03 листопада 2025 р. Справа № 520/21454/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків, по справі № 520/21454/24
за позовом ОСОБА_1
до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба , Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба (далі - відповідач-1, Університет), Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (далі - відповідач-2, Інститут) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просив:
- визнати протиправними дії Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- визнати протиправними дії Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу;
- зобов'язати Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу;
- визнати протиправними дії Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, за період проходження служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;
- зобов'язати Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі № 520/21454/24 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправними дії Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Визнано протиправними дії Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.03.2018 по 31.12.2019 із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Зобов'язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2019, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Визнано протиправними дії Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, за період проходження служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.
Зобов'язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог Харківський національний університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі № 520/21454/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-1 зазначає, що при проведенні розрахунків грошового забезпечення позивачу Університет діяв та продовжує діяти у суворій відповідності до вимог нормативно-правових актів, зокрема, пункту 4 Постанови КМ України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 №704 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким було визначено, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. В той же час, пункт 6 постанови №103 втратив чинність 29.01.2020 (на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18), проте сама постанова №704 викладена в редакції Постанови №103 та залишається незмінною, де в пункті 4 зазначено: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». У зв'язку з цим, Університет вважає, що відсутні правові підстави для перерахунку грошового забезпечення позивачу відповідно до постанови КМ України від 30.08.2017 №704 з урахуванням будь-якого іншого розміру прожиткового мінімуму.
Окрім того, відповідач-1 зазначає, що поняття “базовий місяць» не визначено та законодавчо не закріплено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та постанові Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Визначення базового місяця для розрахунку індексації належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України, які суд перебирати на себе не може. В той же час, посилаючись на Порядок № 1078 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013, суд першої інстанції не врахував положення частини 1 статті 58 Конституції України, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Виходячи із зазначеного, відсутні правові підстави враховувати базовий місяць - січень 2008 року при нарахуванні індексації грошового забезпечення Позивачу.
Також відповідач-1 у апеляційній скарзі посилається на рішення Міністра оборони України, доведеного телеграмою від 31.12.2015 №248/3/1/1150, у відповідності до якого у грудні 2015 року військовослужбовцям Збройних Сил України здійснено підвищення рівня доходів військовослужбовців за рахунок збільшення розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зокрема премії та щомісячної додаткової винагороди для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям військової служби за контрактом, в тому числі отримували премію в розмірі 90%. Оскільки у грудні 2015 року місячне грошове забезпечення було підвищено за рахунок постійних складових, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то, відповідно до наведеного та згідно вимог Постанови №1013 і Порядку №1078 грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозованого рівня інфляції.
Між тим, відповідачем-1 зазначено, що право на проведення подальшої індексації виникає у грудні 2018 року на 3,7%, оскільки індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком за квітень - жовтень 2018 року, перевищив встановлений поріг індексації (103%) та склав 103,7 %. Отже, Університет вважає, що нараховував та виплатив індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 відповідно до вимог чинного законодавства та підстав для перерахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2019 немає.
Окрім того, Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі № 520/21454/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-2 зазначає, що позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом було порушено місячний строк для звернення до адміністративного суду визначений пунктом 5 статті 122 КАС України, адже позивач звільнений з військової служби 26.02.2024 і лише 01.08.2024 звернувся із цим позовом до суду. При цьому, ані в ухвалі про відкриття провадження у даній справі, ані у рішенні по суті спору, судом першої інстанції не було надано жодної юридичної оцінки факту пропуску ОСОБА_1 місячного строку звернення до адміністративного суду.
Окрім того, відповідач-2 зауважує, що позивач не вперше звертається до суду з аналогічними вимогами, зокрема справи №500/3888/24 та №500/3889/24, але судом першої інстанції не надано жодної юридичної оцінки.
Також відповідач-2 вказує, що відсутні правові підстави для перерахунку грошового забезпечення Позивачу відповідно до Постанови КМ №704 з урахуванням будь-якого іншого розміру прожиткового мінімуму, оскільки Університет проводив нарахування всіх видів грошового забезпечення Позивачу відповідно до Постанови № 704 та наказу Міноборони від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», тобто діяв в межах повноважень у суворій відповідності до вимог Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади - Міністерства оборони України.
Окрім того, відповідач-2 з посиланням на ст. 51 Бюджетного Кодексу України вказує на те, що Університет є розпорядником коштів третього ступеня та здійснює нарахування у межах коштів, передбачених на дані цілі з боку вищого довольчого органу - Департаменту фінансів МО України, відповідно до бюджетних асигнувань. Тому нарахування індексації було припинено позивачеві та іншим військовослужбовцям на підставі письмового телеграфного розпорядження Департаменту фінансів МО України від 10.02.2016 року № 248/3/9/1/108, адже саме Департамент фінансів МО України здійснює фінансову регуляторну політику та визначає забезпечує виділення коштів на утримання особового складу ХНУПС імені Івана Кожедуба. Відтак, за фактичних обставин, нарахування та виплата індексації всім військовослужбовцям були відновлені в кінці 2018 року.
Доводячи протиправність дій суду першої інстанції щодо визначення базового місяця під час нарахування індексації грошового забезпечення, відповідач-2 посилається в апеляційній скарзі на те, що визначення базового місяця для розрахунку індексації належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України, які суд перебирати на себе не може. Отже, визначення базового місяця індексації належить до компетенції відповідача під час нарахування сум індексації, а враховуючи те, що відповідачем суми індексації позивачу за спірний період не нараховано, позовні вимоги у вказаній частині є передчасними та спрямовані на захист ще не порушеного права.
Водночас, посилаючись на Порядок № 1078 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, суд першої інстанції не врахував положення частини 1 статті 58 Конституції України, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Між тим, на думку відповідача-2 питання визнання протиправною бездіяльності ХНУПС імені Івана Кожедуба щодо недоплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 залежить від зміни розміру посадового окладу позивача та розмірами виплаченої індексації за попередній місяць (лютий 2018р.), а враховуючи те, що ХНУПС імені Івана Кожедуба індексація позивачу за спірний період не нараховувалась та не виплачувалась, позовні вимоги у вказаній частині є передчасними та спрямовані на захист ще не порушеного права.
Позивач своїм правом на подання письмового відзиву на апеляційні скарги не скористався.
У відповідності до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційні скарги відповідачів не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу в Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на посаді заступника начальника інституту з матеріально-технічного забезпечення - начальника відділення матеріально-технічного забезпечення.
Наказом начальника Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого № 58 від 26.02.2024 звільнений зі служби та виключений зі списків особового складу.
Позивачем вказано, що відповідачами не було проведено нарахування та виплата йому індексації грошового забезпечення в повному обсязі, яка була гарантована чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», та не було проведено розрахунок та виплата грошового забезпечення з врахуванням показників прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 2020, 2021, 2022, 2023 роки на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що:
- дії відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, за період проходження служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - є протиправними. Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що слід зобов'язати відповідача-1 здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум;
- відповідачем-1 допущено протиправні дії щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 31.12.2019 із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу;
- необхідно визнати протиправними дії відповідача-1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, у зв'язку з чим зобов'язав відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено колегією суддів зі матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого у період з 13.01.2017 по 26.02.2024 (а.с. 19, 20 том 1).
З огляду на задоволені вимоги позову ОСОБА_1 та виходячи із меж апеляційного оскарження, колегією суддів переглядається рішення суду першої інстанції в частині вимог щодо:
1) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року;
2) індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2019 і урахуванням абзацу 4 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
3) нарахування грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року на тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704.
Отже, стосовно частини позовних вимог ОСОБА_1 про індексацію грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, колегія суддів наводить наступне.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-XII).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Положеннями частини третьої статті 9 Закону України №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі по тексту - Закон України №1282-ХІІ).
У статті 1 Закону №1282-ХІІ законодавець навів визначення таких понять: індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Перелік об'єктів індексації установлений частиною першою статті 2 Закону №1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
До таких об'єктів індексації в силу абзацу 4 частини першої статті 2 Закону №1282-ХІІ належить оплата праці (грошове забезпечення).
Межі індексації визначені частиною шостою статті 2 Закону №1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 3 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ.
У первинній редакції частина перша статті 4 цього Закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Надалі до цієї норми були внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, який набрав законну силу 1 січня 2016 року.
Тож з 1 січня 2016 року за правилами частини першої статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Інші положення статті 4 цього Закону з 2005 року й дотепер залишилися незмінними.
Зокрема, частина друга статті 4 Закону №1282-ХІІ передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону №1282-ХІІ для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №1282-ХІІ підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок № 1078).
Даний Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Приписами пункту 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (в редакції від 15.12.2015 у відповідності до змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення заробітної плати перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення заробітної плати.
Якщо розмір підвищення заробітної плати не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення заробітної плати, сума індексації у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення заробітної плати.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Із системного тлумачення пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка була запроваджена з 1 грудня 2015 року, приведеного Верховним Судом у постанові ід 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, висловлено визначення поняття «місяць підвищення доходу», зокрема, місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, з 1 грудня 2015 року розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця не прив'язаний до місяця прийняття (виходу) на військову службу.
Відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 вона набрала чинності з 01.01.2008.
Затверджені указаною постановою посадові оклади з 01.01.2008 не змінювались.
Вони змінилися лише у березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018 та, якою установлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
Відтак, від січня 2008 року посадовий оклад для посад, які в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 обіймав позивач у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, не змінювався.
Між тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що у апеляційних скаргах відповідачі не заперечували факт того, що позивач в період проходження військової служби отримував оклад в розмірі, визначеному в січні 2008 року постановою Кабінету Міністрів України №1294.
Відтак, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до положень Порядку № 1078, січень місяць 2008 року є місяцем підвищення доходу для нарахування індексації грошового забезпечення позивачу за період служби з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Таким чином колегія суддів зазначає, що в даному випадку для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 повинен застосовуватися січень 2008 року, як місяць підвищення доходу для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовця.
Окрім того, за даними довідки-розрахунку від 11.04.2024 №176/176/100/754/820/ПС (а.с. 14 том 1), за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, а базовим місяцем визначено грудень 2015 року, що також не заперечується у апеляційних скарга відповідачами.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункти 43-44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20).
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні, тобто військовими частинами та установами.
Саме із виплатою індексації заробітної плати (грошового забезпечення) законодавцем пов'язано реалізацію роботодавцем гарантій щодо оплати праці. Саме по собі здійснення розрахунку індексації заробітної плати (грошового забезпечення), без факту виплати відповідної суми індексації, жодним чином не свідчить про виконання роботодавцем його безумовного обов'язку щодо проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення).
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20, в яких Верховний Суд указав, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Аналізуючи приведені вище норми, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач, перебуваючи на військовій службі, мав право на отримання індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, навіть незалежно від місяця прийняття на військову службу.
Водночас, судовим розглядом було встановлено, що відповідно до Довідки Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 19.01.2024, листа Головного фінансово-економічного управління Міністерства оборони України від 16.09.2004, Постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року №439 "Про реорганізацію військово-юридичного факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого", спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 27 липня 2019 року №Д-322/1/6дск "Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2019 році", спільного наказу Міністерства оборони України та Міністерства освіти і науки України від 02.07.2019 №341/919 "Про заходи щодо реорганізації Військово-юридичного факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого", Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого знаходиться на фінансовому забезпеченні Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (а.с. 127 том 1).
Виходячи з приведеного вище, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про визнання протиправними дії Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а також зобов'язання Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідач, здійснюючи нарахування індексації не має дискреційних повноважень щодо визначення базового місяця індексації, оскільки не вправі обирати його на власний розсуд, а має діяти у чітко визначених межах закону.
Так, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
На основі усталеної практики тлумачення поняття дискреційних повноважень та з огляду на об'єкти, підстави й умови для проведення індексації, що встановлені статтями 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пунктами 1-1, 2, 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, колегія суддів доходить до висновку про те, що повноваження військової частини стосовно визначення січня 2008 року місяцем підвищення доходу позивача, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року, не є дискреційними.
Цей висновок пояснюється тим, що місяць підвищення доходу для такої індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займав позивач. Відповідно зростання інших постійних складових грошового забезпечення, без підвищення таких ставок (окладів), не має наслідком зміну місяця підвищення доходу позивача. Відтак відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць місяцем грошового доходу, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займав позивач.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що відповідач, починаючи з грудня 2015 року, повинен був застосовувати січень 2008 року як місяць за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати) затверджені Порядком №1078.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а, від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі №420/3593/20, від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 та ін., стосовно трактування дискреційних повноважень державного органу у випадку визначення місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача про те, що визначення базового місяця індексації належить до компетенції відповідача під час нарахування сум індексації.
Так само твердження відповідача щодо передчасності вимог про визначення базового місяця виходячи з того, що суми індексації не нараховувались, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються даними довідки-розрахунку від 11.04.2024 №176/176/100/754/820/ПС (а.с. 14 том 1), де відповідачем-1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 для індексації грошового забезпечення позивачу визначено базовим місяцем грудень 2015 року.
Щодо доводів апеляційних скарги відповідача-1 про відсутність підстав для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки з огляду на те, що величина індексу споживчих цін за відповідний період не перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка, у зв'язку з чим індексація грошових доходів в такому місяці не проводиться, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки як приведено вище у даному рішенні останнє підвищення окладу за посадами позивача відбулось у січні 2008 року, а тому для визначення суми індексації грошового забезпечення має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року.
Даний висновок також підтверджено правовою позицією Верховного Суду, яка приведена у справі № 420/4841/21 (постанова від 28 червня 2022 року).
Окрім того, з урахування приведених вище висновків щодо порядку застосування січня 2008 року як місяця підвищення посадового окладу військовослужбовця у період з 01.01.2016 по 28.02.2018, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги відповідача-2 про те, що судом першої інстанції порушено принцип незворотності дії правових норм в часі.
Посилання апеляційної скарги відповідача-1 на те, що положення Постанови від 09.12.2015 № 1013 не стосується позивача, оскільки підвищення грошового забезпечення останнього відбувалось шляхом підвищення премій, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 3 Постанови № 1013, установлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року лише за умов виконання абзацу 1 пункту 3 Постанови № 1013, тобто за умов вжиття заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати).
Хоча абзацом 1 пункту 3 Постанови № 1013 і встановлено необхідність вжиття заходів для підвищення з 01.12.2015, зокрема, розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), проте, відповідного збільшення посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) для військовослужбовців з 01.12.2015 не відбулось.
Разом з тим, виходячи з приведених вище норм передбачена необхідність підвищення саме розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), але підвищення грошового забезпечення за рахунок премій.
Одночасно з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (в редакції Постанови № 1013), якими визначено, що базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є місяць, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці є спеціальними по відношенню до положень Постанови № 1013.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки спеціальним законом, який визначає базовий місяць для нарахування індексу споживчих цін є постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, то саме вказана постанова і підлягає застосуванню.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії відповідача-1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця іншого ніж січень 2008 року, порушують гарантії щодо грошового забезпечення військовослужбовця, відтак право позивача щодо отримання індексації грошового забезпечення у встановленому розмірі підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20.
Між тим, у відповідності до сформованої судової практики Верховного Суду, приведеної, зокрема, в постановах від 28 лютого 2023 року у справі № 200/6705/21 та від 30 березня 2023 року у справі №380/11408/21, збільшення грошового забезпечення не за рахунок зростання тарифної ставки (окладу), а завдяки додатковим видам грошового забезпечення, не дає підстави вважати відповідний місяць базовим для подальшої індексації.
На час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Указана постанова була чинною з 1 січня 2008 року до 1 березня 2018 року.
Від січня 2008 року оклад за посадою позивача не змінювався. Такий змінився лише в березні 2018 року на підставі Постанови №704, якою встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.
Отже, за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку №1078 (зі змінами, внесеними Постановою №1013) є січень 2008 року, який і має застосовуватися для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за спірний період.
Збільшення грошового забезпечення з грудня 2015 року за рахунок премії та щомісячної додаткової винагороди не впливає на початок обчислення індексації, якщо при цьому не підвищується посадовий оклад.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а.
Щодо вимог у частині нарахування та виплати на користь позивача індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 31.12.2019 (включно) з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Постанова Кабінету Міністрів України від «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.07.2017 №704 (далі по тексту - Порядок №704) вступила у дію 01.03.2018, якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 5 Порядку №1078 значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з наступного місяця.
Тобто, місяцем підвищення доходу для індексації у період з 01.03.2018 є березень 2018 року, що відповідачем не заперечується в апеляційній скарзі та у довідці-розрахунку №176/176/100/754/1078/1/ПС (а.с. 15-16 том 1).
Разом з тим, слід зауважити, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
У цьому контексті колегія суддів зауважує, що у даній справі правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 1 березня 2018 року не є спірними. У позовній заяві та апеляційній скарзі сторони не заперечували і не оспорювали тих обставин, що індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації у жовтні 2018 року, був опублікований Держстатом у листопаді 2018 року і з грудня 2018 року у позивача з'явилося право на індексацію, яка надалі виплачувалася йому до звільнення з військової служби.
Між тим, як вбачається із абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 в редакції з грудня 2015 року, в них йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року, до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Отже, системний аналіз пункту 1 абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, колегія суддів дійшла висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Приведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 та від 22 червня 2023 року у справі № 520/6243/22.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Отже, колегія суддів виходить з того, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.
Як видно з установлених обставин справи, відповідач-1 не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2019 року. Дана обставина не заперечувалась відповідачами в апеляційних скаргах.
Відтак, колегія суддів зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Встановлюючи істотні для справи обставини та виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів досліджує питання про те, чи має право позивач на отримання щомісячної індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до 31 грудня 2019 року, виходячи з наступного.
Як приведено у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, належить з'ясувати таке коло обставин, а саме: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в січні 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21 із подібними правовідносинами.
Отже, досліджуючи нарахування та виплати позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2019, суд апеляційної інстанції у відповідності до даних довідки про розміри грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року та березень 2018 року (отриману на виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025) встановив, що грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року становило 14729,20 грн, а у березні 2018 року - 15462,70 грн. Відтак, грошовий дохід позивача збільшився на 733,50 грн (15462,70 грн - 14729,20 грн).
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1 762,00 грн, величина приросту індексу споживчих цін 253,30%.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн).
Таким чином, колегією суддів встановлено, що позивач має право на отримання суми індексації-різниці, оскільки наявна відповідна умова, зокрема, розмір підвищення доходу в березні 2018 року є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Відтак, сума індексації грошового забезпечення, з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078, позивачу має виплачуватися починаючи з березня 2018 року до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період за період з 01.03.2018 по 31.12.2019 з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Таким чином, відповідач-1 у межах спірних правовідносин необґрунтовано не застосував норми абзацу 3 - 6 пункту 5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу, не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 31.12.2019 включно повинна бути перерахована та виплачена з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Слід зауважити, що судом першої інстанції задоволено вимоги позову ОСОБА_1 в частині індексації грошового забезпечення з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 за період з 01.03.2018 по 31.12.2019, а іншій частині рішення не оскаржувалось до суду апеляційної інстанції.
З приводу позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Положеннями частин другої-четвертої зазначеної статті закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704 (набрала чинності 1 березня 2018 року), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
29 січня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою у справі № 826/6453/18 визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови № 103, який вносив зміни в п. 4 Постанови № 704.
Таким чином, з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція п. 4 постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Колегія суддів наголошує, що з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі № 826/9052/18 було викладено висновки про необхідність зобов'язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що додатково свідчить про неможливість застосування п. 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне врахувати правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, в якій зроблено наступні висновки:
- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
На думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі - Закон № 1082-IX), Закон України від 02.12.2021 № 1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-ІХ) та Закон України від 03.11.2022 № 2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, не містить.
Так, Законами № 294-IX, № 1082-IX, № 1928-ІХ та № 2710-ІХ у 2020, 2021, 2022, 2023 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2027,00 грн, з 01 січня 2021 року - 2270,00 грн, з 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, а з 01 січня 2023 року - 2684,00 грн.
Отже, з 29.01.2020 оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2020 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.
Таким чином, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що з 01.01.2020, з 01.01.2021, з 01.01.2022 та з 01.01.2023 відбулося підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень - обов'язку обраховувати ці показники із використанням згідно із Законами № 294-IX, № 1082-IX, № 1928-ІХ та № 2710-ІХ прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому наявні підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Отже, судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування грошового забезпечення позивачу за спірний період, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів до суду апеляційної інстанції на спростування зазначено вище, а тому, з урахуванням приписів частини другої статті 77 КАС України, останнім не доведено (доказано) правомірність власної бездіяльності, яка є предметом оскарження у даній справі.
Відтак, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в діях Університету відсутня протиправна бездіяльність, є необґрунтованими.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення позивача (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідні доводи апеляційної скарги, які стосуються необґрунтованості зазначених вище вимог, є помилковими.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14», суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані зміни набули чинності з 20.05.2023, отже, на момент спірних правовідносин підлягала застосуванню редакція пункту 4 Постанови № 704, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Інші доводи апеляційних скарг відповідачів, висновків судової колегії не спростовують.
З приводу доводів апеляційної скарги відповідача-2 про пропуск позивачем визначеного законодавством строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду, зокрема, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Отже, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Поряд з цим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, а також Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
Таким чином, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Поряд з цим, приписи частини першої статті 233 КЗпП України пов'язують відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Верховним Судом при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) констатовано, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, до прикладу у вказаній справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Відтак, колегія суддів вважає, що у контексті обставин справи, що розглядається, ключовим питанням є не лише визначення предмету спору, але й дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав.
За матеріалами даної справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого у період з 13.01.2017 по 26.02.2024 (а.с. 19, 20 том 1).
Таким чином, з приведеного вбачається, що позивач припинив виконувати обов'язки військової служби.
При цьому, предметом спору у даній справі є, зокрема, бездіяльність відповідача-1 щодо не виплати позивачу сум грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року на тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704.
Тобто спірними у даній справі є правовідносини, які виникли щодо невиплаченого грошового забезпечення військовослужбовця, який припинив виконувати обов'язки військової служби.
При цьому, за висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) (пункт 79) визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Так, відповідачем-2 до апеляційної скарги не було долучено доказів того, що позивач при звільненні отримав письмовий документ, у якому детально зазначено нараховані та виплачені суми, як щомісячно, так і при звільненні, в той час коли дата одержання такого письмового повідомлення (зокрема, грошового атестату чи іншого документа) є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що і становить предмет спору.
При цьому, подана до матеріалів справи копія грошового атестату (а.с.28-29 том 1) не містить відмітки про те, що позивачем даний документ отримано в день звільнення.
Водночас, як встановлено колегією суддів, в матеріалах справи міститься копія листа з Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 23.04.2024 №271 (а.с. 17-18 том 1), яким позивачу було, зокрема, направлено копії розрахунково платіжних відомостей за видами оплат за період з січня 2020 року по лютий 2024 року.
Таким чином, із отриманням даної довідки позивач став обізнаний про суми нарахованої йому додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168.
Отже, якщо лише після отримання листа з Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 23.04.2024 №271 (а.с. 17-18 том 1) позивач дізнався про те, що його право порушене, а із відповідним позовом звернувся у липні 2024 року, то за таких обставин відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України. Слід зауважити, що матеріали справи не місять доказів того, що в момент звільнення позивача письмово повідомлено про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відтак, колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача-2 щодо пропуску строку для апеляційного оскарження позивачем у даній справі.
У контексті оцінки інших доводів апеляційних скарг колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційних скарг отримали достатню оцінку.
Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 по справі № 520/21454/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій