорту ОСОБА_2 ( НОМЕР_4 ), пенсійне посвідчення № НОМЕР_5 , свідоцтво про шлюб Серія НОМЕР_6 .
13 квітня 2022 року позивач прибув до пункту перетину державного кордону «Ужгород» з метою його перетину.
Відмовляючи у перетині державного кордону відповідач керувався тим, що під час такого перетину позивач не пред'явив для паспортного контролю посвідчення дружини про інвалідність ІІ групи та військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відміткою зняття його з військового обліку або надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Так, з пояснень лейтенанта ОСОБА_4 , заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) та старшого сержанту ОСОБА_5 , інспектор прикордонної служби 2-ї категорії, вбачається, що під час перетину державного кордону 13.04.2022 позивач не пред'явив для паспортного контролю посвідчення інваліда ІІ групи дружини та військово-облікові документи.
Суд першої інстанції звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту надання позивачем посвідчення інвалідності дружини, а також військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного з відміткою про зняття його з військового обліку або надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
За доводами апелянта, ним пред'являлись нотаріальні копії документів, що свідчать про наявність підстав для виїзду за кордон, а саме: нотаріальна копія паспорту ОСОБА_2 ( НОМЕР_4 ), пенсійне посвідчення № НОМЕР_5 , свідоцтво про шлюб Серія НОМЕР_7 . Позивач надав належні документи і суду і відповідачу, отже очевидно, що позивач їх мав, нещодавно підготував і пред'являв, однак суд не визнав це достатнім доказом, попри те, що вони містяться у матеріалах справи. Також позивач висновує відсутність доказів, які свідчать про те, що він не пред'являв необхідні документи для перетину кордону.
Суд першої інстанції зауважив, що позивачем не стверджується про пред'явлення на паспортний контроль військового квитку або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного з відміткою зняття його з військового обліку або надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки останній посилається виключно на надання документів, що встановлюють юридичний факт інвалідності ІІ групи ОСОБА_2 .
Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2023 року у справі №260/2807/22 вказав на те, що звільнення від призову на військову службу під час мобілізації не дорівнює звільненню від обов'язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову. При цьому, наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов'язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану. Суд також вказав, що спірне рішення про відмову у перетині кордону вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України.
У справі № 380/572/23 Верховний Суд дійшов висновку, що в умовах воєнного стану, з урахуванням передбачених законом обмежень, для перетину державного кордону громадяни України повинні мати не лише дійсні паспортні документи, але й, у передбачених випадках, додаткові підтверджуючі документи, що підтверджують підстави виїзду.
Так, приписи статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначають загальні процедури прикордонного контролю, серед яких, зокрема, передбачено, що громадяни України перетинають державний кордон у пунктах пропуску після пред'явлення одного з документів, передбачених статтею 2 цього Закону (паспорт для виїзду за кордон, дипломатичний або службовий паспорт, посвідчення особи моряка чи члена екіпажу, посвідчення на повернення в Україну).
Аналогічні положення містить Закон України «Про прикордонний контроль», згідно зі статтями 6 та 14 якого перетин державного кордону дозволяється лише за умови пред'явлення дійсних паспортних документів та, у передбачених випадках, інших документів, що підтверджують право особи на виїзд. Рішення про відмову в пропуску приймається уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України та оформлюється у встановленому порядку.
Абзацом четвертим пункту 2 Правил визначено, що у випадках, передбачених законодавством, для перетинання державного кордону особа, крім паспорта, повинна мати також документи, що підтверджують підстави для виїзду.
Пунктом 2-6 Правил визначено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.
Водночас Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не встановлює переліку документів, якими особа, яка звільнена від мобілізації, має підтвердити свій статус.
В свою чергу, апелянт безпідставно вказує, що до нього мають застосовуватися положення пункту 2-6 Правил, що стосуються загального порядку виїзду військовозобов'язаних осіб (інші військовозобов'язані, які не підлягають призову під час мобілізації), оскільки ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, якому надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до 11 жовтня 2022 року на підставі абзацу 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Інших підстав чи підтверджуючих документів позивач не надав і не вказав.
Відповідно, позивач є військовозобов'язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак це не є достатньою підставою для виїзду з України в умовах оголошеного воєнного стану.
Вказані висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 17 жовтня 2025 року у справі №380/22083/23.
З матеріалів справи вбачається, що у наданій позивачем копії військового квитка серії НОМЕР_8 від 21.11.2022 р. уповноваженою службовою особою проставлено відмітку про взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов'язаних (а.с.8). Відомості про його зняття з військового обліку - відсутні.
З початком війни в Україні діє правовий режим воєнного часу, а територіальні центри комплектування є відповідальними за ведення військового обліку та видачу військово-облікових документів. Військовий квиток, тимчасове посвідчення або приписне - документи, що підтверджують належність до військового обов'язку. Лише на підставі таких документів прикордонники можуть оцінити правомірність перетину кордону. При цьому право на відстрочку від мобілізації саме по собі не дає автоматичного права на виїзд з України - це різні правові категорії, що регулюються різними законами й визначаються різними органами.
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 260/4205/22 висловив правові висновки щодо права військовозобов'язаних осіб на перетин державного кордону у разі введення на території України воєнного стану на підставі пунктів 2-1 та 2-6 Правил та необхідність підтвердження такого права належними доказами/документами.
Приписи Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про прикордонний контроль», Правил ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджено певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.
Надані позивачем представнику Державної прикордонної служби України документи не давали підстав для прийняття позитивного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України.
Враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом воєнної загрози для суверенітету та незалежності України, суд дійшов висновку, що спосіб реалізації державою у тих невизначених умовах воєнного стану прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту держави, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Відмова позивачу в перетинанні державного кордону України прийнята за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону в межах та на підставі наданих йому повноважень, і таке рішення відповідає визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, а тому є правомірним.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан