Справа № 620/16820/24 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА
31 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів: Василенка Я. М., Ганечко О. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення різниці в заробітку, за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просив про:
визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 21.11.2024 № 618 о/с в частині його звільнення з посади начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 Головного управління Національної поліції в Чернігівській області та призначення його старшим дільничним офіцером поліції сектору превенції відділення поліції № 4 (м. Носівка) Ніжинського районного управління поліції ГУ Нацполіції з 27.11.2024;
поновлення його на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 Головного управління Національної поліції в Чернігівській області з 27.11.2024;
стягнення з відповідача на його користь різницю в заробітку за час виконання ним нижче оплачуваної роботи на іншій посаді, на яку його було незаконно переміщено (переведено) відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 21.11.2024 №618 о/с «По особовому складу», за період з 27.11.2024 по дату набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідач наголошує на неможливості скасування спірного наказу, так як його прийнято в межах чинного законодавства. Відповідач вважає, що приписи Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до поліцейських. Окрім того, переведення поліцейських можливо за службової необхідності.
Також, відповідач заперечує проти стягнення з нього витрат на правову допомогу у розмірі 5 500 грн, так як вважає суму завищеною.
У відзиві на апеляційну скаргу, представниця позивача просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.
У додаткових поясненнях відповідач звертає увагу, що позивач 09.12.2024 заступив за власним бажанням на іншу посаду, відтак стягнення з відповідача на його користь різницю в заробітку за час виконання ним нижче оплачуваної роботи на іншій посаді з відповідача можливе лише до 09.12.2024.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та додаткових пояснень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , майор поліції, проходив службу, зокрема а органах Національної поліції в України, до 27.11.2024 на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.
Згідно із витягом з наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 21.11.2024 № 618 о/с «По особовому складу» відповідно до статті 65 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII майора поліції ОСОБА_1 призначено старшим дільничним офіцером поліції сектору превенції відділення поліції № 4 (м. Носівка) Ніжинського районного управління поліції ГУ Нацполіції, установивши йому відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» посадовий оклад у розмірі 2 500 грн, надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції в розмірі 45 % посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби, звільнивши його з посади начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, з 27.11.2024. Також у цьому наказі зазначено, що ОСОБА_1 призначається з пониженням на підставі подання Головного управління Національної поліції в Чернігівській області; підстава: рапорт ОСОБА_2 від 21.11.2024, подання ГУ Нацполіції в Чернігівській області про призначення на посаду ОСОБА_1 від 21.11.2024.
Позивач, вважаючи вказаний наказ щодо його переведення та призначення на не рівнозначну (нижчу) посаду, в іншу місцевість без його згоди протиправними, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав на законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуваний наказ відповідача не відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу від 21.11.2024 № 618/о/с. Також, вимога поновлення на посаді, яку позивач займав до його переведення є обґрунтованою та такою, що забезпечить відновлення порушених прав особи та позивач має право на отримання різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи відповідно до статті 235 Кодексу Законів про Працю України.
Вирішаючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції прийшов до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 500 грн є необґрунтованими та непропорційними до предмета спору, тому слід зменшити розмір таких витрат до 5 500 грн.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі Закон № 580-VIII).
За визначенням, що міститься у ч. 1 ст. 1 Закону № 580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
На виконання ч. 1 ст. 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
За визначенням, що міститься у ч. 1 ст. 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Частина 1 ст. 59 Закону № 580-VIII встановлює, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
За приписами частин 1 та 2 ст. 65 Закону № 580-VIII переміщення поліцейських здійснюється:
1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади:
для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби;
за ініціативою поліцейського;
у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації;
у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби);
за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії;
з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації;
у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;
3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський:
у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії;
через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей;
за ініціативою поліцейського;
як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;
у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;
4) у зв'язку із зарахуванням на денну форму навчання за державним замовленням, у тому числі до магістратури, ад'юнктури та докторантури закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.23.
Посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.
Відповідно до частин 7-9 ст. 65 Закону № 580-VIII переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.
Переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.
Поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
Переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.
Переведення поліцейського, якого зарахованого на денну форму навчання за державним замовленням до закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, до відповідного закладу освіти для подальшого проходження служби здійснюється на підставі наказу про його звільнення із займаної посади в органі (закладі, установі) поліції.
Як встановлено вище, позивач до переміщення перебував на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 Головного управління Національної поліції в Чернігівській області. Спірним наказом його було призначено старшим дільничним офіцером поліції сектору превенції відділення поліції № 4 (м. Носівка) Ніжинського районного управління поліції ГУ Нацполіції. Позивач має спеціальне звання - майор.
Згідно з Переліком посад поліцейських і відповідних їм граничних спеціальних звань, затвердженого Наказом Національної поліції України від 04.12.2015 № 142, граничним спеціальним званням для посади старшого дільничного офіцеру поліції є капітан.
Отже, посада старшого дільничного офіцеру поліції відносно посади начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, враховуючи звання позивача - майор, є в силу ч. 2 ст. 65 Закону № 580-VIII, нижчою посадою.
В той же час, п. 3 ч. 1 ст. 65 ст. 65 Закону № 580-VIII визначає вичерпний перелік підстав переміщення поліцейського на нижчу посаду ніж ту, яку він обіймав раніше. Така підстава, як «для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби» міститься лише в п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону № 580-VIII та передбачена лише для переміщення на рівнозначні посади.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що спірний наказ не відповідає ч. 2 ст. 2 КАС України та приписам Закону № 580-VIII.
Щодо розповсюдження приписів Кодексу Законів про працю України на поліцейських, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Частиною 1 ст. 32 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Усталеною є практика Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
В той же час, Верховний Суд в аналогічній справі у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19 виклав наступний правовий висновок щодо застосування субсидіарно КЗпП України та Закону № 580-VIII:
«…54. Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, що мало місце в судовій практиці, зокрема, постановах Верховного Суду, на які посилалися сторони і суди попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи.
55. Таким чином, оскільки після 01 травня 2022 року законодавчо врегульовані спірні питання щодо переміщення поліцейських по службі, то відсутні обґрунтовані підстави й доцільність відступати від висновку щодо застосування відповідних норм Закону №580-VIII у попередній редакції, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, та формулювати інший висновок щодо застосування цих норм, які після вказаної дати не підлягатимуть застосуванню в судовій практиці до правовідносин, аналогічних тим, які виникли в цій справі…».
Щодо поновлення позивача на раніше займаній посаді та стягнення різниці в заробітку, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами абзаців 1 та 2 ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, у зв'язку зі визнанням протиправним наказу про переміщення позивача, суд доходить висновку, що позивач підлягає поновленню на раніше займаній посаді начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.
В той же час, враховуючи, що з 09.12.2024 позивач за власним бажанням на підставі власного рапорту переведений на іншу посаду, то різниця в заробітку підлягає компенсації до 08.12.2024 включно.
Враховуючи викладене у сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні у мотивувальній та резолютивній частинах.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо стягнення завищеної суми витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Приписи ч. 1 ст. 139 КАС України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення.
При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір від 29.11.2024 № 29/11/24 про надання правої (професійної правничої) допомоги, ордер на надання правничої допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності, рахунок на оплату від 29.11.2024 № 297, платіжну інструкцію від 29.11.2024 № 8362-0439-2947-1831, оформлені у встановленому законом порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.
Так, на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.
На виконання вказаних вище положень та обов'язку доказування було надано відповідні докази.
Дослідивши надані докази, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про їх відповідність вимогам статей 73 - 76 КАС України.
Колегія, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19.09.2019 у справі № 810/2760/17, вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно ч. 7 ст. 139 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, апелянтом хоч і зазначено про завищення витрат на правничу допомогу, проте апеляційна скарга не містить належного обґрунтованого спростування суми визначених судом витрат на правничу допомогу, їх не співмірності або завищеності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін, що свідчить про безпідставність таких доводів апелянта.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України"", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
В контексті викладеного вище, судова колегія, враховуючи предмет та ціну позову, складність справи, обсяг виконаної роботи представником позивача, погоджується з висновком суду попередньої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування на користь позивача частини судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі в розмірі 5 500 грн.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення різниці в заробітку - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року - змінити в мотивувальній та резолютивній частині.
Викласти резолютивну частину рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року наступним чином:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення різниці в заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 21.11.2024 № 618 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 Головного управління Національної поліції в Чернігівській області та призначення ОСОБА_1 старшим дільничним офіцером поліції сектору превенції відділення поліції № 4 (м. Носівка) Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області з 27.11.2024.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання № 3 Головного управління Національної поліції в Чернігівській області з 27.11.2024.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 різницю в заробітку за час виконання ним нижчеоплачуваної роботи на іншій посаді, на яку його було незаконно переміщено (переведено) відповідно до наказу ГУ Нацполіції в Чернігівській області від 21.11.2024 № 618 о/с «По особовому складу», за період з 27.11.2024 по 08.12.2024 включно.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко