03 листопада 2025 року м. Чернігів Справа № 620/10102/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просить (з урахуванням уточненого позову):
визнати протиправним та скасувати рішення командира військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача щодо звільнення його з військової служби та прийняти рішення про звільнення його з військової служби з урахуванням висновків суду у цій справі
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами. Позивач вказує, що до рапорту ним долучено усі докази, що підтверджують факт існування обставин, що дають йому право на звільнення з військової служби. Натомість, на думку останнього, відповідач протиправно відмовив у звільненні з військової служби.
У відзиві відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити. Відповідач вважає, що відмова у задоволенні рапорту позивача про звільнення за сімейними обставинами є обгрунтованою та прийнятою відповідно до норм чинного законодавства. Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до Акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, який надійшов з ІНФОРМАЦІЯ_1 за вих. №1/3503 від 04.07.2025 встановлено інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення які можуть здійснювати догляд, а саме син ОСОБА_2 та онук ОСОБА_3 .
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якому не погоджується з доводами відповідача та просить задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що єдиними родичами першого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_4 є її два сини: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які обоє проходять військову службу, а родичом другого ступеня спорідненості - ОСОБА_3 . Водночас, відповідачем не враховано, що брат позивача ОСОБА_2 не звертався до керівництва військової частини НОМЕР_1 , в якій він проходить військову службу, із рапортом про звільнення його з військової служби на тій же підставі, яку позивач зазначив у своєму рапорті у спірних правовідносинах. До того ж, до позову долучена заява ОСОБА_4 , з якої убачається, що цією заявою вона підтверджує, що із числа військовозобов'язаних членів її сім'ї першого та другого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) заявник обирає саме позивача, який доводиться її сином. Представник позивача зазначає, що онук ОСОБА_3 народився і зареєстрований в АДРЕСА_3. Від нього також не надходило жодних заяв, стосовно бажання здійснювати догляд за своєю бабусею ОСОБА_4 ні до органів соціальної підтримки, ні до ТЦК та СП.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У строк, встановлений судом, позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 13.05.2025.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 .
Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_5 є матір'ю ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_4 .
ОСОБА_4 має статус інваліда II групи (безстроково), що підтверджується копією витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 163/25/666/В, дата прийняття рішення 28.02.2025, номер рішення 163/25/666/Р).
Встановлення ОСОБА_4 II групи інвалідності (довічно) також підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_5 .
Відповідно до висновку про наявність порушення функції організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданим КНП «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради від 23.05.2025, ОСОБА_4 , як інваліду II групи, було рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Згідно копії довідки (висновку) лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради від 21.04.2025 № 798 встановлено, що ОСОБА_4 за станом здоров'я потребує регульованої сторонньої допомоги безтерміново. Потребує супровіду.
26.06.2025 ОСОБА_4 було складено нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Черніігвської області Фефеловою Ю.К., заяву, якою підтвердила, що її батьки: батько - ОСОБА_6 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер у 1987 році, матір - ОСОБА_7 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла в 2007 році. Чоловік, ОСОБА_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_6 до НОМЕР_6 окремої механізованої бригади (військова частина НОМЕР_1 ), та станом на сьогодні перебуває на військовій службі, зареєстрований та з 1993 року постійно проживає у місті Біла Церква Київської області, та не має змоги здійснювати постійний безпосередній нагляд та догляд за нею, а також надавати постійну допомогу в забезпеченні її життєдіяльності. ОСОБА_9 (син - її сина ОСОБА_2 ) ОСОБА_3 , ніколи не підтримував з нею зв'язків, відомо лише, що він народився та проживав в місті Біла Церква Київської області, наразі будь-яка інформація щодо місцезнаходження та соціального статусу відсутня. Син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на сьогодні перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , його місце проживання зареєстровано у місті Чернігів, та до мобілізації постійно проживав у місті Чернігові, безпосередньо здійснював нагляд та догляд за нею, а також надавав усю необхідну підтримку та допомогу у забезпеченні життєдіяльності, та на сьогодні єдиною особою, що має можливість та бажання здійснювати безпосередній догляд та нагляд за нею, та забезпечувати належною підтримкою. У зв'язку з вищевикладеним, цією заявою, ОСОБА_4 , повідомила та ствердила, що надає згоду та обирає для свого утримання (догляду) сина - ОСОБА_1 , та не має інших родичів першого та другого ступеня споріднення, які зобов'язані та можуть її утамувати. Додатково повідомила, що у неї, ОСОБА_4 , відсутні інші члени моєї сім'ї першого та другого ступеня споріднення, а також інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом чи мають взаємні права та обов'язки щодо неї.
Згідно копії акту № 12/1 обстеження сімейного стану військовослужбовця
ІНФОРМАЦІЯ_8 від 04.07.2025 № 1/3503 встановлено висновки комісії, що провела обстеження сімейного стану військовослужбовця: родинний зв'язок між особою, яка обрана для здійснення сімейного догляду, та особою, за якою необхідно здійснювати догляд - син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (перший ступінь споріднення). До інших осіб першого та другого ступеня споріднення які можуть здійснювати такий догляд, за наявною в ІНФОРМАЦІЯ_10 інформацією на день складення цього акту, належать - син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 та онук - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_12 .
21.08.2025 позивачем подано рапорт про звільнення його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи, її рідною матір'ю ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_13 ), яка потребує постійного догляду, відповідно до документів, що додано до рапорту.
За результатом розгляду рапорту позивача, військовою частиною НОМЕР_1 листом від 25.08.2025 № 1645/1/10932 та довідкою повідомлено, що аналізом долучених до рапорту копій документів встановлено наявність інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_10 , а саме син ОСОБА_2 та онук ОСОБА_3 . У зв'язку з цим, відсутні законні підстави для звільнення з військової служби молодшого сержанта ОСОБА_1 .
У зв'язку із вказаною відмовою позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших
військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно частини першої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За нормами частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.
За нормами частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Приписами частини першої статті 24 Закону №2232-ХІІ передбачено, що початком проходження військової служби вважається: 1)день відправлення у навчальну частину (центр) з територіального центру комплектування та соціальної підтримки (збірного пункту) - для громадян, направлених для проходження базової військової служби; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних; 4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; 5) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, для громадян України, які добровільно прибули до військової частини для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період; 6) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Статтею 26 Закону № 2232-ХІІ визначені підстави звільнення з військової служби.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232- XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
У свою чергу, абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико- соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10,12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10,04,2009 № 170 (далі Інструкція).
Підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом МОУ від 10.04.2009 № 170, визначено, що у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи: документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді;
Поняття членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення визначено у Податковому кодексі України (далі - ПК України). Згідно з пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПК України, членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV ПК України вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV ПК України вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Тобто, поняття членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення включає широке коло осіб (від баб та дідів до онуків).
При цьому, у випадку тлумачення умов застосування положень абзацу 13 пункту З частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ як таких, що вимагають фізичну відсутність (не існування або смерть) всього кола вказаних осіб - виникає ситуація за якої обов'язок щодо здійснення догляду номінально покладається на особу, яка не зобов'язана або не бажає здійснювати такий догляд, а право особи, яка фактично здійснює такий догляд та у зв'язку із вказаним може бути звільнена з військової служби - не просто обмежено, а фактично нівелюється.
За подібним тлумаченням положень абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ виникнути ситуація коли особа з інвалідністю І чи II групи, що потребує постійного догляду, має сина військовослужбовця, яким може та здійснюється такий догляд. Проте, одночасно особа з інвалідністю І чи II групи має онука старше 18 років, який фактично теж може здійснювати догляд, проте не має відповідного бажання. Як результат особа з інвалідністю І чи II групи, що потребує догляду залишається без нього, адже особа, яка може і здійснює такий догляд (умовно, син) проходить службу у Збройних Силах України та військове командування не бажає його звільняти зі служби на підставах неправильного та обмеженого тлумачення положень абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Суд зазначає, що положення абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232- ХІІ не можуть вважатись способом ухилення від служби у Збройних Силах України, адже за вказаною підставою звільняється з військової служби лише 1 (одна) особа, яка фактично і здійснює постійний догляд за особою з інвалідністю І чи II групи. При цьому, факт постійного догляду встановлюється за окремо регламентованою процедурою.
Таким чином, звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ реалізується у випадку необхідності військовослужбовцем здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, що фактично можуть здійснювати такий догляд або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико- соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року по справі № 380/16966/24 в якій вказано, що «... «відсутність інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-1X...».
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач подавав рапорт про звільнення зі служби у зв'язку з необхідністю догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи.
До наведеного рапорту в якості додатків було долучено, зокрема, нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Фефеловою Ю.К заяву від 26.06.2025 за № 1571.
Суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено у статті 51 Конституції України.
Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Відповідач вважає, що наявність у позивача інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_10 , а саме сина ОСОБА_2 та онука ОСОБА_3 не звільняє їх від обов'язку здійснювати утримання та догляд за матір'ю.
Разом з тим, слід вказати, що обов'язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.
Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Судом враховано, що син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_6 до НОМЕР_6 окремої механізованої бригади (військова частина НОМЕР_1 ), та станом на сьогодні перебуває на військовій службі, зареєстрований та з 1993 року постійно проживає у місті Біла Церква Київської області, та не має змоги здійснювати постійний безпосередній нагляд та догляд за матір'ю, а також надавати постійну допомогу в забезпеченні її життєдіяльності.
ОСОБА_9 (син ОСОБА_2 ) ОСОБА_3 , ніколи не підтримував зв'язків з ОСОБА_10 , відомо лише, що він народився та проживав у місті Біла Церква Київської області, наразі будь-яка інформація щодо місцезнаходження та соціального статусу відсутня.
Тому позивач є фактично єдиною особою, яка відповідно до закону зобов'язана та має фактичну можливість здійснювати щоденний та постійний догляд за своєю матір'ю.
Суд зазначає, що абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону № 2232-ХІІ регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - у даному випадку особою з інвалідністю II групи. При цьому така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім'ї першого або другого ступеня споріднення через об'єктивні причини не може виконувати відповідні обов'язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).
При цьому, суд визнає необгрунтованими доводи відповідача, які викладені у відмові яка оформлена листом від 25.08.2025 № 1645/1/10932 та довідкою, про результати розгляду рапорту ОСОБА_1 від 21.08.2025, оскільки, як вже зазначалося вище, згідно абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ наявність у військовослужбовця одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи - є самостійною підставою для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, незалежно від того чи така особа потребує постійного догляду.
Крім того, відповідач не встановлював об'єктивну можливість здійснення братом та сином брата позивача фактичного догляду за ОСОБА_10 .
Отже, з огляду на вказані обставини справ та приписи законодавства суд дійшов висновку про протиправності висновків відповідача щодо необхідності відмови у задоволенні рапорту позивача з підстав виключно наявності брата та сина брата.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Висновки та рішення суб'єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, як встановлено у ході судового розгляду справи, відповідачем у спірному рішенні не надано жодної правової оцінки наданим позивачем документам, які підтверджує необхідність постійного догляду за хворою матір'ю.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженим Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 241 Положення № 1153/2008, накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
За змістом пункту 242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Щодо обраного способу захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення командира військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача щодо звільнення його з військової служби та прийняти рішення про звільнення його з військової служби з урахуванням висновків суду у цій справі, суд зазначає наступне.
Суд наголошує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Водночас, повноваження не є дискреційними, коли існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі існування певних чітко визначених законодавством умов, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний вчинити конкретні дії, а в разі, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
У рішенні в справі Чахал проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. В рішенні в справі Афанасьев проти України Суд вказав на те, що засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Верховний Суд у своїх постановах аналізуючи застосування принципу дискреції неодноразово наголошував, що дискреція це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обгрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що належним захистом прав позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи, за відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
ля визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.
Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано копії: квитанції до прибуткового касового ордера № 150 від 01.09.2025 у сумі 20000,00 грн; ордера на надання правничої (правової) допомоги Серії СВ № 1063894 від 04.09.2025; договору про надання правової допомоги від 01.09.2025; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 355 від 12.12.2002.
Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов'язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред'явлений до суду, розрахунок витраченого адвокатом часу, вартість та перелік наданих ним послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076- VI до правничої допомоги.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Водночас, суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа №10.12.2019).
Суд враховує, що доводи й позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалась, справа № 620/10102/25 віднесена судом до справ незначної складності. Отже, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.
З огляду на вказане, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження кількості витраченого адвокатом часу на надання ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Зважаючи на те, що предметом даного спору є справа незначної складності, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленою, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 5000,00 гри.
Суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову.
Враховуючи зазначене, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністратвиного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю ІІ групи, за відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 .
Повний текст рішення виготовлено 03 листопада 2025 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА